Порівняння Kukmara Tradiciya S246A 24 см vs Biol Titanal 2206PC 22 см

Загальний розмір сковороди (без урахування ручки). Для круглих моделей в даному разі вказується зовнішній діаметр, для квадратних — найчастіше зовнішній розмір по одній зі сторін. Для наборів з декількох сковорід (див. «Кількість в комплекті»), відповідно, наводяться дані по всім предметам з набору.

Наймініатюрніші сучасні сковороди мають розмір 18 см, 16 см, а то і менше. Більшість моделей належить до діапазону від 20 до 28 см, при цьому парні значення діаметра набагато популярніші ніж непарні. Так, виробів розміром 20, 22, 24, 26 і 28 см випускається помітно більше, ніж моделей на 21, 23, 25, 27 і 29 см. А в найбільших сковородах діаметр становить 30 см і більше; таких моделей у продажу досить багато .

В цілому від розміру залежать в першу чергу загальна ємність сковороди і можливість помістити на неї ті чи інші інгредієнти (великий шматок м'яса, цілу рибину тощо). Фактичний об'єм, правда, пов'язаний ще й з висотою бортиків (див. нижче); однак сковороди одного типу, як правило, схожі...за цією висотою, і їх ємність характеризується перш за все діаметром. Крім того, загальні габарити посуду визначають і можливість її використання в тій чи іншій духовці (якщо така можливість в принципі є — див. «Функції і можливості»); а ось сумісність з тією чи іншою конфоркою найкраще оцінювати за прямо заявленим діаметром дна (див. нижче) — він зазвичай менше загального діаметра, за рідкісними винятками.

Діаметр дна у сковороди, що має круглу форму.

Даний параметр необхідний в першу чергу для того, щоб оцінити сумісність сковороди з тією чи іншою конфоркою на плиті. Він особливо актуальний, якщо виріб планується використовувати на електроплиті: діаметр конфорки повинен бути як мінімум не менше діаметра дна, інакше нагрівання вийде нерівномірним і неефективним. А в індукційних електроплитах (див. «Функції і можливості – Індукційне дно») ці діаметри і взагалі повинні збігатися. Підбір відповідних сковорідок дещо спрощується тим, що в сучасних електроплитках зазвичай передбачаються конфорки різних діаметрів, а в деяких моделях нагрівачі можуть навіть регулюватися за розміром — аж до автофокусування в окремих індукційних плитах). Проте, навіть в подібних варіантах не завадить уточнити, чи вписується сковорода в діапазон придатних розмірів.

У цілому нині товсте дно вважається кращим, ніж тонке: що більше товщина дна — тим рівномірніше розподіляється у ньому тепло, то вище якість готування і тим нижче ймовірність, що у окремих місцях продукт підгорить. Крім того, товстий матеріал менш схильний до деформацій від сильного нагріву та перепадів температур. Правда, масивне дно впливає і на вагу виробу, проте в більшості випадків цей момент не є значним - і навіть навпаки, він сприяє стійкості сковороди і знижує ризик її перекинути з необережності. З однозначних недоліків можна відзначити хіба високу вартість товстих сковорід, але вона зазвичай виправдана з урахуванням робочих характеристик.

Вважається, що з більшості випадків бажана товщина дна щонайменше 5 мм. Втім, у сковорідках для млинців (див. «Тип») та інших «швидких» смажених страв допускаються менші показники — від 3 мм. Як правило, товщина дна відповідає товщині стінок (див. нижче), але можливі винятки.

Товщина стінок сковороди.

Товстий матеріал важить більше і коштує дорожче, проте ці недоліки переважуються цілою низкою переваг. По-перше, товстіші стінки рівномірніше розподіляють і утримують тепло, а також зменшують ймовірність перегріву; все це особливо важливо при гасінні, томленні та інших аналогічних способах приготування. По-друге, велика вага знижує можливість перекинути сковороду, необережно її зачепивши. По-третє, товстий матеріал краще протистоїть сильному нагріванню та перепадам температур.

Мінімальним показником для якісної сковороди вважається товщина стінок 3 мм, а в ідеалі вона становитиме 5 мм і вище.

Висота стінок вибирається виробником залежно від типу сковороди (див. вище) та її розміру, однак схожі вироби можуть відрізнятися за висотою бортиків. У таких випадках варто врахувати особливості передбачуваного застосування. Так, високі бортики зручні при тушкуванні, приготуванні соусів та інших видів готування, які передбачають велику кількість рідини; крім того, вони дають змогу вмістити більше вмісту. З іншого боку, глибокі сковороди виходять більш дорогими і важкими. Невелика глибина, зі свого боку, дозволяє з легкістю перевертати млинці, омлети і інші подібні страви, проте знижує ємність.

Матеріал, з якого виготовлена ​​сковорода.

Найбільшою популярністю в наш час користується алюміній, він доступний на ринку в декількох варіантах – штампований, литий, кований, плюс всі ці три різновиди можуть мати анодоване покриття. З чавуну і сталі робиться помітно менше сковорідок, однак таких виробів теж випускається чимало. А ось мідь і кераміка – це в наш час дуже рідкісні, навіть екзотичні варіанти.

Ось більш докладний опис кожного зі згаданих матеріалів:

— Чавун. Класичний матеріал, який завдяки ряду характеристик не втратив популярності і в наш час. Головною його особливістю є поєднання високої теплоємності і відносно низької теплопровідності. Це означає, що чавунна сковорідка нагрівається хоча і повільно, але рівномірно, і так само повільно остигає; при цьому чавун легко переносить високі температури. Така властивість робить чавунні сковороди досить універсальними і придатними і для «повільного» і для «швидкого» вогню. На цей матеріал зазвичай не наноситься антипригарне покриття, однак при дотриманні певних правил догляду сам чавун може придбати аналогічні властивості — аж до того, що деякі страви при готуванні на чавуні взагалі можна не помішу...вати. Сковороди з цього матеріалу дуже важкі, однак багато хто вважає це перевагою — важка сковорода максимально стійка. З явних ж недоліків можна назвати схильність до корозії (що потребує ретельного дотримання правил догляду), а також відносну крихкість — чавун може розколотися від удару, який цілком винесла б сталь або алюміній. Також в такому посуді не можна зберігати їжу — її смак псується.

— Сталь. Нержавіюча сталь вважається одним з найбільш безпечних матеріалів: вона хімічно інертна і не схильна до взаємодії з їжею та іншими речовинами. Також цей матеріал міцний, стійкий до ударів, важить відчутно менше чавуну і водночас досить масивний для забезпечення стійкості. З іншого боку, для сталі властивий і ряд недоліків. Так, через високу теплопровідність вона нагрівається нерівномірно, а високі температури переносить погано — з'являються характерні райдужні розводи «кольору мінливості». Їжа на таких сковородах схильна пригорати — в результаті доводиться або миритися з цим, або шукати моделі з антипригарним покриттям (і тут вже безпека визначається властивостями цього покриття, див. нижче). Відмивати сталевий посуд теж досить складно — абразивні мийні засоби дряпають покриття і псують зовнішній вигляд, а без них може знадобитися багато часу і зусиль.

— Алюміній. Головною перевагою алюмінію є невисока ціна і, відповідно, доступність. Також для нього характерні хороша міцність, висока теплопровідність і, відповідно, швидке нагрівання, та й остигають такі сковороди досить довго. Однак у цього матеріалу є і ряд значних недоліків. Наприклад, їжа на алюмінієвій сковороді схильна пригорати, а відмивання її пов'язано з рядом складностей — небажано використовувати кислоти і луги, покриття легко дряпається. Крім того, тонкі сковороди дуже чутливі до перегрівання і можуть деформуватися; особливо це критично на електричних плитах, де контролювати температуру досить складно, а рівне дно посуду особливо важливе. Невелику вагу можна назвати як перевагою, так і недоліком алюмінію: вона знижує стійкість сковороди, але і полегшує роботу з нею. Внаслідок усього викладеного вище, даний матеріал використовується переважно в недорогому посуді. Алюмінієві сковорідки можуть вироблятися за різними технологіями, детальніше вони описані нижче; тут же відзначимо, що якщо в характеристиках сковороди зазначено просто «алюміній», то, швидше за все, мова йде про штампований виріб.

— Штампований алюміній. Штампування — найпростіша технологія виробництва алюмінієвих сковорідок, вона обходиться недорого. Однак і якістю такі вироби, зазвичай, не вражають: теплопровідність виходить порівняно низькою, а чутливість до перегрівання і схильність до деформацій — високою. Втім, ці моменти можуть частково компенсуватися збільшенням товщини або використанням додаткових вставок; найбільш прогресивні з «потовщених» алюмінієвих сковорідок за характеристиками можуть бути порівнянні з литими виробами (див. нижче).

— Кований алюміній. Технологія кування у разі сковород хороша тим, що вона забезпечує волокнисту структуру металу. Це позитивно позначається на міцності і вазі і забезпечує цілком гідні робочі характеристики (зокрема, теплопровідність) навіть при порівняно невеликій товщині матеріалу. Правда, і коштують ковані сковороди трохи дорожче штампованих.

— Литий алюміній. Дана технологія передбачає виготовлення посуду шляхом заливання розплавленого алюмінію в спеціальні форми. Вона вважається найбільш прогресивною, оскільки лиття забезпечує оптимальну структуру металу, як наслідок — відмінну теплопровідність і високу надійність. Правда, і коштують такі сковороди дорожче кованих і, тим більше, штампованих, та й важать трохи більше (останнє, втім, не обов'язково є недоліком).

— Анодований алюміній. Термін «анодований» описує не технологію виробництва самого посуду, а специфічний спосіб обробки алюмінієвої поверхні; сам посуд може бути і штампованим, і кованим, і литим (див. вище). При анодуванні на поверхні алюмінію утворюється міцний захисний шар, що запобігає контакту металу з вмістом сковороди. Цей шар стійкий до кислот; і якщо в звичайній алюмінієвій сковороді не рекомендується довго зберігати продукти або готувати «кислі» страви, то анодована таких обмежень не має. Та й взагалі таке покриття вважається абсолютно безпечним для людини. Недолік цього варіанта традиційний — висока ціна.

— Мідь. Однією з ключових переваг міді вважається незвичайний зовнішній вигляд, завдяки червонувато-золотистому забарвленню такий посуд дійсно виглядає красиво і стильно. З практичної сторони цей матеріал примітний високою теплопровідністю, завдяки якій сковорода прогрівається швидко і рівномірно — а це сприяє якісному і швидкому готуванню. Мідь погано підходить для регулярного контакту з їжею — це призводить до окислення і появи шкідливих речовин; однак цей недолік компенсується за рахунок використання додаткових покриттів (наприклад, з олова або сталі). А ось однозначним недоліком даного матеріалу є висока вартість. Крім того, мідна поверхня втрачає блиск буквально після першого готування, а для відновлення зовнішнього вигляду її потрібно мити вручну спеціальними засобами. У світлі цього мідних сковорідок в наш час випускається небагато, переважно це «дизайнерський» посуд, розрахований на кухні певного стилю.

— Кераміка. Кераміка добре накопичує й утримує тепло, до того ж без проблем переносить навіть сильне нагрівання і допускає використання в духовці без будь-яких обмежень. З іншого боку, теплопровідність цього матеріалу не дуже висока, і він погано підходить для застосування на конфорках. Як наслідок, керамічними робляться переважно тажини (див. «Тип»), розраховані саме на готування в духовці.

Матеріал кришки, що постачається в комплекті зі сковорідкою.

— Метал. Головними перевагами класичних металевих кришок є висока міцність і стійкість до ударів: Ви можете не переживати про те, що розіб'єте таку кришку, випадково впустивши її на підлогу (або щось важке — на неї). Крім того, більшість металевих кришок легко переносять перебування в духовці (див. «Додатково»). З іншого боку, метал непрозорий, і єдиний спосіб визначити стан продукту, що готується — підняти кришку, що не завжди зручно (особливо якщо перевіряти доводиться часто). Також цей матеріал схильний до появи подряпин при митті абразивними засобами, «йоржиками» тощо.

— Скло. Скляні кришки з'явилися як альтернатива непрозорим металевим. Головна їх перевага очевидна: можливість спостерігати за тим, що відбувається на сковороді, не знімаючи кришку. Справедливості заради потрібно відзначити, що запотівання і забруднення в процесі готування часто погіршують видимість, проте вона все одно вище, ніж через метал. Крім того, скло краще переносить «жорстку» мийку абразивними засобами. З недоліків варто відзначити насамперед крихкість і чутливість до ударів — є певний ризик розколоти таку кришку при необережному поводженні. Втім, в конструкції зазвичай використовується досить товсте скло, і для подібної неприємності потрібний досить сильний удар, так що загалом скляні кришки цілком б...езпечні.

— Кераміка. Керамічні кришки застосовуються виключно у сковородах з того ж матеріалу (див. вище). Нагадаємо, такі сковороди звичайно належать до тажинів і розраховані на приготування в духовці; однаковий матеріал посуду і кришки сприяє рівномірному прогріванню. .

— Чавун. Ще один матеріал кришок, застосовуваний в поєднанні з тим же матеріалом самої сковороди (простіше кажучи, чавунні кришки використовуються виключно з чавунним посудом). За більшістю особливостей даний матеріал аналогічний описаному вище металу: з одного боку, він міцний, з іншого – непрозорий. Ключовою же відмінністю чавунних кришок від звичайних металевих є велика товщина. Це, з одного боку, сприяє збереженню тепла всередині посуду, з іншого - помітно позначається на вазі і вартості. Тому даний матеріал в наш час зустрічається рідко – переважно серед сотейників і жаровень (див. вище), для яких описані переваги більш важливі, ніж недоліки.

Кількість шарів антипригарного покриття, передбаченого в конструкції сковорідки.

Детальніше про таке покриття див.вище. А чим більше шарів матеріалу нанесено на робочу поверхню — тим більш надійною, міцною і довговічною виходить така поверхня в цілому. У той же час відзначимо, що навіть у однотипних антипригарних покриттів якість виготовлення може бути різним; а загальна якість самого посуду залежить від ряду інших параметрів. Так що при виборі потрібно враховувати ще й ці параметри-перш за все цінову категорію сковороди, а також основний матеріал, з якої вона виготовлена. Наприклад, виріб з литого алюмінію з тришаровим покриттям може виявитися більш надійним і практичним, ніж бюджетна штампована модель, для якої таких шарів заявлено п'ять.

Втім, при порівнянні схожих за розміром і матеріалами моделей даний параметр досить однозначний: більше шарів — більш якісне і просунуте покриття.

— Індукційне дно. Можливість застосування сковорідки на електроплитах індукційного типу. Нагрівання в таких плитах відбувається за рахунок електромагнітного поля, створюваного спеціальними елементами, і нагрівається не плита, а посуд, що безпосередньо стоїть на ній. Це зручно за багатьма параметрами, однак накладає досить жорсткі обмеження за матеріалами — далеко не всякий посуд, навіть металевий, буде нормально працювати з цією технологією. А тому при виборі сковорідки для індукційної плити варто окремо звернути увагу на сумісність.

— Багатошарове дно. Дно, виконане з декількох шарів того чи іншого матеріалу. Вважається, що така конструкція забезпечує додаткову міцність, стійкість до перегрівання і рівномірне нагрівання, а також знижує ймовірність деформації. Однак і коштують такі сковорідки відповідно.

— Рифлене дно. Дно, що має набір виступів – зазвичай у вигляді характерних смужок. Така поверхня може охоплювати всю робочу область сковороди або тільки її частину; а більшість моделей з даною особливістю належать до того чи іншого різновиду грилів (див. «Тип»), хоча зустрічаються і інші види сковорідок з рифленим дном. У будь-якому разі особливість такої поверхні полягає в тому, що з продуктом, який готується безпосередньо контактують тільки виступи, а в поглиблення між ними стікає жир, овочевий сік або інша рідина, яка кипить під впливом теп...ла. Завдяки цьому на готовій страві утворюються характерні просмажені смужки, а поверхня між цими смужками виходить не стільки засмаженою, скільки привареною. Рифлена поверхня вважається оптимальною, зокрема, для готування м'яса: оскільки жир може стікати з продукту, готова страва виходить менш жирною, ніж при використанні гладкої поверхні. Також подібні поверхні досить зручні при смаженні риби і деяких інших видів продуктів.

— Термодатчик. Індикатор, що сигналізує про ступінь нагрівання сковороди. Найпростішим і найпоширенішим варіантом такого індикатора є вставка зі спеціального матеріалу, який змінює колір при нагріванні до певної температури. Зустрічаються і прогресивніші варіанти, аж до вбудованих цифрових термометрів з дисплеями для відстежування температури і звуковим сигналом при досягненні її потрібного значення. У будь-якому разі за наявності термодатчика Вам не доведеться перевіряти ступінь нагрівання за допомогою підручних засобів — краплі води, шматочка тіста тощо. Крім того, термодатчик запобігає зайвому нагріванню і забезпечує економію електрики або газу (залежно від типу плити). А для моделей з тефлоновим або мармуровим антипригарним покриттям (див. вище), а також посуду з алюмінію (див. «Матеріал сковороди») останнє важливе ще й тому, що при перегріванні покриття може виділяти шкідливі речовини, а алюміній — деформуватися. Правда, термодатчик є лише сигнальним пристроєм, і вживати заходів для уникнення перегрівання Вам все одно доведеться вручну.

— Зливний жолоб. Пристосування у вигляді характерного жлоба або носика на краю сковорідки, що дає змогу зі зручністю зливати з неї жир, соус, підливу і інші рідини. Зливні жолоби нерідко робляться парними – з протилежних сторін; за рахунок цього, тримаючи сковорідку за ручку, можна зливати її вміст як вправо, так і вліво – залежно від того, який напрямок зручніше або доступніше в даний момент.

— Знімна ручка. Можливість від'єднати ручку сковороди. Ця функція корисна насамперед тим, хто планує використовувати сковорідку в якості посуду для духовки — посуд без ручки легше помістити всередину. А якщо ручка бакелітова або дерев'яна (див. «Матеріал ручок»), то перед встановленням в духовку вона обов'язково повинна зніматися — ці матеріали погано переносять високі температури. Крім того, можливість зняти ручку полегшує зберігання і транспортування – в цьому плані дана функція аналогічна описаній нижче складаній ручці.

— Складана ручка. Особливість, яка зустрічається переважно в сковородах-гриль (див. «Тип») квадратної і прямокутної форми (хоча з цих правил бувають і винятки). Подібна ручка встановлюється на поворотному кріпленні, а при складанні вона укладається прямо на робочу поверхню сковорідки і в такому положенні не виступає за її краї. Це помітно спрощує зберігання і перенесення, в тому числі в порівнянні з описаними вище знімними ручками: складане пристосування постійно знаходиться разом зі сковородою, не гублячись. З іншого боку, далеко не всі подібні ручки сумісні з духовками; а якщо така сумісність передбачена – нерідко доводиться користуватися кришкою, щоб складена ручка не лежала прямо на страві, що готується.

— Допоміжна ручка. Наявність у сковороди додаткової ручки, з протилежного боку від основної. Така ручка значно коротше і зазвичай має форму петлі; її наявність дає змогу з легкістю утримувати посуд двома руками, що зручно при великих об'ємах готування. Зазначимо, що сковорідки з парою однакових ручок (на зразок тих, що встановлюються на каструлі) до цієї категорії не належать.

— Миття в посудомийній машині. Можливість миття сковорідки в посудомийній машині. Такі машини мають свої вимоги за розмірами і матеріалами, а тому, якщо Ви плануєте використовувати посудомийку, варто вибирати саме сумісні сковорідки — вони гарантовано не створять проблем.

— Використання в духовці. Можливість застосування сковороди для приготування страв у духовці. Такі сковороди обов'язково повинні добре витримувати високі температури (особливо це стосується антипригарного покриття, див. вище), а також часто оснащуються або додатковою ручкою, або невеликими парними ручками, що полегшує розміщення в обмеженому просторі. Зазвичай, «під духовку» робляться сотейники і воки, а серед звичайних сковорідок (див. «Тип») ця функція зустрічається досить рідко.

— Внутрішні перегородки. Перегородки, що розділяють робочу поверхню сковороди на окремі зони. Дана особливість дає змогу одночасно готувати кілька страв і не допускати змішування смаків. Також відзначимо, що в деяких моделях окремі зони розрізняються за формою поверхні: з одного боку від перегородки дно може бути рифленим (див. вище), з іншого – традиційним гладким.