Порівняння Galaxy Innovations Uni 2 Plus vs Dune HD Sky 4K Plus

Bluetooth - технологія, яка використовується для прямого з'єднання різних пристроїв бездротовим способом. У медіацентрах і ТВ-ресиверах може застосовуватися для трансляції звуку на бездротові навушники і акустику, для роботи з бездротовими мишками і клавіатурами, для використання смартфона/планшета в ролі пульта ДУ тощо; конкретний функціонал варто уточнювати окремо. Також відзначимо, що тут може уточнюватися підтримувана версія Bluetooth. Найбільш новою і досконалою є Bluetooth 5.0, а ось більш детальний опис різних версій:

• Bluetooth v 4.0. Версія, в якій вперше був представлений формат «Bluetooth з низьким енергоспоживанням» (LE) – на додаток до звичайного Bluetooth (функціонал версії 2.1) і швидкісного стандарту HE для передачі великих об'ємів інформації (представлений у версії 3.0). Bluetooth LE дає змогу значно скоротити енергоспоживання при передачі невеликих пакетів даних – наприклад, запитів-відповідей про активність з'єднання в режимі очікування. Для самих медіацентрів і ТВ-ресиверів це не особливо принципово, але ось для портативної техніки (особливо мініатюрної, де ємність батарей сильно обмежена) такий функціонал буде незайвим.
• Bluetooth v 4.1. Розвиток і вдосконалення Bluetooth 4.0. Одним з ключових поліпшень стала оптимізація спільної роботи з модулями зв'язку 4G LTE — щоб Bluetooth і LTE не створювали перешкод один одному. Крім того, в цій версії з'явилася можливість одночасног...о використання Bluetooth-пристрою в декількох ролях — наприклад, для дистанційного управління зовнішнім пристроєм з одночасною трансляцією музики на навушники.
• Bluetooth v 4.2. Подальший, після 4.1, розвиток стандарту Bluetooth. Принципових оновлень не представило, проте отримало ряд поліпшень, що стосуються надійності і захищеності від перешкод, а також поліпшену сумісність з «Інтернетом речей» (Internet Of Things).
• Bluetooth v 5.0. Версія, представлена в 2016 році. Одним з найпомітніших оновлень стало введення двох нових режимів роботи Bluetooth LE – з підвищенням швидкості за рахунок зменшення дальності і зі збільшенням дальності за рахунок зниження швидкості. Крім того, був введений ряд поліпшень, що стосуються одночасної роботи з великою кількістю підключених пристроїв, а також роботи з компонентами «Інтернету речей».

— Wi-Fi - технологія, що застосовується для бездротового підключення до комп'ютерних мереж і для прямого з'єднання між пристроями. У медіаплеєрах, тюнерах і пристроях відеозахвату може використовуватися як для доступу до Інтернету або «локалці» через бездротовий роутер, так і для зв'язку зі смартфоном, планшетом тощо. також на цій технології засновані функції AirPlay, Chromecast і Miracast. Конкретний же набір можливостей Wi-Fi варто уточнити окремо; тут же відзначимо, що в даному пункті може уточнюватися ще й конкретна підтримувана версія такого зв'язку. Ось основні актуальні варіанти:

• Wi-Fi 5 (802.11ac). Один з найновіших (на 2020 рік) стандартів. Використовує діапазон 5 ГГц (менш завантажений, ніж використовуваний в більш ранніх версіях 2,4 ГГц), що сприяє надійності і зниженню затримок; а швидкість може досягати 6,77 Гбіт/с при декількох антенах і 1,69 Гбіт/с на одну антену.
• Wi-Fi 4 (802.11n). Попередник вищеописаного Wi-Fi 5, перший стандарт, в якому був впроваджений діапазон 5 ГГц — тут він використовується поряд з традиційним 2,4 ГГц і не підтримується деякими пристроями з Wi-Fi 4. Швидкість передачі даних - до 600 Мбіт/с.

Відзначимо, що, крім прямо заявленого стандарту Wi-Fi, в медіацентрах, цифрових ресіверах і пристроях видеозахвату зазвичай передбачається підтримка і більш ранніх версій – для максимальної сумісності з різними пристроями.

Бездротова технологія, що дає змогу напряму транслювати відео-і аудіосигнал з одного пристрою на інший безпосередньо по Wi-Fi з'єднанню. При цьому, на відміну від AirPlay, для передачі не потрібна наявність роутера і побудова локальної мережі — досить, щоб приймач і передавач були сумісні з Miracast. Один з найбільш популярних способів застосування даної технології – виведення «картинки» з екрану смартфона/планшета на телевізор, і навпаки. Медіацентр або ТВ-ресивер з Miracast стане в нагоді в тому разі, якщо сам телевізор не підтримує цю функцію.

Пристрій для читання карт пам'яті, найчастіше формату SD. Ця функція особливо корисна для обміну інформацією з деякими видами сучасної електроніки: картрідерами оснащуються практично всі фотоапарати і ноутбуки, а карти microSD, використовувані в смартфонах і інших кишенькових гаджетах, можна використовувати в слотах SD за допомогою найпростіших адаптерів. Завдяки картрідеру можна, наприклад, з легкістю переглядати матеріали, відзняті на фотоапарат або камеру смартфона, копіювати музику і фільми з ноутбука на медіацентр і навіть виконувати деякі спеціальні задачі — наприклад, оновлювати прошивку плеєра. У пристроях відеозахвату вбудований кардридер дає змогу додавати накопичувач в список дисків комп'ютера.

— AV-вихід. Аналоговий вихід для передачі відео і звуку. Раніше в силу великих розмірів апаратури являв собою 3 гнізда RCA і відповідним чином підключався до телевізора. Зараз же пристрої стали більш компактними і не можуть похвалитися наявністю вільного місця на корпусі. Тому АВ-вихід являє собою один роз'єм формату «під навушники», до якого вже підключається кабель трійник (уточнюйте наявність в комплектації). Оскільки всі компоненти відеосигналу йдуть по одному кабелю, якість картинки і стійкість до перешкод виходять невисокими.

Різновид аудіоінтерфейсу S-P / DIF, що використовує оптоволоконний кабель TOSLINK. Як і коаксіальний роз'єм, оптичний вихід використовує цифровий формат передачі даних і може працювати з багатоканальним звуком. При цьому оптоволокно потребує досить делікатного поводження, проте абсолютно нечутливо до електричних перешкод.

Під ядром мається на увазі частина процесора, яка виконує потік команд. Відповідно, наявність декількох ядер дає змогу працювати з кількома потоками одночасно, що позитивно позначається на продуктивності. Теоретично більше ядер ( 4 ядра і навіть 6 ядер і більше) дає змогу підвищити ефективність процесора. Однак на практиці продуктивність CPU залежить від такої кількості додаткових факторів, що кількість ядер на цьому фоні є довідковим параметром. Наприклад, висококласний двоядерний процесор цілком може виявитися продуктивнішим, ніж недорогий чотириядерний.

Об'єм власного накопичувача, встановленого в медіаплеєрі.

Під власним накопичувачем в даному разі мається на увазі постійна пам'ять, доступна для користувача — тобто сховище, яке можна на свій розсуд заповнювати фільмами, музикою, додатками тощо. Чим більше об'єм такого сховища — тим зручніше вона для користувача; з іншого боку, цей параметр помітно впливає на вартість усього пристрою. Крім того, варто враховувати, що для фільмів і іншого мультимедійного контенту цілком підходять і зовнішні носії — флешки, переносні HDD, накопичувачі з встановленням в слот (див. нижче), оптичні диски тощо. Так що спеціально шукати модель з великим накопичувачем має сенс в основному у двох випадках. Перший — це якщо ви хочете тримати велику колекцію контенту прямо в медіаплеєрі, щоб не морочитися зайвий раз з підключенням флешок, завантаженням дисків тощо. Другий — якщо ви купуєте модель під Android і плануєте встановити на неї велику кількість додаткового ПЗ (додатки найкраще ставити у внутрішню пам'ять, а нерідко це єдиний можливий варіант).

Що стосується конкретних об'ємів, то ємність до 4 ГБ включно в наш час вважається вельми скромною; такого накопичувача не вистачить навіть на фільм в HD 720p, його призначенням є в основному зберігання невеликого набору додатків. 8 ГБ і 16 ГБ — теж відносно небагато, але це вже дає змог...у працювати з досить великим набором і зберігати окремі фільми в роздільних здатностях HD. А якщо ви першопочатково маєте намір зберігати на пристрої велику кількість контенту — однозначно варто звернути увагу на моделі з ємністю до 32 ГБ або більше.

Набір відеокодеків, підтримуваний пристроєм.

Кодеком — від словосполучення «Кодер-ДЕКодер» — в даному разі називають формат, який використовується для кодування цифрового відео при зберіганні/передачі та розкодування при відтворенні (без кодування відео займали б невиправдано багато місця). Не варто плутати цей параметр з форматом відеофайлів: різні файли одного і того ж формату можуть бути закодовані різними кодеками, і якщо відповідний кодек плеєром не підтримується — відтворення відео буде неможливим, навіть якщо сам формат файлу відповідає можливостям пристрою. А в моделях з підтримкою онлайн-TV (див. «Функції і можливості») цей нюанс визначає ще й сумісність з конкретною трансляцією: загальний формат трансляції вказується саме за кодеком, що використовується для цього.

Загалом сучасні пристрої зазвичай мають досить широкі пакети кодеків (один з найпрогресивніших — H.265, також популярний кодек AV1), і з відтворенням відео зазвичай не виникає проблем; у крайньому ж разі можна скористатися спеціальними програмами для перекодування файлів. Що стосується конкретних кодеків, то дані по ним можна знайти в спеціальних джерелах, однак при штатному використанні медіаплеєрів такі подробиці не потрібні.