Порівняння Yamaha PSR-EW300 vs Casio WK-7600

Можливість змінювати чутливість активної механіки (див. вище) у синтезаторі.

Дана функція дозволяє налаштувати інтенсивність відгуку на натискання клавіші. Простіше кажучи, чим вище чутливість, тим голосніше і різкіше буде звук, при тій же силі натискання. Це дозволяє змінювати особливості звучання інструменту.

Також в синтезаторах з даною функцією нерідко передбачається можливість повністю відключити активну механіку і грати на "пасивної" клавіатурі. Це може пригодитись для реалістичності звучання певних тембрів, наприклад, клавесина або органу.

Поліфонія, підтримувана синтезатором, простіше кажучи — кількість «голосів» (тон-генераторів), яка може одночасно звучати на ньому.

Цей параметр часто описують як кількість нот, які можна одночасно взяти на клавіатурі. Однак це не зовсім вірно з тієї причини, що в багатьох тембрах одна нота може задіяти кілька тон-генераторів. У результаті, наприклад, для відтворення акорду з 3 нот в тембрі з 4 тон-генераторами на ноту буде потрібна поліфонія не менш ніж в 3*4=12 голосів. Крім того, автоакомпанемент і вбудовані композиції (див. відповідні пункти) теж використовують тон-генератори — відповідно, для ефективної роботи з цими функціями потрібно ще більше голосів.

Мінімальним значенням для більш-менш функціонального сучасного синтезатора вважається поліфонія на 32 голоси – та й то такий інструмент можна використовувати переважно для початкового навчання і нескладних мелодій. Для більш солідного застосування бажано мати хоча б 50 – 60 голосів, а в професійних моделях (зокрема, робочих станціях, де доводиться мати справу з декількома звуковими доріжками відразу) зустрічаються моделі з поліфонією на 150 тон-генераторів і більше.

Загалом більш прогресивний синтезатор, швидше за все, буде мати більш широку поліфонію, проте оцінювати клас інструменту за цим параметром можна лише дуже приблизно — інструменти з однаковим числом голосів можуть сильно відрізнятися за рівнем. Винятком з цього правила є хіба що дитячі синтезатори (див. «Тип»), що підтримуют...ь до 20 голосів.

Кількість вбудованих тембрів звучання, передбачених у синтезаторі.

Кількість тембрів нерідко описують як число інструментів, які здатна імітувати дана модель. Однак це не зовсім вірно — швидше цей параметр можна назвати «кількість інструментів та звукових ефектів». Наприклад, один і той самий інструмент — електрогітара — з різними «прибамбасами» (дісторшн, овердрайв) буде звучати по-різному, і в синтезаторі кожна така примочка буде вважатися окремим тембром. Тембр «ударні» зазвичай об'єднує різні типи барабанів та інших ударних інструментів — іншими словами він дає змогу зобразити і «бас-бочку», і тарілки, не перемикаючи налаштувань, лише натиснувши потрібні клавіші. А деякі тембри можуть взагалі не мати аналогів серед реальних інструментів.

Чим більше вбудованих тембрів — тим ширші можливості синтезатора, тим різноманітніше звуки, які на ньому можна отримати. При цьому у висококласних моделях на зразок робочих станцій (див. «Тип») це число може досягати 1000 і навіть більше.

Кількість слотів пам'яті під тембри користувача, передбачена в синтезаторі.

Про тембри загалом див. «Вбудовані тембри» вище. Тембри ж користувача — це налаштування звуку, не передбачені першопочатково в пам'яті синтезатора і створювані користувачем під свої уподобання. Така можливість незамінна в тих ситуаціях, коли вбудований набір тембрів не містить необхідних варіантів. При цьому можливості тембрів користувача у різних моделях можуть бути різними. Так, один інструмент дає змогу лише редагувати і доповнювати наявні тембри (наприклад, додати до бас-гітари ефект «вау-вау» і зберегти таку в'язку як налаштування користувача), інший дає можливість виставити параметри звуку практично вручну, а третій дає змогу навіть підвантажувати тембри через USB (див. нижче).

Чим більше в синтезаторі тембрів користувача — тим більше особистих «інструментів» можна прописати в його пам'яті.

Кількість стилів автоакомпанементу (див. вище), першопочатково передбачених у синтезаторі, іншими словами — кількість варіантів акомпанементу, доступних користувачеві.

Чим ширший цей набір — тим вище ймовірність знайти серед цих мелодій підходящі варіанти для того чи іншого випадку. Водночас сама по собі велика кількість стилів ще не є 100 % гарантією того, що серед них виявиться відповідний, тим більше, що різні моделі синтезаторів можуть помітно різнитися за конкретим набором мелодій. Так що список не завадить уточнювати перед покупкою. Також відзначимо, що ситуацію можна виправити за рахунок стилів користувача (див. нижче) — їх підтримує чимало синтезаторів з автоакомпанементом.

Кількість стилів автоакомпанементу користувача, підтримувана синтезатором, простіше кажучи — кількість додаткових стилів, яку можна записати в пам'ять на додаток до вбудованих. Зазначимо, що стилі можуть мати різний об'єм (залежно від кількості використовуваних нот), тому цей параметр нерідко виявляється не точним, а лише усереднено-приблизними.

Сучасні синтезатори можуть мати досить великий набір вбудованих стилів автоакомпанементу (див. вище), проте навіть в найбагатшому наборі може не виявитися потрібної мелодії. У світлі цього багато моделей дають змогу доповнити штатний список мелодіями користувача. Самі способи доповнення можуть бути різними: в одних моделях ці мелодії потрібно завантажувати з зовнішнього носія, в інших їх можна навіть складати вручну. Тим не менш, наявність стилів користувача дає змогу розширити асортимент мелодій автоакомпанементу, причому за бажанням самого користувача.

Наявність режиму навчання в конструкції синтезатора.

Призначення цієї функції, зрозуміло вже з назви. В основі ж її переважно лежить наступний принцип: синтезатор сам підказує учневі, на які клавіші потрібно натиснути, відображаючи клавіатуру на дисплеї або виділяючи потрібні клавіші за допомогою підсвічування (при її наявності, див. вище). Зрозуміло, на різних рівнях навчання формат таких підказок теж буде різним: наприклад, на самому початку синтезатор підсвічує потрібні ноти до тих пір, поки вони будуть натиснуті, а на фінальному етапі виділяє їх в тому темпі, в якому потрібно грати мелодію, і оцінює точність натискань учня на потрібні клавіші. Зустрічаються й інші особливості та нюанси навчання — наприклад, режим окремого розучування партій лівої і правої руки, коли сам інструмент грає одну партію і підказує учневі, як грати другу. Крім того, практично обов'язковою для синтезатора з таким режимом є функція метронома (див. нижче).

Незалежно від конкретного функціоналу, даний режим буде дуже корисна тим, хто тільки розвиває навички гри на клавішному інструменті.

Діапазон, в якому можна змінювати темп програється синтезатором програми — автоакомпанементу, навчальної мелодії (див. вище), метронома (див. нижче), записаного семпла і т. ін.

Темп вимірюється за кількістю ударів у хвилину. Його зміна дозволяє налаштувати швидкість синтезатора під особливості ситуації — наприклад, злегка уповільнити навчальну програму, якщо у первісному темпі вона важкувата для освоєння. Чим ширше діапазон регулювання темпу — тим більше можливостей вибору у музиканта, особливо в області дуже повільних і дуже швидких темпів.

Зазначимо, що традиційний діапазон музичних темпів охоплює значення від 40 уд\хв («grave», «дуже повільно») до 208 уд/хв («prestissimo», «дуже швидко»), проте в синтезаторах він може бути і великий — наприклад, 30 – 255 уд/хв.

Наявність мікшера в конструкції синтезатора.

Мікшером в даному випадку називають пристосування, призначене для управління окремими звуковими каналами, з яких складається звук синтезатора загалом. Список цих каналів включає, зокрема, основний голос, накладений голос (див. «Накладення тембрів»), кілька каналів автоакомпанементу (основний, бас, ударні і т. ін.). За наявності мікшера музикант може вручну керувати цими каналами — включати і відключати деякі з них, перемикати тембр, темп, тональність і т. ін. Це значно розширює можливості використання синтезатора.