Порівняння Deepcool ICE EDGE MINI FS V2.0 vs Deepcool THETA 21 PWM

Напрямок, в якому з активного кулера (див. «Тип») виходить потік повітря.

Даний параметр актуальний перш за все для моделей, що використовуються з процесорами, варіанти ж можуть бути такими:

— Убік (розсіювання). Формат роботи, характерний для кулерів так званої вежевої конструкції. У таких моделях вентилятор встановлений перпендикулярно підкладці, що контактує з процесором, завдяки чому повітряний потік рухається паралельно материнській платі. Це забезпечує максимальну ефективність: нагріте повітря не повертається до процесора та інших компонентів системи, а розсіюється в корпусі (і практично відразу виходить назовні, якщо в комп'ютері є хоча б один корпусний вентилятор). Головний недолік даного варіанта – велика висота конструкції, яка може ускладнити її розміщення в деяких системниках. Однак у більшості ситуацій цей момент не є принциповим – особливо якщо мова йде про потужну систему охолодження, розраховану на прогресивну систему з продуктивним «гарячим» процесором. Так що саме бокове розсіювання в наш час є найбільш популярним варіантом — особливо в кулерах з максимальним TDP 150 Вт і вище (хоча і скромніші моделі нерідко використовують дане компонування).

— Вниз (на материнку). Подібний формат роботи дає змогу «укласти» вентилятор з радіатором плазом на материнську плату, помітно зменшивши висоту всього кулера (в порівнянні з моделями, що використовують бокове видування). З іншого боку, даний формат роботи не характеризується ефектив...ністю – адже перш ніж розсіятися по корпусу, гаряче повітря знову обдуває плату з процесором. Так що в наш час даний варіант зустрічається порівняно рідко, причому переважно в малопотужних кулерах з допустимим TDP до 150 Вт. А звертати увагу на подібні моделі варто переважно тоді, коли простору в корпусі небагато і невелика висота кулера важливіша, ніж висока ефективність.

Максимальний TDP, який забезпечується системою охолодження. Відзначимо, що даний параметр вказується тільки для рішень, оснащених радіаторами (див. «Тип»); для окремо виконаних вентиляторів ефективність визначається іншими параметрами, насамперед значеннями повітряного потоку (див. вище).

TDP можна описати як кількість тепла, яке система охолодження здатна відвести від обслуговуваного компонента. Відповідно, для нормальної роботи всієї системи потрібно, щоб TDP системи охолодження був не нижче тепловиділення цього компонента (дані по тепловиділенню зазвичай зазначаються докладні характеристики комплектуючих). А краще всього підбирати охолоджувачі з запасом по потужності хоча б у 20 – 25 % — це дасть додаткову гарантію на випадок форсованих режимів роботи і нештатних ситуацій (у тому числі засмічення корпусу і зниження ефективності повітрообміну).

Що стосується конкретних чисел, то найбільш скромні сучасні системи охолодження забезпечують TDP до 100 Вт, найбільш прогресивні — до 250 Вт і навіть вище.

Діаметр вентилятора (вентиляторів), що використовуються в системі охолодження.

Загалом більш великі вентилятори вважаються більш прогресивними, ніж невеликі: вони дають змогу створити потужний потік повітря при порівняно невисоких обертах і невеликому рівні шуму. З іншого боку, великий діаметр означає великі габарити, вагу і ціну. Що стосується конкретних цифр, то моделі на 40 мм і 60 мм вважаються мініатюрними, 80 мм і 92 мм — середніми, 120 мм і 135/140 мм — великими, а в найбільш потужних корпусних системах зустрічаються навіть вентилятори на 200 мм.

Найменші оберти, на яких здатний працювати вентилятор системи охолодження. Вказуються тільки для моделей, що мають регулятор оборотів (див. нижче).

Чим нижче мінімальні оберти (при тому ж максимумі) — тим ширше діапазон регулювання швидкості і тим сильніше можна уповільнити вентилятор, коли висока продуктивність не потрібна (таке уповільнення дозволяє знизити споживання енергії і рівень шуму). З іншого боку, великий діапазон відповідним чином позначається на вартості.

Найбільші оберти, на яких здатен працювати вентилятор системи охолодження; для моделей без регулятора обертів (див. нижче) у цьому пункті зазначається штатна швидкість обертання. У найбільш «повільних» сучасних вентиляторах максимальна швидкість не перевищує 1000 об/хв, в самих «швидких» може становити до 2500 об/хв і навіть більше .

Відзначимо, що даний параметр щільно пов'язаний з діаметром вентилятора (див. вище): чим менше діаметр, тим вище повинні бути оберти для досягнення потрібних значень повітряного потоку. При цьому швидкість обертання безпосередньо впливає на рівень шуму і вібрацій. Тому вважається, що потрібний об'єм повітря найкраще забезпечувати великими і порівняно «повільними» вентиляторами; а «швидкі» невеликі моделі має сенс застосовувати там, де компактність має вирішальне значення. Якщо ж порівнювати по швидкості моделі однакового розміру, то більш високі оберти позитивно позначаються на продуктивності, проте підвищують не тільки рівень шуму, а також ціну та енергоспоживання.

Максимальний повітряний потік, що може створити вентилятор системи охолодження; вимірюється в CFM - кубічних футах за хвилину.

Чим вище кількість CFM - тим ефективніший вентилятор. З іншого боку, висока продуктивність вимагає або великого діаметра (що позначається на габаритах та вартості), або високої швидкості (а вона підвищує рівень шуму та вібрацій). Тому при виборі має сенс не гнатися за максимальним повітряним потоком, а скористатися спеціальними формулами, що дозволяють розрахувати необхідне кількість CFM залежно від типу та потужності компонента, що охолоджується, та інших параметрів. Такі формули можна знайти у спеціальних джерелах. Що ж до конкретних чисел, то найбільш скромних системах продуктивність вбирається у 30 CFM, а найбільш потужних може становити понад 80 CFM.

Також варто враховувати, що фактичне значення повітряного потоку на найбільших оборотах зазвичай нижче за заявлений максимальний; докладніше див. «Статичний тиск».

Можливість замінити штатний вентилятор силами самого користувача – без звернення до сервісного центру або до фахівців-ремонтників. Максимум, що може знадобитися для такої процедури — найпростіші інструменти на зразок викрутки; іноді вони навіть першопочатково входять до комплекту системи охолодження.

Вентилятор, як найбільш рухома частина будь-якої системи охолодження, більше інших частин схильний до поломок і збоїв. У подібних ситуаціях дешевше (а найчастіше — і розумніше) замінити лише цю частину, а не купувати цілу нову систему. Також, при бажанні, можна поміняти і справний вентилятор — наприклад, на більш потужний або менш шумний.

Найменший рівень шуму, видаваний системою охолодження під час роботи.

Даний параметр вказується тільки для тих моделей, які мають можливість регулювання продуктивності і можуть працювати на зниженій потужності. Відповідно, мінімальний рівень шуму — це рівень шуму на «тихому» режимі, гучність роботи, менше якої у даній моделі бути не може.

Ці дані будуть корисні насамперед тим, хто намагається максимально знизити рівень шуму і, що називається, «бореться за кожен децибел». Проте тут варто відзначити, що в багатьох моделях мінімальні значення становлять близько 15 дБ, а в самих тихих — всього 10 – 11 дБ. Ця гучність порівнянна з шелестом листя і практично втрачається на тлі навколишнього шуму навіть у житловому приміщенні вночі, не кажучи вже про більш «гучних» умовах, причому різниця між 11 і 18 дБ в даному випадку не є скільки-небудь значимої для людського сприйняття. А порівняльна таблиця по звуку починаючи з 20 дБ наведена в п. «Рівень шуму» нижче.

Стандартний рівень шуму, створюваного системою охолодження під час роботи. Зазвичай в цьому пункті вказується максимальний шум при штатному режимі роботи, без перевантажень і іншого «екстриму».

Відзначимо, що рівень шуму позначається в децибелах, а це нелінійна величина. Так що оцінювати фактичну гучність простіше всього по порівняльних таблиць. Ось така таблиця для значень, що зустрічаються в сучасних системах охолодження:

20 дБ — ледь чутний звук (тихий шепіт людини на відстані близько 1 м, звуковий фон на відкритому полі за містом в безвітряну погоду);
25 дБ — дуже тихо (звичайний шепіт на відстані 1 м);
30 дБ — тихо (настінний годинник). Саме такий шум за санітарними нормами є максимально допустимим для постійних джерел звуку в нічний час (з 23.00 до 7.00). Це означає, що якщо комп'ютером планується сидіти вночі — бажано, щоб гучність системи охолодження не перевищувала даного значення.
35 дБ — розмова упівголоса, звуковий фон в тихій бібліотеці;
40 дБ — розмова, порівняно неголосна, але вже в повний голос. Максимально допустимий за санітарними нормами рівень шуму для житлових приміщень в денний час, з 7.00 до 23.00. Втім, навіть найбільш галасливі системи охолодження зазвичай не дотягують до цього показника, максимум для подібної техніки становить близько 38 – 39 дБ.