Порівняння ETE Game Air GameAir 1 vs ETE Game Gx Game G2

Форм-фактор корпуса комп'ютера характеризує насамперед внутрішній об'єм. Основні форм-фактори ПК:

— Midi Tower. Представник сімейства tower (корпусу з вертикальною установкою) середніх розмірів — близько 45 см у висоту при ширині 15-20 см, з кількістю зовнішніх відсіків від 2 до 4. Найбільш популярний для домашніх ПК середнього класу.

— Mini Tower. Найбільш компактний «вертикальний» тип корпусу, при ширині 15-20 см має висоту близько 35 см і (зазвичай) не більше 2 відсіків із зовнішнім доступом. Використовується переважно для офісних ПК, які не потребують високої продуктивності.

— Full Tower. Корпус зі встановленням у вертикальному положенні, один з найбільших форм-факторів для ПК на сьогоднішній день: ширина становить 15-20 см, висота — 50-60 см, кількість відсіків із зовнішнім доступом може досягати 10. Найчастіше в цьому форм-факторі виконуються прогресивні ПК високої продуктивності.

— Desktop. Корпуси, розраховані на встановлення безпосередньо на робочому столі. Часто мають можливість горизонтального встановлення — з таким розрахунком, щоб зверху на корпус можна було поставити монітор — хоча зустрічаються і моделі, що встановлюються строго вертикально. У будь-якому разі «десктопні» моделі мають відносно невеликі розміри.

— Cube Case. К...орпуси, які мають кубічну або близьку до неї форму. Можуть мати різні розміри і призначатися під різні типи материнських плат, цей момент у кожному разі варто уточнювати окремо. В будь-якому разі, подібні корпуси мають досить оригінальний зовнішній вигляд, що відрізняється від традиційних «тауерів» і «десктопів».

Основними виробниками процесорів в наш час є Intel і AMD , також у 2020 році свої CPU серії M1 представила Apple (з подальшим розвитком у вигляді M1 Max і M1 Ultra), а потім і другу серію M2 (M2 Pro, M2 Max, M2 Ultra). У список актуальних серій Intel входять Atom, Celeron, Pentium, Core i3, Core i5, Core i7, Core i9 і Xeon. Для AMD, зі свого боку, цей список виглядає так: AMD Athlon, AMD FX, Ryzen 3, Ryzen 5, Ryzen 7, Ryzen 9 і Ryzen Threadripper.

В цілому кожна серія включає процесори різних поколінь, схожі за загальним рівнем і позиціонуванням. Ось більш детальний опис кожного з описаних вище варіанті...в:

— Atom. Процесори, першопочатково розроблені для мобільних пристроїв. Відповідно, відрізняються компактністю, високою енергоефективністю і низьким тепловиділенням, однак «не блищать» продуктивністю. Прекрасно підходять для мікрокомп'ютерів (див. «Тип»), серед більш «великоформатних» систем зустрічаються вкрай рідко — переважно в найбільш скромних конфігураціях.

— Celeron. Процесори бюджетного рівня, найбільш прості і недорогі десктопні чипи споживчого рівня від Intel, з відповідними характеристиками.

— Pentium. Сімейство бюджетних настільних процесорів від Intel, дещо більш прогресивне, ніж Celeron, яке проте поступається моделям з серій Core i*.

— Core i3. Найпростіша й найбільш недорога серія серед настільних чипів Core від Intel, включає чипи бюджетного і недорогого середнього класу, які, тим не менш, перевершують за характеристиками «селерони» і «пентіуми».

— Core i5. Середнє за рівнем сімейство серед процесорів Intel Core; і загалом чипи цієї серії можна віднести до середнього рівня за мірками настільних систем.

— Core i7. Серія високопродуктивних процесорів, яка довгий час була топовою серед чипів Core; лише в 2017 році поступилася цією позицією сімейству i9. Втім, наявність процесора i7 все одно означає досить потужну і прогресивну конфігурацію; зокрема, такі CPU зустрічаються в моноблоках преміумрівня, а також досить популярні в ігрових системах.

— Core i9. Топова серія серед процесорів Core, найпотужніша серед настільних чипів Intel загального призначення. Зокрема, кількість ядер навіть у найскромніших моделях складає не менше 6. Використовуються такі чипи переважно в геймерських ПК.

— Xeon. Висококласні процесори Intel, можливості яких виходять за стандартні рамки десктопних чипів. Розраховані на спеціалізоване застосування, серед ПК зустрічаються переважно в потужних робочих станціях.

— AMD FX. Сімейство процесорів від AMD, що позиціонується як високопродуктивні і водночас недорогі рішення — в тому числі для геймерських систем. Цікаво, що в комплект постачання деяких моделей штатно входить рідинне охолодження.

— Ryzen 3. Чипи AMD Ryzen (всіх серій) позиціонуються як висококласні рішення для геймерів, розробників, графічних дизайнерів і відеоредакторів. Саме серед цих чипів компанією AMD була вперше застосована мікроархітектура Zen, яка представила одночасну багатопотоковість — це дало змогу значно збільшити кількість операцій за такт при тій же тактовій частоті. А Ryzen 3 являє собою найбільш недороге і скромне за характеристиками сімейство серед «райзенів». Такі процесори випускаються за тими ж технологіями, що і старші серії, однак у Ryzen 3 деактивована половина обчислювальних ядер. Тим не менш, дана лінійка включає досить продуктивні моделі, розраховані в тому числі на ігрові конфігурації і робочі станції.

— Ryzen 5. Сімейство, що належить до середнього рівня серед процесорів Ryzen. Друга за рахунком серія на цій архітектурі, випущена в квітні 2017 року як більш доступна альтернатива чипам Ryzen 7. Чипи Ryzen 5 мають більш скромні робочі характеристики (зокрема, меншу тактову частоту і, в деяких моделях, об'єм кешу L3). В іншому вони повністю аналогічні «сімкам» і також позиціонуються як високопродуктивні чипи для ігрових і робочих станцій.

— Ryzen 7. Історично перша серія процесорів на мікроархітектурі AMD Zen (докладніше див. «Ryzen 3» вище). Одне з найстарших сімейств серед «райзенів», за продуктивністю поступається лише лінійці Threadripper; велика кількість ПК на базі цих чипів належать до ігрових.

— Ryzen Threadripper. Спеціалізовані процесори класу Hi-End, створені в розрахунку на максимальну продуктивність. Встановлюються переважно в геймерські системи і робочі станції.

– Apple M1. Серія процесорів від компанії Apple, представлена ​​в листопаді 2020 року. Належать до мобільних рішень (див. «Тип» вище), які виконуються за схемою system-on-chip: єдиний модуль об'єднує в собі CPU, графічний адаптер, оперативну пам'ять (в перших моделях - 8 або 16 ГБ), твердотільний NVMe-накопичувач і деякі інші компоненти (зокрема, контролери Thunderbolt 4). Відповідно, серед ПК основною сферою застосування подібних чіпів є компактні неттопи. Що стосується характеристик, то в початкових конфігураціях процесори M1 оснащуються 8 ядрами - 4 продуктивних і 4 економічних; останні, за заявою творців, споживають в 10 разів менше енергії, ніж перші. Це, в поєднанні з техпроцесом в 5 нм, дало змогу досягти дуже високої енергоефективності та водночас продуктивності.

- Apple M1 Max. Безкомпромісно потужна SoC із прицілом на забезпечення максимальної продуктивності праці настільних комп'ютерів Apple при виконанні завдань складного характеру. Лінійку Apple M1 Max представили восени 2021 року, дебютувала вона на борту комп'ютерів Mac Studio.

Apple M1 Max складається з 10 ядер: 8 із них продуктивні, а ще 2 – енергоефективні. Максимальний обсяг вбудованої об'єднаної пам'яті сягає 64 ГБ, стеля її пропускної спроможності - 400 ГБ/с. Графічна продуктивність у Max-версії однокристальної системи M1 приблизно вдвічі більша, ніж у Apple M1 Pro. Чип вміщує понад 57 млрд. транзисторів. Також у його конструкцію впроваджено додатковий прискорювач для професійного відеокодеку ProRes, що дозволяє запросто відтворювати кілька потоків високоякісного відео ProRes у 4K та 8K-роздільна здатність кадру.

- Apple M1 Ultra. Формально чип M1 Ultra складається із двох процесорів Apple M1 Max на єдиній підкладці UltraFusion, що допускає передачу інформації зі швидкістю до 2.5 Тбіт/с. Мовою «сухих» цифр ця зв'язка складається з 20 обчислювальних ARM-ядер (16 високопродуктивних та 4 енергоефективних), 64-ядерної графічної підсистеми та 32-ядерного блоку нейронних обчислень. Система на кристалі підтримує до 128 ГБ об'єднаної пам'яті. У корпус процесора упаковано близько 114 млрд. транзисторів. Основне призначення Apple M1 Ultra - впевнена робота зі складними ресурсомісткими додатками на кшталт обробки 8К-відео або 3D-рендерінгу. У житті процесор можна зустріти на борту настільних комп'ютерів Mac Studio.

Крім описаних вище серій, в сучасних ПК можна зустріти такі процесори:

— AMD Fusion A4. Все сімейство процесорів Fusion першопочатково було створено як пристрої з інтегрованою графікою, які об'єднують в одному чипі центральний процесор і відеокарту; такі чипи називають APU — Accelerated Processing Unit. Серії з індексом «A» оснащуються найбільш потужною в сімействі вбудованою графікою, здатною в деяких випадках на рівних конкурувати з недорогими дискретними відеокартами. Чим більше цифра в індексі серії — тим більш прогресивною вона є; A4 — найскромніша серія серед Fusion A.

— AMD Fusion A6. Серія процесорів з лінійки Fusion A, відносно скромна, проте дещо більш прогресивна, ніж A4. Про загальні особливості Fusion A див. «AMD Fusion A4» вище.

— AMD Fusion A8. Досить прогресивна серія процесорів Fusion A, середній варіант між порівняно скромними A4 і A6 і висококласними A10 і A12. Про загальні особливості Fusion A див. «AMD Fusion A4» вище.

— AMD Fusion A9. Ще одна прогресивна серія з сімейства Fusion A, що дещо поступається лише серіям A10 і A12. Про загальні особливості Fusion A див. «AMD Fusion A4» вище.

— AMD Fusion A10. Одна з топових серій в лінійці Fusion A. Про загальні особливості цієї лінійки див. «AMD Fusion A4» вище.

— AMD Fusion A12. Топова серія в лінійці APU Fusion A, представлена в 2015 році; позиціонується як процесори професійного рівня з розширеними (навіть за мірками APU) можливостями графіки. Про загальні особливості лінійки Fusion A див. «AMD Fusion A4» вище.

— AMD E-серія. Ця серія процесорів належить до APU, як і описані вище Fusion A, однак принципово відрізняється за спеціалізацією: основною сферою застосування E-Ѕегіеѕ є компактні пристрої, у разі ПК — переважно неттопи (див. «Тип»). Відповідно, ці процесори характеризуються компактністю, невисоким тепловиділенням і енергоспоживанням, однак їх обчислювальна потужність також невисока.

— Athlon X4. Серія бюджетних процесорів споживчого рівня, першопочатково випущена в 2015 році як порівняно недорогі і водночас порівняно продуктивні рішення під сокет FM+.

— AMD G. Сімейство ультракомпактних та енергоефективних процесорів від AMD, виконаних за принципом «система на кристалі» (SoC). На відміну від багатьох аналогічних чипів, використовує архітектуру x86, а не ARM. Позиціонується як рішення для пристроїв з акцентом на графіку, зокрема, ігрових. Втім, про ігрові ПК не йдеться: як і більшість процесорів аналогічної «вагової категорії», AMD G зустрічається переважно у тонких клієнтах (див. «Тип»).

— VIA. Процесори від однойменної компанії, що переважно належать до енергоефективних «мобільних» рішень — зокрема, велику кількість моделей VIA безпосередньо порівнюють з Intel Atom. Втім, незважаючи на скромну продуктивність, такі CPU зустрічаються навіть серед настільних систем; а в перспективі компанія планує створити повноцінні настільні чипи, склавши конкуренцію AMD і Intel.

— ARM Cortex-A. Група процесорів від компанії ARM — творця однойменної мікроархітектури і найбільшого виробника чипів на її основі. Особливістю цієї мікроархітектури порівняно з класичною x86 є т. зв. скорочений набір команд (RISC): процесор працює зі спрощеним набором інструкцій. Це дещо обмежує функціонал, однак дає можливість створювати більш компактні, «холодні» і водночас продуктивні чипи. З низки причин архітектура ARM застосовується переважно в мобільних процесорах, розрахованих на смартфони, планшети тощо. Це справедливо і для серії ARM Cortex-A; в ПК такі CPU встановлюються рідко, і зазвичай мова йде про компактний скромний пристрій на кшталт «тонкого клієнта» (див. «Тип»).

— nVidia Tegra. Першопочатково ці процесори були створені для портативних пристроїв, проте з недавніх пір стали встановлюватися і в ПК, переважно в моноблоки. Вони являють собою пристрої типу «system-on-chip» і використовують не «настільну» архітектуру x86, а «мобільну» ARM, що потребує застосування відповідних операційних систем; найчастіше використовується Android (див. «Передвстановлена ОС»).

— Armada. Ще один різновид процесорів на архітектурі ARM, який позиціонується як високопродуктивні рішення для «хмарних» обчислень і домашніх серверів, включаючи NAS. Зустрічається в одиничних моделях «тонких клієнтів» (див. «Тип»).

— Tera. Спеціалізоване сімейство процесорів, що розроблене спеціально під «тонкі клієнти» (див. «Тип») і принципово відрізняється від класичних CPU (як повнорозмірних, та й компактних). Системи на базі Tera зазвичай являють собою повноцінні «нульові клієнти» (zero client), абсолютно не здатні до автономної роботи. Іншими словами, це пристрої, призначені для створення «віртуального робочого столу»: користувач працює з інтерфейсом та обладнанням терміналу (монітор, клавіатура, миша тощо), однак всі операції відбуваються на сервері. Це дозволяє забезпечити підвищену безпеку під час роботи з секретними даними. А от у більш традиційних ПК процесори Tera практично незастосовні.

Із застарілих серій процесорів, які все ще можна зустріти у використанні (але не в продажу), можна згадати Sempron, Phenom II і Athlon II від AMD, а також Core 2 Quad і Core 2 Duo від Intel.

Зазначимо, що у продажу зустрічаються конфігурації, не оснащені процесором — у розрахунку на те, щоб користувач міг підібрати його самостійно; втім, це досить рідкісний варіант.

Конкретна модель процесора, встановленого в ПК, вірніше — його індекс в межах своєї серії (див. «Процесор»). Повна назва моделі складається з найменування серії і цього індексу — наприклад, Intel Core i3 3220; знаючи це назва, можна знайти докладну інформацію про процесор (характеристики, відгуки тощо) і визначити, наскільки він підходить для Ваших цілей.

Кількість ядер в комплектному процесор ПК.

Ядром називають частину процесора, розраховану на оброблення одного потоку команд (а іноді і більше, про подібні випадки див. «Кількість потоків»). Відповідно, наявність декількох ядер дає змогу процесору працювати одночасно з декількома такими потоками, що позитивно позначається на продуктивності. Правда, варто враховувати, що більша кількість ядер не завжди означає більш високу обчислювальну потужність — багато залежить від того, як організовано взаємодію між потоками команд, які спеціальні технології реалізовані в процесорі тощо. Так що порівнювати за кількістю ядер можна тільки чипи однакового призначення (десктопні, мобільні) і схожих серій (див. «Процесор»).

Загалом одноядерні процесори сучасних ПК практично не зустрічаються. Двоядерними робляться переважно десктопні чипи початкового і середнього рівня. Чотири ядра зустрічаються як в настільних CPU середнього та прогресивного класу, так і в мобільних рішеннях. А шестиядерні і восьмиядерні процесори характерні для високопродуктивних настільних процесорів, що застосовуються в робочих станціях і геймерських системах.

Кількість потоків, підтримуване комплектним процесором ПК.

Потік в даному випадку являє собою послідовність команд, виконувану ядром. Першопочатково кожне окреме ядро здатне працювати тільки з однією такою послідовністю. Проте серед сучасних CPU все частіше зустрічаються моделі, у яких число потоків вдвічі перевищує кількість ядер. Це означає, що в процесорі використано технологію багатопотоковості, і кожне ядро працює з двома послідовностями команд: коли в одному потоці виникають паузи, ядро перемикається на інший, і навпаки. Це дозволяє помітно підвищити продуктивність без зростання тактової частоти і тепловиділення, однак і коштують такі CPU дорожче однопоточних аналогів.

Тактова частота оперативної пам'яті, що поставляється в комплекті з ПК. Це один з параметрів, що визначають можливості RAM: при однаковому обсязі і типі пам'яті (див. вище) більш висока тактова частота буде означати більшу швидкодію. Правда, такі подробиці рідко потрібні пересічному користувачеві, зате вони бувають важливими для ентузіастів і професіоналів

Зазначимо також, що за даним показником можна визначити можливості для апгрейда системи: материнська плата зможе нормально працювати з планками, які мають таку ж або меншу тактову частоту, а ось сумісність з більш «швидкої» пам'яттю варто уточнювати окремо.

Тип накопичувача, штатно встановленого в комп'ютері.

Відзначимо, що багато ПК дають змогу доповнити комплектний накопичувач або навіть повністю замінити його, проте зручніше купити потрібну конфігурацію одразу і не возитися з переоснащенням. Що стосується типів, то традиційні жорсткі диски (HDD) у наш час все більше поступаються твердотільним модулям SSD. Крім того, досить популярні поєднання HDD+SSD (у тому числі з використанням сучасних технологій Intel Optane і Fusion Drive) та новинки SSD+SSD. А ось такі рішення, як SSHD і eMMC, практично вийшли з ужитку. Розглянемо ці варіанти докладніше:

— HDD. Класичний жорсткий магнітний диск. Основною перевагою таких накопичувачів є невисока вартість в перерахунку на одиницю об'єму — це дає змогу створювати місткі і водночас недорогі сховища. З іншого боку, HDD помітно поступаються SSD по швидкості роботи, а також погано переносять удари і струси. У світлі цього даний тип носіїв все рідше використовується в чистому вигляді — набагато частіше можна зустріти поєднання жорсткого диска з SSD-модулем (див. нижче).

— SSD. Твердотільні накопичувачі на основі флеш-пам'яті. При тому ж обсязі SSD обходиться помітно дорожче HDD, проте це виправдовується рядом переваг. По-перше, такі накопичувач...і працюють значно швидше жорстких дисків; конкретна швидкодія може бути різною (залежно від типу пам'яті, інтерфейсу підключення тощо), однак навіть недорогі SSD перевершують за цим показником прогресивні HDD. По-друге, твердотільна пам'ять не має рухомих частин, що дає відразу декілька переваг: легкість, компактність, нечутливість до ударів і низьке енергоспоживання. А вартість подібної пам'яті постійно знижується по мірі розвитку технологій. Так що все більше сучасних ПК оснащуються саме подібними накопичувачами, причому це можуть бути конфігурації будь-якого рівня — від бюджетних до топових.

— HDD+SSD. Наявність в одній системі відразу двох накопичувачів — HDD і SSD. Детальніше кожен з цих різновидів описаний вище; а їх поєднання в одній системі дає змогу об'єднати переваги і частково компенсувати недоліки. Приміром, на SSD (що зазвичай має досить невеликий об'єм) можна зберігати системні файли і інші дані, для яких важлива швидкість доступу (наприклад, робочі додатки); а HDD добре підходить для великих обсягів інформації, які не потребують особливо високої швидкості (характерний випадок — відеофайли та інший мультимедійний контент). Крім цього, твердотільний модуль можна застосовувати не як окреме сховище, а як проміжний кеш для прискорення роботи жорсткого диска; втім, для цього потрібні спеціальні програмні налаштування (тоді як режим «два окремих накопичувача» найчастіше доступний за замовчуванням).
Також підкреслимо, що в даному випадку мова йде про «звичайні» SSD-модулі, що не належать до серій Optane і Fusion Drive; особливості цих серій докладно описані нижче.

— HDD+Optane. Поєднання традиційного жорсткого диска з твердотільним SSD-модулем з серії Intel Optane. Детальніше про загальні особливості такого поєднання див. «HDD+SSD» вище. Тут же відзначимо, що «оптейни» відрізняються від інших SSD-накопичувачів особливою тривимірною структурою комірок пам'яті (технологія 3D Xpoint). Це дає змогу звертатися до даних на рівні окремих комірок і обходитися без деяких додаткових операцій, що прискорює швидкість роботи і знижує затримки, а також позитивно позначається на терміні служби пам'яті. Друга відмінність полягає в тому, що Optane зазвичай використовується не як окремий накопичувач, а як допоміжний буфер (кеш) для основного жорсткого диска, покликаний підвищити швидкість роботи. Обидва накопичувача при цьому сприймаються системою як єдиний пристрій. Недолік даного типу SSD традиційний — досить висока вартість; також варто відзначити, що його перевага найбільш помітна на порівняно невисоких навантаженнях (хоча і при зростанні навантаження вона не зникає повністю).

— HDD+Fusion Drive. Різновид зв'язки «HDD+SSD» (див. вище), що застосовується винятково в комп'ютерах Apple і оптимізований під фірмову «операційку» macOS. Втім, правильніше буде порівнювати даний варіант зі сполученням «HDD+Optane» (також описане вище): так, обидва накопичувача сприймаються системою як єдине ціле, а модуль Fusion Drive використовується у тому числі як швидкісний кеш для жорсткого диска. Однак є і суттєві відмінності. По-перше, Fusion Drive має значні об'єми і застосовується не тільки як службовий буфер, але і як частина повноцінного накопичувача — для постійного зберігання даних. По-друге, загальний об'єм всієї зв'язки приблизно відповідає сумі об'ємів обох накопичувачів (за винятком пари «службових» гігабайт). Даний тип накопичувача обходиться недешево, проте ефективність і зручність цілком відповідають цій ціні.

— SSHD. Так званий гібридний накопичувач: пристрій, що об'єднує в одному корпусі жорсткий диск і невеликий SSD-кеш. Деякий час тому це рішення було досить популярним, однак зараз воно майже не зустрічається, будучи витісненим більше практичним варіантом — різними різновидами HDD+SSD.

— eMMC. Різновид твердотільної пам'яті, першопочатково розроблений для портативних гаджетів на зразок смартфонів і планшетів. Від SSD відрізняється, з одного боку, меншою вартістю і низьким енергоспоживанням, з іншого — порівняно невисокою швидкістю і надійністю. Через це даний тип накопичувачів використовується вкрай рідко — зокрема, у поодиноких моделях мікрокомп'ютерів і тонких клієнтів (див. «Тип»).

— HDD+eMMC. Поєднання жорсткого диска (HDD) і твердотільного модуля eMMC. Ці види накопичувачів докладно описані вище; тут же зауважимо, що даний варіант зустрічається вкрай рідко, причому в досить специфічних пристроях — моноблоках (див. «Тип») з функцією трансформера, де екран являє собою знімний планшет, який можна використовувати автономно. У такому планшеті зазвичай встановлюється модуль eMMC, а в стаціонарній частині розміщується жорсткий диск. Втім, можливий і інший варіант — зв'язка, аналогічна HDD+SSD (див. вище), де eMMC застосовується для зниження вартості та/або енергоспоживання.

— SSD+eMMC. Ще одне поєднання двох описаних вище видів накопичувачів. Застосовувалося в одиничних моноблоках і неттопах — переважно з метою зниження вартості; на сьогодні цей варіант практично не зустрічається.

Об'єм основного накопичувача, що поставляється в комплекті з ПК. Для моделей з комбінованими сховищами (наприклад, HDD+SSD, див. «Тип накопичувача») основним в даному випадку вважається більш ємний жорсткий диск; а якщо в комплекті два HDD, то вони зазвичай мають однакову ємність.

З чисто практичного боку, чим більше даних вміщує накопичувач — тим краще. Так що вибір за даним показником впирається переважно в ціну: велика ємність неминуче означає і більш високу вартість. Крім того, нагадаємо, що SSD-модулі в перерахунку на гігабайт місткості коштують помітно дорожче жорстких дисків; так що порівнювати по поєднанню обсягу та вартості можна тільки носії одного типу.

Що стосується конкретної місткості, то обсяг до 250 ГБ і менше в сучасних ПК можна зустріти основному серед SSD. Жорсткі диски такого об'єму практично не зустрічаються, для них ємність від 250 до 500 ГБ все ще вважається досить скромною. 501 – 750 ГБ є досить непоганим значенням для SSD і серед них переважно і використовується. 751 ГБ – 1 ТБ — значний показник для SSD і середній рівень для жорстких дисків, 1,5 – 2 ТБ є досить солідною ємністю навіть для HDD. А дуже висока ємність — більше ніж 2 ТБ — як ні парадоксально, зустрічається навіть серед чистих SSD: такі накопичувачі встанов...люються в висококласні робочі станції, де швидкість роботи не менш важлива, ніж ємність.

У більшості настільних ПК цей асортимент визначається роз'ємами як на «материнці», так і на дискретній відеокарті, серед яких можуть бути представлені VGA, DVI, HDMI вихід (зустрічаються моделі, де HDMI 2 шт), HDMI вхід, DisplayPort, miniDisplayPort. Більш докладно про них.

— VGA. Він же D-Sub. Аналоговий відеовихід з максимальною роздільною здатністю до 1280х1024 і без підтримки звуку. У сучасних пристроях встановлюється вкрай рідко, зате може знадобитися для підключення окремих моделей проєкторів і телевізорів, а також застарілої відеотехніки.

— DVI. Сучасні ПК можуть оснащуватися як чисто цифровим DVI-D, так і гібридним DVI-I; останній допускає також аналогове підключення, зокрема роботу з VGA-пристроями через перехідник, і в аналоговому форматі має роздільну здатність 1280х1024. У цифровому DVI цей параметр може досягати 1920х1200 в одноканальному режимі (single link) і 2560х1600 в двоканальному (dual link). Наявність двоканального режиму необхідно уточнювати окремо.

— HDMI вихід. Цифровий вихід, першопочатково призначений для HD-контенту — відео високої роздільної здатності і багатоканального звуку. Інтерфейс HDMI практично обов'язковий для сучасної мультимедійної техніки з підтримкою HD..., також він надзвичайно популярний і в комп'ютерних моніторах — так що наявність у ПК такого виходу дає досить широкі можливості з підключення зовнішніх екранів і навіть висококласних аудіопристроїв. У деяких пристроях може бути навіть 2 виходи HDMI.

– HDMI вхід. Наявність в ПК хоча б одного входу HDMI. Детальніше про сам інтерфейсі див. вище; тут же відзначимо, що саме входи даного формату зустрічаються переважно в моноблоках (див. «Тип»). Це як мінімум дає змогу використовувати власний дисплей моноблока як екран для іншого пристрою (наприклад, в ролі зовнішнього монітора для ноутбука). Втім, можливі й інші, більш специфічні варіанти застосування входу HDMI - наприклад, запис вхідного відеосигналу, або його передача (комутація) на один з відеовиходів ПК.
І входи, і виходи HDMI в сучасних ПК можуть відповідати різним версіям:

• v 1.4. Найбільш ранній стандарт з тих, що широко застосовуються в наш час. Підтримує роздільні здатності до 4096х2160 і частоту кадрів 120 к/с (щоправда, тільки на роздільній здатності 1920х1080 або нижче), може застосовуватися і для передачі 3D-відеосигналу. Крім оригінальної версії 1.4, можна зустріти поліпшені v 1.4a і v 1.4b — в обох варіантах поліпшення торкнулися переважно роботи з 3D.
• v 2.0. Стандарт, також відомий як HDMI UHD — саме в ньому вперше з'явилася повноцінна підтримка UltraHD 4K, з частотою кадрів до 60 к/с, а також сумісність з форматом кадру 21:9. Крім цього, кількість каналів і потоків аудіо, що передаються одночасно, збільшилася до 32 і 4 відповідно. Також варто відзначити, що першопочатково версія 2.0 не передбачала підтримку HDR, проте вона з'явилася в оновленні v 2.0a; якщо ця функція важлива для вас — не завадить уточнити, яка саме версія 2.0 передбачена в ПК, оригінальна чи оновлена.
• v 2.0b. Друге оновлення описаної вище v 2.0. Основним оновленням стало розширення можливостей по роботі HDR, зокрема, підтримка двох нових форматів.
• v 2.1. Вона ж — HDMI Ultra High Speed: пропускна здатність була збільшена до такої міри, що з'явилася можливість передачі 10K відео на 120 к/с (не кажучи вже про більш скромні роздільні здатності) а також роботи з розширеними колірними схемами розрядністю 16 біт. Останнє може знадобитися для деяких професійних завдань. Однак варто враховувати, що всі можливості HDMI v 2.1 доступні тільки при використанні кабелів, розрахованих на цей стандарт.

— DisplayPort. Цифровий мультимедійний інтерфейс, який багато в чому схожий з HDMI, проте застосовується переважно в комп'ютерній техніці, зокрема, широко використовується в комп'ютерах і моніторах Apple. Однією з цікавих особливостей даного стандарту є можливість роботи у форматі daisy chain — підключення декількох екранів до одного порту послідовно, з передачею власного сигналу на кожен з них (хоча дана функція технічно доступна далеко не з усіма екранами під даний інтерфейс). DisplayPort також представлений на ринку в декількох версіях, актуальні в наш час такі:

• v 1.2. Найбільш рання з широко застосовуваних версій (2010 рік). Однак вже в цій версії з'явилася сумісність 3D і режим daisy chain. Максимальна повноцінно підтримувана роздільна здатність при підключенні одного монітора складає 5K (30 к/с), з певними обмеженнями можлива передача до 8K; частота кадрів у 60 Гц підтримується аж до роздільної здатності 3840х2160, а 120 Гц — до 2560х1600. А при використанні daisy chain можна підключити одночасно до 2 екранів 2560x1600 на 60 кадрах в секунду або до 4 екранів 1920х1200. Крім оригінальної версії 1.2, існує покращена v 1.2a, основним нововведенням якої стала підтримка AMD FreeSync — технології для синхронізації частоти кадрів монітора з сигналом від відеокарти AMD.
• v 1.3. Оновлення, представлене в 2014 році. Підвищена пропускна здатність дозволила передбачити вже повноцінну, без обмежень, підтримку 8K на 30 к/с, а також передавати 4K зображення з частотою 120 к/с, достатньої для роботи з 3D. Роздільні здатності в режимі daisy chain також зросли — до 4K (3840x2160) на 60 к/с для двох екранів і 2560х1600 на тій же частоті кадрів — для чотирьох. Із специфічних нововведень варто згадати режим Dual Mode, що дає змогу підключати до такого роз'єму HDMI і DVI-пристрої через найпростіші пасивні перехідники.
• v 1.4. Найновіша версія з широко застосовуваних у сучасних ПК. Формально максимальна швидкість підключення в порівнянні з попередньою версією не збільшилася, але завдяки оптимізації сигналу з'явилася можливість роботи з 4K і 5K роздільними здатностями на 240 к/с 8K — на 120 к/с. Щоправда, для цього підключений екран повинен підтримувати технологію кодування DSC — в іншому варіанті доступні роздільні здатності не будуть відрізнятися від показників версії 1.3. Крім цього, в v 1.4 додалася підтримка ряду спеціальних функцій, в тому числі HDR10, а максимальна кількість каналів звуку, що одночасно передаються, збільшилася до 32.

— miniDisplayPort. Зменшена версія описаного вище роз'єму DisplayPort, також може відповідати різним версіям (див. вище). Зазначимо, що такий же апаратний роз'єм використовується в інтерфейсі Thunderbolt версій 1 і 2, а графічна частина цього інтерфейсу заснована саме на DisplayPort. Тому до miniDisplayPort можна напряму підключати навіть деякі Thunderbolt-монітори (хоча таку можливість бажано все ж уточнити окремо).

— COM-порт (RS-232). Послідовний порт, що першопочатково застосовувався для підключення dial-up модемів і деякої периферії, зокрема, мишей. Однак на сьогоднішній день цей інтерфейс використовується як службовий в різних пристроях — телевізорах, проєкторах, мережевому обладнанні (маршрутизаторах і комутаторах) тощо. Підключення до ПК через RS-232 дає змогу управляти параметрами роботи зовнішнього пристрою з комп'ютера.