Порівняння Gerber Bear Grylls Survival AO vs Gerber Folding Sheath Knife

Тип замку — пристосування для фіксації основного леза — використовується в складаному ножі (див. «Конструкція»). Теоретично таке пристосування повинно забезпечити додаткову безпеку, запобігаючи несанкціонованому закриттю (а іноді — і відкриттю) ножа; проте на практиці багато чого залежить від типу замка: різні типи можуть помітно відрізнятися по надійності, до того ж є рішення, які взагалі не передбачають жорсткої фіксацію леза.

Серед найбільш популярних сучасних замків — liner lock, frame lock, back lock, axis lock, button lock та tri-ad lock, проте, крім них, зустрічаються й інші варіанти, серед яких double auto, compression lock, viroblock і slip-joint. Розглянемо ті й інші детальніше:

— Liner lock. Один з найбільш простих, недорогих і водночас досить надійних замків. Замикаючим елементом є пружна плоска пластина («лайнер»), прихована всередині рукоятки; при відкритті ножа ця пластина зсувається вбік і підпирає задню частину клинка, на якій передбачається спеціальна виїмка під лайнер. Щоб відключити замок і закрити ніж, пластину потрібно зрушити пальцем в інший бік, у вихідне положення....

— Frame lock. Фактично — модифікація описаного вище liner lock, в якій роль замикаючої пластини грає не встановлений всередині рукоятки лайнер, а частина самої рукоятки. Такий замок вважається більш надійним, і загалом цілком заслужено: частина рукоятки, що підпирає клинок, значно товща ніж «лайнер» і має меншу ймовірність зсуву з відкриттям замку. Також до переваг фрейм-лока можна віднести досить цікавий і стильний зовнішній вигляд: ножі з такими замками переважно суцільнометалеві, без накладок на рукоятку; а моделі з накладками зовні відрізняються від ножів з іншими видами замків.

Back — lock. Замок з використанням замикаючої пластини, яка має вигляд своєрідного підпружиненого «коромисла», встановленого вздовж рукоятки ножа і здатного гойдатися навколо поперечної осі. Коли ніж відкритий, ця пластина переднім краєм впирається в зачеп на задній частині клинка, не даючи змогу йому закриватися; а щоб закрити ніж, потрібно натиснути на виступаючу з рукоятки частину «коромисла», вивільнивши пластину з зачепа. Зусилля натискання зазвичай досить велике, що зводить до мінімуму ймовірність відключити замок навіть при самому щільному хваті. Загалом подібні замки виходять досить надійними, однак закрити ніж з «беклоком» однією рукою дуже важко, а в багатьох моделях взагалі неможливо.

— Ахіѕ lock. Винахід фірми Benchmade: замок, керований за допомогою спеціального рухомого штифта в передній частині рукоятки. При зрушуванні вперед штифт входить в паз на задній частині клинка, фіксуючи його, при зрушуванні назад — замок відключається і ніж можна закрити. Штифт нерідко робиться пружним, а лезо, на відміну від багатьох більш простих рішень, фіксується не тільки у відкритому, але і в закритому положенні. Завдяки цьому Axis Lock вважається одним із найнадійніших сучасних замків. З іншого боку, подібний механізм чутливий до забруднень і для надійної роботи вимагає певного догляду (втім, нескладного).

— Button lock. Ще один замок, заснований на використанні штифта. Проте в даному випадку штифт не рухається у поздовжньому пазі, а управляється натисканням кнопки: таким натисканням звільняється замок, даючи змогу відкрити або закрити лезо (частіше за все воно фіксується в обох положеннях — і відкритому, і закритому). Також відзначимо, що багато ножів з «кнопковим» замком мають автоматичний механізм розкриття — підпружинене лезо, яке розкривається в робоче положення без зусиль з боку користувача.

— Virobloc. Ножовий замок, який розроблений компанією Opinel і досі є «візитною карткою» ножів цієї марки. Ключовим елементом замку є поворотне кільце з поздовжним прорізом, встановлене в передній частині рукоятки, в місці її з'єднання з клинком. Щоб відкрити або закрити ніж (а він фіксується і в закритому, і у відкритому положенні), потрібно повернути кільце так, щоб проріз виявився навпроти клинка — тоді клинок зможе пройти через кільце в потрібне положення. Якщо ж проріз не знаходиться навпроти клинка — останній при спробі відкриття або закриття впирається в кільце і не може зрушитися з місця.

— Slip-joint. Різновид ножових замків, які не передбачають жорстку фіксацію леза. У відкритому положенні клинок в такому ножі фіксується так званим спейсером — пружним елементом, який певною мірою схожий на «коромисло» back lock, проте не входить в жорсткий зачіп з клинком (а також відіграє роль своєрідного доводчика для леза, що відкрите не до кінця ). Для закриття такого ножа досить прикласти деяке зусилля до обуха. «Сліп-джойнти» застосовуються переважно в невеликих швейцарських ножах (див. «Тип»), не розрахованих на високі навантаження.

— Сompression lock. Модифікація описаного вище замку Liner Lock, створена компанією Spyderco і застосовувана в деяких моделях цієї фірми. Одна з ключових відмінностей від оригіналу полягає в тому, що замикаюча пластина знаходиться не з нижньої, а з верхньої сторони рукояті. За рахунок цього, а також деяких специфічних конструктивних рішень всередині самого механізму, compression lock виходить значно більш надійним, ніж оригінальний «лайнер», однак і коштує такий замок недешево.

— Levitator lock. Фірмова модифікація замку Frame Lock (див. вище), розроблена компанією Benchmade. Як і оригінальний «фрейм лок», використовується в ножах без накладок. Відмінною особливістю «левітаторів» є специфічний візерунок з прорізів у середній частині рукоятки — цей візерунок і утворює пружну пластину. До цієї пластини зсередини прикріплений штифт, який, входячи в отвір на задній частині клинка, фіксує його зазвичай і в закритому, і в відкритому положенні). Відкривається замок натисканням на характерну частину візерунка, що відіграє роль кнопки.

— Arc lock. Фірмова розробка компанії SOG Specialty Knives, застосовувана в її ножах; з технічної точки зору являє собою дещо допрацьовану версію описаного вище axis lock. Керуючим елементом також є штифт; а ключова відмінність від звичайного «аксису» полягає в тому, що штифт з'єднаний з особливим коромислом і рухається не по прямій, а по дузі. Це дає додаткову надійність, однак такі недоліки оригіналу, як дорожнеча і чутливість до забруднень, для такого замку також характерні.

— Double auto. Система Double auto являє собою не стільки тип замку, скільки різновид механізму відкривання, що зустрічається в ножах-«фронталках» (див. «Конструкція»). Управляється такий механізм ковзаючим перемикачем, здатним рухатися в двох напрямках — на розкладання (вперед) та складання (назад). Вся система працює таким чином: при русі перемикача вперед або назад зводиться одна з пружин, а при досягненні крайньої точки лезо вивільняється і рухається у відповідному напрямку під дією зведеної пружини. Загалом це дуже зручний і практичний, а тому дуже популярний серед «фронталок» тип замку.

— Safe lock. Повна назва — Ram Safe Lock. Розробка компанії Cold Steel, специфічна варіація на тему back lock (див. вище): також використовує коромисло для жорсткої фіксації клинка, тільки в даному випадку коромисло не хитається, а рухається взад-вперед. Клинок фіксується у відкритому і у закритому положенні; для відкриття замку потрібно потягнути коромисло за задню частину, яка виступає з рукоятки. Подібна конструкція відрізняється високою надійністю і стійкістю до навантажень; головним її недоліком можна назвати неможливість розкладання та складання ножа однією рукою.

— Сogwheel lock. «Шестерневий замок», також відомий як ratchet lock — «храповий замок».Форму шестерні таких ножах має задня частина клинка, а замикання відбувається за рахунок пластини з вирізом під один із зубів шестерні. Щоб відкрити замок, потрібно підняти пластину; для цього в конструкції може передбачається характерне кільце. Цікавою (хоча і малокорисною на практиці) особливістю храпових замків є можливість фіксації леза не тільки у відкритому і закритому, але і в декількох проміжних положеннях. Водночас надійність таких пристосувань порівняно невисока, тому вони використовуються рідко – зокрема, в моделях, які копіюють деякі види традиційних ножів (такі, наприклад, як іспанська наваха).

— Slide lock. Порівняно рідкісна різновид замку, зустрічається в окремих моделях швейцарських ножів — зазвичай невеликих, але прогресивних і багатофункціональних, де додатковий механізм не особливо впливає на габарити. Управляється такий замок слайдером на бічній стороні рукоятки: клинок фіксується у відкритому положенні, а для складання потрібно потягнути назад слайдер, відключаючи таким чином замок. Слайдер підпружинений, що не дозволяє йому самостійно «зїхати» назад (наприклад, під власною вагою); крім того, пружина грає ще й роль доводчика для відкритого не до кінця леза. Надійність у «слайд-локів» не надто висока, проте цього і не потрібно з урахуванням специфіки застосування.

— Tri-ad lock. Винахід компанії Cold Steel є варіацією на тему механізму Back Lock. Тут також використовується замикаюча пластина у вигляді характерного пружного «коромисла», проте воно закріплюється по центру плаваючим штифтом (овальної, а не круглої форми). Поряд із переднім закінченням «коромисла» розміщується ще один осьовий штифт — у комплексі ці модифікації суттєво покращили надійність замикаючого механізму. Завдяки таким доробкам клинки ножів з Tri-ad lock позбавлені будь-яких люфтів.

Профіль основного клинка, використовуваного в ножі.

Профіль описує загальну форму клинка; від цього залежить його призначення та особливості застосування ножа. Серед найбільш популярних у наш час профілів — drop-point, clip-point, normal blade (classic), bowie, tanto; однак зустрічається і безліч інших різновидів таких як dagger, wharncliffe тощо. Варто відзначити, що різниця між деякими варіантами досить умовна, одна і та сама фактична форма у різних виробників (і навіть у різних продавців) може формально відноситися до різних типів профілю. Так що тут ми розглянемо класичні, найбільш характерні особливості різних варіантів. Вони такі:

— Normal blade (classic). Традиційний профіль клинка, в наших краях відомий, зокрема, по фінським ножам (фінкам). Обух у «класика» строго прямий (у цьому полягає основна відмінність від drop point), лезо має пряму форму задньої і середньої частини, а в передній закруглено вгору і формує явно виражене вістря. Така форма робить клинок простим у виробництві і водночас універсальними, вона однаково добре працює і на різ, і на прокол, дає змогу застосовувати ніж для стругання тощо.

— Drop-point. Профіль, багато в чому схожий з описаним вище normal і відрізняє...ться насамперед формою обуха — вона не пряма, а дещо загнута вниз по дузі ближче до вістря. Також є універсальною, при цьому близькість вістря до осі навантаження сприяє більш високій ефективності під час роботи на прокол (хоча загалом подібні клинки не розглядаються як серйозний колючий інструмент). Завдяки цьому, а також простоті у виробництві, невисокій вартості і надійності, «дроп-пойнти» надзвичайно популярні в сучасних ножах.

— Сlip-point. Ще один універсальний профіль, схожий за формою з drop-point, який однак відрізняється однією характерною деталлю: передня частина обуха, що сходить вниз до вістря, зроблена не у вигляді дуги, а у вигляді прямого скосу під відносно невеликим кутом. Це ще більше підвищує ефективність колючої дії, «кліп-пойнти» вважаються більш «агресивними», ніж «дропи», і краще підходять для застосування в якості зброї. Втім, такі ножі все ж є насамперед інструментами і непогано себе показують ще й у цій ролі, причому в досить великій різноманітності завдань.

— Bowie. Профіль, першопочатково створений для бойових і мисливських ножів. По формі самого леза аналогічний описаним вище варіантами — воно пряме в задній і середній частині і плавно загнуте до вістря в передній. А ось за формою обуха «боуі» є свого роду протилежністю «дроп-пойнту»: передня частина обуха зроблена не опуклою, а увігнутою, в результаті вістря виходить «кирпатим», злегка задертим догори. Багато хто цінує подібні клинки насамперед за характерний зовнішній стиль, проте у них є і цілком практичні переваги: зміщений назад центр ваги (що особливо помітно на великих важких ножах) і висока ефективність як при різе, так і при уколах, яка в деяких моделях посилюється наявністю заточування на увігнутій частині обуха.

— Tanto. Першопочатково танто — це традиційний японський кинджал; проте в сучасних ножах найчастіше застосовується не класична форма, а так званий «американський танто», з характерною кутастою формою леза. Власне, лезо в таких ножах пряме або злегка зігнуте (опукле) майже по всій довжині, але ближче до вістря воно різко вигинається догори, формуючи чітко виражений кут (у японських танто такого зламу немає і лезо вигинається плавно). Американський танто відрізняється не тільки стильною, «агресивною» зовнішністю, але і відмінною стабільністю при колючій дії (так само як і ефективністю при різе), що і зумовило його широку популярність.

— Spay-point. Різновид профілю, схожий за формою з описаним вище clip-point, який проте має більший кут скосу. В результаті кут вістря, де зустрічаються обух і лезо, виходить більш тупим, що знижує ефективність при глибоких колючих ударах, зате робить лезо більш міцним і стійким до різних навантажень. Останнє буває дуже корисно при різних господарських роботах; зокрема, spay-point досить популярний серед скінерів — мисливських ножів, застосовуваних при білуванні здобичі.

— Spear-point. Тип профілю, створений під натхненням від наконечника списа. Повноцінний spear point має симетричні контури, заточку з двох сторін і застосовується переважно в бойових і мисливських ножах; форма такого клинка розрахована насамперед на ефективність при колючих ударах. Однак є і спрощена, більш «мирна» версія даного профілю: за формою вона схожа з drop point (див. вище), однак на передній частини обуха, перед вістрям, передбачений додатковий спуск, що формує фальшлезо або навіть повноцінне додаткове лезо. Такі «спір-пойнти» мають переважно господарське призначення.

— Dagger. Форма профілю, що походить від кинджалів: двосічний клинок, зазвичай, довгий і вузький, строго симетричної форми, з явно вираженим вістрям. Багато в чому схожий зі spear point, однак розрахований не тільки на колючу, але і на ріжучу дію; у деяких моделях навіть може передбачатися різна заточка на різних сторонах клинка (гладка з одного боку і серейторна з іншого).

— Сhisel. Ця назва перекладається як «стамеска», і вона цілком наочно описує даний вид профілю. Подібні клинки мають прямокутну або схожу з нею форму, вістря в них практично відсутнє, а на передній стороні клинка є додаткова ріжуча кромка, розташована перпендикулярно основному лезу. Загалом chisel — досить вузькоспеціалізований і тому слабо поширений вид профілю: він зручний при деяких специфічних роботах, проте за загальною функціональністю і практичністю поступається багатьом описаним вище варіантами.

— Сleaver blade. Профіль, що формою нагадує клинок кухонного топірця: широкий, масивний (втім, для зниження ваги в клинку нерідко робляться отвори), з прямою або злегка закругленою формою леза і часто без вираженого вістря — передня частина клинка в таких випадках має вигляд перпендикулярного або майже перпендикулярного зрізу. Багато з таких моделей схожі з описаними вище клинками типу chisel, однак передня кромка в «кліверах» не заточується. Зустрічаються, втім, і інші варіанти форми — наприклад, з явно закругленим догори лезом і скосом обуха, що нагадують укорочену і потовщену версію clip-point або bowie (див. вище). Однак у будь-якому разі клинки типу cleaver розраховані переважно на ріжучу, а іноді і рублячу дію, а для уколів слабо підходять або не підходять взагалі.

— Sheepsfoot («овече копито/овеча нога»). Профіль, що являє собою свого роду противагу описаному вище «класику»: прямим або майже прямим у таких клинках робиться лезо, а обух в передній частині закруглюється вниз, до леза. У результаті вістря виходить максимально неагресивним, практично не здатним до проколювання. За рахунок цього «овеча нога», крім іншого, вважається ідеальним варіантом для рятувального інструменту: таким ножем можна, наприклад, розрізати щільно прилягаючий до тіла ремінь безпеки, не боячись поранити людину.

— Wharncliffe. Профіль, що нагадує описаний вище sheepsfoot; іноді ці два варіанти навіть обєднують в один тип. Втім, відмінність все ж є: у «уорнкліфа» обух в передній частині сходить до вістря по більш пологій дузі, ніж sheepsfoot, і ця дуга починається помітно ближче до рукоятки. Перевагами такого профілю вважаються висока точність різу (завдяки прямому по всій довжині лезу), а також гарна придатність для стругання і скобління (з тієї ж причини). Крім того, вістря також виходить досить функціональним, їм можна, наприклад, точно вирізати неглибокий контур складної форми. Однак загалом цей профіль не такий універсальний, як та сама «класика» або «дроп-пойнт»; першопочатково він набув популярності в «джентльменських ножах» — невеликих кишенькових складних моделях категорії EDC. Також варто відзначити, що на ринку трапляються й дещо інші варіанти «уорнкліфа» — зі злегка загнутим догори, а не прямим лезом.

— Skinner. Профіль, що зустрічається виключно у мисливських ножах і має досить вузьку спеціалізацію — «скінер», як натякає назва, призначений для зняття шкур з мисливських трофеїв. Відповідно, форма ножа оптимізована під максимальну зручність при такій роботі. Клинок робиться досить широким, нерідко — ще й досить коротким. За формою він дещо нагадує drop point (див. вище), проте «скінери» мають розширення ближче до вістря, а самого вістря може взагалі не передбачатися — ножі цього типу не розраховані на колючу дію. Через ці особливості «скінери» практично не підходять для застосування за будь-яким іншим призначення, крім основного; такий ніж має сенс купувати на додаток до універсального мисливського ножа (або «арсеналу» з кількох ножів).

— Gut-hook. Модифікація профілю drop-point (див. вище), що зустрічається в мисливських ножах. На обуху такого клинка, у самого вістря, робиться спеціальний гачок з заточеним внутрішнім краєм; такий гачок зручний при знятті шкур і обробці здобичі. При цьому ніж виходить практично таким самим універсальним, як і оригінальний drop-point — завдяки аналогічним обрисами леза; єдине, що gut-hook погано підходить для сильних колючих ударів, оскільки наявність гачка дещо знижує міцність клинка. Також зазначимо, що практично всі такі ножі робляться нескладаними — ця конструкція для «гат-хуків» вважається оптимальною з урахуванням особливостей профілю.

— Persian-point. Профіль, який дещо схожий з описаним вище bowie і відрізняється насамперед формою і розмірами увігнутої частини вістря: вона займає більшу частину обуха, а іноді і весь обух робиться увігнутим. Також зазначимо, що ступінь кривизни обуха може бути різною — від майже прямої форми, що слабо відрізняється від «класики», до явно вираженої дуги химерної форми, зі змінним радіусом вигину. Persian-point — один з «історичних» профілів, які застосовуються з давніх часів; він дозволяє з однаковою ефективністю застосовувати ніж і як зброю (в тому числі для колючих ударів), і як інструмент для різних побутових завдань. Втім, особливості застосування сильно залежать від конкретної форми клинка.

— Hawkbill. Загнутий донизу серповидний клинок, що за формою нагадує дзьоб хижого птаха. Вістря такого клинка виходить помітно нижче центральній лінії, а заточування проводиться з внутрішньої, увігнутій стороні клинка. Класичними представниками «хоукбілів» є керамбіти — ножі, першопочатково створені для досить специфічного застосування; докладніше див. «Тип».

— Recurved blade. Профіль, що передбачає S-подібну форму леза — що злегка звужується від основи до першої третини, помітно розширюється до другої третини і з явно вираженим вістрям; форма обуха зазвичай аналогічна профілю drop-point (див. вище). Однією з головних переваг такого профілю багато хто вважає стильний і агресивний зовнішній вигляд. Що стосується функціоналу, то recurved blade призначений переважно для рубки, грубого розрізання та розкраювання; для колючої дії, а також точного різу такі ножі придатні слабо.

— Latin. Традиційний, найбільш поширений серед мачете тип профілю; першопочатково з'явився в Латинській Америці, звідси і назва. Клинок latin має деяке розширення ближче до вістря, більша частина леза, починаючи від рукоятки — рівна, проте ближче до кінця клинка лезо по крутій дузі піднімається до вістря. Обух прямий або злегка увігнутий, в деяких моделях на ньому може передбачатися серейтор або навіть повноцінна пила. Як і всі мачете, «латинські» клинки призначені переважно для рубки, чому сприяє, зокрема, зміщений до вістря центр ваги клинка; детальніше про застосування таких інструментів див. «Тип».

— Golock. Профіль клинка, що походить з Малайзії; зустрічається виключно в мачете. Від початку «голок» — це більш важкий, більш товстий і водночас більш короткий профіль, ніж традиційний «латинський»; він передбачає помітне розширення ближче до кінця і різальну кромку, яка круто піднімається до вістря, що надає клинку явно виражену каплеподібну форму. Однак у наш час під позначенням golock випускаються клинки, що вельми далекі від оригінальної конфігурації і нагадують drop-point, а то і sheepsfoot (див. вище).

— Parang. Ще один різновид мачете родом з Малайзії: великий і важкий клинок зігнутої форми, з опуклою (загнутою вгору до вістря) ріжучою кромкою і помітним розширенням від рукояті до кінця (більш вираженим, ніж у класичних мачете типу latin). Саме вістря найчастіше знаходиться у лінії леза, однак може розташовуватися і вище, в районі лінії обуха. Також відзначимо, що профіль «паранг» передбачає і вимоги до рукоятки: вона повинна бути загнута донизу і мати потовщення на кінці для надійного утримання в руці. Таким чином, загальна форма такого мачете виходить S-подібною. Завдяки формі і великій вазі паранги дають змогу ефективно рубати з невеликим замахом.

— Kukri. Профіль, що застосовується в однойменних ножах; в нашому каталозі такі ножі віднесені до мачете, однак першопочатково «кукрі» — це окремий різновид важкого ножа, батьківщиною якого є Непал. Такий профіль важко сплутати з чимось іншим: довгий (кілька десятків сантиметрів) клинок зігнутий вниз, помітно розширений біля вістря і заточений за внутрішньої, увігнутій стороні. Така форма у поєднанні з центром ваги, зміщеним вперед, роблять кукрі надзвичайно ефективним при рубці. Подібні ножі застосовуються в тому числі як бойові, проте загалом це досить універсальні інструменти, придатні і для мирного застосування в туризмі, сільському господарстві тощо.

— Bolo. Профіль клинків мачете, відомий також як «філіппінський» — за місцем походження. Особливістю такого клинка є те, що починаючи з другої третини (якщо дивитися від рукояті) він розширюється в обидві сторони — і у бік леза, і в бік обуха — а потім сходиться до вістря, розташованого майже на центральній лінії ножа (зазвичай трохи вище або трохи нижче). Саме лезо може бути як опуклими, так і S-подібним, на зразок recurved blade (див. вище). Від початку «боло» є сільськогосподарським інструментом, його оригінальне призначення — рубка чагарників і дрібних дерев.

Марка сталі, з якої виготовлено основне лезо ножа. Знаючи цю назва, можна знайти детальні дані про сталь, що використовується, і оцінити, наскільки якісним є ніж, чи підійде він для запланованого застосування і чи коштує своїх грошей. Ось деякі найбільш популярні в наш час марки:

— 440А, 440B, 440C. Категорія «вище середньої». Порівняно недорогі сорти з відмінним співвідношенням ціни і якості. Вміст вуглецю становить відповідно 0,75 %, 0,9 % і 1,2 %; найбільш прогресивною вважається сталь 440C, проте всі різновиди стійкі до корозії, непогано тримають заточування і водночас досить легко заточуються.

— AUS-8. Японський аналог «440-й» лінійки — точніше, стали 440B (аналоги 440 A і 440C маркуються AUS-6 і AUS-10). Відрізняється наявністю у складі ванадію, що позитивно позначається на зносостійкості.

— 8Cr13MoV, 8Cr14MoV, 5Cr15MoV тощо. Китайські марки сталі з додаванням хрому, молібдену та ванадію. Найпопулярнішим і найпрогресивнішим варіантом заслужено вважається «вісім-хром-тринадцять». За властивостями вона схожа з AUS-8, але відрізняється більш високим вмістом вуглецю; коштує така сталь порівняно недорого, проте має дуже хороші експлуатаційні характеристики, завдяки чому зустрічається і в порівняно недорогих ножах, і в моделях преміумкласу.

— 420. Матеріал бюджетної категорії, що відрізняється, тим не менш, відмінною корозійною стійкістю. Така сталь швидко зношується, але і дуже легко заточується; вона непогано підходить для бюд...жетних ножів, розраховані на щоденне використання.

— 420HC. Дещо більш прогресивна версія описаної вище стали 420, що має більш високий вміст вуглецю. Завдяки цьому 420HC помітно твердіше і довше тримає заточку; по стійкості до корозії вона практично не поступається оригіналу, а коштує лише трохи дорожче. Також вважається відмінним варіантом для бюджетних ножів масового виробництва.

— D2. Категорія «значно вище середньої». Відмінною особливістю цієї сталі є високий вміст хрому, завдяки чому за корозійною стійкістю вона наближається до повноцінних «нержавійок» (хоча все ж таки не дотягує до них). Крім того, D2 помітно твердіше більшості матеріалів аналогічної цінової категорії, за рахунок чого вона досить складна в заточуванні, зате довго зберігає робочі властивості.

— CPM. Сімейство сталей від компанії Crucible, що включає марки класу «преміум» і «суперпреміум». Виробляються за фірмовою технологією «Crucible Particle Metallurgy», яка, за твердженням виробника, забезпечує більш високу якість, ніж традиційні способи виробництва; однак і коштують подібні матеріали відповідно. Конкретні характеристики різних марок, зрозуміло, дещо різняться, але всі вони характеризуються хорошою твердістю і стійкістю до корозії. Правда, варто врахувати, що окремі види CPM (особливо найдорожчі) можуть бути дуже складні в заточуванні; з іншого боку, і зберігається таке заточування помітно довше, ніж у більш дешевих матеріалах.

— 65X13. Мабуть, найпопулярніша марка сталі російського виробництва. Має високий вміст хрому, що сприяє стійкості до корозії, при цьому досить легко заточується, але не відрізняється твердістю. Коштує недорого і застосовується переважно в масовому виробництві недорогих ножів.

Твердість матеріалу, використовуваного для леза ножа. Цей параметр є однією з ключових характеристик леза. З одного боку, висока твердість означає, що ріжуча кромка не буде деформуватися, м'ятися і тупитися раніше часу, а саме лезо — гнутися під поперечними навантаженнями; з іншого — твердий матеріал погано піддається заточуванні і найчастіше досить крихкий.

Для ножових лез застосовується вимірювання твердості за методом Роквелла і позначення за відповідною шкалою (HRC). Більшість сталевих ножів хорошої якості мають твердість близько 52 – 58 HRC — вважається, що цей діапазон відповідає оптимальному співвідношенню характеристик. Для інших матеріалів цифри можуть бути відчутно менше без помітного збитку для надійності; докладніше див. «Матеріал леза». А твердість вище 60 HRC зустрічається вкрай рідко — переважно в сталях преміумкласу і вище. У таких сталях крихкість, характерна для твердих матеріалів, усувається за рахунок застосування різних висококласних добавок, а складність заточенню компенсується тривалістю служби леза.

Варто пам'ятати, що твердість — не єдина характеристика, визначальна якість леза: багато що залежить від складу сплаву, технології виготовлення і т. ін. Однак це досить наочний показник, що характеризує особливості того чи іншого матеріалу; особливо це актуально для сталі.

Загальна довжина леза ножа. Ця характеристика є однією з найбільш важливих, з нею пов'язано кілька практичних моментів.

По-перше, довжина леза безпосередньо визначається призначенням виробу, і навіть у межах одного типу (див. вище) можуть зустрічатися різні варіанти. Наприклад, мисливські ножі для ошкурювання (скінери) зазвичай досить короткі, до 10 см — на відміну від варіантів загального призначення. Тому вибирати модель за цим параметром варто з урахуванням того, для яких робіт Ви плануєте використовувати ніж.

По-друге, розміри леза визначають загальні габарити самого ножа. Це особливо важливо для похідних моделей (див. «Тип»): хоча ніж зазвичай носять складеним, в характеристиках його розмір прийнято вказувати для розкладеного положення. А по довжині леза можна досить наочно оцінити довжину ножа і в складеному вигляді: зазвичай вона в 1,5 – 1,7 разів більше, ніж у власне леза, і в будь-якому разі ножа не може бути коротше власного леза.

По-третє, довжина леза може бути (і в багатьох країнах СНД є) одним з критеріїв для визначення приналежності ножа до холодної зброї. Зазвичай в регулюючих документах вказується якесь мінімальне значення довжини більш короткі леза до категорії холодної зброї не потрапляють незалежно від їх конструкції, а для більш довгих набирають чинності специфічні критерії оцінки (твердість матеріалу, форма вістря, товщина леза тощо).

Водночас слід мати на увазі, що довжина леза може вимірюв...атися по-різному: від вістря до початку рукоятки, від вістря до шпенька, що використовується при відкриванні, і т. ін. При практичному застосуванні цей момент не грає вирішальної ролі, однак він може створити проблеми юридичного характеру: наприклад, методи державної експертизи можуть не враховувати шпенек. Так що, якщо у вас є сумніви з цього приводу — краще всього придбати ножа, який має офіційний сертифікат про те, що дана модель не є холодною зброєю.

Матеріал, з якого виготовлена рукоятка ножа. Для моделей, що мають ручки з накладками, в даному випадку зазвичай вказується саме матеріал накладок.

Список найпопулярніших сучасних матеріалів включає пластик, мікарту, гуму, скловолокно, вуглепластик, дерево, метал, зокрема, алюміній, сталь, титан, латунь . Зустрічаються й інші, більш специфічні варіанти, наприклад кістку або ріг тварини. Ось основні особливості різних матеріалів:

— Пластик. Пластик часто асоціюється з дешевими виробами, однак у випадку ножів все далеко не так однозначно. Річ у тім, що на ринку представлено безліч сортів і різновидів цього матеріалу, в т. ч. досить високої якості, і реальні властивості пластикової рукояті залежать насамперед від цінової категорії ножа. Водночас деякі риси є спільними для всіх варіантів. З одного боку, пластик загалом досить недорогий, при цьому простий в обробці, може з легкістю приймати складні форми і практично будь-який відтінок. Крім того, він відносно легкий, стійкий до вологи і досить міцний. З недоліків: більш...ість видів пластику поступаються металів в надійності і можуть тріснути від сильного удару, та й дряпається цей матеріал відчутно легше.

— Скловолокно. Найчастіше під цим терміном мається на увазі не чисте скловолокно (воно не підходить для виготовлення рукоятей), а склопластик — композитний матеріал, що поєднує скляне волокно і сполучний полімер. Цей матеріал має невелику вагу, стійкий до вологи і перепадів температур і досить міцний — найбільш прогресивні його різновиди не поступаються сталі. Як і звичайний пластик, він добре підходить для створення складних форм. Ще однією перевагою склопластику є низька теплопровідність — простіше кажучи, така рукоять не сильно «холодить» руку на морозі. Правда, і ціна всіх цих переваг досить висока.

— Дерево. Цей матеріал застосовувався для ножових рукояток з давніх пір, проте не втрачає популярності і в наші дні. Багато цінують дерево за приємний і стильний зовнішній вигляд, проте цим його плюси не вичерпуються: дерев'яні рукоятки важать відносно небагато, приємні на дотик, в т. ч. і в холодну погоду, а також не вислизають з рук. З іншого боку дерево, що не має спеціальної обробки, схильне накопичувати вологу, що веде до втрати «товарного вигляду» і навіть пошкоджень; крім того, цей матеріал досить чутливий до тріщин і подряпин. Варто сказати, в ножових рукоятях можуть застосовуватися різні породи дерева, в т. ч. і позбавлені наведених вище вад — але вони зазвичай важать багато і коштують досить дорого. Та й відносно прості варіанти можуть обійтися «в копієчку».

— Гума. Класична гума непогано підходить для кухонних ножів, однак мало придатна для похідних та інших аналогічних моделей через м'якість, а тому зустрічається рідко. Частіше використовуються специфічні різновиди гуми; їх властивості, зазвичай, багато в чому аналогічні описаному вище пластику.

— Сталь. Один з найпопулярніших матеріалів для мультитула, де рукоятки піддаються значним навантаженням; однак зустрічається і в ножах. Ключовими перевагами сталі є висока міцність і надійність. Вона має досить велику вагу, але масивність нерідко виявляється перевагою — зокрема, вона створює додаткове враження міцності і надійності. Серед однозначних недоліків сталі можна відзначити схильність «холодити» пальці і вислизати з вологих рук; однак перший момент помітний лише в холодну погоду без рукавичок, а другий нерідко компенсується рельєфною насічкою, яка забезпечує додаткову надійність в утриманні. Також варто врахувати, що різні марки сталі можуть мати різну стійкість до корозії, для деяких різновидів може знадобитися додатковий догляд.

— Алюміній. Ще один матеріал, досить популярний серед мультитулів, однак застосовується і в ножах. Багато в чому схожий зі сталлю, однак, з одного боку, важить менше і більш стійкий до корозії, з іншого — коштує дорожче.

— Мікарта. Матеріал з сімейства текстолітів; «листковий» композит, що поєднує волокнистий матеріал (зразок паперу, тканини або скловолокна) з полімерним наповнювачем. Конкретний склад мікарти може бути різним, проте обов'язковою особливістю виробництва є спікання під високим тиском. Завдяки цьому матеріал виходить дуже щільним, міцним і надійним, він придатний навіть для ножів топового класу, а невисока вартість дозволяє застосовувати мікарту і в бюджетних моделях. З практичної сторони мікарта досить приємна на дотик, абсолютно нечутлива до вологи і перепадів температур, не холодить руку і не проводить електрику. Крім того, ручки з мікарти ще й непогано виглядають: приміром, багато з них мають характерні візерунки, що імітують текстуру дерева.

— Титан. Сплави на основі титану можна віднести до матеріалів преміумкласу. Крім солідного зовнішнього вигляду, вони відрізняються невеликою вагою в поєднанні з високими показниками міцності. Крім того, титанові рукояті добре підходять і для використання за низьких температур, завдяки невисокій теплопровідності. Головним недоліком, традиційно для подібних матеріалів є висока вартість.

— Вуглепластик. Композитний матеріал, що поєднує нитки вуглецевого волокна (карбону) та пластикову основу. Головною перевагою даного матеріалу є висока міцність, порівняно з показниками сталі — притому що важить значно менше, до того ж абсолютно не схильний до корозії. З іншого боку, вуглепластик погано переносить точкові удари — від цього можуть з'явитися тріщини; та й вартість таких рукоятей досить висока.

— Ріг тварини. Натуральний ріг (наприклад, оленя або бика) належить до традиційних матеріалів, здавна застосовуються для рукоятей ножів. Головними перевагами цього матеріалу є естетичний зовнішній вигляд з характерним візерунком, а також рельєфна фактура, що полегшує утримання ножа в руці. Крім того, зручності триманню сприяє низька теплопровідність, завдяки якій рукоять не холодить руку. З іншого боку, ріг менш міцний, ніж та сама сталь або скловолокно. Тому в наш час цей матеріал використовується переважно з естетичних міркувань — для додання ножу характерного стилю.

— Кістка. Ще один «традиційний» матеріал, багато в чому аналогічний описаному вище рогу — зокрема, кістка приємна на дотик і стильно виглядає в ножах «мисливського» оформлення, але по міцності вона дещо поступається більш сучасним матеріалам. Основна відмінність від рогу полягає в тому, що кістяні ручки мають більше варіантів по текстурі і забарвленням, а їх поверхні зазвичай гладкі; останнє може бути як недоліком, та й перевагою, залежно від уподобань користувача.

— Шкіра. Шкіряні накладки на рукоять не тільки надають ножу стильний зовнішній вигляд, але і дають цілком практичні переваги: така поверхня надійна при утриманні як голими руками, та й у рукавичках, вона не холодить рук і приємна на дотик. З іншого боку, подібне оформлення обходиться досить дорого і не має явно виражених переваг перед більш простими матеріалами. Тому шкіра застосовується переважно як елемент зовнішнього оформлення, а не з практичних міркувань.

— Бронза. Сплав на основі міді з оловом, має своєрідний колір (червоний або золотий). За основними властивостями аналогічний сталі (див. вище), з практичної сторони відрізняється лише оригінальним зовнішнім виглядом і більш високою вартістю. Тому використовується бронза рідко, переважно для додання ножу оригінального зовнішнього вигляду.

— Латунь. Сплав на основі міді та цинку, характерного золотистого кольору. За характеристиками і застосуванням аналогічний описаній вище бронзі, використовується більше з естетичних, а не практичних міркувань.

— Метал. Даний варіант вказується для моделей, у яких виробник з тих чи інших причин не став уточнювати конкретний склад металу, що ввикористовується для рукояті (сталь, алюміній, бронза тощо), а також для рукоятей, що складаються з незвичайних сплавів, що не належать ні до одного з описаних вище варіантів. Конкретні властивості «металу» можуть бути різними, найпростіше їх оцінювати по ціновій категорії ножа.

Загальна вага ножа. Оцінювати цей показник коштує залежно від типу (див. вище) і призначення: наприклад, для компактної похідної моделі невелика вага зазвичай є перевагою, серед мисливських і рибальських все залежить від спеціалізації, а мачете за визначенням повинні бути важкими — інакше рубати таким лезом буде просто незручно.

– Без вістря. Моделі, у яких переважно клинку відсутнє явно виражене вістря. Така конструкція не дає змогу клинку робити проколи, що в деяких ситуаціях може бути перевагою. Наприклад, такі моделі відмінно підходять на роль «першого ножа для юного туриста»: відсутність вістря знижує ймовірність травм, що важливо для дітей, які не мають чіткої навички з безпечного поводження з ножем. У «дорослих» ситуаціях відсутність вістря може стати в нагоді, наприклад, при знятті шкури зі здобутого звіра (щоб не проколоти нутрощі) або розрізанні сітки, що щільно прилягає до борту гумового човна. Крім того, наявність вістря може бути одним з критеріїв приналежності до холодної зброї; у багатьох країнах ніж без вістря автоматично не є такою зброєю, незалежно від інших особливостей конструкції.

— Блокування леза. Наявність в складаному ножі спеціального замка, який запобігає випадковому складанню леза. Таке складання і незручно, і вельми травмонебезпечно, оскільки на шляху руху леза зазвичай виявляються пальці власника; блокування запобігає подібним неприємностям. Відзначимо, що блокування може не встановлюватися в компактні швейцарські ножі, лезо яких не представляє небезпеки через невеликий розмір, а серед метеликів ця функція не зустрічається в принципі – сама конструкція рукояті не дає змогу ножу скластися під час утримання в руці.

— Відкриття однією рукою. Можливість відкриття складаного ножа...(див. «Конструкція») за допомогою однієї руки. Серед ножів з такою особливістю можна виділити два різновиди – з ручним і автоматичним відкриттям. В «ручних» моделях для відкриття однією рукою на клинку передбачається виступ (шпеньок) або виріз, який грає роль упору для великого пальця; в «автоматах» лезо розкладається (а в багатьох ножах-фронталках — і складається) під дією пружини, керованою кнопкою або слайдером. В будь-якому разі, дана функція забезпечує додаткову зручність; однак варто враховувати, що в деяких країнах відкриття однією рукою вважається однією з ознак холодної зброї.
Окремо відзначимо, що ножі-метелики в нашому каталозі також вважаються «одноручними», причому за визначенням: будь-який такий ніж можна «розкрутити» з закритого положення у відкрите за допомогою порівняно нескладного прийому.

— Гак Емерсона. Пристосування, призначене для відкриття складного ножа прямо при витягуванні з кишені. Ніж з таким пристосуванням, на відміну від більш традиційних моделей, носиться на кліпсі вістрям вгору, а не вниз; а сам гак розташовується на обуху біля основи клинка і сконструйований таким чином, що при витяганні ножа можна зачепитися гаком за край кишені і розкрити лезо повністю або майже повністю. Дана функція може виявитися вельми корисною в критичних ситуаціях, де, що називається, все вирішують частки секунди. З іншого боку, варто мати на увазі, що для її ефективного використання потрібен певний навик; а з тканинами гак Емерсона «не дружить», він може пошкодити матеріал кишені, так що найкраще застосовувати такий спосіб розкриття з джинсами або іншим одягом з щільної міцної матерії.

— Підпальцева виїмка. Наявність в конструкції ножа спеціального поглиблення, розташованого на рукоятці, там, де при прямому хваті поміщається вказівний палець. Ця функція забезпечує додаткову зручність при утриманні ножа, однак робить його менш універсальним – при використанні інших варіантів хвата, крім прямого, виїмка може створити труднощі (тому, наприклад, в мисливських моделях вона зустрічається досить рідко). Відзначимо, що наявність підпальцевої виїмки і її глибина може служити одним з критеріїв при визначенні приналежності до холодної зброї.

– Кріплення для ремінця. Наявність в конструкції рукоятки ножа спеціального кріплення для темляка – особливого ремінця. Темляк забезпечує додаткову зручність при витяганні ножа з чохла, може використовуватися для додаткової фіксації рукоятки в руці, для встановлення противаги, що полегшує рубаючі удари (для мачете і аналогічних моделей, див. «Тип») тозо. Традиційне кріплення для ремінця являє собою просто отвір в рукояті. Однак в деяких типах ножів (зокрема, швейцарських) цю роль може грати кільце, яке також застосовується для кріплення самого ножа на карабін, зв'язку ключів тощо.

— Чохол. Класичний чохол-аксесуар, що забезпечує зручність, а іноді і додаткову безпеку при зберіганні і транспортуванні інструменту. При цьому відмінність такого аксесуара від піхов (які виконують аналогічну функцію) полягає в тому, що в чохол, як правило, ніж поміщається цілком, тоді як піхви прикривають тільки клинок, залишаючи рукоятку зовні. Відповідно, саме чохлами зазвичай комплектуються складані ножі і мультитули, та й серед нескладаних моделей подібні приналежності досить популярні. А ось основні варіанти за матеріалами:

• Тканинний чохол. Найбільш популярний в наш час різновид. В якості «тканини» зазвичай використовується міцний і надійний матеріал, стійкий до стирання, перепадів температур, ультрафіолету тощо; характерний приклад — щільне нейлонове («кордура») або поліуретанове волокно. У будь-якому разі тканинні чохли дешевше шкіряних і не такі вимогливі до догляду, при цьому вони надійні, практичні, та й виглядають непогано, завдяки чому і набули широкого поширення.
• Шкіряний чохол. Шкіряні чохли характеризються насамперед характерним зовнішнім виглядом. Нерідко такий виріб – це не просто утилітарне доповнення до ножа, а повноцінний іміджевий аксесуар, що додатково підкреслює стиль і характер власника. Та й за ступенем захисту шкіряні чохли дещо перевершують тканинні. З іншого боку, натуральна шкіра обходиться досить дорого, потребує дотримання спеціальних правил догляду і в деяких ситуаціях може втрачати зовнішній вигляд і робочі властивості (наприклад, при намоканні і швидкому висушуванні матеріал може потріскатися). А різні шкірозамінники (які теж можуть матися на увазі в даному разі) можуть мати різні характеристики — як правило, вони напряму залежать від ціни.
• Чохол для перенесення. Даний варіант в нашому каталозі вказується в двох варіантах: або якщо виробник прямо не уточнив конкретний матеріал, або якщо ніж може постачатися з різними видами чохлів (на вибір користувача або залежно від партії/регіону постачання — цей момент варто уточнювати окремо). Втім, в будь-якому разі матеріал нерідко можна уточнити по фотографіях – адже чохли найчастіше виконуються зі шкіри або з тканини, а розрізнити ці варіанти нескладно.

— Піхви. Даний аксесуар, як і чохол, використовується для зручного і безпечного зберігання і перенесення ножа. Відмінність же полягає в тому, що піхви приховують лише клинок, залишаючи рукоятку відкритою. Відповідно, подібними виробами має сенс доповнювати тільки нескладані ножі. Відзначимо також, що піхви зазвичай розраховані на можливість швидкого вилучення ножа (ще одна відмінність від тих же чохлів). А ось найбільш популярні матеріали, що застосовуються для таких приналежностей:

• Пластикові піхви. Пластик-недорогий і водночас досить практичний матеріал. У наш час на ринку представлена велика різноманітність сортів пластика, що розрізняються за характеристиками; це дає змогу підібрати варіант практично під будь-яке призначення і цінову категорію ножа. Завдяки цьому пластикові піхви вельми популярні. Відзначимо тільки, що вироби з кайдекса (який теж формально є пластиком) в нашому каталозі винесені окремо.
• Піхви з кайдекса. Першопочатково «Кайдекс» («Kydex») — це торгова марка компанії Sekisui SPI, проте в наш час під цією назвою об'єднують також аналогічні матеріали інших виробників. Кайдекс фактично є особливим прогресивним різновидом пластика, який характеризується високою міцністю, стійкістю до подряпин (таку поверхню складно подряпати навіть спеціально) і загальною надійністю. Для ілюстрації можна відзначити, що з такого матеріалу в наш час виготовляються навіть авіаційні обтічники і морські глибоководні роботи. У світлі цього піхви з кайдекса і винесені в окрему категорію. Само собою, обходяться такі вироби дорожче пластикових – однак різниця в ціні не така серйозна, як можна було б уявити. Так що подібні піхви можна зустріти навіть в порівняно простих моделях ножів.
• Шкіряні піхви. Для шкіряних піхов характерні ті ж особливості, що і для чохлів з цього матеріалу. Такі вироби відмінно виглядають; нерідко вони, на додаток до практичних функцій, грають ще й роль іміджевих аксесуарів. Особливо добре даний матеріал поєднується з мисливськими і туристичними ножами в традиційному оформленні; власне, такі моделі найчастіше і доповнюються шкіряними піхвами. А з практичного боку шкіра характеризується відмінною міцністю. Водночас цей матеріал потребує дотримання деяких спеціальних правил використання та догляду. Наприклад, шкіряне виріб, який намок, повинен сохнути повільно, при невисокій температурі — інакше він може втратити блиск і деформуватися. А для повної гарантії поверхню таких піхов бажано періодично обробляти спеціальними засобами. Також відзначимо, що натуральна шкіра коштує досить дорого, а різні шкірозамінники (які теж можуть застосовуватися в даному разі) можуть мати різні характеристики — як правило, вони напряму залежать від ціни.
• Тканинні піхви. Піхви з щільної і міцної тканини – як правило, на основі синтетичного волокна (наприклад, нейлонової «кордури»). Для захисту від контакту тканини з лезом у таких виробах нерідко передбачається додаткова вставка з пластику або іншого щільного матеріалу. Проте загалом цей варіант, з низки причин, використовується досить рідко — переважно у порівняно недорогих ножах.