Порівняння HiBy R6 vs FiiO M11

Максимальний об'єм карти пам'яті, яку можна використовувати в плеєрі. Цей параметр безпосередньо пов'язаний з типом карти (див. вище): для кожного типу є свої обмеження за об'ємом. Водночас можливості по роботі з ємними носіями обмежуються не тільки типом карти, але і апаратною частиною плеєра. Тому чимало моделей мають більш низький обмеження за обсягом, ніж передбачається картою пам'яті — наприклад, 128 ГБ моделі з підтримкою формату SDXC (теоретичний максимум по якому складає 2 ТБ).

Зазначимо, що зустрічається і зворотна ситуація — наприклад, коли в пристрої з максимальним об'ємом до 16 ГБ заявлена підтримка тільки карт microSD (теоретичний максимум 4 ГБ). Це зазвичай означає, що плеєр може працювати і з більш новими форматами (у нашому прикладі — як мінімум microSDHC), проте з якоїсь причини в офіційних характеристиках цей момент не згадано (наприклад, виробник міг помилитися в документації).

Модель цифро-аналогового перетворювача, встановленого в пристрої.

ЦАП є одним з ключових компонентів будь-якого плеєра: він перетворює цифрові дані, записані в звуковому файлі, в аналоговий звук, який через підсилювач подається на навушники. Від якості ЦАП безпосередньо залежить, наскільки точно звук на виході буде відповідати первинним сигналом, а також те, чи зможе плеєр працювати з сучасними форматами цифрового сигналу: багато з них вимагають високої обчислювальної потужності, яка є далеко не у всякому ЦАП.

Відзначимо, що модель ЦАП зазначається лише в тому разі, якщо це висококласний перетворювач з якістю звуку вище середнього. На сучасному ринку представлені, зокрема, ЦАП таких виробників: AKM, Cirrus Logic, ESS Sabre, Texas Instruments, Wolfson. А плеєри з таким оснащенням зазвичай належать до Hi-Fi пристроїв (див. «Тип»).

Також варто сказати, що кількість ЦАП може бути різним. Найпростіший варіант — один модуль на обидва канали звуку, однак зустрічаються плеєри, оснащені відразу двома перетворювачами — по одному на канал. Таке «поділ праці» позначається на вартості, зате знижує навантаження на кожен окремий ЦАП, що позитивно позначається на якості і достовірності звучання.

Діапазон звукових частот, які здатний відтворювати плеєр. Чим ширше цей діапазон, тим повніше картина звуку, тим менша ймовірність, що пристрій «відріже» частина звукового спектру. Водночас при виборі за цим параметром варто враховувати кілька моментів.

По-перше, середньостатистична людське вухо здатне чути звуки приблизно від 16 Гц до 20 кГц; відхилення від цих цифр невеликі, а з віком діапазон ще більше звужується. На практиці це означає, що для нормальної чутності достатньо всього лише охопити цей проміжок. А більш широкі межі, зазначені в характеристиках плеєра, будуть скоріше маркетинговим ходом, ніж реально значущим моментом. По-друге, не варто забувати, що якість звуку визначається не тільки діапазоном, але і рядом інших характеристик плеєра — співвідношення сигнал/шум, амплітудно-частотною характеристикою і т. ін.; тому широкий діапазон сам по собі не гарантує приємного звуку. І по-третє, особливості чутного звуку багато в чому залежать також від застосовуваних навушників і їх частотного діапазону: всі переваги плеєра з широким частотним діапазоном можуть зійти нанівець, якщо частоти «обрізаються» навушниками.

Співвідношення між рівнем корисного сигналу (чистого звуку) і сторонніми шумами, що видається плеєром на виході. Цей параметр безпосередньо характеризує якість вбудованого підсилювача: він враховує переважно власні шуми електронних схем, і вище співвідношення сигнал/шум — тим менше цих шумів і тим чистіший звук.

Зазначимо, що у разі плеєрів дана характеристика часто є не особливо критичною: шум підсилювача може губитися на тлі навколишніх звуків, особливо в міській обстановці, і для таких ситуацій буває достатньо навіть найскромніших показників, на рівні 70 – 80 дБ. Водночас для Hi-Fi моделей (див. «Тип») цей момент є одним з найбільш важливих; у найбільш прогресивних пристроях співвідношення сигнал/шум може перевищувати 120 дБ.

Чим вище потужність, тим більш гучний звук можна отримати на навушниках, за інших рівних умов. Крім того, більш висока потужність дозволяє підключати до пристрою «вуха» з більш високим опором (хоча жорсткої залежності тут немає, і моделі з однаковою вихідною потужністю можуть мати різні обмеження по опору навушників). Однак у випадку звичайних (не Hi-Fi) плеєрів даний параметр є скоріше довідковим, ніж практично значущим: зазвичай, потужності підсилювача в таких моделях цілком достатньо, щоб «розгойдати» більшість навушників споживчого рівня. А ось для Hi-Fi пристроїв (див. «Тип») моделей вихідна потужність має ключове значення: вона визначає сумісність з високоомними «вухами» студійного класу. Докладну довідку щодо цього питання можна знайти в спеціальних джерелах.

Номінальний опір (імпеданс) навушників, з якими може нормально працювати плеєр.

Більшість навушників споживчого класу має опір 16 або 32 Ом, його підтримують майже всі сучасні плеєри. Тому звертати увагу на цей параметр варто лише в тому випадку, якщо ви плануєте використовувати пристрій з високоякісними «вухами» студійного або аудіофільского класу. Характерною особливістю таких навушників є високий опір, який обчислюється вже сотнями ом, і для них підійде не будь-плеєр.

Також уточнити допустимий опір навушників не завадить, якщо ви купуєте пристрій Hi-Fi класу (див. «Тип»). Деякі з таких моделей мають досить високу мінімальний опір і не сумісні зі стандартними 16-омними (а іноді і 32-омними) «вухами».

Коефіцієнт гармонійних спотворень, які видаються плеєром.

Даний параметр безпосередньо характеризує кількість спотворень, що вноситься пристроєм в оригінальний звук: чим нижче коефіцієнт — тим чистіше звук, тим менше таких спотворень. Повністю усунути їх неможливо, однак їх можна знизити до рівня, практично не сприймається людиною. Так, вважається, що викривлення на рівні 0,5 % вже непомітні навіть для досвідченого слухача. Водночас у сучасній аудіотехніці зустрічаються і набагато більш низькі значення — аж до десятитисячних доль відсотка. У разі плеєрів такі показники грають переважно рекламну роль — вони є ознакою високого рівня пристрої.

Зазначимо, що коефіцієнт гармонійних спотворень вказується переважно для Hi-Fi плеєрів (див. «Тип»), для яких критична максимальна чистота звуку; у звичайних моделях він має другорядне значення.

Формати звукових файлів, з якими здатний працювати плеєр.

— MP3. Найбільш відомий з сучасних форматів цифрового звуку; підтримується практично всіма компактними плеєрами, назва MP3 навіть стало для них прозивним. Забезпечує т. зв. стиснення з втратами, коли частина звукових частот втрачається. Однак звук при стисненні обробляється таким чином, що «зникають» переважно частоти, втрата яких непомітна для людського вуха. У підсумку якість звуку може бути досить високим, і однозначно відрізнити якісний MP3 від lossless формату можна тільки на Hi-Fi апаратури.

— WAV. Ще один популярний стандарт аудіо, першопочатково розроблений для зберігання звуку на ПК. Технічно може застосовуватися для зберігання звуку в різних форматах, однак найчастіше використовується для нестисненого аудіо. За рахунок цього якість звуку може бути досить високим, а для його обробки не потрібно особливої обчислювальної потужності. Зворотною стороною цього є великий об'єм аудіофайлів — в рази більше, ніж у MP3.

— WMA. Формат аудіо, свого часу створений спеціально для операційної системи Windows. За замовчуванням використовує стиснення з втратами (хоча є і lossless-різновид WMA-кодека). WMA особливо зручний для роботи на низьких бітрейтах, при таких умовах він забезпечує кращу якість, ніж MP3, і займає менше місця. З іншого боку, у високоякісному цифровому звуці даний формат значно менш популярний.

— AAC. Форм...ат, розроблений як потенційний спадкоємець MP3. Також забезпечує стиснення з втратами (див. вище), проте дозволяє добитися кращої якості при тому ж розмірі файлу; ця різниця особливо помітна на низьких бітрейтах. Активно просувається компанією Apple в плеєрах iPod; тим не менш, помітно поступається MP3 за поширеністю, хоча підтримується чималою кількістю плеєрів.

— OGG. Формат цифрового звуку, що передбачає стиснення з втратами, одна з потенційних альтернатив MP3. Однією з ключових особливостей OGG є те, що при кодуванні звуку бітрейт постійно змінюється; при цьому на фрагментах, де звуку немає, бітрейт падає практично до нуля (на відміну від MP3, де потік даних йде постійно, у тому числі на ділянках повній тиші). Завдяки цьому вдається досягти невеликих розмірів файлу при збереженні якості звуку. Також зазначимо, що формат OGG є відкритим і не обмежується патентами.

— FLAC. Один з форматів, що використовують стиснення звуку без втрат (lossless). При такому стисненні зберігаються всі деталі оригінального звучання, тому lossless-формати особливо цінуються досвідченими меломанами і аудіофілами. Зворотною стороною цієї якості є великі обсяги файлів. Конкретно FLAC є чи не найбільш поширених сучасних lossless-форматів. Багато в чому це пов'язано з тим, що даний стандарт не особливо вимогливий до обчислювальної потужності програвача. Завдяки цьому його підтримку можна реалізувати навіть у порівняно простих і недорогих плеєрах (на відміну від іншого популярного формату APE, див. нижче). З іншого боку, файли FLAC виходять більш об'ємними, ніж APE.

— APE. Один з популярних форматів стиснення звуку без втрат (lossless). Порівняно з іншим поширеним стандартом — FLAC (див. вище) — APE дає змогу досягти менших розмірів файлу при тій же якості. З іншого боку, для програвання таких файлів необхідна електроніка з досить високою обчислювальною потужністю, тому в компактних плеєрах сумісність з APE зустрічається порівняно рідко.

— DSD. Специфічний формат цифрового звуку, що використовує т. зв. сигма-дельта модуляцію (на відміну від імпульсно-кодової, яка застосовується в більшості інших форматів). Така модуляція передбачає дуже високу частоту дискретизації — 2822,4 кГц; однак її не можна порівнювати зі звичайною частотою дискретизації (див. вище): у цьому разі мова йде про специфічному форматі сигналу. Властивості його такі, що підтримку DSD можна передбачити навіть у тому випадку, якщо ЦАП плеєра формально має набагато меншу частоту дискретизації. Загалом даний формат вважається професійним, його підтримка зустрічається переважно в Hi-Fi моделях (див. «Тип»).

— DXD. Професійний аудіо, першопочатково створений для редагування файлів DSD (див. вище) — з технічних причин оригінальний DSD погано підходить для редагування. DXD використовує розрядність 24 біт (8 біт вище, ніж у форматі Audio CD) і частоту дискретизації 352,8 кГц (в 8 разів вище, ніж Audio CD). Як і оригінальний DSD, зустрічається переважно в Hi-Fi-плеєрах.

— AIFF. Аудіоформат, розроблений компанією Apple для комп'ютерів Mac і ноутбуків Macbook; свого роду «яблучний» аналог описаного вище WAV, також здебільшого використовується для нестисненого аудіо.

— Audible. Власний формат файлів, що використовується однойменною онлайн-магазином аудіокниг. Однією з особливостей даного формату є те, що відтворення файлу доступно лише за умови введення логіна і пароля для онлайн-магазину Audible; таким чином, підтримка цього стандарту зазвичай означає наявність клієнтської програми для доступу до магазину.

Даний список не є вичерпним, в сучасних плеєрах (особливо топової категорії) можуть підтримуватися і інші типи аудіофайлів.

— Підтримка CUE. Здатність плеєра розпізнавати і використовувати файли формату .cue. Першопочатково такі файли застосовувалися як списки треків на Audio CD, в них записувалася послідовність треків, їх тривалість і назва; у наш час файлом .cue часто супроводжуються альбоми та збірки, записані за принципом «всі треки поспіль в одному аудіофайлі». Якщо плеєр підтримує CUE, то такий аудіофайл на ньому можна слухати як набір окремих треків, перемикаючись між ними за бажанням — плеєр буде брати з файлу .cue дані про точку початку кожного треку і автоматично промотувати відтворення. Іншими словами, формат прослуховування буде таким же, як і при відтворенні музики у форматі «один файл на трек».

— Формати без втрат (lossless). Підтримка плеєром форматів аудіо, які використовують стиснення без втрат (lossless). На відміну від стиснення з втратами (у тому ж MP3), при такому стисненні звук не урізається, всі його деталі максимально зберігаються. У наш час існує декілька lossless-форматів, найбільш популярними є FLAC і APE (див. «Підтримує аудіоформати»); конкретний набір стандартів, з якими сумісний плеєр, варто уточнити окремо. Однак у будь-якому разі ця функція буде корисна тим, хто цінує максимально повне і достовірне звучання. При цьому варто врахувати два нюанси. По-перше, файли lossless мають досить великий об'єм — о...дин альбом може займати кілька сотень мегабайт. По-друге, для того, щоб повною мірою оцінити такий звук, потрібні високоякісні навушники, а в ідеалі — і плеєр рівня Hi-Fi (див. «Тип»).

— Формати без стиснення (uncompressed). Підтримка плеєром форматів аудіо, які не передбачають стиснення даних. Більшість таких стандартів належить до професійних, вони забезпечують дуже високу якість і достовірність звуку, однак і місця займають чимало. В якості прикладу форматів без стиснення можна назвати DSD і DXD (див. «Підтримує аудіо»).

— Робота в режимі ЦАП. Можливість роботи плеєра в режимі цифро-аналогового перетворювача (ЦАП) — коли пристрій приймає цифровий аудіосигнал із зовнішнього джерела (зазвичай USB-порту комп'ютера і видає на вихід аналоговий звук. Дана функція зустрічається переважно в Hi-Fi моделях (див. «Тип»). Вона буде корисна насамперед при виведення звуку з ПК, ноутбуків або портативних гаджетів: власні звукові карти в таких моделях нерідко бувають досить «слабкими», і при використанні зовнішнього ЦАП можна досягти набагато кращої якості звуку.

— Еквалайзер.Дана функція дозволяє регулювати гучність звучання окремих смуг частот, змінюючи таким чином загальне забарвлення звуку. Еквалайзери в сучасних плеєрах можуть мати різну кількість смуг — від 2 (низькі та високі частоти) у найпростіших моделях до 8 – 10 в прогресивних. У будь-якому разі така налаштування може стати в нагоді як для налаштування звучання під власні уподобання, так і для компенсації недоліків підключених навушників або колонок — якщо вони «провалюють» певні смуги частот. Крім того, у багатьох плеєрах є набір передналаштувань еквалайзера (пресетів), зазвичай розрахованих на різні стилі музики — «Класика», «Рок», «Поп» і т. ін.

— FM-приймач. Вбудований тюнер для прийому радіопередач на FM-діапазоні. Саме цей діапазон використовує переважна більшість сучасних музичних радіостанцій, оскільки він дозволяє транслювати звук у форматі стерео. Втім, деякі моделі плеєрів підтримують і інші стандарти — наприклад, AM, в якому широко представлені станції «розмовного» жанру. Для прослуховування радіо зазвичай потрібне підключення навушників — їх дріт відіграє роль антени.

— Запис з FM-приймача. Можливість запису радіопрограм, що приймаються власним тюнером плеєра (див. вище). Ця функція стане в нагоді, якщо ви хочете «зберегти для історії» якусь подію з трансляції — цікаве ток-шоу, живий виступ улюбленої групи в студії радіостанції, дзвінок в прямий ефір тощо.

— Диктофон. Можливість роботи плеєра в режимі диктофона — на запис звуку. Зазвичай, при цьому використовується вбудований мікрофон. Загальний функціонал такого запису помітно скромніше, ніж у спеціалізованих диктофонах, однак для нескладних завдань він цілком може стати в нагоді.

— Вбудований динамік. Власний вбудований динамік дозволяє слухати музику без навушників або колонок. У деяких ситуаціях — наприклад, при спільному перегляді фільму з екрану плеєра — дана функція може виявитися дуже корисною. Правда, варто враховувати, що можливості вбудованого динаміка зазвичай досить скромні, в результаті гучність і якість звуку виходять невисокими.

— Цифрова камера. Власна цифрова камера, що дозволяє використовувати плеєр для зйомки фото і відео. Якість зйомки здебільшого невисока, проте зустрічаються і винятки — деякі моделі плеєрів за цим показником не поступаються смартфонам середнього класу. Крім того, камери в даному випадку призначені не стільки для високохудожньої зйомки, скільки для «фіксації моменту». Також варто відзначити, що розташування камери може бути різним. Найчастіше вона встановлюється на тильній стороні, але зустрічаються і плеєри з фронтальними камерами, що дозволяють знімати селфі і користуватися відеозв'язком. А найбільш прогресивні плеєри (зазвичай моделі з ОС, див. вище) можуть мати пару камер — основну і фронтальну.