Порівняння Pioneer XC-HM86D vs Denon RCD-M39

Типи носіїв, форматів даних та джерел сигналу, які підтримує CD-програвач.

- CD-Audio. Стандарт, який використовується для запису традиційних компакт-дисків Audio CD. Формат CD-Audio передбачає частоту дискретизації 44,1 кГц, розрядність 16 біт та 2 канали стерео. Бітрейт такого запису становить 1411,2 кбіт/с, що дає змогу забезпечити дуже високу якість звуку (для порівняння: у випадку MP3-файлів показник 320 кбіт/с вважається досить непоганим, а для запису без втрат у форматі FLAC цілком достатньо 950 кбіт/с с). А максимальна загальна тривалість доріжок для повнорозмірного диска трохи менше 80 хвилин. Завдяки цьому Audio CD не втрачають популярності серед аудіофілів, і цей формат підтримують всі сучасні CD-програвачі (чим, власне, і обумовлена назва цього класу техніки).

- MQA-CD. Формат аудіо, який використовує технологію MQA (Master Quality Authenticated) від компанії Meridian Audio для кодування звуку. Він дає змогу зберігати оригінальну якість аудіо під час стиснення файлів та їх відновлення – у випадку зі стандартними носіями компакт-дисків MQA-CD забезпечує звучання максимально наближене до високоякісних аудіоформатів.

- MP3/WMA. MP3 і WMA є найпопулярнішими форматами звукових файлів, що застосовуються у сучасній споживчій електроніці. Вони можуть записуватися і на оптичних дисках, і USB-носіях, і на вбудованих накопичувачах. При цьому в аудіотехніці, включаючи C...D-програвачі, найчастіше зустрічається підтримка відразу обох цих стандартів, та й за ключовими особливостями та якістю звуку вони схожі саме тому MP3 і WMA в даному випадку об'єднані в одному пункті. Зі згаданих особливостей варто відзначити насамперед те, що при кодуванні звуку дані стандарти використовують т.зв. стиск із втратами: окремі частини звукового потоку передаються зі зниженою точністю, а то й взагалі заглушуються. Завдяки цьому файли мають невеликий об'єм; а частини, що урізаються, вибираються таким чином, щоб вплив на загальну якість звучання був мінімальним, і при прослуховуванні на звичайній побутовій аудіотехніці (на зразок комп'ютерних колонок або портативного плеєра) втрати якості були практично не помітні. А ось на аудіосистемах рівня Hi-Fi і Hi-End (а CD-програвачі якраз і призначені для подібних систем) різниця в звучанні може бути добре чутна, хоча тут багато залежить і від суб'єктивних особливостей слухача.

- SACD. Формат Super Audio CD - подальший розвиток і вдосконалення "звичайного" CD-Audio, описаного вище. Завдяки застосуванню нових технологій кількість звукових каналів, доступних для однієї доріжки, зросла до 6 (що дає можливість писати на SACD не тільки стерео, а й багатоканальний звук 5.1), а частота дискретизації - до 2822,4 кГц (64 рази вище, ніж на Audio CD). Крім того, звук можна записувати з різними параметрами - наприклад, частина диска 5.1, частина в стерео 2.0. На такому диску з кількома зонами запису максимальна тривалість звучання досягає 109 хвилин, а якщо зона запису одна - 180 хвилин. Варто враховувати, що сам собою формат SACD не може читатися звичайними приводами для CD-дисків. І хоча досить велике поширення набули «гібридні» SACD-носії, сумісні зі звичайними CD-приводами, проте реалізувати всі можливості цього формату можна лише на сумісному плеєрі.

- DVD. Формат оптичних дисків, що на зміну CD. У разі програвачів CD підтримка цього формату, як правило, передбачає можливість програвання звуку, записаного за стандартом DVD-Audio. Цей стандарт забезпечує розрядність до 24 біт, частоту дискретизації до 192 кГц та можливість працювати з 6 каналами звуку (5.1, крім запису на максимальній частоті дискретизації). А моделі з DVD-приводами, що підтримують MP3/WMA, можуть читати ці файли і з DVD-дисків. Ємність стандартного одностороннього DVD - 4,7 ГБ, є двосторонні та двошарові носії; а тривалість запису DVD-Audio залежить не тільки від різновиду диска, але і від якості звуку.

- AM/FM-радіо. Можливість використання CD-програвача для прийому радіо AM та FM діапазону в аналоговому форматі (підтримка цифрового мовлення вказується окремо – див. нижче). Діапазон FM дає змогу передавати стереозвук у досить непоганій якості; правда, дальність передачі обмежується межами прямої видимості, проте цього цілком достатньо покриття навіть досить великого міста. Завдяки цьому саме цей стандарт використовує переважну більшість міських музичних станцій. AM, у свою чергу, має набагато більшу дальність, проте програє за якістю звуку та не підтримує трансляції стерео. Тому більшість таких станцій – «розмовні», а сам стандарт значно менш популярний, ніж FM – аж до того, що деякі моделі CD-програвачів можуть оснащуватися лише FM-тюнерами без підтримки AM (але не навпаки).

- DAB радіо. Можливість використання програвача CD для прийому цифрового радіомовлення DAB. Практичними перевагами цифрового радіомовлення перед аналоговим можна назвати хорошу дальність і високу якість звуку, зумовлену, зокрема, практично повною відсутністю перешкод: звук або чутно ясно і чисто, або пропадає взагалі. Крім оригінального DAB, на ринку представлено вдосконалений стандарт DAB+; "плюсові" тюнери здатні приймати і "звичайні" передачі DAB, але не навпаки. У будь-якому випадку варто враховувати, що в країнах СНД цей тип радіомовлення поки що знаходиться лише на етапі становлення і ще не набув широкого поширення. Тому перед покупкою CD-програвача з цифровим тюнером не завадить переконатися, що подібне мовлення є у Вашому регіоні (або хоча б планується запустити найближчим часом) — інакше можна переплатити за непотрібне обладнання.

- Мережеве потокове аудіо. Можливість відтворення CD-програвачем мережного потокового аудіо - простіше кажучи, програвання музики безпосередньо з Інтернету зі спеціалізованих сервісів на зразок Last.FM або Grooveshark. Назва «потокове» пов'язана з тим, що через мережеве з'єднання при відтворенні йде потік даних, що перетворюється на програвач у звук; простіше кажучи, кожен файл програється прямо з мережі, його не потрібно завантажувати на локальне сховище на кшталт флешки. Основна відмінність такого звуку від Інтернет-радіо (див. нижче) полягає в тому, що в даному випадку користувач сам керує відтворенням. По суті робота з потоковим аудіо аналогічна звичайній роботі з програвачем - з поправкою на те, що контент, що відтворюється, знаходиться не в самому програвачі, а на мережевому ресурсі. Ця функція потребує підключення до комп'ютерних мереж; Найчастіше з цією метою використовується модуль Wi-Fi (див. "Інтерфейси") або роз'єм LAN.

- Інтернет-радіо. Можливість використання CD-програвача для прийому та відтворення передач Інтернет-радіостанцій. Ця функція багато в чому схожа на вищеописаний мережевий аудіо - зокрема, для її роботи потрібне підключення до мережі, а дані передаються в потоковому форматі; проте тут трансляція йде аналогічно звичайним радіопередач і управляється не користувачем, а персоналом радіостанції. Власне, багато великих станцій транслюють свої передачі у традиційному ефірі, а й через Інтернет; є і спеціалізовані проекти, які ведуть мовлення тільки в Мережі. Загалом вибір Інтернет-програм значно ширший, ніж для звичайного радіомовлення, адже таке радіо не має обмежень щодо дальності. А в самих програвачах можуть передбачатися додаткові інструменти управління таким мовленням — наприклад, каталоги, пошук за жанрами, мовами тощо.

Формати звукових файлів, з якими здатний працювати програвач. Цей список включає популярні формати MP3, WMA, AAC, OGG, WAV, FLAC, DSD, однак не є вичерпним.

— MP3. Найвідоміший з сучасних форматів цифрового звуку; підтримується практично всіма пристроями. Забезпечує так зване стиснення з втратами, коли частина звукових частот втрачається. Однак звук при стисненні обробляється таким чином, що «зникають» переважно частоти, втрата яких непомітна для людського вуха.

— WMA. Формат аудіо, свого часу створений спеціально для операційної системи Windows. За замовчуванням використовує стиснення з втратами. WMA особливо зручний для роботи на низьких бітрейтах, при таких умовах він забезпечує кращу якість, ніж MP3, і займає менше місця. З іншого боку, у високоякісному цифровому звуці даний формат значно менш популярний.

— WAV. Ще один популярний стандарт аудіо, першопочатково розроблений для зберігання звуку на ПК. Технічно може застосовуватися для зберігання звуку в різних форматах, однак найчастіше використовується для нестисненого аудіо. За рахунок цього якість звуку може бути досить високою, а для його оброблення не потрібно особливої обчислювальної потужності. Зворотною стороною цього є великий об'є...м аудіофайлів — в рази більше, ніж у MP3.

— AAC. Формат, розроблений як потенційний спадкоємець MP3. Також забезпечує стиснення з втратами (див. вище), проте дає змогу досягти кращої якості при тому ж розмірі файлу; ця різниця особливо помітна на низьких бітрейтах. Активно просувається компанією Apple; тим не менш, помітно поступається MP3 за поширеністю.

— OGG. Формат цифрового звуку, що передбачає стиснення з втратами, одна з потенційних альтернатив MP3. Однією з ключових особливостей OGG є те, що при кодуванні звуку бітрейт постійно змінюється; при цьому на фрагментах, де звуку немає, бітрейт падає практично до нуля (на відміну від MP3, де потік даних йде постійно, у тому числі на ділянках повній тиші). Завдяки цьому вдається досягти невеликих розмірів файлу при збереженні якості звуку. Також зазначимо, що формат OGG є відкритим і не обмежується патентами.

— FLAC. Один з форматів, що використовують стиснення звуку без втрат (lossless). При такому стисненні зберігаються всі деталі оригінального звучання, тому lossless-формати особливо цінуються досвідченими меломанами і аудіофілами. Зворотною стороною цієї якості є великі об'єми файлів. Конкретно FLAC є чи не найпоширенішим з сучасних lossless-форматів. Багато в чому це пов'язано з тим, що даний стандарт не особливо вимогливий до обчислювальної потужності програвача. Завдяки цьому його підтримку можна реалізувати навіть у порівняно простих і недорогих плеєрах (на відміну від іншого популярного формату – APE, див. нижче). З іншого боку, файли FLAC виходять більш об'ємними, ніж APE.

— DSD. Специфічний формат цифрового звуку, який використовує так звану сигма-дельта модуляцію (на відміну від імпульсно-кодової, застосовуваної в більшості інших форматів). Така модуляція передбачає дуже високу частоту дискретизації - 2822,4 кГц; однак її не можна порівнювати зі звичайною частотою дискретизації: в даному разі мова йде про специфічний форматі сигналу. Властивості його такі, що підтримку DSD можна передбачити навіть у тому випадку, якщо ЦАП програвача формально має набагато меншу частоту дискретизації. В цілому даний формат вважається професійним, його підтримка зустрічається переважно в Hi-Fi моделях.

Дротові і бездротові інтерфейси для підключення зовнішніх пристроїв, передбачені в конструкції CD-програвача.

— AirPlay. Технологія передачі мультимедійних даних через бездротове з'єднання Wi-Fi (див. нижче). Розроблена компанією Apple і широко застосовується в її портативних пристроях, зокрема iPod touch, iPhone і iPad, однак доступна і для техніки інших виробників. Дає можливість транслювати на сумісні пристрої аудіофайли (в режимі потокового аудіо, детальніше див. «Відтворення»), а також зображення, текстові дані і навіть відео. Наявність AirPlay в CD-програвачі дасть можливість підключати до нього пристрої з підтримкою цієї технології для прямого відтворення, а також виводити на екран інформацію про файли — назву композиції, ім'я виконавця тощо.

— Wi-Fi. Бездротовий інтерфейс, який може застосовуватися з двома цілями: підключення до комп'ютерних мереж (зокрема Інтернету) і прямий зв'язок зі смартфонами, планшетами та іншою зовнішньою технікою. Перший варіант зручний для реалізації мережевих функцій — потокового аудіо, Інтернет-радіо (див. «Відтворення»), AirPlay (див. вище), DLNA (див. нижче). Підключення до комп'ютерних мереж може здійснюватися і через дротовий інтерфейс LAN (див. нижче), однак Wi-Fi зручніше за рахунок відсутності д...ротів і можливості роботи крізь перешкоди (включаючи стіни) на відстань у кілька десятків метрів. А з'єднання з зовнішніми пристроями може передбачатися насамперед для дистанційного управління програвачем.

— Bluetooth. Бездротова технологія, розроблена для прямого зв'язку різних пристроїв один з одним. Забезпечує відстань до 10 м (в специфічних варіантах — і більше, але цей варіант для CD-програвачів не актуальний). Конкретні можливості Bluetooth можуть бути різними, залежно від підтримуваних пристроєм протоколів. У разі програвачів ця функція зазвичай застосовується для трансляції звуку на бездротові навушники або Bluetooth-колонки; таке підключення зручне завдяки відсутності дроту, але якість звуку може бути помітно нижче, ніж при дротовому підключення. Може передбачатися і зворотний варіант — трансляція звуку зі смартфона, планшета тощо для відтворення через програвач і підключену до нього акустику; але цей варіант застосування, як і інші, зустрічається вкрай рідко.

— LAN. Стандартний інтерфейс, що використовується для дротового підключення до комп'ютерних мереж — як до «локалок» (з виходом в Інтернет або без такого), так і безпосередньо до Інтернет-провайдерів. Відповідно, наявність такого роз'єму в CD-програвачі передбачає підтримку мережевих функцій — наприклад, DLNA або Інтернет-радіо (див. «Комунікації»); конкретні мережеві можливості залежать від моделі.

— RS-232. Він же COM-порт. Спеціалізований роз'єм, який використовується для підключення плеєра до комп'ютера і управління його налаштуваннями з ПК. Таке управління може бути різноманітніше і водночас простіше і наочніше, ніж робота зі штатною панеллю або пультом ДУ.

— DLNA. Технологія, що застосовується для об'єднання різних електронних пристроїв в єдину цифрову мережу з можливістю безпосереднього обміну контентом. Пристрої, для яких заявлена підтримка цього стандарту, здатні ефективно взаємодіяти незалежно від фірми-виробника. CD-програвач з DLNA може, наприклад, відтворювати музику з жорсткого диска комп'ютера в сусідній кімнаті. Підключення до Мережі може здійснюватись як дротовим (LAN), так і бездротовим (Wi-Fi) способом; обидва варіанти описані вище.

— USB (type A). Даний роз'єм для підключення до пристрою різного периферійного обладнання за стандартом USB. У разі CD-програвачів найчастіше йдеться про «флешки» і інші зовнішні накопичувачі: при підключенні їх до USB Type A можливе пряме відтворення записаного на такий накопичувач контенту. Зазвичай, даний роз'єм встановлюється на передній панелі плеєра, а в деяких моделях роз'ємів може бути більше одного.

— USB (type B). Даний інтерфейс дає змогу підключати CD-плеєр до комп'ютера в якості периферійного пристрою. Таке підключення може забезпечувати досить різноманітні можливості: відтворення звуку з ПК через програвач і підключену до нього акустику, управління налаштуваннями плеєра через сервісну програму, оновлення прошивки тощо (конкретний набір функцій залежить від моделі).

— Кардрідер. Слот для читання карт пам'яті — найчастіше найбільш популярного сучасного формату SD, хоча теоретично можуть передбачатися й інші варіанти. Ця функція дає можливість програвати музику безпосередньо з карт пам'яті. Такі носії зручні тим, що кардрідери встановлюються практично у всіх сучасних ноутбуках, багатьох планшетах, смартфонах (щоправда, під більш мініатюрні карти) тощо. Щоправда, потрібно враховувати, що навіть серед SD-карт є кілька поколінь, несумісних між собою; тому перед використанням кардрідера варто обов'язково уточнити, на які саме карти він розрахований.

— Підключення iPod/iPhone. Наявність в CD-програвачі спеціальних функцій для роботи з портативними пристроями Apple — плеєрами iPod та смартфонами iPhone, а здебільшого — ще й планшетами iPad. Такі функції можуть включати, наприклад, перемикання треків на плеєрі і управління плейлистами з пульта управління програвачем; у будь-якому разі вони значно полегшують життя тим, хто хотів би слухати музику з «яблучної» техніки. Зазначимо, що у разі CD-програвачів для підключення такої техніки зазвичай використовується не спеціальний док, а звичайний порт USB type A загального призначення (див. вище), з яким пристрій з'єднується через спеціальний кабель. Зрідка зустрічаються моделі, укомплектовані зовнішніми док-станціями (які, втім, найчастіше також підключаються через USB).

Частота дискредитації цифро-аналогового перетворювача (ЦАП), встановленого в CD-програвачі.

ЦАП — це обов'язковий елемент будь-якої системи, призначеної для відтворення цифрового звуку. Такий перетворювач являє собою електронний модуль, який переводить інформацію про звук в аналогові імпульси, що подаються на колонки через каскади підсилення. Технічні особливості такого перетворення такі, що чим вище частота дискретизації — тим більш якісним виходить сигнал на виході ЦАП, тим менше він спотворюється при перетворенні. А в разі CD-програвачів даний показник ще й повинен бути не нижче, ніж частота дискретизації відтвореного цифрового звуку — інакше пристрій просто не зможе «переварити» цифрові дані з носія. Так, показник 92 – 96 кГц дозволяє слухати CD-Audio (частота дискретизації 44,1 кГц), але для DVD необхідно вже не менше 192 кГц. У найбільш прогресивних ЦАП частота дискретизації може становити 384 кГц. Останнє, втім, зустрічається рідко: здебільшого висока частота не є критично необхідною, а коштує подібна електроніка недешево.

Ще один показник, що визначає загальну якість роботи цифро-аналогового перетворювача аудіосигналу. Детальніше про перетворювачі див. «Частота дискретизації ЦАП»; тут же відзначимо, що розрядність стандартно виражається в бітах, і чим вона вища — тим точніше сигнал на виході ЦАП відповідає вихідного сигналу і тим менше в нього вноситься спотворень. У разі CD-програвачів мінімально необхідним і водночас цілком достатнім вважається показник у 24 біт; більш високі значення — 32 біт — зустрічаються рідко, виключно в техніці преміумрівня.

Діапазон звукових частот, які здатний відтворити CD-програвач. Загалом даний параметр визначає те, наскільки повна видається смуга частот, не обрізається занадто високий або занадто низький звук. Проте тут варто відзначити, що людське вухо здатне сприймати звук лише в межах 16 – 20 000 Гц (можливі відхилення від верхнього порогу у різні сторони, але невеликі, а з віком він знижується). Всі сучасні CD-програвачі перекривають діапазон, тому в разі подібних пристроїв показники частоти звуку є довідковими і практично не впливають на звучання. А значні цифри на зразок 2 – 40000 Гц, 5 – 60000 Гц і т. ін. — це своєрідний «побічний ефект» конструкції високоякісного пристрою; виробники використовують ці цифри в маркетингових цілях, але, знову ж таки, на якість звуку вони не впливають. Також не варто забувати, що фактично звукові частоти обмежуються ще й характеристиками акустичної системи, зовнішнього підсилювача та іншого обладнання, підключеного до CD-програвача. Наприклад, колонки з нижньою межею частотного діапазону в 150 Гц «обріжуть» все більш низькі частоти, і тут вже без різниці, який найбільш низький бас здатний видати програвач — 16 Гц, 20 Гц або 50 Гц.

Коефіцієнт гармонійних спотворень (гармонік), що видається CD-програвачем на виході.

Даний параметр, поряд з описаним вище співвідношенням сигнал/шум, характеризує загальну якість звучання плеєра. Він обчислюється діленням загальної суми гармонік на величину основного сигналу при частоті відтвореного звуку 1 кГц, і виражається у відсотках. Значні рівні гармонік призводять до погіршення звучання — від загального відчуття «грубість» і «зайвої щільності» звуку до появи явно чутних перешкод; відповідно, чим нижче коефіцієнт гармонійних спотворень — тим краще. У відносно недорогих CD-програвачах даний показник вимірюється десятими частками відсотка, в топових моделях може не перевищувати декількох тисячних відсотка.

Найбільша номінальна потужність сигналу, яку CD-програвач з вбудованим підсилювачем (див. вище) може видати на кожен канал без перевантаження. Номінальною називають середню (середньоквадратичну) потужність звуку, що видається протягом певного проміжку часу; окремі стрибки потужності можуть бути значно вищими, проте основним вважається все ж даний показник.

По потужності найчастіше оцінюють загальну гучність звучання плеєра: чим потужніший підсилювач — тим голосніше можуть грати підключені до нього колонки. Однак цим застосування даного параметра не обмежується. Бажано, щоб номінальна потужність акустичної системи, яка підключається до програвача була не нижче, ніж у підсилювача — інакше під час роботи на великій гучності це може призвести до пошкодження колонок. З іншого боку, варто мати на увазі, що в міру наближення до граничної потужності зростає кількість спотворень, що вносяться до звучання: наприклад, підсилювач на 200 Вт на половинній потужності буде звучати чистіше, ніж 100-ватний на повній. Тому для забезпечення максимально чистого звуку має сенс використовувати потужні підсилювачі, які працюють на невисокій (за своїми мірками) гучності.

Зазначимо, що при різному опорі навантаження потужність на канал також буде різною; тому при вказівці даного параметра часто уточнюється, для якої акустики (на 2, 4, 6 або 8 Ом) актуальне вказане значення.

Потужність, споживана CD-програвачем. Зазвичай, якщо у примітках не вказано іншого, в даному випадку мається на увазі потужність під час роботи у штатному режимі. Варто мати на увазі, що фактичне енергоспоживання в конкретний момент часу може відрізнятися від даного показника — наприклад, під час роботи моделі з власним підсилювачем потужності (див. «Вбудований підсилювач») на малій гучності або навпаки, при відтворенні композиції з різкими стрибками гучності. Тим не менш, при організації живлення аудіосистеми необхідно орієнтуватися саме на цей показник.

Зазначимо, що споживання енергії не може бути нижче, ніж потужність вбудованого підсилювача (за його наявності, див. вище). Проте деякі виробники можуть йти на хитрощі — наприклад, вказувати енергоспоживання тільки в режимі підсилювача. Внаслідок цього вказана в характеристиках споживана потужність виявляється значно нижче фактичного значення при включеному підсилювачі (а іноді — навіть нижче, ніж номінальна потужність одного тільки підсилювача). У таких випадках фактичне енергоспоживання можна оцінити, склавши заявлену споживану потужність з потужністю підсилювача і взявши запас у 20 – 30% на втрати енергії за рахунок неідеального ККД електронних схем. Наприклад, для моделі на 50 Вт з підсилювачем 2х60 Вт це значення складе порядку 200 ... 220 Вт (50+2х60=170, плюс поправка на втрати).