Порівняння Asus PRIME X570-P vs Asus PRIME X570-PRO

Кількість фаз живлення процесора, передбачене в материнській платі.

Дуже спрощено фази можна описати як електронні блоки особливої конструкції, через які живлення поступає на процесор. Завдання таких блоків полягає в тому, щоб оптимізувати це живлення, зокрема звести до мінімуму коливання потужності при зміні навантаження на процесор. Загалом чим більше фаз, тим нижче навантаження на кожну з них, тим стабільніше живлення і довговічніше електроніка плати. А чим потужніший CPU і чим більше в ньому ядер — тим більше фаз потрібно для нього; це кількість ще більше збільшується, якщо процесор планується розганяти. Наприклад, для звичайного чотириядерного чипу нерідко виявляється досить всього чотирьох фаз, а для розігнаного їх може знадобитися не менше восьми. Саме через це у потужних процесорів можуть виникати проблеми при використанні недорогих малофазових «материнках».

Детальні рекомендації щодо вибору кількості фаз під конкретні серії і моделі CPU можна знайти в спеціальних джерелах (у тому числі документації на сам процесор). Тут же відзначимо, що при великій кількості фаз на материнці (понад 8) частина з них може бути віртуальними. Для цього реальні електронні блоки доповнюються подвоювачами або навіть потроювачами, що, формально, збільшує число фаз: наприклад, 12 заявлених фаз можуть являти собою 6 фізичних блоків з подвоювачами. Однак віртуальні фази сильно поступаються реальним можливостям — по суті, вони являють собою лише доповнення, злегка поліпшують...характеристики реальних фаз. Так що, скажімо, у нашому прикладі коректніше говорити не про дванадцятьох, а лише про шість (хоча і поліпшених) фазах. Ці нюанси треба обов'язково уточнювати при виборі материнки.

Тип BIOS, встановлений на материнську плату. Зазначимо, що тут враховуються тільки «класичні» BIOS — від Ami, від Award і від Intel; більш прогресивний UEFI BIOS винесено в окремий пункт (див. нижче).

BIOS — це базова система вводу-виводу, власна програмна прошивка материнської плати, що зберігається в її постійної пам'яті; вона дозволяє всім апаратних компонентів системи взаємодіяти між собою, навіть якщо на комп'ютері не інстальовано. Іншими словами, саме «біос» управляється комп'ютер з моменту вмикання до завантаження операційної системи. Також ця прошивка включає набір інструментів для зміни базових налаштувань.

Говорячи про конкретні різновиди, варто сказати, що згадані «класичні» прошивки не мають між собою принципових відмінностей; до того ж набір можливостей багато в чому визначається видом BIOS, а моделлю материнської плати. Тому тип BIOS не є ключовим при виборі; навіть для професіоналів і ентузіастів він рідко виявляється принциповим.

Режим роботи материнської плати з встановленою на неї оперативною пам'яттю. Він може бути наступним:

— Одноканальний. Найпростіший режим роботи: один контролер працює відразу з усім об'ємом оперативної пам'яті. Головні переваги такого режиму — простота й невисока вартість контролерів. Однак продуктивність виходить досить невисокою, тому одноканальні «материнки» в наш час зустрічаються вкрай рідко — переважно серед недорогих моделей для дому/офісу.

— Двоканальний. У цьому режимі з оперативною пам'яттю працюють два незалежних контролери, сама пам'ять поділяється на два блоки й обмін інформацією відбувається в два потоки, що збільшує швидкість роботи. Приріст продуктивності при цьому може складати від 5 – 10 % до 100 %, залежно від конкретного додатка й особливостей системи. Варто враховувати, що для роботи в двоканальному режимі вкрай бажані дві планки RAM з ідентичними характеристиками — це дає можливість досягти оптимальної продуктивності, крім того, не всі «материнки» здатні працювати з парами з неоднакових модулів пам'яті.

— Дво/триканальний. Материнські плати, що підтримують триканальний режим роботи оперативної пам'яті. Такий режим аналогічний до двоканального й принципово відрізняється тільки кількістю потоків і планок пам'яті — їх повинно бути 3 (або кількість, кратна трьом). При цьому, знову ж таки, в ідеалі такі планки повинні бути однаковими; можливість використання різних планок гарантується не у всіх матер...инських платах, а при розбіжності за частотою швидкість каналу буде обмежуватися швидкістю найповільнішого модуля ОЗП. Якщо ж сумісних планок встановлено всього дві, система буде працювати в двоканальному режимі.

— Дво/чотириканальний. Материнські плати з підтримкою чотириканального режиму роботи оперативної пам'яті. Цей режим повністю аналогічний до описаного вище дво/триканального й відрізняється тільки кількістю модулів ОЗП — їх потрібно 4 (або число, кратне чотирьом). При цьому, знову ж таки, за умови встановлення меншої кількості планок така «материнка» може працювати у відповідному режимі — дво- чи триканальному (головне, щоб планки відповідали вимогам до такого режиму).

— Шестиканальний. Режим роботи, що передбачає наявність 6 окремих контролерів пам'яті й кратне число слотів під окремі модулі (у деяких платах — 12, теоретично можливо й більше). Зустрічається виключно в топових рішеннях, зазвичай класу HEDT (див. «За напрямом»), створених у розрахунку на безкомпромісну продуктивність.

Кількість слотів PCI-E (PCI-Express) 16x, встановлених на материнській платі.

Шина PCI Express використовується для підключення різних плат розширення — мережевих і звукових карт, відеоадаптерів, ТВ-тюнерів і навіть SSD-накопичувачів. Цифра в назві вказує на кількість ліній PCI-E (каналів передачі даних), підтримуваних даним слотом; чим більше ліній, тим вище пропускна здатність. 16 ліній — найбільша кількість, що зустрічається в сучасних слотах і платах PCI Express (технічно можливо і більше, однак роз'єми виходили б занадто громіздкими). Відповідно, подібні слоти є найшвидшими: швидкість передачі даних в них становить 16 ГБ/с для версії PCI-E 3.0 і 32 ГБ/с для версії 4.0 (докладніше про версії див. «Підтримка PCI Express»).

Окремо зазначимо, що саме PCI-E 16x вважається оптимальним роз'ємом для підключення відеокарт. Однак при виборі материнки з кількома такими слотами варто враховувати режими PCI-E, підтримувані нею (див. нижче). Крім того, нагадаємо, що інтерфейс PCI Express дає змогу підключати плати з меншою кількістю ліній до роз'ємів з більшою кількістю ліній. Таким чином, PCI-E 16x підійде для будь-якої плати PCI Express.

Також варто сказати, що в конструкції сучасних «материнок» зустрічаються слоти збільшених розмірів – зокрема, PCI-E 4x, що відповідають за розмірами PCI-E 16x. Однак тип PCI-E слотів в нашому каталозі вказується за реальною пропускною здатністію так що в якості PCI-E 16х враховуються тільки роз'єми..., що підтримують швидкість на рівні 16х.

Режими роботи слотів PCI-E 16x, що підтримуються материнською платою.

Детальніше про цей інтерфейс див. вище, а дані про режими вказуються у тому разі, якщо слотів PCI-E 16x на платі декілька. Ці дані уточнюють, на якій швидкості можуть працювати ці слоти за одночасного підключення до них плат розширення, скільки ліній може використовувати кожен з них. Річ у тім, що загальна кількість ліній PCI-Express на будь-якій «материнці» обмежено, і їх зазвичай не вистачає для одночасної роботи всіх 16-канальних слотів на повній потужності. Відповідно, за одночасної роботи швидкість неминуче доводиться обмежувати: наприклад, запис 16х/4х/4х означає, що «материнка» має три 16-канальних слоти, але якщо до них підключити відразу три відеокарти, то другий і третій слоти зможуть видати швидкість лише на рівні PCI-E 4x. Відповідно, для іншого числа слотів і кількість цифр буде відповідною. Зустрічаються і плати з декількома варіантами режимів — наприклад, 16х/0х/4 і 8х/8х/4х (0х означає, що слот взагалі стає непрацездатним).

Звертати увагу на цей параметр доводиться переважно за умови встановлення декількох відеокарт одночасно: у деяких випадках (наприклад, за використання технології SLI) для коректної роботи відеоадаптерів вони повинні бути підключені до слотів з однаковою швидкістю.

Підтримка материнської платою технології SLI від NVIDIA.

Ця технологія дозволяє підключати до ПК відразу кілька окремих відеокарт NVIDIA і об'єднувати їх обчислювальні потужності, підвищуючи відповідним чином графічну продуктивність системи в конкретних завданнях. Відповідно, ця особливість означає, що «материнка» оснащена як мінімум двома слотами під відеокарти PCI — E 16x; взагалі ж SLI допускає об'єднання до 4 окремих адаптерів.

Подібний функціонал особливо важливий для вимогливих ігор і «важких» задач зразок 3D-рендеринга. Однак варто мати на увазі, що для використання декількох відеокарт така можливість повинна бути передбачена ще й в додатку, запускаемом на комп'ютері. Так що в деяких випадках один потужний відеоадаптер виявляється кращим, ніж декілька порівняно простих з тим же сумарним об'ємом VRAM.

Аналогічна технологія AMD носить назву Crossfire (див. вище). Основною відмінністю між цими технологіями є те, що SLI більш вимоглива до сумісності: вона працює тільки на відеокартах з однаковими моделями GPU (хоча інші параметри — виробник, об'єм і частота відеопам'яті і т. п. можуть бути різними). Крім того, відеоадаптери у зв'язці SLI потрібно з'єднувати кабелем або мостом (виняток становлять лише окремі бюджетні моделі); а підтримка цієї технології обходиться дещо дорожче, ніж у випадку Crossfire, тому в материнських платах вона зустрічається рідше (і в основному разом з рішенням від AMD).

Кількість конекторів USB 3.2 gen1, передбачених на материнській платі.

USB-конектори (всіх версій) використовуються для підключення до «материнці» портів USB, розташованих на зовнішній стороні корпусу (зазвичай на передній панелі, рідше зверху або збоку). Спеціальним кабелем такий порт з'єднується з конектором, при цьому один конектор, зазвичай, працює тільки з одним портом. Іншими словами, кількість конекторів на материнській платі відповідає максимальній кількості корпусних роз'ємів USB, які можна використовувати. При цьому зазначимо, що в даному випадку мова йде про традиційні роз'ємах USB-A; конектори під більш нові USB-C згадуються в характеристиках окремо.

Що ж стосується конкретно версії USB 3.2 gen1 (раніше відомої як USB 3.1 gen1 і USB 3.0), то вона забезпечує швидкість передачі даних до 4,8 Гбіт/с і більш високу потужність живлення, чим більш рання стандарт USB 2.0. Водночас технологія USB Power Delivery, що дозволяє досягати потужності живлення до 100 Вт, зазвичай, не підтримується конекторами цієї версії під USB-A (хоча може реалізовуватися в конекторах під USB-C).

Кількість конекторів USB 3.2 gen2, передбачених на материнській платі.

USB-конектори (всіх версій) використовуються для підключення до «материнці» портів USB, розташованих на зовнішній стороні корпусу (зазвичай на передній панелі, рідше зверху або збоку). Спеціальним кабелем такий порт з'єднується з конектором, при цьому один конектор, зазвичай, працює тільки з одним портом. Іншими словами, кількість конекторів на материнській платі відповідає максимальній кількості корпусних роз'ємів USB, які можна використовувати. При цьому зазначимо, що в даному випадку мова йде про традиційні роз'ємах USB-A; конектори під більш нові USB-C згадуються в характеристиках окремо.

Що ж стосується конкретно версії USB 3.2 gen2 (раніше відомої як USB 3.1 gen2 і USB 3.1), то вона працює на швидкості до 10 Гбіт/с. Крім того, в таких конекторах може передбачатися підтримка технології USB Power Delivery, що дозволяє видавати потужність живлення до 100 Вт на роз'єм; однак обов'язковою ця функція не є, її наявність варто уточнювати окремо.

Версія роз'єму HDMI (див. вище), встановлена на материнській платі.

— v.1.4. Найбільш ранній зі стандартів, котрі зустічаються у наш час - з'явився ще в 2009 році. Підтримує роздільну здатність до 4096х2160 включно і дозволяє відтворювати Full HD відео з частотою кадрів до 120 к/с — цього достатньо навіть для відтворення 3D.

— v.1.4 b. Допрацьована варіація описаної вище v.1.4, представила ряд невеликих оновлень і покращень, зокрема, підтримку двох додаткових форматів 3D.

— v.2.0. Версія, відома також як HDMI UHD — саме в цій версії була введена повноцінна підтримка 4К, з частотою кадрів до 60 кадр/с, а також можливість роботи з надширокоекранним відео 21:9. Крім того, завдяки збільшеній пропускній здатності число одночасно відтворених звукових каналів зросла до 32, а аудіопотоків — до 4. А в поліпшенні v.2.0a до всього цього додалася ще й підтримка HDR.

— v.2.1. Ще одна назва — HDMI Ultra High Speed. Порівняно з попередньою версією пропускна здатність інтерфейсу дійсно помітно збільшилася — її вистачає для передачі відео в роздільній здатності аж до 10K на 120 кадрів в секунду, а також для роботи з розширеним простором кольорів BT.2020 (останнє може знадобитися для деяких професійних завдань). Для використання всіх можливостей HDMI v2.1 потрібні кабелі типу HDMI Ultra High Speed, проте функції попередніх стандартів доступні і з звичайними кабелями.