Порівняння JoLida JD 9 II vs NAD PP4

Фонокоректори, робочі схеми яких виконані на основі ламп.

Одним з головних переваг подібних аудіопристроїв вважається горезвісний «теплий ламповий звук», який багато меломанів вважають найбільш приємним і природним. Водночас цей момент досить неоднозначний. Річ у тім, що сам по собі рівень гармонійних спотворень в лампових схемах в рази вище, ніж у транзисторних, однак ці спотворення досить специфічні — вони досить приємні для людського слуху і додають звуку характерну «атмосферність». А ось однозначним перевагою лампової техніки є хороший запас по перевантаженню. З іншого боку, подібні пристрої значно дорожче і складніше транзисторних, вони вимагають прогріву після включення, а самі лампи потрібно періодично міняти (в середньому раз на кілька років). Як наслідок, таких фонокорректоров в наш час випускається порівняно небагато, і вони розраховані переважно на принципових любителів лампової техніки.

Діапазон звукових частот, відтворюваних фонокорректором. Оцінюючи цей параметр, варто мати на увазі кілька важливих моментів. По-перше, в даному разі враховується не вся смуга пропускання, а діапазон, в якому нерівномірність АЧХ фонокорректора (за стандартом RIAA) не перевищує зазначеного виробником значення. По-друге, людське вухо здатне сприймати звук лише в межах 16 – 20 000 Гц (у деяких людей — до 22 000 Гц). В ідеалі аудіосистема повинна перекривати весь цей діапазон — інакше частина низьких і/або високих частот може виявитися обрізаної; а ось передбачати більш широкий діапазон з практичної точки зору не має сенсу. Тим не менш, зустрічаються фонокоректори з досить солідними показниками, наприклад, 5 – 35 000 Гц. Такі характеристики зазвичай є «побічним ефектом» високоякісних аудиосхем, вони вказуються виробником з рекламними цілями.

Ще один момент, який варто враховувати при виборі — частотний діапазон інших компонентів аудіосистеми. Наприклад, навряд чи варто шукати принципово фонокоректор з нижнім порогом 16 Гц, якщо підсилювач потужності підтримує частоти тільки від 40 Гц і вище.

В якості примітки до цього пункту може зазначатися нерівномірність RIAA, наявна в даному діапазоні частот. У більшості моделей він становить від ±1 до ±6 дБ; чим нижче значення, тим рівніше АЧХ і тим якісніше звук.

Динамічний діапазон фонокорректора — це різниця між максимальним рівнем сигналу, який він може видавати, і максимальним рівнем власного шуму (який неминуче виникає в будь-яких електронних аудиоустройствах). У певному сенсі цей параметр схожий з співвідношенням сигнал/шум (див. нижче), проте в даному випадку мова йде про різницю між максимальним рівнями сигналу і шуму, а не між середніми.

Чим більше динамічний діапазон, тим більш прогресивним вважається фонокоректор (за інших рівних умов). У топових моделях цей показник може перевищувати 90 дБ і навіть 100 дБ. Зазначимо тільки, що в універсальних пристроях (див. «Призначення») діапазони по MM і MC можуть розрізнятися — перший зазвичай вище, він і наводиться в характеристиках.

Розрядність аналого-цифрового перетворювача, встановленого в фонокорректоре.

Згідно з назвою, АЦП відповідає за перетворення аналогового сигналу, що надходить від звукознімача, в цифровий потік даних — наприклад, для передачі через S/P-DIF (див. «Виходи»). Принцип такого перетворення полягає в тому, що початкова синусоїда аналогового сигналу розбивається на окремі фрагменти-«сходинки», і дані про кожною «сходинки», закодовані в цифровому вигляді. При цьому основних параметрів у кожного фрагмента два — тривалість і рівень гучності.

Від розрядності АЦП залежить, наскільки точно гучність кожної окремої цифровий «сходинки» буде відповідати гучності оригінального аналогового сигналу. Для сучасних фонокорректоров мінімальне значення розрядності становить 16 біт — цього (в поєднанні з відповідною частотою дискретизації, див. нижче) достатньо для отримання цифрового звуку в якості Audio CD або навіть DVD-Audio. Однак зустрічаються і більш високі значення — наприклад, 24 біт.

Частота дискретизації аналого-цифрового перетворювача, встановленого в фонокорректоре.

Згідно з назвою, АЦП відповідає за перетворення аналогового сигналу, що надходить від звукознімача, в цифровий сигнал — наприклад, для передачі через S/P-DIF (див. «Виходи»). Принцип такого перетворення полягає в тому, що початкова синусоїда аналогового сигналу розбивається на окремі фрагменти-«сходинки», і дані про кожною «сходинки», закодовані в цифровому вигляді. Частота дискретизації описує кількість таких фрагментів на одну секунду оригінального звуку. Чим вона вища — тим меншою буде ширина кожної окремої «сходинки» і тим точніше цифровий сигнал буде відповідати оригінальної синусоїді.

В сучасних фонокорректорах частота дискретизації становить не менше 48 кГц — це дещо вище, ніж в популярному стандарті Audio CD. У найбільш прогресивних моделях цей показник досягає 192 кГц, що порівнянно з висококласним DVD-Audio.

Найбільший середньоквадратичний (RMS) рівень вихідного сигналу, який може забезпечити фонокоректор. Фактичний рівень може бути і нижче, залежно від рівня вхідного сигналу і коефіцієнта посилення.

Нагадаємо, що фонокоректор зазвичай працює у форматі передпідсилювача, що підвищує слабкий сигнал зі звукознімача до лінійного рівня, для передачі на підсилювач потужності. Мінімальний рівень сигналу, достатній для подання на підсилювач потужності, складає близько 150 мВ; проте в фонокоректорах зазвичай передбачаються більш високі значення. Це робиться з тих міркувань, що чим вище власний сигнал — тим менше на нього впливають зовнішні електромагнітні перешкоди. Максимумом для сучасних фонокоректорів фактично є 2 В на виходах RCA, на виходах XLR можуть зустрічатися і більш високі показники.

Крім цього, з вихідним рівнем пов'язані деякі нюанси узгодження фонокоректора і зовнішнього підсилювача; детальну інформацію про це можна знайти в спеціальних джерелах.

Під вихідним імпедансом в даному випадку мають на увазі внутрішній опір аналогових звукових виходів фонокорректора. Не вдаючись у зайві подробиці, сенс даного параметра можна описати так: чим нижче вихідний імпеданс — тим менше падає напруга на виході фонокорректора (фактичний рівень сигналу) при підключенні зовнішнього навантаження.

Існує думка, що в ідеалі вихідний опір фонокорректора повинно бути як можна нижче (а вхідний імпеданс підключеною до нього навантаження, навпаки, як можна вище). Почасти це вірно, проте в деяких ситуаціях, навпаки, краще показують себе моделі з високим вихідним імпедансом. Тому даний показник в сучасних фонокорректорах може бути різним — від декількох ом до декількох тисяч ом. Вибір оптимального значення залежить від зовнішнього навантаження, з якої планується використовувати пристрій; тут існує безліч специфічних нюансів, вони докладно описані в спеціальних джерелах.

Співвідношення сигнал/шум, забезпечуване фонокорректором під час роботи зі звукознімачем типу MM (див. «Призначення»)

Цей параметр описує співвідношення між середнім рівнем вихідного сигналу і середнім рівнем власних шумів пристрою. Чим він вищий — тим чистішою виходить звучання, тим менше в ньому сторонніх перешкод. З іншого боку, варто пам'ятати, що загальна якість звуку, забезпечуване фонокорректором, залежить від цілого ряду інших параметрів. У підсумку прогресивна модель з високою якістю звуку може мати більш низьке співвідношення сигнал/шум, ніж бюджетне пристрій.

Відзначимо, що в універсальних фонокорректорах (див. «Призначення») співвідношення сигнал/шум для MM-звукознімачів зазвичай вище, ніж для МС; це пов'язано з технічними особливостями тих і інших.

Коефіцієнт гармонійних спотворень, забезпечуваний фонокорректором під час роботи зі звукознімачем типу MM (див. «Призначення»).

Чим нижче цей показник, тим менше спотворень дає фонокоректор, тим більш достовірним виходить сигнал на виході. Повністю уникнути таких спотворень неможливо, але можна знизити їх до рівня, не сприймається людиною. Так, вважається, що рівень гармонік в 0,5 % і нижче вже не чути навіть «тренованим вухом». Проте варто також враховувати, що на якість чутного звуку впливають також спотворення від інших компонентів аудіосистеми. Тому коефіцієнт гармонік фонокорректора повинен бути не просто нижче 0,5 %, а як можна більш низьким. Непоганим показником вважаються значення в соті частки відсотка, відмінним — в тисячні і нижче.