Порівняння Zidoo X10 vs HiMedia Q10 Pro

HDMI є найбільш поширеним сучасним інтерфейсом для роботи з HD-контентом і багатоканальним звуком. Відео- і аудіосигнал при такому підключенні передаються по одному кабелю, а пропускної здатності в останніх версіях (HDMI 2.0 і HDMI 2.1) вистачає для роботи з роздільною здатністю UltraHD і навіть вище. Практично будь-який сучасний екран (телевізор, монітор тощо) з підтримкою HD має як мінімум один вхід HDMI, тому і більшість медіаплеєрів і ТВ-ресиверів мають виходи цього типу. Однак зустрічаються і моделі без HDMI – це переважно застарілі або найбільш недорогі рішення, що використовують тільки аналогові відеоінтерфейси. Також бувають моделі на кілька HDMI і в більшості варіантів один з таких портів призначений для вхідного сигналу, при цьому порти HDMI розрізняються за версіями.

— v 1.4. Версія, представлена ще в 2009 році, проте не втрачає популярності і донині. Підтримує відео 4K (4096х2160) з частотою кадрів 24 к/с і Full HD — з частотою 120 к/с; останнє, крім іншого, дає змогу передавати по такому інтерфейсу ще й 3D-відео. Крім оригінальної v 1.4, існують також поліпшені версії v 1.4a і v 1.4b, де можливості по роботі з 3D були ще більше розширені.

— v 2.0. Версія, випущена в 2013 році. Крім іншого, представила можливість роботи з 4K-відео на швидкості до 60 к/с, сумісність з надшироким форматом 21:9, а також підтримку до 32 каналів і 4 потокі...в аудіо одночасно. Підтримка HDR в даній версії першопочатково не передбачалася, проте вона була введена в оновленні v 2.0a і ще більше розширена в v 2.0b; медіаплеєри з даної категорії можуть підтримувати як оригінальну версію 2.0, так і одну з поліпшених.

— v 2.1. Версія зразка 2017 року, також відома як HDMI Ultra High Speed. Дійсно забезпечує досить солідну пропускну здатність, що дає змогу працювати навіть з 10K-відео на швидкості в 120 к/с; крім того, ряд поліпшень торкнувся підтримки HDR. Відзначимо, що повноцінне використання HDMI v 2.1 можливе тільки зі спеціальним кабелем, проте функції більш ранніх версій залишаються доступними і при використанні звичайних дротів.

В даному разі під терміном «коаксіальний"мається на увазі різновид інтерфейсу S-P/DIF, що використовує електричний кабель з роз'ємом RCA. Даний інтерфейс забезпечує передачу звуку, зокрема багатоканального, в цифровому вигляді; при цьому електричний кабель більш сприйнятливий до перешкод, ніж оптичний, проте не настільки крихкий.

Модель процесора (CPU), встановленого в медіаплеєрі.

Ця інформація має переважно довідковий значення: процесор підбирається з таким розрахунком, щоб забезпечити ті чи інші практичні характеристики (максимальна роздільна здатність, підтримку певних стандартів, роботу вбудованих додатків тощо). Так що при виборі варто орієнтуватися насамперед на ці характеристики. Втім, при бажанні, знаючи модель процесора, можна знайти детальні дані по ньому і оцінити можливості медіацентру роботи з ресурсоємними додатками. Це може стати в нагоді, зокрема, якщо ви вибираєте модель під Android (див. вище) і плануєте інтенсивно використовувати додаткове ПО — набір програм під цю ОС досить великий, а деякі з них досить вимогливі до ресурсів системи.

Також відзначимо, що дані щодо CPU нерідко уточнюються в рекламних цілях — для акценту на тому, що в пристрої встановлений досить прогресивний чип відомого бренду. Серед найбільш поширених марок таких процесорів — Allwinner, Amlogic, Rockchip, Realtek.

Під ядром мається на увазі частина процесора, яка виконує потік команд. Відповідно, наявність декількох ядер дає змогу працювати з кількома потоками одночасно, що позитивно позначається на продуктивності. Теоретично більше ядер ( 4 ядра і навіть 6 ядер і більше) дає змогу підвищити ефективність процесора. Однак на практиці продуктивність CPU залежить від такої кількості додаткових факторів, що кількість ядер на цьому фоні є довідковим параметром. Наприклад, висококласний двоядерний процесор цілком може виявитися продуктивнішим, ніж недорогий чотириядерний.

Тактова частота процесора, встановленого в медіацентрі.

З технічної сторони чим вище цей показник — тим швидший процесор, і тим більша, відповідно, загальну швидкодію системи. Водночас продуктивність чипу залежить, крім власне частоти, від цілого ряду факторів — архітектури, кількості ядер, спеціальних особливостей конструкції і т. ін.; а на фактичну швидкість роботи всієї системи впливають показники інших компонентів, крім процесора. Крім того, виробники зазвичай підбирають процесори з таким розрахунком, щоб їх обчислювальної потужності гарантовано вистачило на всі функції, заявлені для медіацентру. Тому в даному випадку частота процесора є скоріше довідковим параметром (і почасти рекламним показником, що демонструє прогресивні характеристики пристрою), ніж практично значущим при виборі.

Стандарт HDR, який підтримується медіаплеєром.

Детальніше про HDR загалом див. вище, а стандарт визначає деякі особливості реалізації цієї функції. На сьогодні актуальними є такі формати HDR:

— HDR10. Історично перший зі споживчих HDR-форматів, менш досконалий, ніж описані нижче варіанти, проте дуже поширений. Зокрема, HDR10 підтримують практично всі стрімінгові сервіси, які взагалі надають HDR-контент, також він є загальноприйнятим для дисків Blu-ray. Дає змогу працювати з глибиною кольору 10 біт (звідси й назва). Водночас пристрої такого формату сумісні й з контентом у HDR10+, хоча його якість буде обмежуватися можливостями оригінального HDR10.

— HDR10+. Удосконалена версія HDR10. За тієї ж глибини кольору (10 біт) використовує так звані динамічні метадані, що дають змогу передавати інформацію про глибину кольору не тільки для груп з декількох кадрів, але й для окремо взятих кадрів. Завдяки цьому досягається додаткове поліпшення передачі кольору.

— Dolby Vision. Прогресивний стандарт, який використовується, зокрема, у професійному кінематографі. Дає змогу добиватися глибини кольору 12 біт, використовує описані вище динамічні метадані, до того ж дає можливість передавати в одному відеопотоці відразу два варіанти зображення — HDR і звичайне (SDR). Водночас Dolby Vision базується на тій же технології, що й HDR10, тому в сучасній відеотехніці цей формат зазв...ичай поєднується з HDR10 або HDR10+.

Набір відеокодеків, підтримуваний пристроєм.

Кодеком — від словосполучення «Кодер-ДЕКодер» — в даному разі називають формат, який використовується для кодування цифрового відео при зберіганні/передачі та розкодування при відтворенні (без кодування відео займали б невиправдано багато місця). Не варто плутати цей параметр з форматом відеофайлів: різні файли одного і того ж формату можуть бути закодовані різними кодеками, і якщо відповідний кодек плеєром не підтримується — відтворення відео буде неможливим, навіть якщо сам формат файлу відповідає можливостям пристрою. А в моделях з підтримкою онлайн-TV (див. «Функції і можливості») цей нюанс визначає ще й сумісність з конкретною трансляцією: загальний формат трансляції вказується саме за кодеком, що використовується для цього.

Загалом сучасні пристрої зазвичай мають досить широкі пакети кодеків (один з найпрогресивніших — H.265, також популярний кодек AV1), і з відтворенням відео зазвичай не виникає проблем; у крайньому ж разі можна скористатися спеціальними програмами для перекодування файлів. Що стосується конкретних кодеків, то дані по ним можна знайти в спеціальних джерелах, однак при штатному використанні медіаплеєрів такі подробиці не потрібні.

Набір аудіокодеків, підтримуваних пристроєм.

Кодеком — від словосполучення «Кодер-ДЕКодер» — в даному разі називають формат, який використовується для кодування і стиснення звуку в цифровому вигляді при зберіганні/передачі та розкодування — при відтворенні (без кодування цифровий звук в принципі неможливий, а стиснення дає змогу зменшити об'єми даних, займані цією інформацією). Дані про підтримувані кодеки актуальні насамперед для оцінки того, чи зможе програвач працювати зі звуком в тому чи іншому відеофайлі. Річ у тім, що навіть у відеофайлах одного і того ж формату (див. нижче) звуковий супровід може стискатися різними кодеками; і якщо плеєр підтримує формат файлу, але не підтримує кодек — відтворення звуку стане неможливим.

Теоретично подібні правила актуальні також для аудіофайлів і онлайн-трансляцій (всіх форматів — ТВ, відео, аудіо). Однак на практиці під час роботи з таким контентом можна не звертати увагу на дані про кодеки. Так, для кожного формату аудіофайлів, зазвичай, використовується свій стандартний кодек, і підтримка типу файлів автоматично означає і підтримку кодека. А трансляції зазвичай використовують загальноприйняті аудіодекодери на зразок MPEG-1 або MPEG-2, які практично гарантовано підтримуються будь-яким сучасним плеєром, розрахованим на подібні трансляції.

Що стосується конкретних кодеків, то дані по ним можна знайти в спеціальних джерелах, однак при штатному використанні пристроїв такі подробиці зазвичай не потрібні.