Порівняння Microlab Solo 9C vs Microlab Solo 7C

Кількість окремих частотних смуг, відтворюваних колонкою. На кожну таку смугу виділяється мінімум один спеціалізований динамік.

Сенс використання декількох частотних смуг полягає в тому, що для різних частот оптимальна конструкція динаміків теж буде різною (наприклад, ВЧ-динаміки краще робити невеликими, а НЧ — великими). Таким чином, поділ звуку на смуги дозволяє поліпшити звучання. Зі свого боку, гідністю односмугових колонок є компактність і менша вартість.

Класичними варіантами багатосмугових комп'ютерних колонок вважаються моделі на 2 (НЧ/ВЧ) або 3 смуги (НЧ/СЧ/ВЧ). Зустрічається також акустика 2.5 — вона має 2 окремих динаміка для НЧ і ВЧ плюс комбінований НЧ+СЧ.

Чутливість характеризує гучність колонок підведення до них сигналу певної потужності. Чим вище цей показник - тим вище буде гучність при тих же характеристиках джерела сигналу; простіше кажучи, на тому ж комп'ютері та тих же налаштуваннях гучності більше чутливі колонки гратимуть гучніше.

Загалом показник від 85 дБ вважається непоганим, 90 дБ і відмінним. З іншого боку, комп'ютерним колонкам рідко потрібна дуже висока гучність - вони зазвичай знаходяться поблизу користувача і розраховані тільки на нього. Тож загалом на цей параметр можна не звертати особливої уваги.

Співвідношення рівня корисного сигналу (власне відтворюваного звуку) до рівня сторонніх шумів, забезпечуване підсилювачем колонок в нормальному режимі.

Будь-який підсилювач неминуче створює власні шуми; позбутися від них неможливо, однак можна знизити їх рівень. Чим вище співвідношення сигнал/шум — тим чистіше буде звук, тим менш помітними будуть сторонні перешкоди. В сучасних комп'ютерних колонках цей показник може варіюватися від 52 – 55 дБ (мінімальний показник для того, щоб шум не доставляв особливого дискомфорту) до 90 – 95 дБ (може бути поівняним з досить прогресивною Hi-Fi апаратурою). Однак варто мати на увазі, що співвідношення сигнал/шум є далеко не єдиним параметром, що впливає на якість звуку, і його високе значення ще не гарантує приємного звучання колонок.

Електричне опір колонок змінному струму. Цей параметр важливий насамперед для нормальної сумісності з підсилювачем: занадто низький імпеданс динаміків може призвести до спотворень, перевантажень і навіть псування колонок, а надто високий — до зниження гучності звучання. Водночас абсолютна більшість сучасної комп'ютерної акустики має власні підсилювачі і підключається через лінійний вхід. Тому дані про імпедансі мають довідкове значення; на практиці цей показник може знадобитися тільки при підключенні колонок до «неродному» підсилювача потужності, в обхід штатного.

Загальна номінальна потужність колонок — сума номінальних потужностей всіх компонентів (фронтальних, тилових, центральних і т. ін.)

Під номінальною зазвичай мають на увазі найбільшу середню потужність звуку, яку колонки можуть видавати без перевантажень і пошкоджень. Окремі піки звучання можуть помітно перевищувати цей показник, проте саме середнє значення є ключовим зокрема, саме воно визначає загальну гучність акустики. Правда, тут варто мати на увазі, що в комплектах з сабвуфером на останній може припадати близько половини загальної потужності всієї системи, притому що фактична гучність визначається переважно основними колонками. На практиці це означає, що при рівній сумарної потужності акустика з сабвуфером може звучати помітно тихіше моделі без сабвуфера: наприклад, система 2.0 на 20 Вт буде мати по 10 Вт на один основний канал, тоді як у моделі 2.1 на 20 Вт з 10-ватним «сабом» на основні динаміки доведеться всього за 5 Вт.

Що стосується конкретних значень, то в самих тихих сучасних колонки для ПК потужність не перевищує 10 Вт. Показник у 10 – 25 Вт можна назвати відносно скромним, 25 – 50 Вт — середнім, а значення в 50 – 100 Вт і вище зустрічаються переважно в комплектах з сабвуферами, де значна частина потужності припадає саме на басовий динамік (хоча зустрічаються і звичайні с...тереоколонкі з подібними характеристиками).

Теоретично потужність акустики впливає ще й на її сумісність з конкретним підсилювачем: колонки не повинні поступатися йому за номінальної потужності, інакше можливі спотворення звуку і навіть пошкодження обладнання. Однак комп'ютерна акустика в абсолютній більшості випадків використовуються з власними підсилювачами, оптимально підібраними під встановлені в колонках динаміки. Так що цей момент стає актуальним лише в деяких специфічних випадках, наприклад, при заміні комплектного зовнішнього підсилювача (див. нижче) на інший.

Номінальна потужність кожної окремої фронтальної колонки, передбаченої в акустичній системі. Цей параметр може зазначатися для системи з будь-якою кількістю колонок (див. вище) — всі формати звуку, що застосовуються в комп'ютерної акустики, передбачають пару фронтальних колонок.

В самих загальних рисах чим вище потужність, тим голосніше здатна звучати колонка. Детальніше про це параметр див. «Сумарна потужність» вище. Тут же відзначимо, що для стереосистем без сабвуфера потужність одного фронтального каналу складає половину від загальної потужності, більш прогресивної акустиці співвідношення потужностей між каналами може бути різним.

— mini-Jack (3.5 мм). Роз'єм 3.5 мм використовується як стандартний аналоговий аудіовихід практично у всіх сучасних ПК і ноутбуках; крім того, він встановлюється в більшість смартфонів, планшетів і кишенькових плеєрів, та й в багатьох інших різновидах техніки дуже поширений. У світлі цього штекером mini-jack оснащується більшість сучасних комп'ютерних колонок (за винятком хіба що Bluetooth моделей). Це може бути штекер на незнімному або знімному кабелі, або ж перехідник з іншого роз'єму — наприклад, «2 RCA — mini-jack».

— RCA. Роз'єм RCA, також відомий в просторіччі як «тюльпан», у цьому разі застосовується як лінійний вхід, для прийому аналогового аудіосигналу — аналогічно тому ж 3.5 мм mini-jack. Відмінності полягають в декількох важливих моментах. По-перше, RCA працює за принципом «один роз'єм на канал», і кількість таких роз'ємів буде залежати від формату звуку. Приміром, стереоакустиці знадобиться комплект з двох таких роз'ємів, системі 5.1 — з шести тощо. По-друге, RCA досить популярний в традиційній аудіотехніці, проте досить слабо поширений серед комп'ютерів. Тому комп'ютерній акустиці цей вхід зустрічається відносно рідко – переважно досить прогресивних моделях (у тому числі рішеннях з зовнішнім підсилювачем). Крім того, відзначимо, що в комплектах з сабвуфером для підключення «саба» в головному сателіті може також передбачатися роз'єм RCA, який грає в даному разі роль виходу.
...
— Вихід на сабвуфер. Наявність роз'єму для підключення сабвуфера дає можливість ще більше збагатити звучання системи нижніми частотами. Звичайно сабвуфер можна придбати додатково. А сам вихід служить як опція і дає змогу розширити акустику за потреби.

— Вихід для навушників. Вихід для підключення навушників, розташований безпосередньо на корпусі однієї з колонок. Такий роз'єм буває особливо зручний при використанні навушників з традиційним настільним ПК: підключати «вуха» до корпусу колонки, що знаходиться на столі, буває помітно зручніше, ніж тягнути дріт до системного блоку. Зазвичай, роль даного виходу грає стандартне гніздо mini-Jack 3.5 mm — саме під нього робиться більшість сучасних «вух» (як комп'ютерних, та й загального призначення).

— Вхід для мікрофона. Вхід для підключення зовнішнього мікрофона, розташований безпосередньо на корпусі колонок. Сенс цієї функції такий же, як і у описаного вище виходу для навушників: підключати мікрофон до колонки, що стоїть на столі, нерідко буває зручніше, ніж безпосередньо до системного блоку. Самі колонки з цією особливістю, зазвичай, мають додатковий штекер, що підключається до мікрофонного входу звукової карти.

— USB B. Інтерфейс, що дає змогу підключати колонки до USB-порту комп'ютера, ноутбука тощо в якості зовнішнього периферійного пристрою. Подібне підключення може стати в нагоді, наприклад, в тих ситуаціях, якщо стандартний аудіовихід зайнятий або знаходиться у важкодоступному місці; крім того, воно дає можливість колонкам працювати навіть за відсутності в системі звукової карти (хоча таке на сьогодні зустрічається дуже рідко). При цьому через USB може здійснюватися ще й живлення колонок, що, при невеликій потужності, дає можливість обійтися без окремого джерела живлення (докладніше див. «Живлення від USB-порту»). Крім того, даний роз'єм може відповідати за додаткові функції — наприклад, управління функціями колонки з ПК, через спеціальне ПЗ.

— Оптичний вхід. Цифровий вхід для передачі високоякісного звуку, зокрема багатоканального. Таке з'єднання примітне повною нечутливістю до електричних перешкод, однак оптоволоконний кабель погано переносить перегини і сильний натиск.

— Коаксіальний вхід. Вхід для передачі звуку в цифровому вигляді. Передбачає можливість передачі багатоканального звуку. Використовує роз'єм RCA (що іменується в просторіччі «тюльпаном»), однак з описаним вище інтерфейсом RCA несумісний. Коаксіальне з'єднання, на відміну від оптичного, схильне до електромагнітних перешкод, зате не потребує особливої делікатності у поводженні з кабелем.

Наявність власного дисплея в конструкції акустики. Подібний дисплей зазвичай розташовується на передній панелі однієї з колонок, сабвуфера (за його наявності) або підсилювача (якщо він виконаний окремо). Зазвичай, він являє собою простий чорно-білий екранчик з сегментними індикаторами, однак навіть подібне оснащення дозволяє виводити досить різноманітну інформацію і значно спрощує роботу з колонками. Зазначимо, що дисплей найчастіше є ознакою моделі з великим додатковим функціоналом — встановлювати екран в колонки з базовими можливостями, зазвичай, не має сенсу.

Розташування власного регулятора гучності, передбаченого в колонках. В сучасних комп'ютерних колонках зустрічаються регулятори, встановлених спереду, ззаду, збоку, зверху, на сигнальному кабелі, на підсилювачі і на пульті ДУ (останній може бути як єдиним регулятором, так і доповненням до регулятора з іншим розташуванням; докладніше див. нижче). Ось особливості кожного з варіантів:

— Спереду. Найбільш популярне в наш час розташування: до передньої панелі колонки простіше всього дотягнутися, регулятор можна без проблем підкрутити в будь-який час, і навіть якщо колонки щільно оточені сторонніми предметами ззаду і з боків — лицьова панель зазвичай залишається вільною. З недоліків можна відзначити хіба що той момент, що не всім подобаються зайві ручки на передній панелі колонки — однак це суто естетичний нюанс, не впливає на зручність.

— Ззаду. Регулятор, встановлений на задній панелі колонки, не особливо зручний для частого зміни гучності — шукати його зазвичай доводиться навпомацки, а для доступу потрібно деякий вільний простір навколо колонки. Так що на таких колонках найзручніше першопочатково підібрати якийсь оптимальний рівень звуку, а потім при необхідності підлаштовувати гучність через програмні налаштування комп'ютера і не тягнутися зайвий раз до регулятора. Тому даний варі...ант зустрічається досить рідко. З іншого боку, подібна непомітність має свої плюси: акустика набуває максимально акуратний зовнішній вигляд, без зайвих дрібних елементів на зовнішній стороні.

— Збоку. Свого роду компроміс між двома описаними вище варіантами: регулятор виходить не таким помітним, як передній, і водночас до нього простіше дістатися, ніж до заднього. Правда, з відповідної сторони колонки для цього повинно бути достатньо вільного місця, але цей недолік не є особливо критичним. Так що бічне розташування зустрічається хоч і рідше переднього, зате помітно частіше заднього.

— Зверху. Досить специфічний варіант. З загальної специфіки схожий з описаним вище бічним розташуванням, проте з низки причин зустрічається вкрай рідко — у колонках нестандартного дизайну, а також в деяких комплектах, у яких управління системою знаходиться на сабвуфері (цей компонент часто встановлюється на підлогу, і верхнє розташування регулятора є найбільш зручним).

— На сигнальному кабелі. Регулятор, розміщений прямо на дроті, по якому передається аудіосигнал. Використовується переважно у недорогих компактних колонках: встановити регулятор таким способом простіше і дешевше, ніж вбудовувати в корпус, а габарити самого корпусу можна зменшити за рахунок відсутності всередині «зайвих» деталей.

— На підсилювачі. Варіант, який застосовується в моделях з зовнішнім підсилювачем (див. вище). Саме параметри роботи підсилювача визначають гучність звучання, так що логічніше розмістити регулятор гучності саме на ньому, а не на якійсь з колонок. Теоретично конкретне розташування регулятора може бути різним; на практиці ця ручка (як і інші елементи управління) зазвичай встановлюється на передній панелі. Зазначимо, що таке оснащення нерідко доповнюється регулятором на пульті ДУ (див. нижче) — підсилювач не завжди розташований досить зручно, для частих підстроювань зручніше використовувати пульт.

— На пульті ДУ. Регулятор, встановлений на пульті дистанційного управління — це може бути як дротовий, так і бездротової аксесуар (див. «Пульт ДИСТАНЦІЙНОГО керування»). Власне, наявність пульта ДУ практично гарантовано означає наявність у ньому регулювання гучності, виключення зустрічаються вкрай рідко; а якщо таких пультів два (дротовий і бездротовий), то регулятори нерідко встановлюються в обох. Зазначимо також, що управління гучністю з пульта може доповнюватися регулятором, розташованим у будь-якому з описаних вище місць (крім сигнального кабелю).