Порівняння JoLida JD 9 II vs NAD PP 2e

Фонокоректори, робочі схеми яких виконані на основі ламп.

Одним з головних переваг подібних аудіопристроїв вважається горезвісний «теплий ламповий звук», який багато меломанів вважають найбільш приємним і природним. Водночас цей момент досить неоднозначний. Річ у тім, що сам по собі рівень гармонійних спотворень в лампових схемах в рази вище, ніж у транзисторних, однак ці спотворення досить специфічні — вони досить приємні для людського слуху і додають звуку характерну «атмосферність». А ось однозначним перевагою лампової техніки є хороший запас по перевантаженню. З іншого боку, подібні пристрої значно дорожче і складніше транзисторних, вони вимагають прогріву після включення, а самі лампи потрібно періодично міняти (в середньому раз на кілька років). Як наслідок, таких фонокорректоров в наш час випускається порівняно небагато, і вони розраховані переважно на принципових любителів лампової техніки.

Діапазон звукових частот, відтворюваних фонокорректором. Оцінюючи цей параметр, варто мати на увазі кілька важливих моментів. По-перше, в даному разі враховується не вся смуга пропускання, а діапазон, в якому нерівномірність АЧХ фонокорректора (за стандартом RIAA) не перевищує зазначеного виробником значення. По-друге, людське вухо здатне сприймати звук лише в межах 16 – 20 000 Гц (у деяких людей — до 22 000 Гц). В ідеалі аудіосистема повинна перекривати весь цей діапазон — інакше частина низьких і/або високих частот може виявитися обрізаної; а ось передбачати більш широкий діапазон з практичної точки зору не має сенсу. Тим не менш, зустрічаються фонокоректори з досить солідними показниками, наприклад, 5 – 35 000 Гц. Такі характеристики зазвичай є «побічним ефектом» високоякісних аудиосхем, вони вказуються виробником з рекламними цілями.

Ще один момент, який варто враховувати при виборі — частотний діапазон інших компонентів аудіосистеми. Наприклад, навряд чи варто шукати принципово фонокоректор з нижнім порогом 16 Гц, якщо підсилювач потужності підтримує частоти тільки від 40 Гц і вище.

В якості примітки до цього пункту може зазначатися нерівномірність RIAA, наявна в даному діапазоні частот. У більшості моделей він становить від ±1 до ±6 дБ; чим нижче значення, тим рівніше АЧХ і тим якісніше звук.

Під вихідним імпедансом в даному випадку мають на увазі внутрішній опір аналогових звукових виходів фонокорректора. Не вдаючись у зайві подробиці, сенс даного параметра можна описати так: чим нижче вихідний імпеданс — тим менше падає напруга на виході фонокорректора (фактичний рівень сигналу) при підключенні зовнішнього навантаження.

Існує думка, що в ідеалі вихідний опір фонокорректора повинно бути як можна нижче (а вхідний імпеданс підключеною до нього навантаження, навпаки, як можна вище). Почасти це вірно, проте в деяких ситуаціях, навпаки, краще показують себе моделі з високим вихідним імпедансом. Тому даний показник в сучасних фонокорректорах може бути різним — від декількох ом до декількох тисяч ом. Вибір оптимального значення залежить від зовнішнього навантаження, з якої планується використовувати пристрій; тут існує безліч специфічних нюансів, вони докладно описані в спеціальних джерелах.

Співвідношення сигнал/шум, забезпечуване фонокорректором під час роботи зі звукознімачем типу MM (див. «Призначення»)

Цей параметр описує співвідношення між середнім рівнем вихідного сигналу і середнім рівнем власних шумів пристрою. Чим він вищий — тим чистішою виходить звучання, тим менше в ньому сторонніх перешкод. З іншого боку, варто пам'ятати, що загальна якість звуку, забезпечуване фонокорректором, залежить від цілого ряду інших параметрів. У підсумку прогресивна модель з високою якістю звуку може мати більш низьке співвідношення сигнал/шум, ніж бюджетне пристрій.

Відзначимо, що в універсальних фонокорректорах (див. «Призначення») співвідношення сигнал/шум для MM-звукознімачів зазвичай вище, ніж для МС; це пов'язано з технічними особливостями тих і інших.

Коефіцієнт гармонійних спотворень, забезпечуваний фонокорректором під час роботи зі звукознімачем типу MM (див. «Призначення»).

Чим нижче цей показник, тим менше спотворень дає фонокоректор, тим більш достовірним виходить сигнал на виході. Повністю уникнути таких спотворень неможливо, але можна знизити їх до рівня, не сприймається людиною. Так, вважається, що рівень гармонік в 0,5 % і нижче вже не чути навіть «тренованим вухом». Проте варто також враховувати, що на якість чутного звуку впливають також спотворення від інших компонентів аудіосистеми. Тому коефіцієнт гармонік фонокорректора повинен бути не просто нижче 0,5 %, а як можна більш низьким. Непоганим показником вважаються значення в соті частки відсотка, відмінним — в тисячні і нижче.

Коефіцієнт посилення, забезпечуваний фонокорректором під час роботи зі звукознімачем типу MM (див. «Призначення»).

Даний параметр описує, наскільки збільшується рівень сигналу на виході фонокорректора щодо рівня на вході. Традиційно він записується в децибелах; перевести в децибели «рази» можна за спеціальними формулами або таблиць. Знаючи коефіцієнт підсилення, можна оцінити фактичний рівень вихідного сигналу при використанні того чи іншого звукознімача. Наприклад, якщо в характеристиках зазначено 35 дБ (56,2 х), а «голова» видає 5 мВ, то в підсумку рівень сигналу на виході фонокорректора без додаткової обробки буде становити 5*56.2 = 281 мВ. Відповідно, вхідна чутливість підсилювача потужності, з якими планується використовувати цю модель, повинна бути не більше 281 мВ (втім, стандартним мінімумом для таких підсилювачів вважається 150 мВ).

Відзначимо, що рівень вихідного сигналу у ММ-звукознімачів помітно вище, ніж у MC, тому коефіцієнти підсилення для них загалом нижче (хоча бувають і винятки).

Вхідна ємність фонокорректора під час роботи зі звукознімачем типу MM (див. «Призначення»).

Від цього параметра залежить сумісність з конкретним звукознімачем. Правило підбору в даному випадку таке: сумарна ємність фонокорректора і сполучних дротів повинна відповідати ємності «голови», в крайньому разі — хоча б не перевищувати її (інакше звучання помітно погіршиться). Для того, щоб спростити узгодження, може передбачатися можливість налаштування вхідний ємності (див. «Регулювання»).

Вхідна чутливість фонокоректора під час роботи зі звукознімачем типу MM (див. «Призначення»).

Вхідна чутливість — це найменший середньоквадратичний (RMS) рівень сигналу на вході, при якому фонокоректор здатний нормально «сприйняти» цей сигнал, коректно його обробити і посилити. Відповідно, від цього показника безпосередньо залежить сумісність зі звукознімачем: рівень сигналу з «голови» повинен бути не нижче, ніж вхідна чутливість фонокорректора.

Зазначимо, що MM-звукознімачі помітно перевершують MC по потужності сигналу, тому і поріг чутливості у коректорів під них відносно високий — зазвичай близько 4 – 5 мВ. Водночас зустрічаються коректори з більш високим «порогом сприйняття» — понад 100 мВт; їх необхідно підключати через спеціальні підвищувальні трансформатори або інше аналогічне устаткування.

Вхідний імпеданс фонокорректора під час роботи зі звукознімачем типу MM (див. «Призначення»).

Вхідний імпеданс — це опір змінному струму на вході Phono. Це один з параметрів, що визначають сумісність фонокорректора з конкретним звукознімачем. Загальне правило говорить, що вхідний імпеданс коректора повинен бути більше вихідного опору звукознімача. А найпопулярніша формула для точних розрахунків «10:1»: вхідний опір має бути в 10 разів вище вихідного опору «голови». У деяких ситуаціях оптимальним може виявитися й інше співвідношення імпедансів; докладніше ці моменти описані в спеціальних джерелах. Однак у випадку MM стандартним варіантом є як раз 4,7 кОм на «голові» і 47 кОм на вході фонокорректора.