Порівняння Xiaomi RedmiBook 14 Ryzen Edition [RedmiBook 14 Ryzen 5 8/512GB/Vega 8] vs Honor MagicBook 14 [53010TPS]

Максимальна яскравість, яку здатен забезпечити екран ноутбука.

Чим яскравіше навколишнє освітлення — тим яскравіше повинен бути і екран ноутбука, інакше зображення на ньому може виявитися складним для читання. І навпаки: при поганому зовнішньому освітленні висока яскравість зайва — вона сильно навантажує очі (втім, на цей випадок сучасні ноутбуки передбачають регулюванням яскравості). У світлі цього чим вище цей показник — тим більше універсальним є екран, тим ширше діапазон умов, в якому його можна ефективно застосовувати. Зворотною стороною цих переваг є збільшення ціни і енергоспоживання.

Що стосується конкретних значень, то чимало сучасних ноутбуків мають яскравість 250 – 300 ніт і навіть нижче. Цього цілком достатньо для роботи під штучним освітленням середньої інтенсивності, але от при яскравому природному світлі з видимістю вже можуть виникнути проблеми. Для використання в сонячну погоду (особливо поза приміщеннями) бажано мати запас по яскравості хоча б в межах 300 – 350 ніт. А в найбільш прогресивних моделях цей параметр може становити 350 – 400 ніт, 401 – 500 ніт< /a> і навіть більше 500 ніт.

Результат, показаний процесором ноутбука в тесті Passmark CPU Mark.

Passmark CPU Mark — комплексний тест, більш детальний і достовірний, ніж популярний 3DMark06 (див. вище). Він перевіряє не тільки ігрові можливості CPU, але і його продуктивність в інших режимах, на підставі чого і виводить загальний бал; за цим балом можна досить достовірно оцінити процесор загалом (чим більше балів - тим вища продуктивність).

Тип накопичувача, штатно встановленого в ноутбуці.

Класичні жорсткі диски (HDD) в сучасних ноутбуках досить рідко зустрічаються в чистому вигляді. Натомість все більше поширення отримують твердотільні SSD-модулі, у тому числі в комбінаціях HDD+SSD і SSHD+SSD. Також відзначимо, що серед подібних модулів вельми поширені SSD під роз'єм M.2, які до того ж можуть підтримувати NVMe та/або відноситися до прогресивної серії Intel Optane. Ось основні особливості цих варіантів в різних поєднаннях (а також інших варіантів накопичувачів, які можна зустріти в сучасних ноутбуках):

— HDD. Традиційний жорсткий магнітний диск, що не доповнюється ніякими іншими типами накопичувачів. HDD відрізняються невисокою вартістю в перерахунку на гігабайт місткості, що дає змогу створювати дуже ємні і водночас досить недорогі носії. З іншого боку, такі сховища вважаються менш досконалими, ніж SSD: зокрема, вони працюють досить повільно, до того ж погано переносять удари і струси (останнє особливо актуально у світлі того, що ноутбуки першопочатково є портативними пристроями). Тому даний варіант в наш час зустрічається досить рідко, переважно серед бюджетних конфігурацій.

— SSD. Твердотільна пам'ять на основі технології flash. В цілому накопичувачі цього ти...пу коштують помітно дорожче HDD аналогічного об'єму, однак мають перед ними ряд переваг — перш за все це висока швидкість роботи, а також здатність без проблем переносити досить сильні удари і вібрації. Проте підкреслимо, що в даному випадку мова йде про SSD-накопичувачі оригінального формату, які не використовують інтерфейс M.2, не належать до серії Optane і не є модулями eMMC або UFS (про всі ці особливості див. нижче). Це найбільш простий і доступний різновид флеш-пам'яті — зокрема, вона зазвичай використовує підключення по інтерфейсу SATA, який не дає змогу реалізувати весь потенціал такої пам'яті. З іншого боку, навіть «звичайні» SSD-модулі все одно працюють помітно швидше HDD, а коштують вони помітно дешевше більш прогресивних рішень.

— SSD M.2. SSD-модуль, що використовує роз'єм підключення M.2. Про SSD в цілому див. вище; а роз'єм M.2 був спеціально створений для прогресивних і водночас мініатюрних внутрішніх комплектуючих, включаючи твердотільні накопичувачі. Однією з особливостей такого підключення є те, що воно найчастіше здійснюється за стандартом PCI-E — це забезпечує високу швидкість передачі даних (до 8 ГБ/с, потенційно можливо і більше) і дає змогу використовувати всі можливості SSD-накопичувачів. У той же час зустрічаються M.2-модулі, що працюють по більш старому інтерфейсу SATA — його швидкість не перевищує 600 МБ/с, зате і обходиться таке оснащення дешевше модулів з M.2 PCI-E. Докладніше див. «Інтерфейс накопичувача М.2» — саме цей пункт дає змогу оцінити конкретні можливості SSD M.2.

— SSD M.2 Optane. Накопичувач SSD M.2 (див. вище), що належить до серії Intel Optane. Головною особливістю таких модулів є використання технології 3D Xpoint – вона значно відрізняється від NAND, на якій побудовано більшість звичайних SSD-модулів. Зокрема, 3D Xpoint дає змогу звертатися до даних на рівні окремих комірок і обійтися без деяких додаткових операцій, що прискорює швидкість роботи і знижує затримки. Крім того, така пам'ять значно довговічніші. Її головний недолік — трохи більша вартість. Також варто відзначити, що перевага Optane над більш традиційним SSD-модулями найбільш помітна при так званій невеликій глибині черги — тобто при невеликому навантаженні на накопичувач, коли на нього одночасно надходить невелика кількість запитів. Втім, більшість повсякденних завдань (робота з документами, вебсерфінг, порівняно невимогливі ігри) реалізуються саме в такому режимі, так що цей момент цілком можна віднести до переваг — тим більше що при зростанні навантаження перевага Optane хоч і зменшується, але не зникає.

— SSD M.2 NVMe. NVMe є стандартом передачі даних, розроблений спеціально для твердотільної SSD-пам'яті. Він використовує шину PCI-E і дає змогу максимально розкрити потенціал такої пам'яті, значно збільшуючи швидкість обміну даними. Це може бути як єдиний накопичувач на борту, так і доповнення HDD або SSHD. Спочатку вважалося, що NVMe має сенс використовувати переважно на високопродуктивних системах, зокрема ігрових. Однак розвиток та здешевлення технології призвело до того, що подібні накопичувачі зустрічаються і в більш простих ноутбуках.

— HDD+SSD. Наявність у ноутбуці двох окремих накопичувачів — HDD і звичайного SSD (не M.2, не Optane). Переваги та недоліки цих видів накопичувачів докладно описані вище, а їх поєднання в одній системі дає змогу об'єднати переваги і частково компенсувати недоліки. SSD в подібних випадках зазвичай має помітно менший об'єм, ніж HDD, і використовується для зберігання даних, для яких критична висока швидкість доступу: операційної системи, робочих програм тощо. Зі свого боку, на жорсткому диску зручно тримати інформацію, яка займає значний об'єм і водночас не потребує особливої швидкості доступу; класичний приклад — мультимедійні файли і документи. Крім цього, твердотільний модуль можна застосовувати як швидкісний кеш для жорсткого диска — аналогічно описаному нижче SSHD. Однак для цього зазвичай потрібні спеціальні програмні налаштування, тоді як режим «два окремих накопичувача», як правило, доступний за замовчуванням.
Також варто відзначити, що в сучасних ноутбуках все частіше застосовуються зв'язки HDD не зі звичайними SSD, а з більше прогресивними модулями М.2 (включаючи M.2 Optane). Тим не менш, цей варіант також продовжує використовуватися переважно серед порівняно недорогих конфігурацій.

— SSHD. Комбінований накопичувач, що поєднує в собі жорсткий диск (HDD) і твердотільний модуль (SSD). Від описаної вище зв'язки HDD+SSD відрізняється двома моментами. По-перше, обидва носія знаходяться в одному корпусі і сприймаються системою як єдине ціле. По-друге, безпосередньо для зберігання даних застосовується переважно жорсткий диск, а SSD-пам'ять зазвичай виконує допоміжну функцію — вона працює як швидкісний кеш для HDD. На практиці це виглядає наприклад: дані з жорсткого диска, до яких найчастіше звертається користувач, копіюються на SSD і при черговому зверненні підвантажуються з твердотільного носія, а не з HDD. Це дає змогу помітно прискорити роботу у порівнянні зі звичайними жорсткими дисками. Правда, за швидкодією подібні «гібриди» все ж поступаються навіть звичайним SSD, не кажучи вже про M.2 і Optane рішення — зате і обходяться вони помітно дешевше.

— HDD+SSD M.2. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним SSD-модулем, що використовує підключення через роз'єм M.2. Детальніше про таке поєднанні див. «HDD+SSD»: практично все викладене там актуально і для даного випадку, з поправкою на те, що SSD M.2 здатні забезпечити більше високу швидкість роботи (про це також див. вище – в п. «SSD M.2»).

— HDD+Optane M.2. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним SSD-модулем, який використовує підключення через роз'єм M.2 і належить до серії Intel Optane. Таке поєднання в цілому аналогічно зв'язці «HDD+SSD» (див. вище), з поправкою на прогресивні можливості накопичувачів Optane (також див. вище — «SSD M.2 Optane»).

— SSHD+SSD M.2. Поєднання накопичувача SSHD з твердотільним SSD-модулем, що підключається через роз'єм M.2. В цілому аналогічне комбінації «HDD+SSD M.2» (див. вище), з поправкою на те, що замість звичайного жорсткого диска використовується більш прогресивний і швидкісний гібридний накопичувач (про нього також див. вище). Це додатково збільшує вартість, однак підвищує швидкодію.

— eMMC. Різновид твердотільних накопичувачів, що першопочатково застосовується у ролі вбудованої постійної пам'яті для смартфонів і планшетів, проте з недавніх пір встановлюється і в ноутбуки. Від SSD (див. вище) відрізняється, з одного боку, меншою вартістю і хорошою енергоефективністю, з іншого — більше низькою швидкістю і надійністю. У світлі цього eMMC у наш час зустрічається переважно серед трансформерів і ноутбуків-планшетів (див. «Тип») — для них низьке енергоспоживання важливіше максимальної швидкодії. Також відзначимо, що подібні накопичувачі зазвичай робляться вбудованими і не припускають заміни.

— HDD+eMMC. Поєднання класичного жорсткого диска з твердотільним eMMC-модулем. Особливості кожного різновиду накопичувачів докладно описані вище, а їх поєднання переважно використовується в пристроях типу «ноутбук-планшет» (див. «Тип»). При цьому накопичувач eMMC встановлюється у верхній частині пристрою і призначається для зберігання операційної системи і найбільш важливих даних, до яких потрібен постійний доступ; а HDD, розміщений в нижній половині, використовується як додаткове сховище для великих об'ємів інформації (наприклад, колекції фільмів).

— SSD M.2+eMMC. Поєднання в одному ноутбуці двох твердотільних модулів — SSD M.2 і eMMC. Про особливості того чи іншого типу пам'яті докладніше див. вище, а їх поєднання — це досить екзотичний варіант. Використовується воно переважно для того, щоб збільшити загальну кількість твердотільної пам'яті без значного підвищення вартості (нагадаємо, eMMC обходиться дешевше SSD M.2 аналогічного об'єму). Крім того, якщо модуль eMMC зазвичай робиться вбудованим, то SSD M.2 за визначенням знімний, і при необхідності його можна замінити на інший накопичувач.

— UFS. Ще один різновид твердотільної пам'яті, першопочатково призначений для смартфонів і планшетів — поряд з описаним вище eMMC. Від останнього відрізняється як високою ефективністю, так і збільшеною вартістю. У світлі цього серед ноутбуків подібні накопичувачі зустрічаються вкрай рідко: там, де не вистачає можливостей eMMC, виробники зазвичай використовують повноцінні SSD.

Ємність накопичувача, встановленого в ноутбуці. Якщо окремих накопичувачів передбачено декілька (наприклад, HDD+SSD, див. «Тип накопичувача») — в даному пункті вказується об'єм найбільш місткого носія (у нашому прикладі — HDD).

Більше ємний накопичувач дає змогу зберігати більше даних, однак і обходиться дорожче. При цьому варто пам'ятати, що ціна залежить ще й від типу носія: так, SSD коштують помітно дорожче жорстких дисків того ж об'єму. Так що напряму найкраще порівнювати між собою накопичувачі одного типу. Що стосується конкретних об'ємів, то найскромніші показники характерні для конфігурацій з чисто твердотільною пам'яттю — SSD того або іншого типу або eMMC (див. «Тип накопичувача»): серед них можна зустріти рішення на 240 – 360 ГБ і навіть на 128 ГБ або менше. Ємність жорстких дисків фактично починається з 480 – 512 ГБ; ємність близько 1 ТБ можна назвати середньою, а найбільш місткі сучасні ноутбуки оснащуються сховищами на 2 ТБ і навіть більше.

Інтерфейс підключення, що використовується встановленим в ноутбуці SSD-модулем з роз'ємом M.2 (див. «Тип накопичувача»).

Однією з особливостей роз'єма M.2 і накопичувачів під нього є те, що вони можуть використовувати два різних інтерфейси підключення: PCI-E (в тому чи іншому різновиді) або SATA. Підкреслимо, що в даному пункті зазначаються дані SSD-модуля; в самому роз'ємі можуть передбачатися й інші варіанти інтерфейсу, у тому числі більш прогресивні — див. «Інтерфейс роз'єма M.2» (наприклад, накопичувач з підключенням PCI-E 3.0 може бути розміщений в роз'ємі, що підтримує також більш швидкий PCI-E 4.0). Однак у будь-якому разі роз'єм підключення зазвичай дає можливість реалізувати всі можливості встановленого накопичувача; так що даний пункт дає змогу цілком достовірно оцінити можливості штатного модуля M.2.

Що стосується конкретних інтерфейсів, то в наш час можна зустріти переважно такі варіанти:

— SATA 3. Інтерфейс SATA першопочатково був створений для традиційних жорстких дисків. Третя версія цього інтерфейсу є останньою; вона забезпечує швидкість передачі даних 600 МБ/с. Це значно менше, ніж у PCI-E, і в цілому дуже небагато за мірками SSD-накопичувачів. Тому M.2-підключення з використанням SATA характерне переважно для недорогих модулів початкового рівня. Тим не менше, навіть такі носії в цілому працюють швидше більшості HDD.

— PCI-E. Універсальний інт...ерфейс для підключення внутрішньої периферії. Забезпечує в цілому вищі швидкості, ніж SATA, завдяки чому краще підходить для SSD-модулів: теоретично PCI-E дає змогу реалізувати весь потенціал твердотільних накопичувачів, навіть найшвидших. На практиці ж підтримувана швидкість передачі даних може бути різною — залежно від версії інтерфейсу і числа ліній (каналів передачі даних). Ось варіанти, найактуальніші для сучасних ноутбуків:

• PCI-E 3.0 2x. Підключення з використанням 2 ліній PCI-E версії 3.0. Ця версія забезпечує швидкість близько 1 ГБ/с на лінію; відповідно, дві лінії дають максимум трохи менше ніж в 2 ГБ/с.
• PCI-E 3.0 4x. Підключення з використанням 4 ліній PCI-E версії 3.0. Забезпечує максимальну швидкість близько 4 ГБ/с.
• PCI-E 4.0 4x. Підключення з використанням 4 ліній PCI-E версії 4.0. У цій версії пропускна здатність, в порівнянні з PCI-E 3.0, була збільшена вдвічі — таким чином, 4 лінії дають максимальну швидкість близько 8 МБ/с.

Зазначимо, що у разі роз'ємів M.2 різні варіації PCI-E зазвичай цілком сумісні між собою — хіба що швидкість підключення при роботі з «нерідним» роз'ємом буде обмежуватися можливостями найповільнішого компонента. Наприклад, при підключенні SSD-модуля PCI-E 3.0 4x в слот PCI-E 3.0 2x ця швидкість буде відповідати можливостям роз'єма, а при підключенні до PCI-E 4.0 4x — можливостям накопичувача.

Роз'єми підключення, передбачені в конструкції ноутбука.

В даному пункті зазначаються переважно дані по відеовихідам: VGA, HDMI (версії 1.4, 2.0, 2.1 і їх різновидам, miniHDMI/microHDMI, DisplayPort, miniDisplayPort). Крім того, тут може уточнюватися наявність інших видів роз'ємів: звукового S/P-DIF, службового COM-порту. А ось інформація про такі інтерфейси, як повнорозмірний USB, USB-C, Thundebolt і LAN, наводиться в окремих пунктах (див. нижче).

— VGA. Аналоговий відеовихід, відомий також як D-Sub 15 pin. Технічно вважається застарілим: має низьку стійкість до перешкод, не передбачає передачі звуку, а максимальна підтримувана роздільна здатність на практиці не перевищує 1280х1024. Тим не менш, входи VGA в наш час все ще досить поширені в моніторах, а також зустрічаються в інших видах відеотехніки, зокрема, проєкторах. Тому деякі сучасні ноутбуки, переважно мультимедійного призначення, оснащуються такими виходами — у розрахунку на підключення до згаданих відеопристроїв.

— HDMI. Найпопулярніший сучасний інтерфейс для роботи з HD-контентом. Використовує цифрову передачу даних, що дає...змогу передавати по одному кабелю одночасно відео високої роздільної здатності і багатоканальний звук. Більшість сучасних моніторів, телевізорів, проєкторів та іншої відеотехніки, яка підтримує HD-роздільні здатності, мають хоча б один вхід HDMI; так що виходи цього типу надзвичайно поширені в сучасних ноутбуках.

— microHDMI і miniHDMI. Зменшені різновиди описаного вище HDMI: повністю ідентичні за функціоналом і відрізняються лише розмірами роз'єму. Встановлюються переважно в найбільш тонкі та компактні ноутбуки, для яких повнорозмірний HDMI занадто громіздкий.

Порти HDMI і mini/microHDMI в сучасних ноутбуках можуть відповідати різним версіям:

• v 1.4. Найбільш ранній з загальнопоширених стандартів, випущений в 2009 році. Дає змогу передавати сигнал в роздільній здатності до 4096х2160 при частоті кадрів в 24 к/с при роздільній здатності Full HD частота кадрів може досягати 120 к/с; можлива також передача 3D-відео.
• v 1.4 a. Перше доповнення до версії 1.4, в якому були, зокрема, додані два додаткових формати 3D-відео.
• v 1.4 b. Друге оновлення стандарту HDMI 1.4, що представило лише незначні уточнення і доповнення до специфікацій v 1.4 a.
• v 2.0. Глобальне оновлення HDMI, представлене в 2013 році. Також відомо як HDMI UHD — дає змогу транслювати відео 4K з частотою кадрів до 60 кадр/сек. Кількість звукових каналів може досягати 32, одночасно можна транслювати до 4 аудіопотоків. Крім того, була впроваджена підтримка формату кадру 21:9 і деякі поліпшення, що стосуються 3D-контенту.
• v 2.0 a. Перше оновлення HDMI 2.0. Ключовим нововведенням стала сумісність з HDR-контентом (див. «Підтримка HDR»).
• v 2.0 b. Друге оновлення версії 2.0. Ключові нововведення торкнулися переважно роботи з HDR — зокрема, була додана підтримка HDR10 і HLG.
• v 2.1. Одна з новітніх версій, випущена восени 2017 року. Подальше збільшення пропускної здатності дало змогу підтримувати 4K і навіть 8K-відео з частотою кадрів до 120 кадр/сек. Крім того, ключові поліпшення включають розширені можливості по роботі з HDR. Зазначимо, що для використання всіх можливостей HDMI v2.1 потрібні кабелі типу HDMI Ultra High Speed, хоча базові функції доступні і зі звичайними кабелями.

— DisplayPort. Цифровий високошвидкісний порт, дає змогу передавати як відео, так і звук в HD-якості. Багато в чому аналогічний HDMI, забезпечує більшу швидкість передачі даних і дає змогу використовувати кабелі більшої довжини, проте менш поширений, застосовується переважно в комп'ютерній техніці.

— miniDisplayPort. Зменшена версія описаного вище DisplayPort, створена в розрахунку на те, щоб зробити роз'єм більш компактним; крім габаритів, нічим не відрізняється від оригінального інтерфейсу. Деякий час назад був штатним відеороз'ємом для ноутбуків компанії Apple; і навіть інтерфейс Thunderbolt, що прийшов йому на зміну, у версіях 1 і 2 (див. нижче) використовує конектор, ідентичний роз'єму miniDisplayPort.

І повнорозмірний DisplayPort, і його зменшений варіант можуть належати до різних версій. Ось найбільш популярні на сьогодні варіанти:

• v 1.2. Найбільш рання з поширених в ноутбуках версій, випущена в 2010 році. З найбільш важливих нововведень, представлених у даній версії — підтримка 3D, можливість роботи одночасно з декількома відеопотоками для послідовного підключення екранів (daisy chain), а також можливість роботи через роз'єм miniDisplayPort. Пропускної здатності v 1.2 вистачає для повноцінної підтримки 5K відео на 30 кадрах в секунду і 8K відео — з певними обмеженнями.
• v 1.2 a. Оновлення версії 1.2, що вийшло в 2013 році. Одним з найпомітніших нововведень стала можливість роботи з AMD FreeSync (див. вище). Пропускна здатність і підтримувані роздільні здатності залишилися незмінними.
• v 1.3. Версія DisplayPort, випущена в 2014 році. Порівняно з попередньою версією, пропускна здатність була збільшена в 1,5 рази на 1 лінію і майже в 2 рази — в цілому на роз'єм (8,1 Гбіт/с і 32,4 Гбіт/с відповідно). Це, крім іншого, дало змогу передбачити повноцінну підтримку відео 8K на 30 к/с, а також збільшити максимальну частоту кадрів в стандартах 4K і 5K до 120 і 60 к/с відповідно. В режимі daisy chain даний стандарт дає можливість працювати з двома екранами 4K UHD (3840х2160) на частоті кадрів у 60 Гц, або з чотирма екранами 2560х1600 при тій же частоті. Крім того, в цій версії була введена підтримка Dual-mode, що забезпечує сумісність з інтерфейсами HDMI і DVI через найпростіші пасивні перехідники.
• v 1.4. Версія, представлена в березні 2016 року. Пропускна здатність, порівняно з попереднім стандартом, залишилася незмінною, проте були додані деякі важливі функції — зокрема, підтримка стиснення Display Stream Compression 1.2, стандарту HDR10 і колірного простору Rec. 2020, а максимальна кількість підтримуваних аудіоканалів збільшилась до 32.
• v 1.4 a. Оновлення, випущене в 2018 році «без зайвого шуму» — навіть без офіційного прес-релізу. Основним нововведенням став апдейт технології Display Stream Compression з версії 1.2 до версії 1.2 a.

— S/P-DIF. Вихід для передачі цифрового звуку, в тому числі багатоканального. Має два різновиди — оптичний та електричний; перший абсолютно нечутливий до перешкод, але використовує досить делікатні кабелі, другий не потребує особливої акуратності, але може піддаватися наведенням (хоча дроти зазвичай робляться екранованими). У ноутбуках використовується переважно оптичний S/P-DIF, при цьому для компактності цей роз'єм поєднується з гніздом mini-Jack, призначеним для підключення навушників. Втім, конкретні особливості даного інтерфейсу в будь-якому разі не завадить уточнити окремо.

— COM-порт. Універсальний інтерфейс для підключення різних зовнішніх пристроїв — зокрема, dial-up модемів — а також для прямого з'єднання між двома комп'ютерами. Також відомий як RS-232 (за назвою роз'єма). У наш час вважається застарілим у зв'язку з поширенням більш компактних, швидких і функціональних інтерфейсів, насамперед USB. Тим не менш, багато видів обладнання, в тому числі спеціалізованого, використовують саме COM-порт в якості керуючого інтерфейсу. Серед такого обладнання — ДБЖ, супутникові ресивери та пристрої зв'язку, системи безпеки та сигналізації тощо. В світлі цього COM-порти, хоча і майже не використовуються в ноутбуках споживчого рівня, однак все ще зустрічаються в деяких спеціалізованих моделях.

Кількість портів USB 3.2 gen1, передбачених у ноутбуці. Першопочатково цей інтерфейс називався USB 3.0, пізніше USB 3.1 gen1.

В будь-якому разі, USB є найпопулярнішим сучасним інтерфейсом для підключення до комп'ютера різної периферії — від клавіатур, мишей і флешок до вельми оригінальних пристроїв. Також він може використовуватися для зарядки смартфонів та інших гаджетів. А USB 3.2 gen1 є спадкоємцем популярного USB 2.0. У цій версії швидкість передачі даних була збільшена в 10 разів — до 4,8 Гбіт/с, також була підвищена потужність живлення зовнішніх пристроїв. При цьому до порту USB 3.2 gen1 можна підключати пристрої з іншими версіями USB — головне, щоб вони мали повнорозмірні штекери USB-A, а потужності живлення вистачало для нормальної роботи.

Що стосується кількості роз'ємів USB, то чим їх більше — тим більше периферії можна підключити до ноутбука без використання розгалужувачів.

Кількість портів USB-C 3.2 gen1, передбачена в ноутбуці (раніше для таких роз'ємів використовувалося маркування USB-C 3.1 gen1 З і USB-C 3.0).

USB-C являє собою універсальний роз'єм, створений відносно недавно і розрахований на застосування як в стаціонарних, так і в портативних комп'ютерах і інших пристроях. Він трохи крупніше microUSB, має зручну двосторонню конструкцію (неважливо, якою стороною підключати штекер), а також дає змогу реалізовувати підвищену потужність живлення і ряд спеціальних функцій. Крім того, цей же роз'єм штатно використовується в інтерфейсі Thunderbolt версій v3 і v4, а технічно може застосовуватися і в інших інтерфейсах; так що в деяких ноутбуках USB-C має комбіноване призначення — докладніше див. «Alternate Mode». А в окремих моделях (переважно найбільш компактних) через USB-C може здійснюватися ще й зарядка власної батареї пристрою.

Конкретно версія USB-C 3.2 gen1 дає змогу забезпечувати швидкість підключення до 5 Гбіт/с. Що стосується кількості таких портів, то вона найчастіше невелика — зазвичай 1 – 2. Це пов'язано з тим, що периферії під USB-C випускається помітно менше, ніж під повнорозмірні USB. Втім, в окремих конфігураціях кількість роз'ємів цього типу може досягати 4.

Наявність у ноутбуці модуля NFC.

Ця технологія застосовується для бездротового зв'язку на малих відстанях — до 10 – 20 см. При цьому чип NFC може працювати і як зчитувальний пристрій, і як мітка, що зчитується. Теоретично можливості щодо застосування такого обладнання досить великі, проте конкретно в ноутбуках чип NFC відіграє переважно допоміжну роль — найчастіше він застосовується для автоматичного з'єднання по Wi-Fi або Bluetooth. При такому з'єднанні не потрібно вручну прописувати налаштування: достатньо піднести смартфон або інший NFC-сумісний гаджет до чипу лептопа — і пристрої автоматично розпізнають один одного, залишиться лише підтвердити підключення. Крім іншого, подібний спосіб нерідко використовується для взаємодії зі смартфоном (див. нижче).

Окремо варто торкнутися різниці між цією функцією і слотом Smart Card (див. «Додатково»). NFC також може використовуватися для роботи зі смарт-картами (фактично досить встановити на ноутбук відповідне ПЗ), однак ці карти повинні бути безконтактними — на основі технології RFID. Зі свого боку, слот Smart Card використовує контактний метод роботи.