Порівняння M-AUDIO Bass Traveler vs ART HeadAmp IV

— Портативний. Підсилювачі, розраховані на можливість постійного носіння з собою. Мають невеликі розміри, відповідні для перенесення в сумці або кишені, і отримують енергію або від вбудованого акумулятора, або від USB-порту (див. «Тип живлення»). Подібні пристрої можуть застосовуватися і в ролі стаціонарних, однак постійне використання в такому форматі навряд чи виправдано: функціонал і потужність портативних підсилювачів загалом досить скромні, а при схожих характеристиках вони коштують помітно дорожче стаціонарних аналогів.

— Стаціонарний. Підсилювачі, розраховані на постійне перебування на одному місці. Використовують живлення від розеток і не мають таких обмежень по габаритам, як у портативних моделей, що дозволяє зробити подібні пристрої більш прогресивними. Так, в них можна передбачити більш високу потужність, ніж в портативних, можливість роботи з професійними високоомними навушниками, велика кількість різних регулювань, висококласні схеми обробки сигналу, багатоканальну компонування і т. п. Зрозуміло, конкретний функціонал такого підсилювача може бути різним; однак якщо навушники не планується використовувати «на ходу», а якість звуку має для вас вирішальне значення — варто звернути увагу саме на дану різновид.

Кількість каналів звуку, вбудованим підсилювачем; вказується тільки в тому випадку, якщо це кількість одного.

Оскільки мова йде про спеціалізовані підсилювачі для навушників, в даному випадку термін «канал» використовується дещо в іншому сенсі, ніж зазвичай в аудіотехніці. Під цим терміном найчастіше мається на увазі набір з двох традиційних каналів (лівий і правий), що дозволяє забезпечити повноцінний стереозвук в навушниках. Простіше кажучи, кількість каналів — це кількість джерел стереозвуку, яке можна одночасно підключити до підсилювача, і кількість навушників, на які можна одночасно вивести сигнал з цих джерел. Втім, на додаток до цього можуть передбачатися й інші різновиди каналів — наприклад, монофонічні. Однак у будь-якому разі кожен канал використовує своє джерело сигналу, свій вихід на навушники (або інше відтворююче пристрій) і свій набір регулювань.

Таким чином, на багатоканальному підсилювачі кілька людей можуть одночасно слухати в навушниках різні джерела звуку; а деякі моделі здатні відтворювати окремі канали ще й на зовнішній акустиці. Водночас подібний функціонал ускладнює конструкцію пристрою, підвищує ймовірність виникнення перешкод та помітно впливає на вартість (у тому числі через необхідності вживати заходів щодо компенсації перешкод). Тому багатоканальних моделей в наш час випускається порівняно небагато, причому це виключно стаціонарні рішення (див. «Тип»), розраховані в основному на професійне застосування.

Також відзначи...мо, що число виходів на навушники може бути і більше числа каналів; в таких випадках на деякі канали «прив'язується» відразу кілька роз'ємів, зазвичай різного типу (наприклад, Jack і XLR), що дозволяє користувачеві вибирати варіант залежно від наявних під рукою навушники. Теоретично виходи одного каналу можуть використовуватися одночасно, але цю можливість не завадить уточнити окремо.

Номінальний опір (імпеданс) навушників, на яке розрахований підсилювач.

Сучасні навушники можуть мати різний опір. Зокрема, серед найбільш популярних варіантів — 16 Ом і 32 Ом, а прогресивних моделях зустрічаються значення від 300 Ом і навіть від 600 Ом. Високоомними прийнято вважати «вуха» опором 100 Ом. Такі характеристики дають змогу поліпшити чистоту звучання, проте вимагають підвищеної потужності сигналу — а у вбудованих підсилювачів в кишенькової техніки, комп'ютерних аудіокартах і т. п. з цим зазвичай виникають труднощі. Тому зовнішні підсилювачі нерідко застосовуються саме з цією метою — щоб ефективно «розгойдати» висококласні навушники з великим опором. З цієї ж причини деякі з таких підсилювачів не сумісні з «вухами» низького опору: існує чимало пристроїв, що вимагають навушників з імпедансом не нижче 32 Ом, а то і вище, а в окремих моделях нижня межа робочого діапазону може досягати 100 Ом. Що стосується максимального опору, то розкид його значень вельми вражаючий — від 32 Ом у порівняно простих портативних «усилках» до тисяч і навіть десятків тисяч ом у висококласних стаціонарних моделях.

У будь-якому разі порушувати рекомендації виробника по опору навушників не варто. При занадто низькому опорі «вух» в кращому випадку звук буде схильний до помітних спотворень, в гіршому — можливий вихід з ладу і на...віть загоряння обладнання. Занадто високий опір, зі свого боку, не тільки знижує гучність, але і погіршує АЧХ.

Номінальна потужність, що видається підсилювачем при підключенні навушників (або іншого навантаження) з імпедансом в 16 Ом.

Сама по собі номінальна потужність — це найбільша середня потужність, яку пристрій здатний видати протягом тривалого часу без перевантажень; окремі «стрибки» сигналу можуть мати і більш високий рівень, однак загалом можливості підсилювача визначаються насамперед даним показником. При цьому фізичні особливості звукової апаратури такі, що фактична потужність, що видається на навантаження, буде залежати від опору цієї навантаження. Тому в характеристиках підсилювачів для навушників часто наводять дані для різних значень імпедансу. А 16 Ом — це досить невисокий показник опору навіть для низькоомних «вух»; такі характеристики передбачаються в основному в навушниках загального призначення, розрахованих на кишенькові гаджети з малопотужними підсилювачами.

Що стосується вибору за конкретним значенням потужності, то він залежить від чутливості використовуваних навушників, а також від рівня звукового тиску (просто кажучи, гучності), якого планується досягти за рахунок підсилювача. Існують спеціальні формули і таблиці, що дозволяють обчислити мінімальну необхідну потужність для певної гучності при заданої чутливості «вух». Водночас варто відзначити, що на 16 омах навіть найбільш малопотужні сучасні «усилки» здатні видати близько 20 мВт — цього вистачає для розкачки навушників з чутливістю 88 дБ (далеко не найвищий показник) до гучності 105 дБ (м...інімальне значення, рекомендований для повноцінного прослуховування музики). А більшість підсилювачів під час роботи з даними імпедансом забезпечують набагато більшу потужність. Так що звертати увагу на цей момент і вдаватися в підрахунки має сенс в основному або при низькій чутливості «вух» (менше згаданих 88 дБ), або якщо ви хочете отримати в результаті рівень вище 105 дБ.

Частотний діапазон, підтримуваний підсилювачем на виході; простіше кажучи — діапазон, який дана модель здатна видати на навушники або інше аналогове пристрій handsfree.

Теоретично чим ширший частотний діапазон — тим багатше звучання підсилювача, тим нижче ймовірність, що нижній або верхній край чутних частот виявиться «обрізаним». Однак при оцінці даного параметра варто враховувати кілька нюансів. По-перше, середньостатистична людина здатна чути частоти від 16 до 22 000 Гц, а з віком ці кордони поступово звужуються. Тим не менш, підсилювачі для навушників досить часто зустрічаються і більш обширні робочі діапазони, причому вони бувають досить вражаючими — так, для окремих моделей заявляється набір частот від 1 Гц до 60 000 Гц, а то й до 100 000 Гц. Подібні характеристики є свого роду «побічним ефектом від застосування висококласних схем обробки звуку; з практичної точки зору ці цифри не мають особливого сенсу, однак вони є показником високого класу підсилювача і часто використовуються в рекламних цілях.

Другий нюанс полягає в тому, що будь-які навушники також неминуче мають свої обмеження по частотам — причому ці обмеження можуть бути більш значними, ніж в підсилювачі. Тому при виборі не завадить врахувати і характеристики навушників: наприклад, не варто спеціально шукати підсилювач з верхньою межею частот в повні 22 кГц, якщо в навушниках, які планується з них використовувати, ця межа становить всього 20 кГц.

В завершення відзначимо також, що са...м по собі широкий частотний діапазон не гарантує високої якості звуку — воно в більшій мірі залежить від інших факторів (АЧХ, рівень спотворень і т. п.).

Співвідношення між загальним рівнем корисного сигналу, що видається підсилювачем, і рівнем фонового шуму, що виникає внаслідок роботи електронних компонентів.

Повністю уникнути фонового шуму неможливо, проте його цілком можна знизити до максимально незначного рівня. Чим вище співвідношення сигнал/шум — тим чистіше звук, видаваний пристроєм, тим менше в ньому помітні власні перешкоди від підсилювача. У найскромніших з цієї точки зору підсилювачах даний показник становить від 70 до 95 дБ — не видатне, однак цілком допустиме значення навіть для Hi-Fi техніки. Нерідко можна зустріти і більш високі цифри — 95 – 100 дБ, 100 – 110 дБ і навіть більше 110 дБ. Дана характеристика має особливе значення під час роботи підсилювача в ролі компонента багатоскладниковий аудіосистеми (наприклад, «вініловий програвач – фонокоректор – передпідсилювач – підсилювач для навушників». Річ у тім, що в таких системах підсумкові шуми всіх компонентів на виході підсумовуються, і для чистоти звуку вкрай бажано, щоб ці шуми були мінімальними

Окремо варто підкреслити, що високе співвідношення сигнал/шум саме по собі не гарантує високої якості звуку загалом.

Коефіцієнт гармонійних спотворень, що виникають під час роботи підсилювача.

Таким викривленням неминуче піддаються будь-які електронні схеми, а від їх рівня залежить якість і достовірність звуку на виході. Відповідно, в ідеалі коефіцієнт гармонік повинен бути як можна нижче. Так, за загальним правилом рівень 0,09 % і нижче (соті частки відсотка) вважається непоганим, а рівень менше 0,01 % (тисячні частки відсотка) — відмінним. Винятком є лампові пристрою: в них допускаються і більш високі значення (на десяті частки відсотка), однак цей момент у багатьох випадках є не недоліком, а особливістю (докладніше див. «Ламповий»).

Також варто відзначити, що малий коефіцієнт гармонік особливо важливий при використанні підсилювача у складі багатокомпонентних аудіосистем — наприклад, при прослуховуванні музики з вінілового програвача з зовнішнім фонокорректором. Річ у тім, що в таких системах на підсумкових звук впливає сума спотворень від усіх компонентів — а вона, знову ж, має бути як можна нижче.

Наявність в підсилювачі спеціальних можливостей підключення iPhone, iPad та інших гаджетів фірми Apple.

Зазвичай, для такого підключення використовується стандартний порт USB (microUSB, USB-C) — такий же, як і для інших портативних (або навіть стаціонарних пристроїв. Однак моделі, що мають дану особливість, додатково оптимізовані для використання саме з «яблучною» продукцією, а також можуть мати спеціальні функції по роботі з такими гаджетами — наприклад, управління відтворенням через пульт на підключених до підсилювача навушниках. Так що якщо ви купуєте підсилювач для використання з гаджетом від Apple — має сенс звернути увагу на моделі, де прямо заявлена сумісність з такими гаджетами.

Типи входів, передбачені в конструкції підсилювача.

Сучасні підсилювачі для навушників можуть оснащуватися аудіовходами як аналогового (mini-Jack 3.5 мм, Jack 6.35 мм, RCA, XLR), так і цифрових форматів (S/P-DIF c коаксіальним або оптичним підключенням), а також портами USB OTG і USB type B. Ось детальніший опис кожного з цих входів:

— Mini-Jack (3.5 мм). Один з найбільш популярних сучасних аудиороз'ємів. В даному випадку застосовується в основному для підключення до підсилювача аналогового сигналу; це може бути сигнал лінійного рівня або звук з виходу на навушники від зовнішнього пристрою (ці нюанси варто уточнювати окремо), при цьому сам роз'єм найчастіше має класичний трьохконтактний формат і відповідає відразу за обидва канали стерео. Завдяки невеликим розмірам mini-jack дуже зручний для застосування в портативних моделях (див. «Тип»). З іншого боку, він менш помехостоек, ніж аналогічний за конструкцією Jack 6.35 мм, і має менш великі можливості — зокрема, майже не застосовується для балансного підключення. Тому в стаціонарних моделях цей інтерфейс зустрічається помітно рідше.
Окремо відзначимо, що в апаратний порт типу 3.5 мм можуть бути вбудовані також і...нші види входів — наприклад, коаксіальний і/або оптичний (детальніше див. нижче). Тим не менш, наявність mini-jack вказується тільки в тому випадку, якщо цей роз'єм здатний працювати в традиційному аналоговому форматі.

— Jack (6.35 мм). Аудіороз'єм, багато в чому аналогічний описаному вище mini-jack — зокрема, також застосовується в основному для підключення аналогового сигналу. Ключова відмінність полягає в більших розмірах. Через це входи типу Jack застосовуються помітно рідше, причому в основному в стаціонарній техніці (див. «Тип»); але, з іншого боку, великий діаметр розширює можливості роз'єму. По-перше, з'єднання виходить більш надійним, ніж у гніздах 3.5 мм, з меншою ймовірністю виникнення перешкод і випадкового відключення. По-друге, такі входи можуть застосовуватися навіть для балансного підключення (хоча така можливість є далеко не обов'язковою, до того ж для балансного сполуки найчастіше використовують роз'єми XLR; про них і про подібному форматі підключення див. нижче). Тому для високоякісної стаціонарної техніки такі входи вважаються кращими, ніж mini-jack.

— RCA. Технічно RCA — це тип роз'єму, який може використовуватися з різними цілями. Проте в даному випадку мається на увазі цілком конкретний варіант застосування — у форматі лінійного входу (для аналогового аудіосигналу). У такому форматі один фізичний роз'єм відповідає за один канал звуку, тому вхід цього типу зазвичай складається з пари гнізд — під лівий і правий канал. Загалом лінійний RCA практично не застосовується в портативних пристроях, зате дуже популярний у стаціонарній аудіотехніці. Він трохи уступає більш прогресивним стандартам (зразок XLR, див. нижче) по функціоналу і помехостойкости, однак цього інтерфейсу нерідко виявляється цілком достатньо як для повсякденного, так і для нескладного професійного застосування.

— XLR. Першопочатково XLR — це роз'єм характерною круглої форми, з набором контактів у вигляді штирків (і гнізд під них) і додатковим фіксатором на зовнішньому кільці. Він може мати різне число контактів і застосовуватися в різних форматах. Однак у підсилювачах для навушників, говорячи про входи XLR, зазвичай мають на увазі інтерфейс для балансного підключення аналогового (лінійного) аудіосигналу. Такий інтерфейс зазвичай складається як мінімум з пари контактних роз'ємів — по одному на кожен канал стерео (більш рідкісний варіант — один загальний шестиконтактний роз'єм, фактично версія «два в одному»). Що стосується балансового підключення, то це особливий формат, що використовує три дроти на канал (замість стандартних двох) і спеціальний спосіб обробки сигналу на вході. За рахунок цього способу перешкоди, що виникають через сторонніх наведень в кабелі підключення, взаємно гасяться при вступі на підсилювач; по суті, сам кабель відіграє роль фільтра перешкод. Це дозволяє працювати навіть з досить довгими дротами без шкоди для чистоти звуку. З іншого боку, роз'єми XLR мають досить великі розміри, а підтримка балансного формату позначається на вартості пристрою. Тому загалом даний інтерфейс вважається професійним, він встановлюється в підсилювачі відповідного рівня, переважно стаціонарні (за рідкісними винятками).

— Коаксіальний S/P-DIF. Різновид інтерфейсу S/P-DIF, яка використовує електричний кабель (на противагу описаним нижче оптичному). Загалом формат S/P-DIF дозволяє передавати через один роз'єм відразу кілька каналів звуку, в тому числі працювати з багатоканальними форматами (хоча в підсилювачах для навушників найчастіше використовується стерео). А електрична різновид цього інтерфейсу трохи дешевше оптичної і не потребує особливої акуратності при поводженні з кабелем. Її недоліком є деяка схильність до електромагнітних перешкод, однак для компенсації цього моменту кабель зазвичай робиться екранованим.
Відзначимо, що в якості апаратного роз'єми коаксіальний вхід S/P-DIF найчастіше використовує гніздо RCA. Проте не варто плутати цей інтерфейс з описаним вище аналоговим RCA: це принципово різні стандарти, не сумісні між собою. Крім того, в деяких моделях (зокрема, портативних) вхід цього типу може бути фізично поєднаний з роз'ємом 3.5 мм; в цьому разі одне гніздо може працювати в різних форматах (залежно від обраних налаштувань), а для використання коаксіального інтерфейсу потрібно кабель зі спеціальним роз'ємом (або відповідний перехідник).

— Оптичний S/P-DIF. Різновид інтерфейсу S/P-DIF, яка використовує оптоволоконний кабель TOSLINK для передачі цифрового звуку в стерео або багатоканальному форматі (втім, останнє для підсилювачів під навушники не характерно). Головною перевагою такого підключення перед описаним вище коаксіальним є повна нечутливість до електромагнітних перешкод. З іншого боку, оптичний кабель досить делікатне, він погано переносить сильні натиски і перегини.
Варто сказати, що в деяких підсилювачах — особливо портативних — оптичний вхід може вбудовуватися прямо в роз'єм 3.5 мм, і для роботи з подібним входом потрібен кабель, що має штекер відповідної конструкції. Сам роз'єм може працювати в різних форматах — залежно від виставлених налаштувань і підключеного кабелю.

USB OTG). Першопочатково USB OTG — це стандарт, що дозволяє підключати різноманітну USB-периферію (таку, як флешки) до портативних гаджетів на зразок смартфонів або планшетів. Однак у підсилювачах для навушників ця функція має свою специфіку, її в кожному випадку варто уточнювати окремо. Так, більшість моделей з USB OTG належать до портативним, і у них цей вхід застосовується в класичному форматі — для прийому цифрового аудіосигналу з microUSB, USB-C або іншого аналогічного роз'єми в портативному гаджеті (якщо гаджет першопочатково передбачає таку можливість). А ось в стаціонарних підсилювачах (див. «Тип») назвою «USB OTG» можуть позначати інтерфейс для підключення до ПК, якщо цей інтерфейс не використовує USB Type B, а інший тип роз'єму. Ці нюанси варто уточнювати окремо.

— USB (Type B). Інтерфейс для підключення підсилювача до USB-порту комп'ютера і передачі звуку в цифровому вигляді; іншими словами — роз'єм для використання підсилювача в ролі зовнішньої звукової карти. Формально USB Type B — це строго певний тип USB-роз'єму, має характерну квадратну форму; саме такий роз'єм зазвичай встановлюється в стаціонарні моделі. А ось в портативних пристроях цю роль можуть виконувати порти іншого типу — наприклад, microUSB; однак вони в таких випадках теж позначаються як USB Type B

В будь-якому випадку, сенс підключення підсилювача у форматі зовнішньої звукової карти полягає насамперед у тому, що вбудовані аудіокарти сучасних комп'ютерів зазвичай мають досить скромні характеристики, і на зовнішньому обладнанні можна досягти набагато більш якісного звуку.