Порівняння Nomi i220 0 Б vs Nomi i2400 0 Б

Характеристики основного (а найчастіше — і єдиного дисплея, встановленого в апараті.

Крім основних властивостей, таких, як діагональ, роздільна здатність (за нею екрани умовно діляться на HD, Full HD, Quad HD і UltraHD), тип матриці (найчастіше IPS, OLED, AMOLED, Super AMOLED, Dynamic AMOLED), в цьому списку можуть вказуватися і специфічніші особливості. Серед них — форма поверхні (плоска або вигнута), наявність і версія покриття Gorilla Glass(включаючи топові v6 і Victus), підтримка HDR і частота розгортки (частота вище 60 Гц вважається високою, а саме частота 90 Гц, 120 Гц і 144 Гц). Ось детальніший опис характеристик, актуальних для сучасних дисплеїв:

— Діагональ. Традиційно діагональ екрану вказується у дюймах. Більший екран зручн...іше у використанні: на ньому міститься більше інформації, а саме зображення краще читається. Зворотною стороною збільшення діагоналі є збільшення габаритів пристрою. На сьогодні маленькими вважаються смартфони з екранами 5" та менше. 5.6 – 6" та до 6.5" — це вже середній формат, також чимало сучасних моделей має розмір 6.5". Класичним телефонам без сенсорних дисплеїв велика діагональ не потрібна – в них вона зазвичай не перевищує 3".

— Роздільна здатність. Роздільна здатність екрана вказується виходячи з його розмірів по вертикалі та горизонталі в точках (пікселях). Чим більші ці розміри (при тій же діагоналі) — тим більш деталізованою і згладженою виглядає картинка і тим менше на ній помітні окремі пікселі. З іншого ж боку, збільшення роздільної здатності підвищує вартість самого дисплея, та й вимоги до апаратної частини телефону. Також варто зазначити, що одна і та ж роздільна здатність на екранах різного розміру виглядає по-різному; так що при оцінюванні деталізації варто враховувати не тільки цей параметр, але і кількість PPI (див. нижче).

— PPI. Щільність точок (пікселів) на екрані апарата. Вказується за кількістю точок на дюйм (points per inch) — кількістю пікселів на кожен горизонтальний або вертикальний відрізок в 1". Цей показник залежить одночасно від діагоналі і роздільної здатності, однак у результаті саме кількість PPI визначає, наскільки згладженим і деталізованим виходить зображення на дисплеї. Для порівняння зазначимо, що на відстані близько 25 – 30 см від очей щільність 300 PPI і більше робить окремі пікселі практично непомітними для людини з нормальним зором, картинка сприймається як цілісна; на більших відстанях подібний ефект помітний і при меншій щільності точок.

— Тип матриці. Технологія, за якою виконана матриця екрану. Цей параметр вказується тільки для відносно прогресивних дисплеїв, що перевершують за характеристиками найпростіші РК-екрани кнопкових телефонів. Найбільшого поширення в наш час набули такі типи матриць:

• IPS. Найпопулярніша технологія для екранів сучасних смартфонів. Забезпечує досить високу якість зображення, кути огляду і швидкість відгуку, хоча і дещо поступається за цими параметрами багатьом більш прогресивним варіантами (див. нижче). З іншого боку, IPS має і важливі переваги: довговічність, рівномірний знос, а також досить невисоку вартість. Завдяки цьому такі екрани можна зустріти у всіх категоріях смартфонів — від бюджетних до топових.
• AMOLED. Технологія матриць на основі органічних світлодіодів (OLED), розроблена компанією Samsung. Однією з ключових відмінностей таких матриць від більш традиційних дисплеїв є те, що вони не потребують зовнішнього підсвічування: кожен піксель сам по собі є джерелом світла. Через це енергоспоживання такого екрану залежить від особливостей відображуваного зображення, однак в цілому воно виходить досить невисоким. Крім того, AMOLED-матриці характеризуються широкими кутами огляду, відмінними показниками яскравості і контрастності, високою якістю передачі кольору і невеликим часом відгуку. Завдяки цьому подібні екрани продовжують застосовуватися в сучасних смартфонах, незважаючи на появу прогресивніших технологій; їх можна зустріти навіть в моделях топового сегмента. Головним недоліком даної технології є відносно висока вартість і нерівномірний знос пікселів: точки, які довше і частіше працюють на високій яскравості, вигорають швидше. Втім, зазвичай цей ефект стає помітний лише через кілька років інтенсивного використання — термін, який можна порівняти з експлуатаційним ресурсом самого смартфона.
• AMOLED (LTPO). Прогресивний різновид AMOLED-панелей з можливістю динамічного підлаштування частоти оновлення залежно від завдань, що виконуються. Абревіатура LTPO (Low Temperature Polycrystalline Oxid) розшифровується як «низькотемпературний полікристалічний оксид». За цим терміном стоїть комбінація традиційної технології LTPS і тонкого шару TFT оксидної плівки з додаванням гібридно-оксидного полікристалічного кремнію для управління ланцюгами перемикання розгортки. Панелі AMOLED (LTPO) значно знижують рівень енергоспоживання гаджета. Так, під час активних дій екран пристрою використовує максимальну або високу частоту оновлення, а під час перегляду картинок або читання тексту дисплей знижує показник до мінімуму.
• Super AMOLED. Поліпшена версія описаної вище технології AMOLED Одним з ключових удосконалень стало те, що в екранах Super AMOLED немає прошарку повітря між сенсорним шаром і розташованим під ним дисплеєм. Це дало змогу ще більше підвищити яскравість і якість картинки, збільшити швидкість і надійність спрацьовування сенсора і одночасно знизити енергоспоживання. Недоліки у таких матриць ті ж, що і в оригінальних AMOLED. В цілому вони отримали досить широке розповсюдження; більшість смартфонів з подібними екранами належать до середньої та топової категорії, проте зустрічаються і бюджетні моделі.
• OLED. Різні типи матриць, засновані на використанні органічних світлодіодів; по суті — аналоги AMOLED і Super AMOLED, що випускаються не Samsung, а іншими компаніями. Конкретні особливості таких екранів можуть бути різними, однак в більшості своїй вони, з одного боку, дорожче популярних IPS, з іншого — забезпечують вищу якість зображення (включаючи яскравість, контрастність, кути огляду і достовірність передачі кольору), а також споживають менше енергії і мають невелику товщину. Головні недоліки OLED-екранів – висока ціна (яка, втім, постійно знижується в міру розвитку та вдосконалення технології), а також схильність органічних пікселів до вигоряння при тривалій трансляції статичних зображень або картинки зі статичними елементами (панель повідомлень, екранні кнопки тощо).
• OLED (полімерний). Екрани на органічних світлодіодах (OLED), в яких для основи використовується не скло, а прозорий полімерний матеріал. Підкреслимо, що мова йде саме про основу матриці; зверху вона прикривається таким же склом, як і в інших типах екранів. В будь-якому разі, подібна конструкція дає ряд переваг у порівнянні з традиційними «скляними» матрицями: вона забезпечує додаткову стійкість до ударів і відмінно підходить для створення вигнутих дисплеїв. З іншого боку, за оптичними властивостями пластик все ж таки не дотягує до скла; так що екрани даного типу за якістю зображення нерідко поступаються своїм «одноліткам», виконаним за традиційною OLED-технологією, а при подібній якості картинки – коштують помітно дорожче.
• OLED (LTPO). OLED-матриці з адаптивною частотою оновлення, що змінюється в широкому діапазоні виходячи з задач, що виконуються. В іграх екрани з LTPO-технологією автоматично піднімають частоту розгортки до максимальних значень, при перегляді статичних зображень знижують її аж до мінімуму (від 1 Гц). У основі технології лежить традиційна LTPS-підкладка з тонкою оксидною плівкою TFT поверх основи тонкоплівкових транзисторів. Можливість контролю потоків електронів забезпечує динамічне управління частотою оновлення. Конкурентною перевагою OLED (LTPO) можна назвати знижене споживання енергії.

Крім цього, екрани в сучасних смартфонах можуть виконуватися за такими технологіями:

• PLS. Варіація технології IPS, створена компанією Samsung. За деякими показниками, зокрема, яскравістю, контрастністю і кутами огляду — перевершує оригінал, при цьому обходиться дешевше у виробництві і дає змогу створювати гнучкі дисплеї. Втім, з низки причин особливою популярністю не користується.
• Super AMOLED Plus. Подальший розвиток описаної вище технології Super AMOLED. Дає змогу створювати ще яскравіші, контрастніші і водночас більш тонкі та енергоефективні екрани. Втім, найчастіше такі екрани в наш час позначаються просто як «Super AMOLED», без приставки «Plus».
• Dynamic AMOLED. Ще одне вдосконалення AMOLED, представлене в 2019 році. Основними особливостями таких матриць є збільшена яскравість без значного зростання енергоспоживання, а також 100 % охоплення колірного простору DCI-P3 і сумісність з HDR10+; останні два моменти, зокрема, дають змогу максимально якісно відтворювати на таких екранах сучасне високобюджетне кіно. Головний недолік Dynamic AMOLED традиційний — висока ціна; так що зустрічаються такі матриці переважно в топових моделях.
• Super Clear TFT. Спільна розробка Samsung і Sony, яка з'явилася як вимушена альтернатива Super AMOLED-матрицям (попит на них певний час значно перевищував можливості з виробництва). Правда, якість зображення у Super Clear TFT трохи нижче — зате і у виробництві такі матриці помітно простіші і дешевші, а за характеристиками вони все ж перевершують більшість IPS-екранів. Втім, у наш час дана технологія зустрічається рідко, поступаючись позиціями AMOLED в різних версіях.
• Super LCD. Ще одна альтернатива різним видам технології AMOLED; застосовується переважно в смартфонах HTC. Аналогічно Super AMOLED, в таких екранах немає зайвого повітряного прошарку, що позитивно позначається як на якості зображення, так і на чіткості спрацьовувань сенсора. Помітною перевагою Super LCD є хороша енергоефективність, особливо при відображенні яскравого білого кольору; а ось за загальною насиченістю кольорів (включаючи чорний) дана технологія помітно поступається AMOLED.
• LTPS. Прогресивний різновид TFT-матриць, створений на основі так званого низькотемпературного полікристалічного кремнію. Дає змогу без особливих труднощів створювати екрани з дуже високою щільністю пікселів (понад 500 PPI — див. вище), досягаючи високих роздільних здатностей навіть при невеликій діагоналі. Крім того, частину управляючої електроніки можна вбудувати прямо в матрицю, зменшивши загальну товщину дисплея. Головним недоліком LTPS є порівняно висока вартість, однак у наш час такі екрани можна зустріти навіть в бюджетних смартфонах.
• S-PureLED. Технологія, яка створена компанією Sharp і застосовується переважно в її смартфонах. Власне, технологія самих матриць в даному разі носить назву S-CG Silicon TFT, а S-PureLED — це назва спеціального шару, що застосовується для підвищення прозорості. S-CG Silicon TFT позиціонується творцями як модифікація описаної вище технології LTPS, що дає змогу ще більше збільшити роздільну здатність дисплея і водночас вбудувати в нього більше управляючої електроніки (аж до цілого «процесора на склі») без збільшення товщини. Зрозуміло, і коштують такі екрани недешево.
• E-Ink. Матриці на основі так званих «електронних чорнил» — технології, поширеної насамперед в електронних книгах. Головна особливість такого екрана полягає в тому, що при його роботі енергія витрачається тільки на зміну зображення; нерухома картинка живлення не потребує і може залишатися на дисплеї навіть при повній відсутності енергії. Крім того, за замовчуванням E-Ink матриці не світяться найбільш, а відображають зовнішній світ — так що власне підсвічування для них не обов'язкове (хоча воно може передбачатися для роботи в сутінках і темряві). Все це забезпечує солідну економію енергії; а для деяких користувачів такі екрани чисто суб'єктивно більш комфортні і менш втомлюючі, ніж традиційні матриці. З іншого боку, технологія E-Ink має і серйозні недоліки — це насамперед великий час відгуку, а також складність і дорожнеча кольорових дисплеїв в поєднанні з низькою якістю передачі кольору на них. У світлі цього в смартфонах такі матриці є дуже рідкісним і екзотичним варіантом.

— Частота розгортки. Максимальна частота оновлення дисплея, іншими словами — найбільша частота кадрів, яку він здатний ефективно відтворити. Чим вище цей показник — тим більш плавним і згладженим виходить зображення, тим менше помітні «ефект слайдшоу» і розмиття предметів при русі на екрані. Водночас варто враховувати, що частота оновлення 60 Гц, підтримувана практично будь-яким сучасним смартфоном, цілком достатня для більшості задач; навіть відеоролики високої чіткості у наш час майже не використовують більшу частоту кадрів. Тому частота розгортки в нашому каталозі спеціально уточнюється переважно для екранів, здатних видати понад 60 Гц (в деяких моделях — до 240 Гц). Така висока частота може стати в нагоді в іграх і деяких інших задачах, також вона поліпшує загальне враження від інтерфейсу ОС і додатків — рухомі елементи в таких інтерфейсах переміщуються максимально плавно і без змазування.

— HDR. Технологія, що дає змогу розширити динамічний діапазон екрану. У даному рази мається на увазі діапазон яскравості — простіше кажучи, наявність HDR дає змогу екрану відображати більш яскравий білий і більш темний чорний колір, ніж на дисплеях без підтримки цієї технології. На практиці це дає помітне підвищення якості картинки: поліпшується насиченість і достовірність передачі різних кольорів, а деталі на дуже світлих або темних ділянках кадру не «тонуть» в білому або чорному кольорі. Однак всі ці переваги стають помітні лише за умови, що відтворюваний контент першопочатково записаний в HDR. В наш час застосовується декілька різновидів цієї технології, ось їх особливості:

• HDR10. Історично перший зі споживчих HDR-форматів, надзвичайно популярний і в наші дні: зокрема, підтримується практично всіма стрімінговими сервісами з HDR-контентом і стандартно застосовується для такого контенту на дисках Blu-ray. Забезпечує глибину кольору в 10 біт (більше мільярда відтінків). При цьому на апаратах з цією технологією можна відтворювати контент формату HDR10+ (див. нижче) — хіба що його якість буде обмежуватися можливостями оригінального HDR10.
• HDR10+. Удосконалена версія HDR10. При тій же глибині кольору (10 біт) використовує так звані динамічні метадані, що дають змогу передавати інформацію про глибину кольору не тільки для груп з декількох кадрів, але і для окремо взятих кадрів. Завдяки цьому досягається додаткове покращення передачі кольору.
• Dolby Vision. Прогресивний стандарт, що використовується, зокрема, у професійному кінематографі. Дає змогу досягти глибини кольору в 12 біт (майже 69 млрд відтінків), використовує згадані вище динамічні метадані, до того ж дає змогу передавати в одному відеопотоці відразу два варіанти зображення – HDR і звичайне (SDR). При цьому Dolby Vision заснований на тій же технології, що і HDR10, тому в сучасній електроніці даний формат нерідко поєднується з HDR10 або HDR10+.

– Підтримка DC Dimming. Дослівно з англійської Direct Current Dimming перекладається як затемнення постійним струмом. Ця технологія покликана мінімізувати мерехтіння в OLED та AMOLED-екранах, що, зі свого боку, знижує навантаження на зоровий апарат користувача та береже зір. Ефект відсутності мерехтіння досягається за допомогою прямого управління яскравістю світлодіодів системи підсвічування шляхом зміни величини напруги, що подається на них. За рахунок цього забезпечується зменшення інтенсивності світіння екрану.

— Вигнутий екран. Екран, що має загнуті краї, на які заходить відображуване зображення. Іншими словами, вигнутим у даному випадку є не лише скло, але й частина активної матриці. Дисплеї, у яких вигин мають обидва краї, іноді позначають терміном «2.5 D-скло»; також зустрічаються апарати, де екран вигнутий тільки з одного боку. У будь-якому разі ця особливість надає смартфону цікавого зовнішнього вигляду і покращує видимість зображення з деяких ракурсів, однак помітно позначається на вартості і може створювати незручності при утриманні (особливо без чохла). Так що перед купівлею моделі з таким оснащенням в ідеалі варто потримати апарат в руці і переконатися, що він достатньо зручний.

— Скло Gorilla Glass Спеціальне високоміцне скло, яке використовується в якості покриття дисплея. Характеризується витривалістю та стійкістю до подряпин, у багато разів перевершує звичайне скло за цими показниками. Широко застосовується в смартфонах, де великі розміри екранів висувають підвищені вимоги до надійності покриття. В сучасних телефонах можуть зустрічатися різні версії цього скла, ось особливості різних варіантів:

• Gorilla Glass v3. Найстаріша з актуальних на сьогодні версій — випущена в 2013 році; зараз зустрічається переважно серед недорогих або застарілих пристроїв. Тим не менш, у цього покриття є й безперечні переваги: це перше покоління Gorilla Glass, де творці зробили помітний акцент на стійкості до подряпин від ключів, монет та інших предметів, з якими телефон може «зіткнутися» в кишені або сумці. За цим показником версія v3 залишалася неперевершеною аж до випуску Gorilla Glass Victus в 2020 році.
• Gorilla Glass v4. Версія, що вийшла в 2014 році. Ключовою особливістю стало те, що при розробленні цього покриття основну увагу було приділено стійкості до ударів (тоді як попередні покоління робили упор переважно на опір подряпинам). У результаті скло вийшло вдвічі міцніше, ніж у версії 3, притому що його товщина становить всього 0,4 мм. Але ось стійкість до подряпин, порівняно з попередником, дещо знизилася.
• Gorilla Glass v5. Удосконалення «горили» випущене в 2016 році і спрямоване на подальше підвищення стійкості до ударів. Згідно з даними розробників, скло версії v5 вийшло в 1,8 рази міцніше попередника, воно залишалося цілим у 80 % падінь з висоти до 1,6 м «обличчям вниз» на шорстку поверхню (а гарантована ударостійкість становить 1,2 м). Також дещо покращилася стійкість до подряпин, однак до показників v3 цей матеріал все одно не дотягує.
• Gorilla Glass v6. Версія, представлена в 2018 році. Для цього покриття заявлено підвищення міцності в 2 рази в порівнянні з попередниками, а також здатність переносити багатократні падіння на тверду поверхню (при випробуваннях скло v6 успішно перенесло 15 падінь з висоти 1 м). Максимальна висота падіння (однократного) з гарантованим збереженням цілісності заявлена на рівні 1,6 м. Стійкість до подряпин поліпшень практично не отримала.
• Gorilla Glass 7. Початкова назва для Gorilla Glass Victus — див. нижче.
• Gorilla Glass Victus. «Спадкоємець» Gorilla Glass 6, випущений влітку 2020 року. У цьому покритті творці приділили увагу не тільки підвищенню загальної міцності, але і поліпшенню стійкості до подряпин. За останнім показником Victus перевершує навіть версію v3, не кажучи вже про більш чутливі матеріали (а порівняно з v6 заявлено підвищення стійкості до подряпин в два рази). Що стосується міцності, то вона дає змогу гарантовано переносити однократні падіння з висоти до 2 м, а також до 20 послідовних падінь з висоти до 1 м.

Найбільший об'єм карти пам'яті, з якою телефон здатний коректно працювати. Детальніше о самих картах див. «Слот для карт пам'яті»; тут же відзначимо, що носії з великим об'ємом часто використовують передові технології, які підтримуються не всіма апаратами, а іноді у телефонів просто не вистачає потужності на обробку великих масивів даних. Тому для зручності вибору в нашому каталозі і вказується максимальний підтримуваний об'єм.

На практиці бувають випадки, коли деякі апарати можуть перевищувати заявлені характеристики — наприклад, працювати з 8-ГБ носієм при заявлених 4 ГБ максимального об'єму. Однак варто орієнтуватися саме на офіційні дані, оскільки при їх перевищенні нормальна робота з картою не гарантована.

Дротові роз'єми, передбачені в конструкції телефону.

В даному пункті зазвичай уточнюється тип універсального роз'єма (найчастіше USB-C, а також наявність гнізда mini-jack (3.5 мм) (є апарати і без такого гнізда). Також тут може вказуватися інтерфейс порту USB-C аж до високошвидкісної третьої версії ( USB-C v 3 ), розташування роз'єму 3.5 мм (виходу на навушники) і наявність додаткових портів, більш специфічного призначення.

Універсальні роз'єми застосовуються насамперед для зарядки батареї, для підключення до телефону різних аксесуарів і для з'єднання самого апарата з комп'ютером через кабель; порт 3.5 мм, зі свого боку, призначений переважно для навушників і інших аудіоаксесуарів, хоча можливі і інші формати використання. Ось більше детальний опис різних видів роз'ємів:

— USB-C. Відносно новий тип універсального інтерфейсу, свого роду спадкоємець microUSB, який все ширше застосовується в мобільних апаратах. USB-C відрізняється від попередника насамперед дещо збільшеними розмірами і зручною двосторонньою конструкцією: завдяки їй немає різниці, якою стороною вставляти штекер. Крім того, цей інтерфейс дає змогу реалізувати більше прогресивні функції, ніж microUSB — зокрема, окремі технології швидкої зарядки першопочатково створювалися саме під USB-C. Також відзначимо, що в характеристиках може уточню...ватися стандарт USB, підтримуваний роз'ємом цього типу. На сьогодні зустрічаються такі варіанти:

• USB-C 3.2 gen1. Стандарт, раніше відомий як USB 3.0 і USB 3.1 gen1. Забезпечує швидкість передачі даних до 4,8 Гбіт/с.
• USB-C 3.2 gen2. Сучасна назва стандарту, що раніше називався USB 3.1, потім USB 3.1 gen2. Швидкість підключення цього інтерфейсу може досягати 10 Гбіт/с.
• USB-C 3.2 gen2x2. Стандарт (раніше відомий як USB 3.2), що забезпечує вдвічі більшу швидкість, ніж «звичайний» USB 3.2 gen2 — тобто до 20 Гбіт/с. На відміну від попередніх версій, був створений спеціально під роз'єм USB-C.

— microUSB. Універсальний розєм, що у свій час надзвичайно широко застосовувався в портативних пристроях (за винятком хіба що техніки Apple). Є менш зручним і технічно досконалим, ніж USB-C, тому поступово втрачає популярність; тим не менш, у продажу все ще можна зустріти чимало апаратів з microUSB.

— Lightning. Фірмовий роз'єм компанії Apple, серед смартфонів застосовується виключно в iPhone. Має двосторонню конструкцію, що дає змогу підключати штекер будь-якою стороною. В сучасних «айфонах» використовується і як універсальний, і для підключення навушників (в 2016 році Apple в цих пристроях відмовилася від аудіовиходу 3.5 мм).

— Фірмовий роз'єм. Той чи інший універсальний роз'єм, що не відноситься до описаних вище типів. В наш час таке оснащення зустрічається вкрай рідко — стандартні інтерфейси є більше зручними і універсальними, оскільки дають змогу використовувати не тільки «рідні» аксесуари, але і рішення від сторонніх виробників.

— USB-A. Повнорозмірний порт USB — на зразок тих, що застосовуються в ПК і ноутбуках для підключення різної периферії. У телефонах має схоже призначення, використовується переважно для флешок та інших зовнішніх аксесуарів (конкретний набір підтримуваних пристроїв варто уточнювати окремо). Як правило, доповнюється більше традиційним універсальним роз'ємом на зразок microUSB або USB-C; в цілому, з низки причин, зустрічається дуже рідко.

— Магнітний конектор. Конектор, в якому для утримання кабелю використовується не стандартна система «штекер-гніздо», а постійний магніт. Подібні пристосування використовуються переважно в апаратах з захистом від води (див. «Захист від води»), причому найчастіше — для зарядки акумулятора і в доповнення до стандартних універсальних роз'ємів (зазвичай microUSB або USB-C). Головна зручність магнітного конектора полягає в тому, що для захисту від води йому не потрібні заглушки. Завдяки цьому, по-перше, спрощується підключення і відключення зарядника, по-друге, зводиться до мінімуму знос заглушок на стандартних портах — їх не потрібно щоразу відкривати і закривати для зарядки. Правда, для магнітного конектора підходить тільки спеціальний «рідний» кабель; однак на випадок втрати або поломки цього кабелю може передбачатися можливість зарядки звичайним способом, через традиційний універсальний роз'єм.

— Контакти для модулів. Контакти для підключення спеціальних додаткових модулів, що розширюють функціонал апарата. Таке оснащення також зустрічається в окремих захищених телефонах. Самі модулі зазвичай являють собою свого роду «чохли», що надягають на апарат з задньої сторони; в такому «чохлі» може знаходитися, наприклад, додатковий акумулятор, геймпад або навіть тепловізор.

— Mini-jack (3.5 мм). Роз'єм, застосовуваний переважно для підключення дротяних навушників і інших звукових пристроїв (наприклад, портативних колонок). Таке підключення надзвичайно популярне серед аудіоаксесуарів (причому не тільки «мобільного» призначення); так що знайти навушники, гарнітуру або колонки під цей роз'єм зазвичай не становить проблем. Крім того, гніздо 3.5 мм може застосовуватися і для більше специфічних завдань — наприклад, підключення зчитувача карт або обміну даними з фітнес-датчиками і іншим специфічним обладнанням. Втім, такі можливості використовуються рідко і потребують встановлення спеціальних додатків, а ось підключення навушників — це первісна функція такого роз'єму, доступна за замовчуванням. Так що роз'єм mini-jack нерідко називають «виходом на навушники».

— Розташування виходу на навушники. Описаний вище вихід 3.5 мм в сучасних телефонах може розташовуватися на верхньому, нижньому або боковому торці апарата. Втім, останній варіант в цілому менш зручний, ніж перші два, а тому зустрічається рідко. А вибір за даним показником залежить насамперед від того, як саме ви збираєтеся носити телефон і з якого боку до нього найзручніше буде підключати навушники; для різних ситуацій оптимальні варіанти також будуть різними.

Ємність акумулятора, яким укомплектований мобільний телефон.

В теорії висока ємність акумулятора дозволяє апарату працювати довше на заряді. Однак варто враховувати, що фактичний час автономної роботи буде залежати ще й від енергоспоживання гаджета — а воно визначається апаратними характеристиками, операційною системою, спеціальними рішеннями, передбаченими в конструкції, і т. ін. Так що на практиці телефони з великими по ємкості батареями загалом є «довгограючими», однак реальна автономність може помітно відрізнятися навіть в двох моделей зі схожими характеристиками. Тому для точної оцінки краще орієнтуватися не на ємність акумулятора, а на прямо заявлений виробником час роботи в різних режимах (див. нижче).

— Моноблок. Корпус, який являє собою цілісну конструкцію. Найбільш підходящий варіант для моделей з сенсорним екраном, однак дуже популярний і в кнопкових апаратах — моноблоки самі по собі недорогі, але при цьому дуже надійні, зручні, практичні й добре сполучаються практично з усіма функціями сучасних мобільників. Крім того, такі корпуси можна зробити достатньо тонкими. Але й зустрічаються апарати, де без великої товщини в принципі не обійтися – такі, як ударозахищені моделі у посилених корпусах, а також смартфони з дуже високою ємністю.

— Розкладачка. Корпус, який розкривається при використанні на зразок книжки чи стулок раковини: на одній половинці розкладного корпусу з внутрішньої сторони розташовується екран, на іншій — цифрова клавіатура. Окремо зазначимо, що не варто плутати такі телефони з моделями, що мають екран, який згинається .

— Гнучкий екран. Досить незвичайний різновид корпусу, який зустрічається в окремих смартфонах. Такі апарати зазвичай складаються з двох стулок, на зразок описаних вище розкладних моделей; однак складатися можуть або по горизонталі, або по вертикалі (залежить від моделі телефону), а екран займає відразу обидві половини корпусу й згинається при складанні. У складеному вигляді екран може розташовуватися як зсередини, та й ззовні апарата (у першому випадку з зовнішньої частини може встановлюватися ще один дисплей,...що дає змогу використовувати основні функції смартфона в складеному вигляді). У будь-якому разі подібне компонування дає можливість отримати значно більшу діагональ, ніж у моноблоках, і водночас зберегти компактність і зручність при носінні. З іншого боку, екрани, які згинаються, складні й дорогі, а тому вони застосовуються вкрай рідко, зазвичай у топових апаратах.

— Слайдер. Такий корпус складається з двох частин (слайдів), які здатні ковзати один відносно одного. У класичному слайдері верхня частина, з екраном і навігаційними кнопками, зсовується вгору, відкриваючи апаратну клавіатуру. Головною перевагою слайдерів у порівнянні з моноблоками є компактність, а недоліками — збільшена товщина й менша надійність унаслідок поступового зносу механізму розкриття. У сучасних смартфонах подібний корпус практично не зустрічається, та й в телефонах поступово «покидає сцену».

— Боковий слайдер. Різновид слайдера (див. вище), у якому верхня половина корпусу при розкритті зсовується не вгору, а вбік. Цей варіант застосовувався в ранніх версіях смартфонів, оскільки давав можливість поєднувати в одному пристрої великий екран і зручну апаратну QWERTY-клавіатуру (див. «Введення даних»); але з розвитком сенсорних екранів і збільшенням їх розміру він втратив актуальність.

— Двосторонній слайдер. Різновид слайдера (див. вище), у якому верхня частина корпусу може зсовуватися як вгору, та й вниз. При русі вгору вона зазвичай відкриває цифрову клавіатуру, а при русі вниз — додаткові елементи оснащення, наприклад, кнопки управління плеєром або вбудовані динаміки. Через складність і високу вартість широкого поширення такі корпуси не отримали.

— Поворотний. Досить оригінальний тип корпусу, який включає два різновиди. Перший варіант схожий на слайдер, але при розкритті/закритті половинки корпусу не зсовуються, а обертаються одна відносно одної на зразок того, як це відбувається зі стрілками годинника. Усі їх переваги й недоліки аналогічні тим же слайдерам, але «поворотники» часто відрізняються оригінальним дизайном. Другий різновид нагадує звичайний моноблок, але нижня частина корпусу в таких моделях здатна обертатися навколо поздовжньої осі апарата. За рахунок цього при повороті під екраном замість цифрової клавіатури опиняються спеціальні органи управління (найчастіше кнопки управління плеєром). Через високу вартість і зайву складність цей варіант нині майже не використовується.