Порівняння Voltok Basic SRK9-11000 11 кВА vs Ukrtehnologija Norma 12000 12 кВА

— Релейний. У таких пристроях є трансформатор з набором контактів, кожен з яких відповідає за певний значення напруги. Таким чином, регулювання здійснюється ступінчасто. А за перемикання між групами контактів відповідає, у повній відповідності з назвою, спеціалізоване реле. Будучи простими і досить недорогими пристроями, релейні стабілізатори відрізняються високою швидкодією (див. «Швидкість спрацьовування») і широким діапазоном вхідної напруги (див. нижче). Водночас реле дає досить велику похибку (див. «Точність вихідної напруги») і слабо пристосована до роботи з великими струмами і різкими стрибками напруги (наприклад, при використанні зварювального апарата) — висока ймовірність перегорання контактної групи. Тому моделі цього типу здебільшого розраховані на нескладні умови, де не потрібно високої точності, ні потужності — наприклад, вони добре підходять для підключення окремих побутових приладів. Крім того, зазначимо, що робота реле часто пов'язана зі значним рівнем шуму (насамперед за рахунок характерного «клацания»); це може створити серйозні незручності при використанні в житлових приміщеннях.

— Тиристорний. Пристрій тиристорних стабілізаторів багато в чому схоже з описаними вище релейними: зокрема, є такою ж трансформатор з набором окремих висновків для східчастого регулювання. Однак перемикання між обмотками здійснюється не за допомогою реле, а за допомогою напівпровідникових приладів...— тиристорів. Принцип їх роботи також схожий з реле: тиристор здатний замикати і розмикати ланцюг з потужними струмами, отримуючи керуючі команди за допомогою слабких сигналів. Головним же конструктивною відмінністю тиристорних стабілізаторів, що дає їм перевагу над релейними, є відсутність контактної групи. Це дозволяє підключати до таких пристроїв досить потужне навантаження, точність їх роботи досить висока, а шум при перемиканні, на відміну від релейних схем, практично відсутня. З іншого боку, тиристори чутливі до перегріву і вимагають установки активних систем охолодження (див. нижче), що відповідним чином позначається на ціні і габаритах пристрою.

— Симісторний. Стабілізатори, які побудовані на симісторах (симетричних тиристорах). По суті являють собою різновид описаних вище тиристорних пристроїв, і з практичної сторони нічим від них помітно не відрізняються — ні переваг, ні по недоліків.

— Електромеханічний. Дія таких стабілізаторів засновано на роботі електромотора (його іноді називають сервомотором), який переміщує спеціальний вугільний контакт безпосередньо по обмотках трансформатора. Залежно від стану контакту змінюється кількість витків обмотки, включених в роботу; таким чином і здійснюється регулювання напруги. Подібні моделі вважаються одними з кращих по співвідношенню «ціна/якість», вони поєднують невисоку вартість з відмінною точністю і плавністю регулювання. Водночас швидкість спрацьовування в них безпосередньо залежить від ступеня зміни вхідної напруги: чим сильніше стрибок — тим більшу відстань по обмотках повинна пройти щітка. Відповідно, електромеханічні стабілізатори погано підходять для роботи з різкими перепадами в мережі, а тому, щоб уникнути неприємних наслідків діапазон вхідних напруг (див. нижче) у них зазвичай досить неширок. Крім цього, щітка при постійному русі стирається, що вимагає періодичної чистки трансформатора і заміни самої щітки; однак така необхідність виникає нечасто і звичайно не викликає труднощів. Робота сервомотора створює деякий шум, але загалом моделі цього типу працюють тихіше, ніж релейні (хоча й відчутно голосніше напівпровідникових).

— Ферорезонансний. Один з перших типів стабілізаторів, що випускаються серійно. Конструкція такого пристрою заснована на парі котушок, що нагадує класичний трансформатор. Характеристики котушок підібрані таким чином, щоб при перевищенні вхідної напруги «зайва» частина магнітного потоку з вхідних котушки відводилася в т. зв. магнітний шунт, а магнітний потік через вихідну котушку (і, відповідно, напруга на її виходах) залишався постійним. Завдяки цьому ферорезонансні моделі відрізняються високою швидкістю і плавністю роботи, хорошою точністю, а також простий і недорогий конструкцією. З іншого боку, такі стабілізатори не здатні видавати рівний синусоїдальний струм, сильно залежать від частоти струму на вході, створюють перешкоди на лінії (що вимагає застосування фільтрів при підключення чутливої електроніки), мають малий діапазон вхідних напруг і потужностей навантаження (нездатні працювати вхолосту або з перевантаженням). Крім того, пристрої даного типу важкі і громіздкі. Внаслідок цього вони вважаються застарілими і застосовуються відносно рідко.

— Комбінований. Різновид стабілізаторів, що поєднує в конструкції елементи релейних і електромеханічних моделей. Зазвичай, для невеликих стрибків напруги в них використовується підстроювання за допомогою електромотора; реле, зі свого боку, відіграє роль страховки і включається в дію при значних відхиленнях, з якими електромеханічна частина не може впоратися «поодинці». Завдяки цьому в одному пристрої вдалося поєднати переваги обох варіантів — високу точність налаштування і широкий діапазон вхідних напруг. Правда, деякі недоліки цей тип стабілізаторів також успадкував — зокрема, необхідність чистити щітку і шум при спрацьовуванні реле (хоча останнє трапляється рідше, ніж в чисто релейних моделях). Крім того, вартість таких агрегатів зазвичай досить висока.

— Подвійного перетворення. Принцип дії даного типу стабілізаторів полягає в перетворення змінного струму в постійний (за допомогою випрямляча) і потім назад в змінний (за допомогою інвертора). Інвертор налаштований таким чином, щоб видавати практично еталонне напруга і синусоїду у всьому робочому діапазоні вхідної напруги. Таким чином, головною перевагою стабілізаторів подвійного перетворення є висока точність вихідного сигналу, такі пристрої підходять навіть для делікатних компонентів зразок телевізорів або акустичних систем. Крім того, діапазон вхідної напруги виходить досить широким, реакція на скачки напруги — практично миттєвою, а за рахунок відсутності рухомих частин стабілізатор працює тихо і живе довго. Головними недоліками таких приладів є висока вартість і відносно низький ККД (близько 90 %).

Максимальна повна потужність навантаження, допустима для даної моделі

Повною в електротехніці називають потужність, яка враховує як активну, так і реактивну потужність; перший тип потужності розглянуто вище, а другий можна описати як вплив обмоток, котушок індуктивності і конденсаторів на роботу мереж змінного струму. Повна потужність є основним параметром для розрахунку навантажень на обладнання в професійній електротехніки; її прийнято позначати у вольт-амперах (ВА), у разі стабілізаторів — в кіловольт-амперах (кВА). Зазначимо, що для зручності різні види потужностей в електротехніці позначаються одиницями з різним назвою. Саме тому зазначена в характеристиках стабілізатора потужність в Вт зазвичай не дорівнює його потужності ВА.

При виборі стабілізатора для деяких побутових приладів буває цілком достатньо даних про активної потужності, але по можливості краще все-таки використовувати повну. Зокрема, саме цей параметр є ключовим при пошуку стабілізатора для холодильника або стабілізатора для котла: у першому випадку оптимальним значенням вважається 0,4 – 1 кВА, у другому — від 0,1 до 0,7 кВА. Втім, у будь-якому разі вибирати конкретну модель необхідно з таким розрахунком, щоб її повна потужність була не нижче повної потужності всієї підключеного навантаження — а краще мати ще й запас (на випадок непередбачених обставин або підключення додаткового обладнання). Водночас варто врахову...вати, що потужні моделі відрізняються великими габаритами і вагою, а головне — високою вартістю; тому далеко не завжди має сенс гнатися за максимальними цифрами.

Також зазначимо, що існують формули, які дозволяють вивести оптимальну повну потужність стабілізатора на основі даних про активної потужності і типу навантаження; з ними можна ознайомитися в спеціальних джерелах.

Діапазон напруги на вході стабілізатора, при якому він здатний працювати в штатному режимі і видавати на навантаження незмінне напруга в 230 або 400 В (залежно від кількості фаз, див. вище). Чим ширше цей діапазон, тим універсальніше пристрій, тим більш серйозні перепади напруги воно здатне погасити без виходу за штатні параметри роботи. Однак потрібно враховувати, що цей параметр є не єдиним і навіть не далеко не основним показником якості роботи: багато що залежить також від точності вихідної напруги і швидкості спрацьовування (обидва пункти див. нижче).

Також відзначимо, що деякі моделі можуть мати кілька режимів роботи (наприклад, з подачею на вихід 230 В, 230 або 240 В). У цьому випадку в характеристиках вказується загальний діапазон вхідної напруги, від найменшого мінімального до найбільшого максимального; фактичні ж діапазони для кожного конкретного режиму будуть відрізнятися.

Крім того, зустрічаються стабілізатори, здатні працювати і поза штатного діапазону вхідної напруги: при невеликому відхиленні за його межі пристрій забезпечує відносно безпечні показники на виході (також з деякими відхиленнями від номінальних 230 або 400 В), якщо ж падіння або зростання стають критичними — спрацьовує відповідний захист (см нижче).

Найбільше відхилення від номінальної напруги на виході (230 В або 400 В, залежно від кількості фаз), яке стабілізатор допускає під час роботи у штатному діапазоні вхідних напруг (див. вище). Чим менше це відхилення — тим більш якісно працює пристрій, тим точніше вона підлаштовується під «зміни обстановки» і тим меншим коливанням напруги піддається підключена навантаження.

При виборі за цим параметром варто враховувати насамперед те, наскільки підключаються прилади вимогливі до стабільності напруги. З одного боку, висока стабільність хороша для будь-якого пристрою, з іншого — вона зазвичай означає і високу ціну. Відповідно, купувати прогресивний " стабілізатор для невибагливої навантаження на зразок лампочок і обігрівачів зазвичай не має сенсу, однак для чутливих пристроїв на зразок аудіосистем або комп'ютерів він може виявитися вельми до речі.

Ступінь захищеності внутрішніх компонентів стабілізатора від різних небажаних впливів зовні — насамперед, від попадання вологи і сторонніх предметів. Для опису захисту, забезпечуваного корпусом, використовується стандарт IP(«ingress protection», тобто захист від проникнення).

У маркуванні за цим стандартом зазвичай використовується дві цифри — наприклад, IP54. Перша цифра описує ступінь захисту від різних твердих предметів (до піску і пилу включно). Конкретні її значення можуть бути такими:

1 — захист від предметів розміром 50 мм і більше (для порівняння: середній чоловічий кулак уже не пройде навіть через найбільша отвір в такому корпусі).
2 — від предметів розміром від 12,5 мм (порівнянно з товщиною пальця на руці).
3 — від предметів розміром від 2,5 мм (можна говорити про захист від випадкового попадання здебільшого стандартних інструментів).
4 — від предметів розміром від 1 мм (наприклад, більшості дротів).
5 — середня ступінь захисту від пилу (допускається попадання всередину деякої кількості пилу, не надає вплив на роботу пристрою).
6 — максимальна ступінь захисту від пилу (її потрапляння всередину практично виключено).

Друга цифра, відповідно, описує стійкість до вологи:

1 — мінімальна ступінь захисту — пристрій, розміщене в робочому положенні, стійко до окремих крапель, що падають на нього вертикально.
2 — допускається попадання вертикальних крапель при відхиленні пристрою від робочого положен...ня не більше ніж на 15°.
3 — допускається попадання бризок, що летять під кутом до 60° від вертикалі; захист від дощу.
4 — стійкість до бризок з будь-якого напрямку; захист від дощу з вітром.
5 — стійкість до водяних струменів; захист від сильних злив, буревіїв.
6 — допускається короткочасне потрапляння великих обсягів води — наприклад, при ударі хвилі.
7 — можливість короткочасного занурення під воду на невелику глибину (до 1 м).
8 — можливість роботи на глибині 1 м і більш тривалий час.

Одна з цифр може замінюватися буквою X — це зазвичай означає, що пристрій не має офіційної сертифікації за відповідним напрямом захисту. У деяких випадках це говорить про те, що такий захист взагалі відсутня — наприклад, корпус IP2X, швидше за все, взагалі не розрахований на яке-небудь попадання води. Проте може бути і навпаки — наприклад, IPX7: корпус з можливістю занурення під воду напевно буде добре захищений і від пилу, навіть якщо цього офіційно і не заявлено.

Зрозуміло, вибирати варіант за цим параметром варто насамперед з урахуванням передбачуваних умов експлуатації: наприклад, для сухої підсобки вологозахист ні до чого (тільки зайвих грошей буде коштувати), а ось в сирому підвалі подібний корпус може виявитися дуже до місця. Однак потрібно враховувати, що ніякий захист не дає абсолютних гарантій і не позбавляє від необхідності дотримуватися правил безпеки.