Порівняння EnerGenie EG-AVR-DW2000-01 2 кВА / 1200 Вт vs Powercom TCA-2000 2 кВА / 1000 Вт

Максимальна активна потужність навантаження, допустима для даної моделі.

Активної називають потужність, яка в приладах змінного струму витрачається на корисну роботу або на виділення тепла. Крім неї, такі прилади споживають також реактивну потужність — вона йде на роботу специфічних компонентів, насамперед конденсаторів і котушок індуктивності. Повна потужність, що позначається в вольт-амперах (кіловольт-амперах), є сумою активної і реактивної, про неї див. нижче. Тут же відзначимо, що в нескладних побутових ситуаціях для розрахунків вистачає даних про активної потужності, яка вказується у ватах. Зокрема, саме цей параметр вважається ключовим при виборі стабілізаторів для пральних машин і для посудомийних машин: у першому випадку оптимальною вважається потужність від 2 до 5 кВт, у другому — від 1,8 до 2,5 кВт.

В будь-якому випадку, загальна активна потужність підключеного навантаження не повинна перевищувати цифр, зазначених у характеристиках стабілізатора. Для повної гарантії не завадить взяти певний запас, однак цей запас не повинен бути занадто великим — збільшення допустимої потужності помітно впливає на габарити, вагу та ціну пристрою. Також зазначимо, що існують формули, які дозволяють перевести активну споживану потужність в повну з урахуванням типу підключеного електроприладу; ці формули можна знайти в спеціальних джерелах.

Діапазон напруги на вході стабілізатора, при якому він здатний працювати в штатному режимі і видавати на навантаження незмінне напруга в 230 або 400 В (залежно від кількості фаз, див. вище). Чим ширше цей діапазон, тим універсальніше пристрій, тим більш серйозні перепади напруги воно здатне погасити без виходу за штатні параметри роботи. Однак потрібно враховувати, що цей параметр є не єдиним і навіть не далеко не основним показником якості роботи: багато що залежить також від точності вихідної напруги і швидкості спрацьовування (обидва пункти див. нижче).

Також відзначимо, що деякі моделі можуть мати кілька режимів роботи (наприклад, з подачею на вихід 230 В, 230 або 240 В). У цьому випадку в характеристиках вказується загальний діапазон вхідної напруги, від найменшого мінімального до найбільшого максимального; фактичні ж діапазони для кожного конкретного режиму будуть відрізнятися.

Крім того, зустрічаються стабілізатори, здатні працювати і поза штатного діапазону вхідної напруги: при невеликому відхиленні за його межі пристрій забезпечує відносно безпечні показники на виході (також з деякими відхиленнями від номінальних 230 або 400 В), якщо ж падіння або зростання стають критичними — спрацьовує відповідний захист (см нижче).

Найбільше відхилення від номінальної напруги на виході (230 В або 400 В, залежно від кількості фаз), яке стабілізатор допускає під час роботи у штатному діапазоні вхідних напруг (див. вище). Чим менше це відхилення — тим більш якісно працює пристрій, тим точніше вона підлаштовується під «зміни обстановки» і тим меншим коливанням напруги піддається підключена навантаження.

При виборі за цим параметром варто враховувати насамперед те, наскільки підключаються прилади вимогливі до стабільності напруги. З одного боку, висока стабільність хороша для будь-якого пристрою, з іншого — вона зазвичай означає і високу ціну. Відповідно, купувати прогресивний " стабілізатор для невибагливої навантаження на зразок лампочок і обігрівачів зазвичай не має сенсу, однак для чутливих пристроїв на зразок аудіосистем або комп'ютерів він може виявитися вельми до речі.

Коефіцієнт корисної дії стабілізатора — це виражене у відсотках співвідношення між кількістю електроенергії на виході пристрою до кількості енергії на вході. Іншими словами, ККД описує, яку частину отриманої від мережі енергії пристрій передає на підключене навантаження без втрат. А втрати під час роботи будуть неминучі — по-перше, жоден трансформатор не досконалий, а по-друге, керуючі схеми стабілізатора теж вимагають для роботи деякої кількості енергії. Водночас всі ці витрати досить невеликі, і навіть у відносно простих сучасних моделях ККД може досягати 97-98%.

Тип вольтметра, передбачений в конструкції стабілізатора, вірніше — тип шкали, використовуваної цим приладом. Сам по собі цей вольтметр дозволяє відстежувати напруга — звичайно і на вході, і на виході — що полегшує контроль за роботою стабілізатора. Для цього найчастіше передбачається дві окремі шкали, але є і «одинарні» вольтметри, з перемикачем для вибору між вхідним і вихідним напругою. А по типу шкал зустрічаються такі варіанти:

— Аналоговий. Аналогові вольтметри оснащуються шкалою традиційного типу — з нанесеними на неї поділками і стрілкою. Вони простіше і дешевше цифрових, однак менш точні — навіть у самих тонких приладах похибка вказівок може становити 5-10 тільки через особливостей зчитування інформації з такої шкали. А в деяких недорогих моделях аналогові вольтметри грають роль скоріше загальних індикаторів, ніж точних приладів. Водночас для більшості повсякденних завдань подібної точності цілком достатньо.

— Цифровий. У таких вольтметрах роль шкали грає цифровий індикатор, на якому значення напруги можуть відображатися з точністю до вольта — це і є основною перевагою даного варіанта перед аналоговим. З недоліків варто відзначити складність і досить високу вартість цифрових покажчиків. Крім того, подібна висока точність може виявитися критичною в професійній сфері, але от у побуті вона потрібна далеко не завжди. Відповідно, в недорогих малопотужних стабілізаторах цифровий вольтметр часто є скоріше маркетингови...м ходом, ніж реальною необхідністю.

Кількість розеток під 230 В із заземленням, передбачене в конструкції стабілізатора.

Деякі електроприлади — зокрема, холодильники і пральні/посудомийні машини — при підключенні обов'язково вимагають заземлення. Ігнорувати цей момент не слід — виникає ризик серйозного удару струмом. Відповідно, кількість розеток із заземленням відповідає максимальній кількості таких приладів, яку можна одночасно підключити до стабілізатора без застосування розгалужувачів. При цьому до таких розеток цілком можливо підключати і пристрої, що не заземляються.

— Від перегрівання. Захист, що запобігає критичному підвищенню температури окремих компонентів стабілізатора — наприклад, при перевантаженні, короткому замиканні або збої в системі охолодження. При перевищенні певного значення температури він відключає пристрій, щоб уникнути поломок і загорянь. Особливо подібні системи важливі для напівпровідникових типів стабілізаторів — тиристорних і симісторних (див. вище). А в деяких моделях дана функція може доповнюватися сигналом про збільшення температури — він спрацьовує за температури, близькій до критичної.

— Від високочастотних перешкод. Цей захист гасить перешкоди високої частоти, що надходять на вхід, не даючи їм змогу вплинути на роботу підключених до стабілізатора пристроїв. Подібні перешкоди можуть виникати, наприклад, від електродвигунів, зварювальних апаратів тощо. Так, в аудіосистемах високочастотні спотворення викликають неприємний фон з динаміків. Захист від високочастотних перешкод відфільтровує ці спотворення, забезпечуючи на виході гладку синусоїду.

— Від короткого замикання. Система, що захищає стабілізатор при виникненні коротких замикань в підключеному навантаженні. Коротким замиканням називають ситуацію, коли опір в ланцюзі стає близьким до нуля; це призводить до різкого підвищення сили струму, перенавантажує електромережу і сам стабілізатор, а т...акож створює ризик поломки або навіть пожежі. Щоб уникнути неприємних наслідків і передбачається відповідний захист: він відключає навантаження у разі значного перевищення сили струму в ньому. Дана функція є практично обов'язковою в сучасних стабілізаторах.

— Від перевантаження. Система безпеки на випадок перевантаження стабілізатора — тобто ситуації, коли повна потужність підключеного навантаження стає більше відповідних показників самого пристрою (див. «Потужність»). Причиною такої ситуації може стати, наприклад, вмикання додаткового споживача або зміна режиму роботи одного з діючих. На відміну від описаного вище короткого замикання, при перевантаженні всі електроприлади працюють штатно, нештатним є режим роботи самого стабілізатора — що може призвести до виходу його з ладу або навіть пожежі. Щоб уникнути цього і застосовується захист від перевантаження. Її конкретна реалізація може бути різною. В одних моделях навантаження відключається одразу, в інших — через деякий час після попереджувального сигналу, що дає користувачеві можливість знизити споживану потужність і уникнути спрацьовування системи.

— Від підвищеної / зниженої напруги. Система, що захищає пристрій від занадто низької або дуже високої напруги на вході. Значний вихід за межі діапазону вхідної напруги (див. вище) небезпечний не тільки ризиком пошкодження самого стабілізатора: при таких умовах можливостей пристрою не вистачає для повноцінного захисту підключеного навантаження, що може вилитися в неприємності і для нього. А ця функція запобігає подібним наслідкам: у разі виходу вхідної напруги за межі допустимих значень (вони можуть бути ширше робочих значень, див. «Діапазон вхідної напруги») стабілізатор відключається від мережі. При цьому деякі функції можуть залишатися робочими — наприклад, вольтметр, який дає змогу оцінити «стан справ» у мережі на вході. А в окремих моделях є функція автоматичного вмикання при поверненні напруги в робочі межі.

— Настінний. Даний варіант включає два способи установки. Перший, класичний варіант — це підвішування за допомогою кріплень-«вушок» на шурупи, гвоздики або інші аналогічні пристосування. Завдяки цьому пристрій не займає місце на підлозі, до того ж власник може вибрати висоту установки; це особливо корисно в обмежених умовах. Недоліком такого способу, порівняно з підлоговим, можна назвати необхідність «довбати стіни» і меншу придатність до переміщення з місця на місце; крім того, він погано підходить для потужних важких апаратів. Другий різновид настінних пристроїв — компактні малопотужні моделі (зазвичай реле напруги — див. «Пристрій»), що включаються в розетку не через дріт, а за допомогою вилки на самому корпусі. Фактично такий пристрій кріпиться прямо на розетці і не потребує спеціального монтажу.

— Підлоговий. Підлогові моделі вигідно відрізняються від настінних простотою і легкістю в установці: власне, крім рівній поверхні, для них більше нічого і не потрібно. Роль такої поверхні може грати не тільки підлогу, але і полку, стільниця і т. ін. (головне, щоб подібна конструкція витримала вагу стабілізатора), а сама установка обмежується лише тим, щоб перемістити стабілізатор у потрібну точку приміщення. Крім того, легкість по переміщенню з місця на місце обмежується тільки згаданими вагою, а він може бути практично будь-яким. Завдяки цьому серед підлогових моделей зустрічаються варіанти будь-якої доступної потужності та «нашорош...еності». Головним же недоліком даного способу є необхідність місця під стабілізатор на підлозі або іншої поверхні.

Відзначимо, що деякі моделі стандартно допускають як настінний, так і підлогову установку. Подібний пристрій може знадобитися, наприклад, якщо Ви ще не визначилися з конкретним варіантом, або якщо обстановка в будь-який момент може змінитися. Крім того, технічно можливо поставити настінну модель на підлогу, а підлогову — оснастити кріпленнями і повісити на стіну, проте зазвичай подібні хитрощі як мінімум не мають сенсу, а то і можуть призвести до неприємних наслідків (на зразок перегріву або поломки кріплень).

Ступінь захищеності внутрішніх компонентів стабілізатора від різних небажаних впливів зовні — насамперед, від попадання вологи і сторонніх предметів. Для опису захисту, забезпечуваного корпусом, використовується стандарт IP(«ingress protection», тобто захист від проникнення).

У маркуванні за цим стандартом зазвичай використовується дві цифри — наприклад, IP54. Перша цифра описує ступінь захисту від різних твердих предметів (до піску і пилу включно). Конкретні її значення можуть бути такими:

1 — захист від предметів розміром 50 мм і більше (для порівняння: середній чоловічий кулак уже не пройде навіть через найбільша отвір в такому корпусі).
2 — від предметів розміром від 12,5 мм (порівнянно з товщиною пальця на руці).
3 — від предметів розміром від 2,5 мм (можна говорити про захист від випадкового попадання здебільшого стандартних інструментів).
4 — від предметів розміром від 1 мм (наприклад, більшості дротів).
5 — середня ступінь захисту від пилу (допускається попадання всередину деякої кількості пилу, не надає вплив на роботу пристрою).
6 — максимальна ступінь захисту від пилу (її потрапляння всередину практично виключено).

Друга цифра, відповідно, описує стійкість до вологи:

1 — мінімальна ступінь захисту — пристрій, розміщене в робочому положенні, стійко до окремих крапель, що падають на нього вертикально.
2 — допускається попадання вертикальних крапель при відхиленні пристрою від робочого положен...ня не більше ніж на 15°.
3 — допускається попадання бризок, що летять під кутом до 60° від вертикалі; захист від дощу.
4 — стійкість до бризок з будь-якого напрямку; захист від дощу з вітром.
5 — стійкість до водяних струменів; захист від сильних злив, буревіїв.
6 — допускається короткочасне потрапляння великих обсягів води — наприклад, при ударі хвилі.
7 — можливість короткочасного занурення під воду на невелику глибину (до 1 м).
8 — можливість роботи на глибині 1 м і більш тривалий час.

Одна з цифр може замінюватися буквою X — це зазвичай означає, що пристрій не має офіційної сертифікації за відповідним напрямом захисту. У деяких випадках це говорить про те, що такий захист взагалі відсутня — наприклад, корпус IP2X, швидше за все, взагалі не розрахований на яке-небудь попадання води. Проте може бути і навпаки — наприклад, IPX7: корпус з можливістю занурення під воду напевно буде добре захищений і від пилу, навіть якщо цього офіційно і не заявлено.

Зрозуміло, вибирати варіант за цим параметром варто насамперед з урахуванням передбачуваних умов експлуатації: наприклад, для сухої підсобки вологозахист ні до чого (тільки зайвих грошей буде коштувати), а ось в сирому підвалі подібний корпус може виявитися дуже до місця. Однак потрібно враховувати, що ніякий захист не дає абсолютних гарантій і не позбавляє від необхідності дотримуватися правил безпеки.