Порівняння Edifier R1280T vs Microlab Solo 1 mk3

Співвідношення рівня корисного сигналу (власне відтворюваного звуку) до рівня сторонніх шумів, забезпечуване підсилювачем колонок в нормальному режимі.

Будь-який підсилювач неминуче створює власні шуми; позбутися від них неможливо, однак можна знизити їх рівень. Чим вище співвідношення сигнал/шум — тим чистіше буде звук, тим менш помітними будуть сторонні перешкоди. В сучасних комп'ютерних колонках цей показник може варіюватися від 52 – 55 дБ (мінімальний показник для того, щоб шум не доставляв особливого дискомфорту) до 90 – 95 дБ (може бути поівняним з досить прогресивною Hi-Fi апаратурою). Однак варто мати на увазі, що співвідношення сигнал/шум є далеко не єдиним параметром, що впливає на якість звуку, і його високе значення ще не гарантує приємного звучання колонок.

Діапазон звукових частот, підтримуваний акустикою. Чим ширше цей діапазон, тим повніше відтворений звук, тим нижче ймовірність, що якісь із цих деталей на низьких або високих частотах залишаться «за кадром». Водночас людське вухо здатне чути частоти близько 16 – 22000 Гц, а з віком цей діапазон ще більше звужується. У сучасній аудіотехніці, особливо топового рівня, можуть зустрічатися більш широкі діапазони, однак з практичної точки зору в цьому немає особливого сенсу. Крім того, варто відзначити, що сам по собі широкий частотний діапазон не гарантує високоякісного звуку — багато що залежить також від АЧХ.

Загальна номінальна потужність колонок — сума номінальних потужностей всіх компонентів (фронтальних, тилових, центральних і т. ін.)

Під номінальною зазвичай мають на увазі найбільшу середню потужність звуку, яку колонки можуть видавати без перевантажень і пошкоджень. Окремі піки звучання можуть помітно перевищувати цей показник, проте саме середнє значення є ключовим зокрема, саме воно визначає загальну гучність акустики. Правда, тут варто мати на увазі, що в комплектах з сабвуфером на останній може припадати близько половини загальної потужності всієї системи, притому що фактична гучність визначається переважно основними колонками. На практиці це означає, що при рівній сумарної потужності акустика з сабвуфером може звучати помітно тихіше моделі без сабвуфера: наприклад, система 2.0 на 20 Вт буде мати по 10 Вт на один основний канал, тоді як у моделі 2.1 на 20 Вт з 10-ватним «сабом» на основні динаміки доведеться всього за 5 Вт.

Що стосується конкретних значень, то в самих тихих сучасних колонки для ПК потужність не перевищує 10 Вт. Показник у 10 – 25 Вт можна назвати відносно скромним, 25 – 50 Вт — середнім, а значення в 50 – 100 Вт і вище зустрічаються переважно в комплектах з сабвуферами, де значна частина потужності припадає саме на басовий динамік (хоча зустрічаються і звичайні с...тереоколонкі з подібними характеристиками).

Теоретично потужність акустики впливає ще й на її сумісність з конкретним підсилювачем: колонки не повинні поступатися йому за номінальної потужності, інакше можливі спотворення звуку і навіть пошкодження обладнання. Однак комп'ютерна акустика в абсолютній більшості випадків використовуються з власними підсилювачами, оптимально підібраними під встановлені в колонках динаміки. Так що цей момент стає актуальним лише в деяких специфічних випадках, наприклад, при заміні комплектного зовнішнього підсилювача (див. нижче) на інший.

Номінальна потужність кожної окремої фронтальної колонки, передбаченої в акустичній системі. Цей параметр може зазначатися для системи з будь-якою кількістю колонок (див. вище) — всі формати звуку, що застосовуються в комп'ютерної акустики, передбачають пару фронтальних колонок.

В самих загальних рисах чим вище потужність, тим голосніше здатна звучати колонка. Детальніше про це параметр див. «Сумарна потужність» вище. Тут же відзначимо, що для стереосистем без сабвуфера потужність одного фронтального каналу складає половину від загальної потужності, більш прогресивної акустиці співвідношення потужностей між каналами може бути різним.

Фазоінвертором називають трубку особливої конструкції, що з'єднує внутрішній об'єм корпусу колонки з зовнішнім простором. За рахунок точно підібраною довжини така трубка покращує звучання низьких частот, робить його більш насиченим і рівномірним. Головний недолік фазоінвертора полягає в тому, що через руху повітря в трубці може виникнути гул; втім, виробники конструюють колонки так, щоб максимально знизити ймовірність цього явища.

Зазначимо, що наявність фазоінвертора особливо корисно для сабвуферів, однак ця функція може зустрічатися і в стереоколонках загального призначення — з тих же міркувань.

— Bluetooth. Технологія, застосовувана для бездротового з'єднання різних пристроїв. Дає змогу передавати звук, з цією метою найчастіше застосовується в комп'ютерних колонках. Така можливість особливо корисна при використанні колонок з технікою, що має власні модулі Bluetooth — насамперед з ноутбуками і моноблоками; можливе підключення і до компактних гаджетів на зразок смартфона або планшета (хоча з такими пристроями зазвичай зручніше використовувати спеціалізовані колонки з автономним живленням). А для комп'ютерів, які не мають Bluetooth, випускаються окремо адаптери, що підключаються. Радіус дії такого підключення становить як мінімум кілька метрів; зручність від відсутності зайвих дротів — очевидна. Правда, варто враховувати, що звичайне з'єднання по Bluetooth досить сильно стискає звук і може погіршити його якість. Тому якщо цей момент для вас критичний — варто вибрати колонки з підтримкою одного з варіантів aptX або ж з версією Bluetooth вище. Кожне наступне «покоління» має додаткові можливості.

— Підтримка aptX. Особливість, що зустрічається в колонках з Bluetooth (див. вище). Кодек aptX застосовується для поліпшення якості звуку, що передається по такому з'єднанню; за заявою творців, він дає змогу добитися якості, порівнянного з Audio CD (16-bit/44.1 kHz). Таким чином, якщо звичайне Bluetooth-з'єднання може помітно погіршити звучання навіть MP3-файлів з пристойним бітрейтом (не кажучи...вже про lossless-формати), то при використанні цього кодека якість звуку нерідко обмежується вже не властивостями каналу, а властивостями вихідного файлу і самої акустики. Зрозуміло, для роботи aptX він повинен підтримуватися не тільки колонками, але і джерелом сигналу.

— Підтримка aptX HD. Підтримка колонками кодека aptX HD — оновленої версії оригінального aptX (див. вище). Даний стандарт дає змогу досягти чистоти звуку, порівнянної з аудіо формату Hi-Res (24-bit/48kHz). З іншого боку, його підтримка обходиться дорожче; а відмінності від оригінального aptX стають помітні тільки на дуже високоякісних аудіоматеріалах, для яких комп'ютерні колонки використовуються рідко. Тому дана функція особливого поширення не отримала.

— NFC-чип. Технічно NFC являє собою універсальну бездротову технологію з радіусом дії до 10 см, яка допускає дуже багато варіантів застосування. Проте в комп'ютерних колонках дана технологія використовується переважно для прискорення підключення по Bluetooth (див. вище): досить піднести до чипу колонок інший NFC-пристрій (наприклад, смартфон) — і чипи «впізнають» один одного і автоматично налаштують з'єднання, користувачу залишається лише підтвердити його.

— USB-A. Порт USB, що дає змогу підключати до колонок зовнішні периферійні пристрої — насамперед накопичувачі на кшталт «флешок». Найчастіше таке підключення використовується для відтворення музики з зовнішніх накопичувачів — іншими словами, наявність USB-A перетворює колонки в автономний музичний центр. Нерідко передбачається також можливість зарядки портативних гаджетів (наприклад, смартфонів) від цього порту. З іншого боку, варто враховувати, що колонки з цією особливістю коштують помітно дорожче аналогічних моделей без USB, а за якістю звуку можуть поступатися їм через наявність додаткової електроніки, яка може створювати перешкоди.

— Кардридер. Власний пристрій для читання карт пам'яті, найчастіше стандарту SD. Колонки з кардридером можуть працювати подібно автономному музичному центру: музику з карти пам'яті можна відтворювати навіть без участі комп'ютера. При цьому сам кардридер використовується тільки колонками, можливості читання карти пам'яті комп'ютером зазвичай в таких моделях не передбачається. Також варто мати на увазі, що слот для карт пам'яті і електроніка, що «обслуговує» його, є потенційним джерелом перешкод, так що колонки з цією функцією можуть поступатися за якістю звуку аналогам без картрідера (при більш високій вартості).

— FM-приймач. Наявність вбудованого FM-тюнера дає можливість використовувати акустичну систему в ролі радіоприймача — для прийому і відтворення радіопередач FM-діапазону. При цьому варто врахувати, що для впевненого прийому, скоріш за все, знадобиться зовнішня антена; кабель для підключення іноді входить у комплект, а ось саму антену потрібно купувати окремо.

— Регулювання ВЧ. Можливість окремо змінювати гучність звучання високих частот. Фактично являє собою максимально спрощений варіант еквалайзера: дає можливість налаштувати загальне забарвлення звуку, змінюючи рівень ВЧ відносно решти спектру частот. Найчастіше використовується в поєднанні з регулюванням НЧ (див. нижче), але може передбачатися і як єдине частотне регулювання.

— Регулювання НЧ. Можливість окремо змінювати гучність звучання низьких частот. Аналогічно описаному вище регулюванню ВЧ, використовується для налаштування загального забарвлення звуку. При цьому досить багато моделей із цією функцією мають лише регулятор НЧ (без регулятора ВЧ). Але не варто плутати цю функцію з регулювання рівня сабвуфера. Уданому разі мається на увазі саме регулювання нижніх частот всієї системи.

Наявність знімних кабелів позбавить вас від можливих поломок пристрою, які пов'язані з перегином дротів. Якщо ж подібний казус станеться, легка заміна дроту на новий дає змогу надалі використовувати колонки, а не нести їх в сервісний центр. Однак таке рішення переважно використовується в моделях вищого рівня, що і позначається на вартості. При цьому, знімними можуть бути не тільки аудіокабелі, під які передбачаються роз'єми (за класикою це RCA), але й кабель живлення.

Тип пульта дистанційного керування, яким укомплектовані колонки, зрозуміло, якщо такій пульт взагалі передбачений.

- Провідний. Пульт у вигляді окремого пристрою, підключеного до керуючого компонента системи («головної» колонки, сабвуфера, зовнішнього підсилювача) за допомогою окремого дроту. Такий пульт не такій мобільний, як бездротової, та й сам дріт може створювати деякі незручності. З іншого боку, ці недоліки далеко не завжди реально помітні: комп'ютерні колонки найчастіше знаходяться в безпосередній близькості від слухача, і в нього не виникає потреби у «дальнобійному» управлінні. При цьому дротяні пульти надійні, недорогі, не вимагають батарейок і працюють, навіть не перебуваючи у прямій видимості колонок (на відмінність від бездротових, які часто використовують керування по ІЧ-каналу). Щоправда, варто враховувати, що на такій пульт зазвичай виносяться лише основні функції — на кшталт регулювання гучності і тембру.

- Бездротовий. Бездротові пульти найчастіше працюють інфрачервоним каналом — аналогічно пультам для телевізорів, кондиціонерів тощо. Головні переваги такого керування — свобода переміщення в межах як мінімум кількох метрів від акустики. Крім того, на бездротові пульти часто виносять керування розширеними налаштуваннями. У той же час між пультом та приймачем (одна з колонок, сабвуфер тощо) не повинно бути перешкод; а обходятьс...я такі аксесуари помітно дорожче провідних пультів.

— Дротовий і бездротової. Комплекти акустики, укомплектовані одразу двома пультами — провідним та бездротовим. Особливості того й іншого варіанта докладно описані вище, а їх поєднання дає змогу вибирати пульт залежно від того, що потрібно в даний момент мати під рукою керування, сидячи за комп'ютером, або регулювати звук з відстані декількох метрів, пересуваючись по кімнаті. Крім того, дротовий та бездротової пульти можуть відрізнятися за набором функцій. Однак варто врахувати, що подібне обладнання помітно впливає на вартість.

Розташування власного регулятора гучності, передбаченого в колонках. В сучасних комп'ютерних колонках зустрічаються регулятори, встановлених спереду, ззаду, збоку, зверху, на сигнальному кабелі, на підсилювачі і на пульті ДУ (останній може бути як єдиним регулятором, так і доповненням до регулятора з іншим розташуванням; докладніше див. нижче). Ось особливості кожного з варіантів:

— Спереду. Найбільш популярне в наш час розташування: до передньої панелі колонки простіше всього дотягнутися, регулятор можна без проблем підкрутити в будь-який час, і навіть якщо колонки щільно оточені сторонніми предметами ззаду і з боків — лицьова панель зазвичай залишається вільною. З недоліків можна відзначити хіба що той момент, що не всім подобаються зайві ручки на передній панелі колонки — однак це суто естетичний нюанс, не впливає на зручність.

— Ззаду. Регулятор, встановлений на задній панелі колонки, не особливо зручний для частого зміни гучності — шукати його зазвичай доводиться навпомацки, а для доступу потрібно деякий вільний простір навколо колонки. Так що на таких колонках найзручніше першопочатково підібрати якийсь оптимальний рівень звуку, а потім при необхідності підлаштовувати гучність через програмні налаштування комп'ютера і не тягнутися зайвий раз до регулятора. Тому даний варі...ант зустрічається досить рідко. З іншого боку, подібна непомітність має свої плюси: акустика набуває максимально акуратний зовнішній вигляд, без зайвих дрібних елементів на зовнішній стороні.

— Збоку. Свого роду компроміс між двома описаними вище варіантами: регулятор виходить не таким помітним, як передній, і водночас до нього простіше дістатися, ніж до заднього. Правда, з відповідної сторони колонки для цього повинно бути достатньо вільного місця, але цей недолік не є особливо критичним. Так що бічне розташування зустрічається хоч і рідше переднього, зате помітно частіше заднього.

— Зверху. Досить специфічний варіант. З загальної специфіки схожий з описаним вище бічним розташуванням, проте з низки причин зустрічається вкрай рідко — у колонках нестандартного дизайну, а також в деяких комплектах, у яких управління системою знаходиться на сабвуфері (цей компонент часто встановлюється на підлогу, і верхнє розташування регулятора є найбільш зручним).

— На сигнальному кабелі. Регулятор, розміщений прямо на дроті, по якому передається аудіосигнал. Використовується переважно у недорогих компактних колонках: встановити регулятор таким способом простіше і дешевше, ніж вбудовувати в корпус, а габарити самого корпусу можна зменшити за рахунок відсутності всередині «зайвих» деталей.

— На підсилювачі. Варіант, який застосовується в моделях з зовнішнім підсилювачем (див. вище). Саме параметри роботи підсилювача визначають гучність звучання, так що логічніше розмістити регулятор гучності саме на ньому, а не на якійсь з колонок. Теоретично конкретне розташування регулятора може бути різним; на практиці ця ручка (як і інші елементи управління) зазвичай встановлюється на передній панелі. Зазначимо, що таке оснащення нерідко доповнюється регулятором на пульті ДУ (див. нижче) — підсилювач не завжди розташований досить зручно, для частих підстроювань зручніше використовувати пульт.

— На пульті ДУ. Регулятор, встановлений на пульті дистанційного управління — це може бути як дротовий, так і бездротової аксесуар (див. «Пульт ДИСТАНЦІЙНОГО керування»). Власне, наявність пульта ДУ практично гарантовано означає наявність у ньому регулювання гучності, виключення зустрічаються вкрай рідко; а якщо таких пультів два (дротовий і бездротовий), то регулятори нерідко встановлюються в обох. Зазначимо також, що управління гучністю з пульта може доповнюватися регулятором, розташованим у будь-якому з описаних вище місць (крім сигнального кабелю).