HDR
Підтримка ресивером технології
HDR; також у цьому пункті може уточнюватися конкретний підтримуваний формат HDR.
HDR розшифровується як «розширений динамічний діапазон». Дана технологія дає змогу розширити діапазон яскравості, відтворюваний одночасно на екрані; простіше кажучи, глядач буде бачити більш яскравий білий і більш темний чорний. На практиці це означає значне поліпшення якості передачі кольору: кольори виходять більш яскравими і водночас більш достовірними, ніж без HDR. Однак, для використання цієї функції потрібен не тільки ресивер, але і телевізор/проєктор з підтримкою відповідного формату HDR, а також контент, записаний у цьому форматі.
Що стосується конкретних форматів, то в наш час найбільш популярними варіантами є базовий HDR10, розширений HDR10+ і висококласний
Dolby Vision. Ось їх особливості:
— HDR10. Історично перший зі споживчих HDR-форматів, менш прогресивний, ніж описані нижче варіанти однак дуже поширений. Зокрема, HDR10 підтримують практично всі стрімінгові сервіси, які взагалі надають HDR-контент, також він є загальноприйнятим для дисків Blu-ray. Дає можливість працювати з глибиною кольору 10 біт (звідси і назва). При цьому пристрої даного формату сумісні і з контентом в HDR10+, хоча його якість буде обмежуватися можливостями оригінального HDR10.
— HDR10+. Вдосконалена версія HDR10. При тій же глибині кольору (10 біт) використовує та
...к звані динамічні метадані, що дають змогу передавати інформацію про глибину кольору не тільки для груп з декількох кадрів, але і для окремо взятих кадрів. Завдяки цьому досягається додаткове поліпшення передачі кольору.
— Dolby Vision. Прогресивний стандарт, що використовується, зокрема, у професійному кінематографі. Дає можливість досягти глибини кольору в 12 біт, використовує описані вище динамічні метадані, до того ж дає змогу передавати в одному відеопотоці відразу два варіанти зображення – HDR і звичайне (SDR). При цьому Dolby Vision заснований на тій же технології, що і HDR10, тому в сучасній відеотехніці даний формат зазвичай поєднується з HDR10 або HDR10+.Кількість каналів
Максимальна кількість окремих каналів звуку, яку ресивер здатний видати на зовнішню акустику. Ця інформація вказується для всіх типів пристроїв (див. вище): навіть AV-процесори, які не мають підсилювача потужності, часто оснащуються досить широким набором інструментів для оброблення аудіо (причому цей набір іноді навіть ширше, ніж в моделях з підсилювачами).
Даний параметр вказується двома числами – кількість основних каналів і, через точку, кількість басових (сабвуферних). Наприклад, маркування
2.1 означає два традиційних канали стерео і один канал низьких частот. Втім, 2.1 і 3.1 – це досить скромні показники за мірками сучасних AV-ресиверів, пристрої такого формату зустрічаються вкрай рідко – навіть в бюджетній категорії велику популярність отримали багатоканальні моделі
5.1,
5.2,
7.1 і 7.2. Пристрої на 6 основних каналів (плюс 1 або 2 сабвуфера – 6.1 або 6.2) – теж досить рідкісний варіант, так само як і ресивери зі звуком
8.4. Водночас це далеко не найпрогресивніший варіант – у продажу можна зустріти рішення на 9 (
9.1,
9.2), 11 (
11.0,
11.1,
11.2), 12 (12.4), 13 (
13.2...), 15 (15.1, 15.2, 15.4) і навіть 16 (16.0) основних каналів.
Відзначимо також, що крім формату, зазначеного в даному пункті, AV-ресивер зазвичай здатний працювати і з більш скромними варіантами. Наприклад, пристрій 5.1 без проблем впорається з контентом 2.1 або навіть 2.0. А ось опис основних форматів звуку, які застосовуються в сучасних AV-ресиверах:
— 2.1. Класичний двоканальний стереозвук, доповнений НЧ-каналом під сабвуфер. «Об'ємність» такого звуку досить обмежена: вона дає змогу імітувати зрушення джерела звуку ліворуч або праворуч, проте не охоплює простору з боків і ззаду від слухача. Саме тому ресиверів подібного формату випускається дуже небагато — сучасні технології дають змогу без особливих труднощів передбачити в такій техніці більш прогресивне багатоканальне звучання.
— 3.1. Вдосконалений варіант описаної вище 2.1 – з додатковим фронтальним (по центру) динаміком. Такий формат дещо підвищує достовірність звучання, проте все одно не дотягує до повноцінного багатоканального звуку.
— 5.1. Один з класичних форматів об'ємного звуку, здатного забезпечити ефект «оточення». Фактично 5 основних каналів (центральний, лівий-правий фронтальні і лівий-правий тилові) вважаються мінімумом, необхідним для забезпечення повноцінного об'ємного звучання. А всього один канал під сабвуфер, з одного боку, забезпечує мінімальну достовірність низьких частот, з іншого — гарантує простоту встановлення і налаштування «саба».
— 5.2. Розширення описаного вище 5.1 з двома каналами під сабвуфери замість одного. Це підвищує якість звучання басів, що може виявитися особливо корисним для фільмів з великою кількістю спецефектів, записів живих виступів тощо.
— 6.1. Найчастіше даний формат являє собою аналог 5.1 (див. вище), доповнений центральним тиловим каналом. Це збільшує точність передачі звуку в задній частині сцени. Втім, з низки причин даний варіант поширення не отримав.
— 6.2. Розширення описаного вище формату 6.1, з 2 каналами під сабвуфери і поліпшеною якістю звучання НЧ. Також зустрічається вкрай рідко.
— 7.1. У такому форматі звуку п'ять класичних основних каналів, аналогічних системі 5.1, доповнені ще двома каналами загального призначення. У класичній версії звуку 7.1 ці два канали розташовуються з боків від слухача — таким чином, за бокову і задню частину звукової сцени відповідають не дві (як в 5.1), а чотири колонки, що позитивно позначається на достовірності. Крім цього, в AV-ресиверах можуть підтримуватися і інші, більш специфічні різновиди 7.1 – наприклад, з двома додатковими фронтальними колонками (ливоруч/праворуч від центру або над основними фронтальними каналами), з додатковими тиловим каналом і центральним верхнім каналом тощо. Ці нюанси варто уточнювати за характеристиками кожного конкретного пристрою.
— 7.2. Варіація формату 7.1 (див. вище), що передбачає два окремих сабвуфера; це збільшує точність передачі низьких частот і розширює можливості по їх підлаштуванню.
— 8.4. Специфічний варіант, що зустрічається в одиничних моделях AV-ресиверів. Є не стільки загальноприйнятим форматом звуку, скільки ілюстрацією прогресивних можливостей по конфігурації: до пристрою можна підключити до 8 основних динаміків і до 4 сабвуферів, що дає досить великі можливості з тонкого налаштування (однак і обходяться такі можливості недешево).
— 9.1. Найбільш поширений варіант подібного звуку — 9.1 Surround – передбачає 7 основних каналів, як в класичних системах 7.1 (центр, лівий/правий фронт, лівий/правий боковий, два тилових) плюс два верхніх динаміка над фронтальними колонками. За рахунок цього звукова сцена додатково розширюється по вертикалі, що сприяє подальшому підвищенню достовірності. Знову ж таки, існують і інші, більш специфічні варіанти даного формату, але вони зустрічаються рідше і їх підтримку конкретним ресивером варто уточнювати окремо.
— 9.2. Модифікація вищеописаного формату 9.1, доповнена другим сабвуфером для більш точного і якісного відтворення низькочастотного звуку.
— 11.1. Подальше, після 9.1, розширення і вдосконалення ідеї багатоканального звуку. Зазвичай в системах 11.1 п'ять «класичних» основних каналів (див. 5.1) доповнені ще шістьма за наступною схемою: два динаміка ліворуч і праворуч від центрального (на додаток до лівого і правого фронтального), два верхніх динаміка над основними фронтальними і ще два — над основними тиловими. Це значно збільшує точність передачі об'ємного звуку і додає можливість його зміщення не тільки по горизонталі, але і по вертикалі. Однак ціна і складність налаштування у таких систем відповідна, тому вони розраховані швидше на професійну сферу (наприклад, кінозали розважальних центрів), ніж на домашнє застосування.
— 11.2. Формат, аналогічний описаному вище 11.1, проте доповнений другим сабвуфером — для достовірності відтворення НЧ, а іноді і перекриття додаткового простору.
— 11.0. Дуже рідкісний і специфічний варіант – 11 основних каналів без каналу під сабвуфер. Як правило, ресивери даного формату являють собою дорогі професійні пристрої, розраховані на використання паралельно з іншою прогресивною технікою (як мінімум — окремим програвачем і підсилювачем для низьких частот).
— 12.4. Варіант, характерний для AV-ресиверів топового класу, розрахованих на роботу з усіма існуючими форматами об'ємного звуку (включаючи «справжнє» 3D-звучання) і забезпечують надзвичайно широкі можливості з налаштування (правда, за відповідну ціну).
— 13.2. Ще один формат, характерний для AV-ресиверів рівня «люкс» і аналогічний описаному вище 12.4 (за винятком відмінностей в числі каналів, які в даному разі не критичні).
— 15.1. Вельми рідкісний і недешевий варіант, розрахований на використання переважно в прогресивних акустичних системах — зокрема, залах невеликих кінотеатрів.
— 15.2. Аналог формату 15.1 (див. вище), в якому кількість басових каналів збільшено до 2. Традиційно, це робиться для поліпшення якості низьких частот, підвищення достовірності їх звучання і розширення можливостей з налаштування.
— 15.4. Подальше розширення багатоканального звуку з 15 основними каналами, що передбачає цілих 4 низькочастотних канали — що дає змогу досягти дуже потужних і достовірних басів.
— 16.0. Найпрогресивніший формат, що зустрічається в сучасних AV-ресиверах. Як і у разі з 11.0 (див. вище), відсутність каналів сабвуфера означає, що пристрій розрахований переважно на застосування в ролі компонента великої аудіосистеми, де за низькі частоти відповідає повністю окремий сегмент. Приклад застосування таких систем – повнорозмірні зали кінотеатрів.Декодери
Декодер загалом можна описати як стандарт, у якому записаний цифровий звук (нерідко багатоканальний). Для нормального відтворення звуку необхідно, щоб відповідний декодер підтримувався пристроєм. Першими ластівками багатоканального декодування були
Dolby Digital та
DTS, поступово покращуючись та приносячи нові фішки. Заключною стадією на 2020 рік стали декодери Dolby Atmos та
DTS X. А проміжними були
Dolby TrueHD,
Dolby Pro Logic II,
DTS-HD,
DTS ES,
DTS Neural: X,
DTS Neo (6, X).
-
Dolby Atmos. Декодер, який використовує не жорсткий розподіл звуку каналами, а обробку аудіооб'єктів, завдяки чому може застосовуватися практично з будь-яким числом каналів на відтворювальній системі — звук буде розділений між каналами з таким розрахунком, щоб кожен аудіооб'єкт був чутний максимально близько до місця, що покладається для нього. При використанні Dolby Atmos дуже бажаним вважається наявність стельових колонок (або динаміків, спрямованих у стелю). Втім, у крайньому випадку можна обійтися без них.
— DTS X. Аналог описаного вище Dolby Atmos, коли звук розподіляється не окремими каналами, а через аудіооб'єкти.
...У цифровому сигналі міститься інформація про те, де (за задумом режисера) повинен знаходитися об'єкт, що чує користувач і як він повинен переміщатися, а процесор відтворюючого пристрою обробляє цю інформацію і визначає, яким саме чином потрібно розподілити звук по наявних каналах, щоб домогтися необхідної локалізації. Завдяки цьому DTS X не прив'язаний до конкретної кількості звукових каналів - їх може бути скільки завгодно, система автоматично розділить звук по них, вимагаючи потрібного звучання. Також відзначимо, що цей декодер дає змогу окремо регулювати гучність діалогів.
- IMAX Enhanced. Знак відповідності IMAX Enhanced присвоюється обладнанню, яке відповідає вимогам сертифікації аудіопристроїв від компанії IMAX Corporation. У поєднанні зі звуковою технологією DTS забезпечується фірмове звучання "як у IMAX-кінотеатрах" у себе вдома. Найбільш точне відтворення такого аудіо можливе у системах з великою кількістю каналів (від 5.1 і більше). Зазначимо, що для ефекту повного занурення сертифікація IMAX Enhanced має поширюватись і на відеообладнання для відтворення контенту (телевізор, проектор тощо).
