Порівняння NAD PP4 vs NAD PP 3i

Динамічний діапазон фонокорректора — це різниця між максимальним рівнем сигналу, який він може видавати, і максимальним рівнем власного шуму (який неминуче виникає в будь-яких електронних аудиоустройствах). У певному сенсі цей параметр схожий з співвідношенням сигнал/шум (див. нижче), проте в даному випадку мова йде про різницю між максимальним рівнями сигналу і шуму, а не між середніми.

Чим більше динамічний діапазон, тим більш прогресивним вважається фонокоректор (за інших рівних умов). У топових моделях цей показник може перевищувати 90 дБ і навіть 100 дБ. Зазначимо тільки, що в універсальних пристроях (див. «Призначення») діапазони по MM і MC можуть розрізнятися — перший зазвичай вище, він і наводиться в характеристиках.

Найбільший середньоквадратичний (RMS) рівень вихідного сигналу, який може забезпечити фонокоректор. Фактичний рівень може бути і нижче, залежно від рівня вхідного сигналу і коефіцієнта посилення.

Нагадаємо, що фонокоректор зазвичай працює у форматі передпідсилювача, що підвищує слабкий сигнал зі звукознімача до лінійного рівня, для передачі на підсилювач потужності. Мінімальний рівень сигналу, достатній для подання на підсилювач потужності, складає близько 150 мВ; проте в фонокоректорах зазвичай передбачаються більш високі значення. Це робиться з тих міркувань, що чим вище власний сигнал — тим менше на нього впливають зовнішні електромагнітні перешкоди. Максимумом для сучасних фонокоректорів фактично є 2 В на виходах RCA, на виходах XLR можуть зустрічатися і більш високі показники.

Крім цього, з вихідним рівнем пов'язані деякі нюанси узгодження фонокоректора і зовнішнього підсилювача; детальну інформацію про це можна знайти в спеціальних джерелах.

Під вихідним імпедансом в даному випадку мають на увазі внутрішній опір аналогових звукових виходів фонокорректора. Не вдаючись у зайві подробиці, сенс даного параметра можна описати так: чим нижче вихідний імпеданс — тим менше падає напруга на виході фонокорректора (фактичний рівень сигналу) при підключенні зовнішнього навантаження.

Існує думка, що в ідеалі вихідний опір фонокорректора повинно бути як можна нижче (а вхідний імпеданс підключеною до нього навантаження, навпаки, як можна вище). Почасти це вірно, проте в деяких ситуаціях, навпаки, краще показують себе моделі з високим вихідним імпедансом. Тому даний показник в сучасних фонокорректорах може бути різним — від декількох ом до декількох тисяч ом. Вибір оптимального значення залежить від зовнішнього навантаження, з якої планується використовувати пристрій; тут існує безліч специфічних нюансів, вони докладно описані в спеціальних джерелах.

— Рівня. Можливість регулювати рівень вихідного сигналу (RMS). Дана функція застосовується насамперед для підстроювання фонокорректора під зовнішній підсилювач потужності. Будь-який такий підсилювач має обмеження по максимальній потужності вхідного сигналу, інакше виникає перевантаження з усіма витікаючими з цього наслідками (від спотворень звуку до виходу з ладу електроніки). Даний регулятор дозволяє уникнути таких ситуацій: якщо рівень вихідного сигналу фонокорректора дуже високий, його можна знизити, а при підключенні до менш чутливого підсилювача — відповідно, підвищити. Теоретично за рахунок цієї налаштування можна змінювати і загальну гучність звуку, однак на практиці це вкрай не рекомендується, краще використовувати спеціально призначені для цього регулятори.

— Вхідний чутливості. Можливість змінювати вхідні чутливість фонокорректора. Детальніше про вхідної чутливості див. відповідні пункти; тут же відзначимо, що в ідеалі її значення повинно бути таким же або трохи нижче, ніж рівень вхідного сигналу. Наприклад, для MM-картриджа на 4 мВ допускається чутливість коректора в 3 мг або 4 мг, але от 5 мВ вже буде недостатньо. І навпаки, дуже низький поріг чутливості може призвести до перевантаження системи. Ця налаштування дозволяє виставити оптимальне значення під той чи інший звукознімач.

— Вхідного імпедансу. Дана регулювання дозволяє підбирати оптим...альне співвідношення між вихідним імпедансом звукознімача і вхідним імпедансом фонокорректора. Детальніше про вхідному імпедансі див. відповідні пункти. Тут же відзначимо, що дана функція особливо важлива для MC-звукознімачів (див. «Призначення»), оскільки ММ-«голови» зазвичай мають стандартне опір в 4,7 кОм і їм налаштування не потрібна.

— Вхідний ємності. Можливість змінювати вхідну ємність фонокорректора для підстроювання під інші компоненти системи — у цьому разі звукознімач і з'єднувальні дроти. Нагадаємо, що в ідеалі сумарна ємність коректора і дротів повинна бути дорівнює ємності «голови», інакше в звуці може з'явитися неприємна забарвлення і додаткові спотворення. Без регулювання вхідної ємності досягти цього відповідності буває дуже непросто. Дана функція особливо актуальна для роботи з MM-звукознімачами.

— Балансу. Можливість ручного розподілу рівня гучності між правим та лівим каналом стереозвуку. Таким чином можна «зрушувати» чутний звук вправо або вліво по своєму бажанню. У фонокорректорах дана функція корисна насамперед тим, що на зношених та/або неякісних пластинках баланс нерідко виявляється збитим, і для приведення звуку до норми доводиться вдаватися до ручного налаштування. Така налаштування може стати в нагоді і в інших випадках — наприклад, якщо до зсуву балансу призводить акустика самого приміщення. Водночас відзначимо, що управління балансом не є ключовою функцією для фонокорректоров: по-перше, воно може передбачатися і в інших компонентах аудіосистеми (ресивері, підсилювачі потужності); по-друге, додаткові регулювання ускладнюють пристрій і підвищують імовірність спотворення звуку. Як наслідок, у висококласних моделях дана можливість практично не зустрічається.

Наявність системи шумозаглушення в фонокорректоре. Загальне призначення таких систем зрозуміло вже з назви, при цьому шумозаглушення може працювати як з власними шумами підсилювача (підвищуючи таким чином співвідношення сигнал/шум), так і з сторонніми шумами із зовнішніх джерел (наприклад, шерехами голки на платівці).

Дана функція може зустрічатися в фонокорректорах самого різного рівня, від бюджетних до топових. Відповідно, якість її роботи також може різнитися. Однак у будь-якому разі варто відзначити два моменти. З одного боку, шумозаглушення дійсно здатне поліпшити звук, зробивши його більш чистим. З іншого — додаткова обробка аудіосигналу неминуче вносить в нього свої спотворення, і під час роботи шумоглушника може постраждати достовірність і деталізація звучання, а тихі фрагменти можуть «потрапити під роздачу» нарівні з сторонніми шумами. Тому дана функція нерідко робиться отключаемой.