Порівняння Tenda AC6 vs TP-LINK Archer C20 V1

Способи з'єднання з Інтернетом (або іншою зовнішньої мережею, наприклад, у режимі моста), які підтримуються пристроєм.

Класичним і найпоширенішим варіантом такого з'єднання в наш час є LAN (Ethernet), однак цим справа не обмежується. Дротовим способом підключення може також здійснюватися через ADSL або оптоволокно SFP, а бездротовим — через мобільні мережі (за допомогою SIM-карти або зовнішнього модема 3G або 4G), а також через Wi-Fi. Ось детальніший опис кожного варіанта:

— Ethernet (RJ45). Класичне дротове підключення через мережевий кабель через роз'єм RJ-45, що також відоме як «LAN», хоча це позначення не зовсім коректне. У наш час є одним з найпоширеніших способів дротового підключення до Інтернету, також широко застосовується в локальних мережах. Пов'язано це з тим, що швидкість роботи Ethernet фактично обмежується лише можливостями мережевих контролерів; при цьому навіть найпростіші модулі підтримують до 100 Мбіт/с, а в прогресивному обладнанні це значення може сягати 10 Гбіт/с.

— ADSL. Технологія, що застосовується переважно для дротового підключення до Інтернету через існуючі лінії стаціонарного телефонного зв'язку. У цьому полягає її головна перевага — можна використову...вати готові лінії, не вовтузитися з прокладкою великого числа додаткових дротів; при цьому ADSL працює незалежно від телефонних дзвінків і не заважає їм. Водночас швидкість такого підключення помітно нижча, ніж через Ethernet — навіть у передовому обладнанні вона не перевищує 24 Мбіт/с. До того ж трафік при ADSL-зв'язку розподіляється асиметрично: повна швидкість досягається тільки під час роботи на прийом, швидкість передачі даних значно нижча, що створює проблеми для відеозв'язку й деяких інших завдань. Так що в наш час ADSL поступово витісняється сучаснішими стандартами, хоча до повного зникнення цієї технології все ще далеко.

— Wi-Fi. Підключення до джерела зовнішніх даних через Wi-Fi. Такий формат роботи за визначенням використовують адаптери Wi-Fi (див. «Тип пристрою), а також більшість MESH-обладнання. (Утім, якщо комплект поставки MESH-системи включає і вузли, і головний керуючий пристрій для них, то WAN-вхід може зазначатися для керуючого пристрою, і часто це не Wi-Fi). Також вхід даних цього типу може передбачатися в інших видах обладнання — зокрема, роутерах і точках доступу (наприклад, для роботи в режимі моста чи репітера).

— 3G модем (USB). З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу 3G з використанням окремого зовнішнього модема, підключеного до USB-порту. Найчастіше мова йде про мережі UMTS (розвиток мобільного зв'язку GSM), найпоширеніших у Європі й на пострадянському просторі; однак може передбачатися також можливість використовувати модеми для мереж CDMA (технологія EV-DO). Ці нюанси, а також сумісність з конкретними моделями модемів, потрібно уточнювати окремо. Однак у будь-якому разі 3G-зв'язок може стати непоганим варіантом для ситуацій, у яких дротове підключення до Інтернету утруднене або неможливе — наприклад, у приватному секторі. Крім того, деякі Wi-Fi пристрої з цією функцією оснащуються автономними джерелами живлення і можуть використовуватися навіть «на ходу». Швидкість передачі даних у 3G-зв'язку наближається до широкосмугового дротового підключення (від 2 до 70 Мбіт/с за нормального сигналу, залежно від конкретної технології); щоправда, вона менша, ніж у 4G-мережах (див. нижче), зате покриття 3G ширше, а обладнання під цей стандарт обходиться дешевше.

— 4G (LTE) модем (USB). З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу 4G (LTE) з використанням окремого зовнішнього модема, підключеного до USB-порту. З головних особливостей аналогічне до описаного вище 3G-підключення, з поправкою на те, що у цьому разі використовуються прогресивніші мережі — четвертого покоління. Швидкість передачі даних у таких мережах досягає близько 150 Мбіт/с; вони не настільки поширені, як 3G-зв'язок, проте незабаром можна чекати зміни ситуації. Крім того, варто зазначити, що в Європі й на пострадянському просторі мережі LTE зазвичай розгортаються на основі 3G UMTS і GSM мереж; тому за умови відсутності повноцінного 4G-покриття модеми для таких мереж можуть працювати за стандартом 3G і навіть GSM.

— SIM-карта. З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу з використанням SIM-карти оператора мобільного зв'язку, встановленої прямо на пристрій. Конкретний тип підтримуваних мереж залежить як від можливостей роутера, так і від умов конкретного мобільного оператора; проте все таке обладнання сумісне як мінімум з мережами 3G, а нерідко й 4G. Особливості цих мереж детально описані вище (там також можна прочитати й про переваги мобільного підключення до Інтернету). Цей варіант зручний тим, що він дає змогу обійтися без окремого USB-модема — достатньо придбати SIM-карту, вартість якої незначна. Крім того, використання «сімок» позитивно позначається на компактності й зручності в транспортуванні. З іншого боку, вбудований модуль мобільного зв'язку помітно впливає на загальну вартість — причому при купівлі за нього в будь-якому разі доведеться платити (тоді як модель з підтримкою зовнішніх модемів не обов'язково купувати відразу з модемом, такі пристрої зазвичай допускають і дротове підключення). Тому на цей варіант варто звертати увагу в тому випадку, якщо ви з самого початку плануєте підключатися до Інтернету через мобільні мережі.

— SFP (оптика). Підключення через оптоволоконний кабель стандарту SFP. Таке з'єднання може здійснюватися на високих швидкостях (які вимірюються гігабайтами в секунду), а оптоволокно, на відміну від кабелю Ethernet, практично нечутливе до зовнішніх перешкод. З іншого боку, підтримка цього стандарту обходиться недешево, а для побутового використання його можливості надмірні. Тому SFP зустрічається переважно у Wi-Fi пристроях професійного рівня.

Максимальна швидкість, що забезпечується пристроєм при бездротовому зв'язку в діапазоні 5 ГГц.

Цей діапазон використовується в Wi-Fi 4 і Wi-Fi 6 як один з доступних, в Wi-Fi 5 — як єдиний (див. «Стандарти Wi-Fi»). А максимальна швидкість уточнюється в характеристиках тому, що можливості конкретного обладнання можуть бути помітно скромніше, ніж загальні можливості стандарту. Наприклад, пристрій з підтримкою Wi-Fi 4 може видавати лише 300 Мбіт/с, хоча теоретичний максимум у даного стандарту вдвічі вище — 600 Мбіт/с. Це пов'язано з тим, що максимально можлива швидкість зв'язку досягається за певних умов (зокрема, при використанні декількох антен), і далеко не кожна модель повністю задовольняє цим умовам. Конкретні цифри в даному разі такі: значення до 500 Мбіт/с є досить скромним, найбільше пристроїв підтримують швидкості в діапазоні 500 – 1000 Мбіт/с, показники в 1 – 2 Гбіт/з можна віднести до категорії «вище середнього», а найбільш прогресивні моделі забезпечують і більше 2 Гбіт/с.

Також варто відзначити, що в цьому пункті вказується значення швидкості для ідеальної ситуації. На практиці ж вона може бути помітно менше (нерідко — в рази), особливо при великій кількості бездротової техніки, одночасно підключеної до обладнання.

Під LAN в даному разі маються на увазі стандартні мережеві роз'єми (відомі як RJ-45), призначені для дротового підключення пристроїв локальної мережі – ПК, серверів, додаткових точок доступу тощо. Кількість портів відповідає числу пристроїв, яку можна напряму підключити до обладнання дротовим способом.

Що стосується швидкості, то на сьогоднішній день найбільш популярними варіантами є 100 Мбіт/с (Fast Ethernet) і 1 Гбіт/с (Gigabit Ethernet). При цьому, завдяки розвитку техніки, гігабітних пристроїв випускається все більше, хоча на практиці така швидкість має критичне значення тільки при передачі великих об'ємів інформації. При цьому, деякі моделі крім штатної швидкості основних LAN-портів можуть мати LAN-порт 2.5 Гбіт/с, 5 Гбіт/с і навіть 10 Гбіт/с,, що має підвищену пропускну здатність.

Кількість портів USB 2.0, передбачених у конструкції пристрою.

USB в даному випадку відіграє роль універсального інтерфейсу для підключення до роутера периферійних пристроїв. Конкретні підтримувані USB-девайси і способи їх застосування можуть бути різними. В якості прикладів можна привести роботу з флешкою, що відіграє роль накопичувача для роботи в режимі FTP або файл-сервера (див. «Функції/можливості»), з'єднання з принтером в режимі принт-сервера (див. там само), підключення 3G-модему (див. «Вхід даних (WAN-port)») і т. ін.

Конкретно ж USB 2.0 дозволяє передавати дані зі швидкістю до 480 Мбіт/с. Це помітно менше, ніж у більш прогресивних стандартів (починаючи з описаного нижче USB 3.2 gen1), та й потужність живлення у подібних роз'ємів невелика. Проте навіть таких характеристик нерідко виявляється цілком достатньо, з урахуванням специфіки застосування Wi-Fi пристроїв. Крім того, до порту USB 2.0 можна підключити і периферію під більш нові версії — головне, щоб потужності живлення вистачило. Тому хоча цей стандарт вважається застарілим, він усе ще широко застосовується в сучасному бездротовому обладнанні. Зустрічаються навіть моделі, де передбачається 2 і навіть більше портів USB 2.0; це дозволяє одночасно застосовувати відразу кілька зовнішніх пристроїв — наприклад, 3G-модем і флешку.

Загальна кількість антен (всіх типів — див. нижче), передбачене в конструкції пристрою.

У сучасному Wi-Fi обладнанні даний показник може бути різним: крім найпростіших пристроїв з 1 антеною, зустрічаються моделі, де це число становить 2, 3, 4 і навіть більше. Сенс використання декількох антен полягає в двох моментах. По-перше, якщо на одну антену доводиться кілька зовнішніх пристроїв — їм доводиться ділити між собою смугу пропускання, і фактична швидкість зв'язку для кожного абонента падає відповідно. По-друге, така конструкція може знадобитися і при зв'язку з одним зовнішнім пристроєм — для роботи з технологією MU-MIMO (див. нижче), що дозволяє повністю реалізувати можливості сучасних стандартів Wi-Fi.

У будь-якому разі більша кількість антен, зазвичай, означає більш прогресивне і функціональний пристрій. З іншого боку, даний параметр помітно впливає на вартість; так що спеціально шукати обладнання з великим числом антен має сенс переважно тоді, коли швидкість і стабільність зв'язку є критично важливими.

Підтримка пристроєм технології MU-MIMO — розрахованого на багато користувачів потокового введення-виведення.

Зв'язок у кілька потоків реалізується за рахунок використання кількох антен як на передавальному, так і на пристрої, що приймає. Це дозволяє збільшити пропускну спроможність каналу, а також підвищити загальну якість та стабільність зв'язку. А термін «розрахований на багато користувачів» зазвичай означає, що Wi-Fi обладнання здатне одночасно працювати з декількома зовнішніми пристроями, що підтримують багатопотоковий режим (MIMO). Виняток становлять лише Wi-Fi адаптери (див. «Тип пристрою») — у них йдеться швидше про здатність максимально ефективно взаємодіяти з роутером/точкою доступу, де також використовується MU-MIMO.

Загальна кількість в роутері антен, що відповідають за зв'язок в діапазоні 2,4 ГГц. Детальніше про кількість антен див. «Всього антен», про діапазоні — Частотний діапазон».

Загальна кількість в роутері антен, що відповідають за зв'язок в діапазоні 5 ГГц. Детальніше про кількість антен див. «Всього антен», про діапазон — «Частотний діапазон».

Загальна кількість в роутері антен, здатних працювати як на 5 ГГц так і на 2.4 ГГц частоті. Детальніше про кількість антен см. "всього антен«, про діапазон — »Частотний діапазон".