Порівняння Creative Sound Blaster Z vs Asus Xonar DG

Основний інтерфейс, який використовується для підключення звукової карти до комп'ютера або іншого пристрою.

Як і самі звукові карти, використовувані у них інтерфейси діляться на внутрішні ( PCI, PCI-E USB, USB C, FireWire, Thunderbolt, 3.5 мм mini-jack, Bluetooth). Ось детальніший опис кожного з цих варіантів:

– PCI-E. Основний сучасний інтерфейс підключення внутрішньої периферії (зокрема звукових карт) до материнських плат комп'ютерів. Використовується у більшості моделей внутрішнього типу (див. вище). Головною перевагою рішень з PCI-E є те, що роз'єми для їх підключення можна знайти практично на будь-якій сучасній «материнці». Правда, ці роз'єми можуть знадобитися для інших комплектуючих – відеокарти, ТВ-тюнера або навіть SSD-накопичувача; проте навіть на найпростіших материнських платах слотів PCI-E зазвичай кілька, тому цей момент не можна назвати серйозним недоліком.

– PCI. Інтерфейс підключення плат розширення до материнської плати ПК. Є попередником PCI-E, має значно меншу пропускну спроможність і скромніші можливості, тому загалом є застарілим. Тим не менш, у наш час продовжують випускатися і материнські плати з такими роз'ємами, і звукові карти під інтерфейс PCI (у тому числі досить прогресивні). Це пов'язано з тим, що для роботи зі...звуком досить порівняно невисокої пропускної спроможності; а встановлення аудіокарти в слот PCI залишає вільними роз'єми PCI-E, які можуть знадобитися для комплектуючих, більш вимогливих до швидкості підключення. У будь-якому разі перед покупкою подібної звуковий карти не завадить окремо переконатися, що на «материнці» є роз'єм для її підключення.

– USB. Підключення через стандартний порт USB. Донедавна це був найбільш популярний інтерфейс для зовнішньої периферії, що зустрічався практично у всіх ПК та ноутбуках. Саме під USB робили більшість зовнішніх звукових карт. Недолік цього способу підключення – роз'єми USB можуть знадобитися і для інших пристроїв, що утворює проблеми при невеликій кількості портів і периферії. З іншого боку, подібні ситуації виникають не так часто, а для їх вирішення достатньо мати під рукою USB-розгалужувач (хаб).

Окремо зазначимо, що на зміну повнорозмірним гніздам USB у сучасних ПК та ноутбуках прийшли компактніші USB С (див. нижче).

– USB С. Периферійний роз'єм із симетричною контактною групою, яким часто замінюються повнорозмірні USB-порти на борту сучасних ПК та ноутбуків. Під цей інтерфейс робляться багато нових моделей зовнішніх звукових карт. Винятком із правила є лише окремі екземпляри під Thunderbolt (див. нижче) — для них як периферійний роз'єм підключення вказується саме Thunderbolt, а не USB С.

– Thunderbolt. Універсальний периферійний роз'єм, який застосовується переважно в комп'ютерах та ноутбуках Apple. Варто враховувати, що різні покоління Thunderbolt розрізняються за типом фізичного роз'єму: версії v1 і v2 використовують гніздо miniDisplayPort, версія v3 – гніздо USB С. Так що при виборі звукової карти з таким підключенням потрібно обов'язково уточнити цей момент. З іншого боку, версії Thunderbolt із різними роз'ємами цілком взаємно сумісні через відповідні перехідники.

– FireWire. Він же IEEE 1394. Інтерфейс для зовнішніх пристроїв, який деякий час тому користувався певною популярністю, проте на сьогодні практично вийшов із вжитку.

– 3.5 мм (mini-jack). Mini-jack є одним із найпоширеніших аудіороз'ємів. Однак він зазвичай передбачається як один із аудіовходів (див. нижче) і вкрай рідко використовуваний як основний інтерфейс підключення звукової карти до зовнішнього пристрою. Подібне підключення зустрічається переважно в спеціалізованих геймерських моделях, розрахованих у тому числі на використання з консолями. При цьому в таких моделях роз'єм mini-jack може робитися комбінованим, з можливістю підключення як лінійного (аналогового) сигналу по звичайному електричному дроту, так і оптичного (цифрового) сигналу по кабелю TOSLINK. Нагадаємо, оптичний інтерфейс примітний повною нечутливістю до зовнішніх перешкод, він дає змогу передавати багатоканальний звук, проте кабелі для такого з'єднання потребують акуратності в обігу.

– Bluetooth. Бездротове з'єднання за стандартом Bluetooth. Зустрічається в основному в моделях, розрахованих на використання зі смартфонами та планшетами — дротових роз'ємів у таких гаджетах небагато, а ось Bluetooth-модулі є практично гарантовано. Щоправда, спочатку при подібній передачі звук сильно стискається, що помітно впливає його якість; однак для виправлення цього недоліку в сучасних Bluetooth-аудіокартах зазвичай передбачається підтримка aptX. Зрозуміло, цю технологію має підтримувати й джерело сигналу — в цьому варто переконатися перед покупкою.

Марка аудіочипа, встановленого в звуковій карті.

Аудіочип є однією з найважливіших деталей звукової карти, свого роду «серцем» всієї схеми, і саме від його характеристик багато в чому залежить якість звучання і інші можливості тієї або іншої моделі. Знаючи марку чипа, можна з легкістю знайти різну інформацію по ньому — офіційні характеристики, результати тестів, відгуки тощо — і на підставі цього зробити висновок, наскільки ця звукова карта здатна задовольнити Ваші вимоги. Зрозуміло, для звичайних аудіокарт (див. «Вид») заглиблюватися в такі подробиці найчастіше нема сенсу, а от при виборі геймерської або аудіофільської моделі вони можуть виявитися дуже корисними.

Різні стандарти і спеціальні технології цифрового звуку, з якими офіційно сумісна звукова карта. Наприклад, стандарти Dolby і DTS в різних варіаціях використовуються переважно для багатоканальних музики у фільмах, а DirectSound і EAX забезпечують високоякісний «об'ємний звук в іграх. На практиці можливості роботи з тим чи іншим стандартом багато в чому визначаються програмною частиною системи, а не характеристики звукової карти; однак офіційна сумісність означає як мінімум повну відповідність карти вимогам стандарту і мінімальний ризик виникнення конфліктів на апаратному рівні.

Сумісність звукової карти зі стандартом ASIO.

ASIO (абревіатура від Audio Stream Input/Output, тобто «ввід-вивід аудіопотоку») — технологія, призначена для професійної роботи зі звуком у середовищі Windows; зокрема, вона знижує затримки і підвищує точність при передачі аудіопотоку. Якщо Ви не плануєте серйозно займатися записом, зведенням доріжок і т. ін., швидше за все, дана функція Вам не знадобиться, а ось для музикантів, звукорежисерів та інших подібних фахівців вона може виявитися дуже корисною. Стандарт ASIO передбачає як програмні, так і апаратні вимоги; тому для його повноцінного використання необхідно мати сумісну аудіокарту.

Найбільша частота дискретизації, що забезпечується цифро-аналоговим перетворювачем (ЦАП) аудіокарти. Про роль ЦАП докладніше див. п. «Розрядність» вище. Тут же відзначимо, що якість його роботи прямо залежить від частоти дискретизації: чим вона вище, тим менше спотворень виникає при перетворенні звуку.

Зазвичай у звукових картах зустрічаються стандартні значення максимальної частоти дискретизації:

44,1 кГц — відповідає якості звуку Audio CD;
48 кГц — DVD;
96 кГц — DVD-Audio 5.1;
192 кГц — DVD-Audio 2.0 (з низки причин двоканальний звук має більш високу частоту дискретизації, ніж багатоканальний); 384 кГц.

Ще один специфічний момент полягає в тому, що якість звуку, відтвореного на комп'ютері, не може бути вище можливостей звукової карти. Іншими словами, якщо звуковий файл записаний з більшою частотою дискретизації, ніж здатна забезпечити аудіокарта — якість його звучання буде знижена: наприклад, на 44,1-кГц карті навіть звук DVD-Audio буде звучати як Audio CD. Тому якщо Ви хочете повною мірою насолодитися високоякісним звучанням — варто вибрати модель з високою частотою дискретизації.

Цей параметр визначає співвідношення чистого звуку, що видається на виході ЦАП, до всіх сторонніх шумів. Таким чином, він є досить яскравим показником чистоти звуку. За співвідношенням сигнал/шум ЦАП в сучасних звукових картах можна поділити наступним чином:

до 90 дБ — початковий рівень;
90-100 дБ — середній рівень, прогресивні «домашні» моделі;
понад 100 дБ — професійний рівень.

Найбільша частота дискретизації, яку може забезпечити аналого-цифровий перетворювач (АЦП) звукової карти при оцифрування звуку. Не вдаючись у подробиці, можна сказати, що роль цього параметра практично повністю аналогічна розрядності, описаної пунктом вище. А його стандартні значення, що зустрічаються в сучасних аудіокартах, відповідають таким показникам якості звуку:

44,1 кГц —Audio CD;
48 кГц — DVD
96 кГц — DVD-Audio 5.1
192 кГц — DVD-Audio 2.0 (з низки причин двоканальний звук має більш високу частоту дискретизації, ніж багатоканальний), найбільш високий показник в сучасних звукових картах споживчого рівня.

Співвідношення сигнал/шум, забезпечуване аналого-цифровим перетворювачем (АЦП) звукової карти в обробленому сигналі. Детальніше про це співвідношенні див. однойменний пункт вище. Тут же відзначимо, що в побутовому використанні воно не грає вирішальної ролі, а от якщо Ви плануєте записувати звук у гарному якості, варто вибрати карту з високим значенням цього показника.

— Підсилювач для навушників. Наявність окремого підсилювача для навушників в конструкції звукової карти. Таке оснащення дозволяє як мінімум покращити загальне звучання «вух», а також реалізувати різні додаткові налаштування для такого звучання (наприклад, окремий регулятор гучності). А деякі навушники — насамперед моделі Hi-Fi рівня з високим імпедансом — в принципі не можуть використовуватися без спеціальних підсилювачів.

— Модуль управління. Наявність зовнішнього модуля управлінняв конструкції звукової карти. Такий модуль фактично являє собою пульт управління з дротовим підключенням; він не дає такої свободи переміщення, як бездротовий пульт ДУ (див. нижче), однак обходиться дешевше і нерідко виявляється більш зручним. Так, модуль управління не обов'язково повинен знаходитися в прямій видимості щодо аудіокарти, а довжини дроту найчастіше цілком вистачає, щоб розмістити пристрій під рукою користувача. Правда, набір регулювань, винесений на зовнішній блок, зазвичай обмежений самими базовими налаштуваннями; проте навіть цього, зазвичай, цілком достатньо для комфортного використання. До того ж на блоці управління нерідко передбачаються ще й додаткові роз'єми для підключення навушників і мікрофону. Крім того, ця функція особливо зручна в іграх — вона дозволяє настроювати звук, не відволікаючись від самої гри. Втім, зовнішніми модулями можуть оснащуватися і інші різновиди звукових карт (див. «Вид»...).

— Пульт ДУ. Наявність пульта дистанційного керування в комплекті поставки звукової карти. Не варто плутати цю функцію з описаним вище зовнішнім модулем управління: в даному випадку мається на увазі класичний бездротовий ІЧ-пульт, на зразок тих, що застосовуються в телевізорах. Такий пристрій не обов'язково охоплює всі можливості аудіоадаптера, проте набір функцій пульта може бути досить великим. З іншого боку, необхідність керувати звуковою картою на відстані виникає вкрай рідко, і здебільшого для цього достатньо згаданого модуля. Так що моделі з пультом ДУ не набули особливого поширення.

— Вихід на передню панель. Можливість підключення внутрішньої звукової карти (див. «Тип») до роз'ємам на передній панелі ПК. Для цього на платі передбачається спеціальний конектор (або кілька конекторів), який з'єднується з відповідним роз'ємом (роз'ємами) за допомогою дроту. Зручність даної функції очевидно: в настільних комп'ютерах передня панель розташовується ближче всього до користувача, і саме до неї найлегше підключати периферію, передбачає часте підключення і відключення — таку, як навушники та мікрофони. Власне, роз'єми під такі пристрої найчастіше і виводяться на передню панель.