Порівняння MikroTik RB2011UiAS-IN vs MikroTik RB2011IL-IN

Спосіб з'єднання маршрутизатора з Інтернетом або інший зовнішньою мережею.

Практично всі сучасні маршрутизатори мають для цієї мети мережеві роз'єми Ethernet, проте, крім них, можуть передбачатися й інші варіанти підключення — як провідні (ADSL, оптика SFP/SFP+), так і бездротові (мобільний доступ через 3G/4G модем або SIM-карту). Ось особливості кожного варіанта:

— Ethernet. Стандартний роз'єм під мережний кабель LAN («вита пара») — найбільш популярний сучасний формат дротового зв'язку в комп'ютерних мережах. Широко використовується як в «локалках», так і для надання доступу до Інтернету. Цей стандарт дещо поступається SFP/SFP+ (див. нижче) по швидкості і перешкодозахищеності, зате обходиться значно дешевше. Швидкість роботи в сучасних версіях Ethernet може досягати 10 Гбіт/с (див. «Швидкість підключення WAN портів»), в теорії можливо і подальше збільшення пропускної здатності.

— SFP/SFP+ (оптика). Роз'єм для передачі мережевого трафіку по оптоволоконному кабелю. Головна перевага такого кабелю — повна нечутливість до електромагнітних перешкод. А швидкості передачі даних може досягати 2,7 Гбіт/с в оригінальному SFP і 16 Гбіт/с в SFP+. Водночас підтримка цього стандарту обходиться недешево, а згадані переваги на практиці потрібні не так часто. Тому SFP/SFP+ зу...стрічається в основному в маршрутизаторах середнього і топового рівня.

— ADSL. Підключення до Інтернету через стаціонарну телефонну мережу з використанням технології ADSL. Ключовою перевагою такого підключення можливість використання вже існуючих мереж, без прокладки додаткових дротів; при цьому доступ в Інтернет повністю відділений від телефонного зв'язку і трафік не заважає голосових дзвінків. З іншого боку, пропускна здатність ADSL за сучасними мірками дуже невисока (не більше 24 Мбіт/с), до того ж швидкість передачі даних помітно нижче, ніж на прийом. Це може створити проблеми для відеозв'язку і деяких інших специфічних завдань. Так що в наш час ADSL використовується все рідше.

— 3G/4G-модем (USB). З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу за допомогою окремого модему 3G або 4G зв'язку, що підключається до порту USB. Така можливість може стати в нагоді там, де немає повноцінного дротового підключення (наприклад, у сільській місцевості), а також як запасний варіант на випадок відмови основного каналу зв'язку. А тип підтримуваної мережі залежить в основному від використовуваного модему (сумісність роутера з різними моделями не завадить уточнити окремо, проте найчастіше з цим проблем немає). Що стосується конкретних видів мереж, то більшість 3G-модемів, що працюють в мережах UMTS (тих же, що масово використовуються мобільними телефонами); швидкість передачі даних в таких мережах може досягати 75 Мбіт/с (втім, зазвичай вона значно нижче). Рідше зустрічаються 3G-модеми для мереж EV-DO на основі CDMA — цей стандарт має менші швидкості (до 14,7 Мбіт/с) і не таке велике покриття, як UMTS, однак і обладнання, і сама зв'язок можуть виявитися дешевше. А під позначенням «4G» мається на увазі лише один тип мереж LTE; він забезпечує швидкість до 173 Мбіт/з, однак поширений не так широко, як 3G.

— SIM-карта. Ще один варіант підключення до Інтернету через мобільні мережі — власний слот під SIM-карту, передбачений в конструкції маршрутизатора. Цей варіант зручний тим, що для мобільного Інтернету не потрібно купувати додаткове пристрій (модем) — достатньо придбати SIM-карту оператора. З іншого боку, через вбудованих модулів мобільного зв'язку такі роутери самі по собі обходяться дорожче аналогів під USB-модеми. До того ж можливості підключення в них обмежуються характеристиками модуля: приміром, роутер для 3G мереж не зможе повноцінно використовувати мережі 4G (тоді як USB-модем можна поміняти на більш прогресивний). Як наслідок, цей варіант в сучасному обладнанні зустрічається порівняно рідко.

Кількість оптичних мережевих портів стандарту SFP, передбачена у конструкції пристрою. Підкреслимо, що йдеться про «звичайні» SFP; дані SFP+, як правило, вказуються окремо.

Саме у свічах під маркуванням «SFP» зазвичай мається на увазі роз'єм під оптоволокно зі швидкістю підключення до 1 Гбіт/с. Формально це не наприклад багато, порівняно зі швидкостями RJ-45; однак цей формат підключення має низку переваг. Одним із головних є велика ефективна дальність: згаданий гігабітний стандарт працює з кабелем довжиною до 550 м, причому за мірками оптоволокна це ще дуже небагато. Щоправда, сам кабель чутливий до перегинів і потребує досить делікатного звернення; з іншого боку, він абсолютно несприйнятливий до електромагнітних перешкод. З іншого боку, в цілому формат SFP помітно менш популярний у мережному обладнанні, ніж RJ-45; тому і портів такого типу навіть у просунутих пристроях передбачається небагато ( 1 порт або 2 порти, рідше більше). Також варто враховувати, що можуть зустрічатися наприклад звані combo-роз'єми, що поєднують у собі SFP та RJ-45; наявність таких портів уточнюється у примітках, вони враховуються як із підрахунку RJ-45, і за підрахунку SFP.

Наявність в маршрутизаторі консольного порту. Цей роз'єм застосовується для управління налаштуваннями пристрою з окремого комп'ютера, який і відіграє роль пульта управління — консолі. Перевагою такого формату роботи є те, що доступ до функцій маршрутизатора не залежить від стану мережі; крім того, на консолі можна використовувати спеціальні утиліти, що забезпечують більш широкі можливості, ніж звичайний веб-інтерфейс або мережеві протоколи (див. «Управління»). Як консольного порту нерідко застосовується роз'єм типу RS-232, проте в сучасних роутерах цю роль може виконувати окремий вхід Ethernet (не застосовується ні для яких інших цілей).

Модель процесора, встановленого у пристрої. Процесор відповідає за обробку мережного трафіку та роботу програмного забезпечення. Знаючи його назву, можна отримати більш розгорнуті дані про швидкісні можливості обладнання та зрозуміти, наскільки необхідний такий потужний або навпаки посередній елемент на борту. У нових моделях Wi-Fi обладнання нерідко встановлюються співпроцесори або звані NPU-модулі, які знімають навантаження з основного процесора.

Кількість ядер в процесорі, встановленому в пристрої. Під ядром в даному випадку мається на увазі частина процесора, що виконує один потік команд. Відповідно, наявність декількох ядер дозволяє працювати з декількома потоками одночасно, що позитивно позначається на продуктивності.

Кількість тактів за секунду, яке видає процесор в штатному робочому режимі. Тактом називається окремий електричний імпульс, який використовується для обробки даних і синхронізації процесора з іншими компонентами комп'ютерної системи. Різні операції можуть вимагати як долей такту, так і кількох тактів, однак у будь-якому разі тактова частота є одним з основних параметрів, що характеризують продуктивність і швидкість роботи процесора — за інших рівних умов характеристиках процесор з більш високою тактовою частотою буде працювати швидше і краще справлятися зі значними навантаженнями.

Кількість оперативної пам'яті (RAM), передбачене у пристрої. Об'єм «оперативки» є одним із показників потужності апарату: чим він більший, тим вища швидкодія і тим краще пристрій справлятиметься з «важкими» завданнями.

Кількість пам'яті, виділена під роботу операційної системи на борту пристрою. У ній зберігається ОС та програма управління. Зазначимо, що Flash-пам'ять недоступна для використання кінцевого користувача.

Стандарт входу PoE, передбаченого у пристрої.

Сама по собі технологія PoE (Power over Ethernet) дає можливість передавати по мережному кабелю Ethernet не тільки дані, але і енергію для живлення мережевих пристроїв. А наявність входу PoE дає змогу самому маршрутизатору отримувати живлення таким способом. Зазначимо, що існують спеціальні пристрої - наприклад звані PoE-інжектори - що дозволяють додати у звичайний мережевий сигнал ще й живлення (тобто доповнити підтримкою PoE обладнання, яке спочатку не має такої функції).

Щодо стандартів PoE, то вони визначають як потужність живлення, наприклад і основні можливості за погодженням джерела живлення зі споживачем — той та інший мають підтримувати один стандарт, інакше нормальна робота буде неможливою. У цьому формати, мають маркування виду «802.3*», називають активними; їх загальною особливістю є те, що при підключенні навантаження джерело живлення спочатку «опитує» її, перевіряючи, чи відповідає пристрій, що живиться, вимогам відповідного стандарту, і якщо наприклад — то яку саме потужність потрібно на нього подавати. У пасивному стандарті такої функції немає. А ось докладний опис конкретних варіантів:

- 802.3at. Стандарт, спочатку випущений ще в 2009 році і відомий як PoE+, або PoE тип 2. Стандартна потужність живлення, що отримується на такій вхід - 25.5 Вт, з напругою від 42.5 до 57 В та струмом у парі до 600 мА.

- 802.3af/at. Дане маркування о...значає, що вхід PoE підтримує як описаний вище стандарт 802.3at, наприклад і раніше 802.3af (PoE тип 1). Другий формат помітно скромніший за можливостями: він передбачає потужність на вході живлення до 13 Вт, вхідна напруга 37 - 57 В і струм в парі проводів живлення до 350 мА. Незважаючи на "поважний вік", багато пристроїв з виходами живлення 802.3af все ще продовжують використовуватися в наш час; наприклад що і для входу живлення маршрутизатора сумісність із цим стандартом може виявитися зайвим. Зазначимо тільки, що 802.3af охоплює цілих чотири наприклад званих класу потужності (з 0 по 3), що відрізняються за конкретним числом ват на виході та вході. Так що при підключенні живлення від пристрою з цим стандартом PoE не завадить додатково уточнити сумісність класів потужності.

- Пасивний. Максимально простий і недорогий стандарт, створений для застосування переважно в обладнанні початкового рівня (оскільки реалізація активних стандартів PoE в цілому обходиться недешево). Як уже згадувалося вище, ключовою відмінністю від описаних вище форматів є те, що джерело живлення подає енергію «як є» — із строго фіксованою напругою та потужністю, не перевіряючи характеристик навантаження та не підлаштовуючись під неї. Саме це забезпечує невисоку ціну та доступність. З іншого боку, при використанні пасивного входу PoE треба приділяти максимальну увагу тому, щоб напруга та потужність джерела живлення відповідали характеристик маршрутизатора; а подібне узгодження буває досить непростою справою у світлі того, що пасивний стандарт не має чітко визначених стандартів навіть за напругою, не кажучи вже про потужність. При цьому нестиковка призводить до того, що в кращому випадку (якщо напруга/потужність на виході нижче необхідних для навантаження) живлення просто не запрацює, а в гіршому (при надлишку напруги/потужності) велика ймовірність навантажень, перегріву і навіть поломок з загораннями - причому такі неприємності можуть статися не відразу, а через значний час. Так що звертати увагу на даний варіант варто насамперед у тих випадках, коли простота та доступність важливіші, ніж прогресивні стандарти живлення. При цьому відзначимо, що деякі свічі, що мають на додаток до пасивного входу також пасивний вихід PoE, допускають з'єднання «каскадом» - у вигляді послідовного ланцюжка з кількох пристроїв, що живляться від одного зовнішнього джерела (головне, щоб у цього вистачало потужності).

Окремо підкреслимо, що не варто намагатися підключити активне джерело живлення до пасивного входу, і навпаки. У першому випадку пристрій просто не пройде перевірку, яка проводиться перед подачею енергії, та живлення не ввімкнеться. А в другому випадку можливі серйозні збої і навіть аварії: пасивне джерело живлення подає енергію відразу, не перевіряючи характеристик пристрою, що живиться, що створює ризик перевантажень при невідповідності робочих параметрів.