Порівняння Optoma DH350 vs Optoma HD144X

Динамічна контрастність зображення, забезпечувана проєктором.

Динамічна контрастність — це співвідношення між найяскравішим білим і самим темним чорним кольором, які здатний видати проєктор. Нагадаємо, що від контрастності залежить якість передачі кольору і деталізація, чим вище цей показник — тим менша ймовірність, що на яскравих або темних ділянках деталі виявляться нерозрізненними. Однак динамічна контрастність є досить специфічним параметром. Річ у тім, що при його підрахунку враховується самий яскравий білий на максимальних налаштуваннях яскравості і самий темний чорний — на мінімальних. У результаті цифри в цій графі можуть бути дуже вражаючими, однак досягти такої контрастності в межах одного кадру неможливо.

Ввівши цей параметр, виробники пішли на певну хитрість. Однак не можна сказати, що динамічна контрастність не має взагалі ніякого відношення до якості зображення. У проєкторах може застосовуватися автоматичне управління яскравістю, при якому загальна яскравість залежно від «картинки» на екрані може підвищуватися або знижуватися. Такий формат роботи заснований на тому, що людському оку не потрібні занадто яскраві ділянки на загальному темному тлі і дуже темні — на яскравому, зображення нормально сприймається і без цього. Максимальний перепад яскравості, досяжний у такому режимі роботи, якраз і описується динамічною контрастністю.

Кількість окремих колірних відтінків, що здатний відобразити проєктор.

Мінімальним показником для сучасної проекційної техніки фактично є 16 млн кольорів (точніше, 16,7 млн — це стандартне число, пов'язане з особливостями цифрової обробки зображення). У найбільш прогресивних моделях це значення може перевищувати 1 млрд. Однак тут варто враховувати два нюанси: по-перше, людське око здатне розпізнати всього близько 10 млн колірних відтінків, по-друге, жодне сучасне пристрій виведення зображення (проєктори, монітори тощо) не здатне охопити весь спектр кольорів, видимих оком. Тому вражаючі характеристики кольору є маркетинговим ходом, ніж реальним показником якості зображення, і на практиці має сенс звертати увагу на інші характеристики насамперед яскравість і контрастність (див. вище), а також специфічні дані на зразок діаграми колірного охоплення.

Формати зображення, що підтримуються проєктором.

Під форматом у даному випадку мається на увазі співвідношення сторін зображення. Загальне правило таке: проєктор повинен підтримувати той самий формат, у якому записаний початковий контент. В іншому випадку зображення буде або розтягнутим по висоті або ширині, або із чорними смугами по бокам або знизу. Конкретно ж формати можна поділити на три основні категорії:

— Традиційні, або прямокутні. Класичні формати, у яких висота картинки не набагато менше ширини. Найбільш популярні варіанти — 4:3, широко застосовувався в аналоговому TV, і 5:4, поширений у комп'ютерній техніці. Традиційні формати добре підходять для презентацій, роботи з документами і графіками та інших аналогічних завдань.

— Широкоекранні — формати, у яких ширина кадру значно (більше ніж у 1.5 рази) перевищує висоту. Найпопулярніші з таких стандартів — 16:9 і 16:10. Такі співвідношення сторін добре підходять для ігор і фільмів; зокрема, більшість контенту у високій роздільній здатності (HD 720p і вище) записано саме в широкоекранному форматі.

— Надширокі. Формати ще більшої ширини, ніж описані вище широкоекранні — наприклад, 21:9. Використовуються переважно в кінематографії.

Варто зазначити, що чимало сучасних проєкторів здатні працювати відразу з декількома видами форматів — наприклад, з класичним...4:3 і ширококутним 16:9.

Діагональ зображення, що видається проєктором. Зазвичай, вказується у вигляді діапазону — від найменшої, на мінімальному проекційному відстані, до найбільшої, на максимальному. Про проекційних відстанях докладніше див. вище; тут же варто сказати, що вибір по діагоналі залежить як від відстані між екраном і глядачами, так і від формату застосування проєктора. Наприклад, для перегляду відео оптимальним варіантом вважається ситуація, коли відстань від глядача до зображення відповідає 3 – 4 діагоналях, а для роботи з презентаціями може стати в нагоді і відносно велика картинка. Більш детальні рекомендації для різних ситуацій можна знайти в спеціальних джерелах; тут лише нагадаємо, що зображення повинно поміщатися на екран, використовуваний з проєктором.

Кратність оптичного збільшення, яку здатний забезпечити проєктор.

Оптичне збільшення зображення здійснюється за рахунок роботи лінз в об'єктиві проєктора. При такому збільшенні змінюється розмір зображення повністю; це може стати в нагоді як для підлаштування «картинки» під розмір екрану, так і для детального перегляду окремих деталей (головне, щоб ці деталі зі збільшенням не вилізли за межі екрана). В цілому оптичне збільшення вважається прогресивнішим, ніж цифрове, тому що воно дає змогу регулювати діагональ, не переміщуючи проєктор, і зберігає початкову роздільну здатність «картинки» незалежно від кратності. Щоправда, об'єктиви з такою можливістю («зум-об'єктиви») складніші і дорожчі за фіксовану оптику, проте різниця в ціні практично непомітна на тлі вартості самих проєкторів.

Кількість роз'ємів USB 2.0, передбачене в проєкторі.

Не варто плутати ці роз'єми USB slave (див. «Порти управління») — в даному випадку мова йде про порти USB для різної периферії. Найчастіше ці порти використовуються для прямого відтворення контенту з флешок та інших накопичувачів (наприклад, зовнішніх HDD). При цьому зазначимо, що в деяких проєкторах перегляд відео недоступний (лише фото), в інших може підтримуватися дуже обмежений набір форматів. Тим не менш, пряме підключення нерідко виявляється більш зручним, ніж перегляд через комп'ютер або інше додаткове пристрій. Також порти USB можуть застосовуватися в інших цілях, наприклад, для оновлення прошивки, обміну файлами між флешкою і вбудованим накопичувачем проєктора або навіть для клавіатур/мишей (в пристроях Android, див. вище).

Сам стандарт USB 2.0 вважається застарілим, однак для проєкторів його цілком достатньо, а понад нова периферія повністю сумісна з такими роз'ємами. При цьому до проєктора рідко доводиться підключати більше одного зовнішнього пристрою за раз, тому і моделей більш ніж з одним USB 2.0 випускається трохи.

Службові роз'єми для підключення управляючої апаратури, передбачені в конструкції проєктора. Конкретні можливості управління в кожному випадку можуть бути різними, їх варто уточнювати окремо.

— COM (RS-232). Спеціалізований роз'єм, що першопочатково застосовувався в комп'ютерній техніці. Загалом вважається застарілим, серед комп'ютерів зустрічається порівняно рідко, зате дуже популярний в різноманітному спеціалізованому обладнанні.

— USB (slave). Роз'єм для підключення до USB-порту ПК або ноутбука. При такому підключенні проєктор відіграє роль периферійного пристрою, і ним можна керувати з комп'ютера. Крім того, відносно недавно з'явилися портативні проєктори, розраховані на дротове підключення до мобільних гаджетів на зразок смартфонів або планшетів; для них також вказується порт USB (slave), хоча конкретний роз'єм підключення може бути іншим (наприклад, 8-pin в пристроях Apple).

— LAN (RJ45). Стандартний роз'єм для дротового підключення до комп'ютерних мереж. Проєктор, підключений таким способом, працює як мережевий пристрій, доступ до нього (при відповідних налаштуваннях) можна отримати з будь-якого комп'ютера «локалки». Це буває зручніше, ніж використовувати тільки один управляючий комп'ютер. Крім того, через LAN можуть реалізовуватися інші функції — наприклад, DLNA (див. відповідний пункт).

— HDBaseT. Комплексний інтерфейс, який застосовується в основному в професійній техніці (див. «Основне призначення»). По суті є розширеною і доповненої версією описаного вище LAN, використовує такі ж роз'єми і кабелі, однак має більш широкий функціонал. Крім доступу до локальних мереж і Інтернету, HDBaseT забезпечує передачу спеціалізованих сигналів управління, потокового аудіо - і відео і навіть живлення потужністю до 100 Вт.

— 3D Sync. Цей порт дозволяє підключати до проєктора 3D-випромінювач, необхідний для формування об'ємного зображення за активною 3D-технологією (див. відповідний пункт). Відповідно, щоб дивитися стереозображення, необхідно використовувати 3D-окуляри активного типу. Окуляри синхронізуються з 3D-випромінювачем, що дає можливість досягати чіткого і зрозумілого стереофонічного зображення.