Порівняння Yamaha A-S2100 vs Yamaha A-S3000

Більшість сучасних підсилювачів мають тороїдальні трансформатори — із сердечником у формі тороїда, простіше кажучи, «бубліка». Цей тип вважається оптимальним для підсилювачів будь-якого рівня аж до Hi-End: він створює мінімум зайвого електромагнітного випромінювання і, відповідно, перешкод. Якийсь час тому широко використовувалися також трансформатори з Ш-подібним сердечником, проте вони вважаються застарілими і зустрічаються на сьогоднішній день все рідше.

Номінальна потужність звуку, що видається підсилювачем на один канал під час роботи з навантаженням, що має динамічний опір (імпеданс) у 8 Ом. У нашому каталозі цей параметр вказується для режиму, коли під навантаженням працюють усі канали підсилювача (див. «Кількість каналів»); за наявності незадіяних каналів номінальна потужність може бути трохи вище, однак цей режим не можна назвати штатним.

Номінальну потужність можна спрощено описати як найбільшу потужність вихідного сигналу, при якій підсилювач здатний стабільно працювати тривалий час (не менше години) без негативних наслідків. Це усереднені цифри, оскільки на практиці аудіосигнал по визначенню нестабільний, і окремі стрибки його рівня можуть значно перевищувати номінальну потужність. Проте саме вона є головною підставою для оцінки загальної гучності звучання.

Також цей показник визначає, які колонки можна підключати до підсилювача: їх номінальна потужність не повинна бути нижче, ніж у підсилювача.

За законами електродинаміки при різному динамічному опорі навантаження вихідна потужність підсилювача також буде різною. В сучасних колонках стандартними є значення 8, 6, 4 і 2 Ом, для них і вказуються рівні потужності.

Кількість в конструкції підсилювача лінійних входів, що використовують інтерфейс RCA. На відміну від входу Main (див. вище), який може працювати з такими ж роз'ємами, при підключенні до лінійного RCA сигнал проходить через всі стадії обробки, передбачені в підсилювачі — наприклад, регулювання балансу або частот (див. «Регулювання») і т. ін.

Детальніше про роз'ємі див. «Вхід на підсилювач (Main)». Тут же відзначимо, що при використанні RCA в ролі лінійного інтерфейсу за один вхід вважається пара таких роз'ємів. Це обумовлено тим, що по одному коаксіальному кабелю може передаватися тільки один канал, так що для роботи зі стереозвуком необхідна саме пара.

Від кількості входів під сигнал (будь-якого типу) залежить, скільки джерел сигналу можна одночасно підключити до підсилювача. Відповідно, і вибирати модель з числа входів варто з урахуванням передбачуваної кількості таких джерел: адже легше приєднати їх всі і вибирати через пульт або панель управління підсилювача, ніж щоразу морочитися з перепідключенням.

Кількість в конструкції підсилювача стереовходів з роз'ємами XLR, мають три контакту і здатними забезпечити т. зв. балансне підключення. Відзначимо, що мова йде саме про аналоговому лінійному вході, сигнал з якого проходить через всі додаткові схеми обробки (наприклад, налаштування НЧ/ВЧ, див. «Регулювання»); не варто плутати його з Main і балансним цифрових AES/EBU — це різні інтерфейси, незважаючи на ідентичність роз'ємів.

Головна перевага такого підключення полягає в тому, що функції шумозаглушення і екранування від перешкод виконує сам кабель. Особливо цей момент корисний при необхідності з'єднати компоненти системи, розташовані на великій відстані один від одного (від 2 м): балансний кабель зберігає чистоту сигналу навіть при досить великій довжині. Про якість такого з'єднання говорить хоча б те, що балансний XLR є штатним інтерфейсом для професійних студій звукозапису. А його наявність в підсилювачі, зазвичай, говорить про високому рівні пристрою.

Входів XLR в підсилювачах зазвичай передбачається два — це мінімальна кількість, необхідна для роботи зі стереозвуком, а більшого на практиці найчастіше не вимагається.

Кількість тригерних виходів в конструкції підсилювача. Тригерні виходи використовуються як частина системи управління зовнішніми пристроями (див. «Додатково»), а саме для управління живленням: підсилювач при включенні подає керуючий сигнал, який «будить» та інші компоненти аудіосистеми (наприклад, ресивер або сабвуфер); завдяки цьому їх не доводиться включати їх окремо. Зрозуміло, для використання цієї функції ці компоненти повинні бути оснащені тригерними входами.

Матеріал, з якого виконана основа підсилювача — внутрішній каркас, на якому монтуються плати, трансформатор і інші компоненти схеми.Теоретично цей момент може впливати на якість звучання, оскільки різні матеріали мають різні магнітні властивості, розрізняються за ступенем захисту «начинки» від перешкод і т. ін. Однак у сучасних підсилювачах фабричної складання особливості звуку залежать від величезної кількості інших факторів, набагато більш значущих, і на їх фоні вплив матеріалів шасі повністю втрачається. Тому на практиці від цього параметра залежить хіба що вага і вартість пристрою, і то незначно.

Застосовуватися ж у сучасних пристроях можуть такі варіанти:

— Алюміній. Цей матеріал поєднує непогану міцність і невелику вагу, довговічний, проте коштує досить дорого.

— Сталь. Сталь дуже надійна, при цьому проста в обробці і коштує недорого. Головним її недоліком можна назвати велику вагу.

— Мідь. За рахунок ряду фізичних властивостей мідь вважається добре підходящим матеріалом для високоякісної електроніки. З іншого боку, вона досить важка і дорога у виробництві.

— Дюраль. Сплав на основі алюмінію і міді, що являє собою щось середнє між цими двома матеріалами: важить значно менше і коштує дешевше, ніж мідь, водночас характеристики дюралю вважаються більш прогресивними, ніж у чистого алюмінію.