Порівняння Rotel RA-1572 vs Onkyo A-9070

Більшість сучасних підсилювачів мають тороїдальні трансформатори — із сердечником у формі тороїда, простіше кажучи, «бубліка». Цей тип вважається оптимальним для підсилювачів будь-якого рівня аж до Hi-End: він створює мінімум зайвого електромагнітного випромінювання і, відповідно, перешкод. Якийсь час тому широко використовувалися також трансформатори з Ш-подібним сердечником, проте вони вважаються застарілими і зустрічаються на сьогоднішній день все рідше.

Загальна ємність конденсаторів, встановлених в блоці живлення підсилювача. Зазвичай, для простих любителів якісного звуку цей показник не є практично значущим: ємність підбирається з таким розрахунком, щоб оптимально (або хоча б мінімально) відповідати характеристикам підсилювача. Однак для вимогливих аудіофілов, які звертають увагу на найменші деталі компонентів аудіосистеми, конденсатори також часто представляють інтерес.

Річ у тім, що вони є важливою частиною випрямної схеми — згладжують коливання струму, що виникають через недосконалості самих випрямлячів, так і через різних зовнішніх факторів. Знаючи загальну ємність конденсаторів, можна оцінити і ефективність їх роботи: чим вище цей показник, тим стабільніше буде працювати блок живлення і тим нижче ймовірність спотворення звуку з його вини. Існують особливі формули, що дозволяють вивести оптимальну ємність конденсаторів залежно від типу, потужності та інших параметрів підсилювача; їх можна знайти в спеціалізованих джерелах.

Діапазон частот звуку, з яким здатний працювати підсилювач. Чим ширше цей діапазон, тим повніше загальна картина звучання, тим менше ймовірність того, що надто високі або низькі частоти будуть «обрізані» підсилювачем на виході. Однак потрібно враховувати, що діапазон чутних людиною звуком становить в середньому від 16 Гц до 20 кГц; зустрічаються деякі відхилення від цієї норми, але вони невеликі. Водночас сучасна Hi-Fi і Hi-End техніка може мати набагато більш широкий діапазон — найчастіше він є свого роду «побічним ефектом» висококласних схем. Деякі виробники можуть використовувати цю властивість в рекламних цілях, однак практичної цінності саме по собі воно не несе.

Відзначимо, що навіть в межах чутного діапазону не завжди має сенс гнатися за максимальним охопленням. Варто, наприклад, враховувати, що фактично чутний звук не може бути краще, ніж здатні видати колонки; тому для акустичної системи з нижнім порогом, скажімо, в 70 Гц нема чого шукати підсилювач з цим показником у 16 Гц. Також не варто забувати, що сам по собі широкий частотний діапазон абсолютно не гарантує високої якості звуку — воно пов'язано з величезною кількістю інших факторів.

Номінальна потужність звуку, що видається підсилювачем на один канал під час роботи з навантаженням, що має динамічний опір (імпеданс) у 8 Ом. У нашому каталозі цей параметр вказується для режиму, коли під навантаженням працюють усі канали підсилювача (див. «Кількість каналів»); за наявності незадіяних каналів номінальна потужність може бути трохи вище, однак цей режим не можна назвати штатним.

Номінальну потужність можна спрощено описати як найбільшу потужність вихідного сигналу, при якій підсилювач здатний стабільно працювати тривалий час (не менше години) без негативних наслідків. Це усереднені цифри, оскільки на практиці аудіосигнал по визначенню нестабільний, і окремі стрибки його рівня можуть значно перевищувати номінальну потужність. Проте саме вона є головною підставою для оцінки загальної гучності звучання.

Також цей показник визначає, які колонки можна підключати до підсилювача: їх номінальна потужність не повинна бути нижче, ніж у підсилювача.

За законами електродинаміки при різному динамічному опорі навантаження вихідна потужність підсилювача також буде різною. В сучасних колонках стандартними є значення 8, 6, 4 і 2 Ом, для них і вказуються рівні потужності.

Номінальна потужність звуку, що видається підсилювачем на один канал при підключенні до нього навантаження з динамічним опором (імпедансом) в 4 Ом. Детальніше про номінальної потужності та її зв'язку з імпедансом див. «Потужність на канал (8Ω)».

Саме по собі співвідношення сигнал/шум — це відношення рівня чистого звуку, видаваного підсилювачем, до рівня сторонніх шумів, що виникають при його роботі. Цей параметр є основним показником загальної якості звучання — причому досить наочним, оскільки при його обчисленні враховуються практично всі шуми, що впливають на звук в нормальних умовах роботи. Рівень у 70 – 80 дБ в сучасних підсилювачах можна вважати допустимим, 80 – 90 дБ — непоганим, а для прогресивних пристроїв аудіофільского класу обов'язковим вважається співвідношення сигнал/шум не менше 100 дБ.

Якщо в характеристиках не уточнюється, для якого виходу вказано співвідношення сигнал/шум — зазвичай мається на увазі його значення для лінійного входу (див. «RCA (пар)»). Цього буває цілком достатньо, щоб оцінити якість пристрою за цим параметром. Проте деякі виробники вказують його і для інших входів — Main, Phono; докладніше про це див. нижче.

оотношение сигнал/шум під час роботи підсилювача через вхід Phono. Цей інтерфейс призначений для підключення програвачів вінілових дисків; його особливості описані в п. «Входи» нижче, а про значення будь-якого співвідношення сигнал/шум див. відповідний пункт вище.

Коефіцієнт демпфування описує якість взаємодії підсилювача з підключеною до нього акустичною системою.

Через особливостей конструкції будь-динамік схильний до виникнення т. зв. паразитних коливань — коливань, які продовжуються після припинення основного імпульсу з підсилювача (подібно до того, як струна продовжує вібрувати після щипка). Це явище негативно позначається на якості звуку, і виробники застосовують різні засоби для того, щоб звести його до абсолютного мінімуму; пригнічення паразитних коливань і називається демпфіруванням.

Найбільш ефективний вид демпфування електричне, шляхом зниження вихідного опору підсилювача. Чим нижче цей опір — тим краще підсилювач утримує динаміки від непотрібних коливань. Для оцінки цього ефекту і ввели поняття «коефіцієнт демпфування» (damping factor) — співвідношення опору навантаження (імпедансу) до вихідного опору підсилювача. Мінімальне значення такого коефіцієнта для техніки Hi-Fi класу — 20; показники на рівні 100 – 120 можна назвати гарними, а серед Hi-End сегмента зустрічаються цифри порядку декількох тисяч.

Водночас варто відзначити, що при збільшенні до тризначних чисел початковий сенс цього параметра, по суті, втрачається, і з'являються інші моменти. Найбільш важливий з них з практичної точки зору полягає в тому, що моделі з високим коефіцієнтом демпфування дуже вимогливі до якості з'єднання з динаміками — високий опір кабелів і роз'ємів здатне звести нанівець демпфуючі властивості самог...о підсилювача. Є й інші нюанси, пов'язані з цим показником (зокрема, рекомендації з вибору підсилювача і динаміків один під одного); вони докладно описані в спеціалізованих джерелах.

Цей показник описує кількість нелінійних спотворень, що вносяться підсилювачем в оброблюваний сигнал. Такі спотворення не обов'язково сприймаються як сторонні шуми, проте вони у будь-якому разі погіршують якість звуку — наприклад, можуть зробити його більш глухим. Уникнути їх практично нереально, проте можна знизити до рівнів, нечутних для людського вуха.

Як наслідок, коефіцієнт гармонійних спотворень (гармонік) є одним з основних параметрів, що описують загальну якість звуку в підсилювачах класу Hi-Fi і Hi-End. Чим він нижчий, тим чистіше звук. Хорошим показником для сучасних підсилювачів рахуються соті частки відсотка, відмінним — тисячні і нижче. Винятком є лампові і гібридні моделі, для них допускаються досить високі коефіцієнти гармонік; докладніше див. «Елементна база».