Порівняння Epiphone Prophecy Extura vs Epiphone Les Paul Custom

Кількість регуляторів гучності передбачена в електрогітарі.

Якщо регулятор лише один – це означає, що музикант може регулювати лише загальну гучність інструменту. Однак зустрічаються моделі, що мають кілька ручок керування гучністю, зазвичай їх не менше, ніж звукознімачів (2 або 3), що дає змогу окремо регулювати гучність кожного звукознімача. А оскільки особливості звучання залежать від типу звукознімача (див. «Схема звукознімачів») і навіть його розташування, то, змінюючи взаємну гучність окремих звукознімачів, можна домагатися різного забарвлення звучання. При цьому в конструкції може передбачатися загальний регулятор гучності, що дає змогу регулювати її класичним способом і не возитися з налаштуваннями кожного звукознімача.

Кількість регуляторів тембру, передбачена в конструкції електрогітари.

Один регулятор тембру відповідає за звук електрогітари в цілому; а от якщо таких ручок декілька, вони можуть мати різні формати роботи. Наприклад, кожна ручка може відповідати або за власний звукознімач, або за окрему смугу частот. У другому випадку набір ручок відіграє роль еквалайзера, що дозволяє налаштовувати звук за рахунок зміни гучності низьких та високих (іноді окремо середніх) частот.

У будь-якому випадку наявність кількох регуляторів тембру розширює можливості зміни кольору звуку засобами самої гітари, без застосування додаткового обладнання.

Загальна форма корпуса електрогітари.

Цільного корпусу електрогітари можна надати практично будь-яку форму; порожнисті корпусу такої свободи не дають, однак і серед них варіанти за формою можуть бути вельми різноманітними. Тим не менш, існують певні стандартні форми. Нерідко ці форми названі на честь певної «легендарної моделі гітари — наприклад, «Les Paul» або «Stratocaster» (за однойменною інструментів від Gibson та Fender відповідно). Описувати кожну стандартну форму немає сенсу — простіше знайти ілюстрацію в нашому каталозі або в Інтернеті.

Основною, а нерідко і єдиний момент, на який впливає форма корпуса — це зовнішній вигляд гітари. Також від цього параметра до деякої міри залежить зручність для музиканта — приміром, одні моделі дають змогу грати сидячи, спираючи інструмент на ногу, для інших такий спосіб підходить слабо або не підходить взагалі. А ось впливають обриси корпусу звучання електрогітари — питання спірне. Однозначна залежність є тільки в напівакустичних моделях, а ось для цільних корпусів немає чіткої відповіді на це питання: деякі музиканти стверджують про перевагу одних форм над іншими, але цей момент багато в чому дивиться на ситуацію заангажовано. Крім того, на якість звуку сильно впливають інші параметри (типи і кількість звукознімачів, конструкція мосту тощо).

Зараз на ринку представлені гітари з такою формою корпусу: Les Paul, Superstrat, ..."/ua/list/816/pr-23895/">Stratocaster, Jazz Bass, Precision Bass, Telecaster, PRS Santana, Flying V, SG, втім зустрічатися і зовсім нестандартні варіанти.

Наявність захисної накладки (пикгарда) на корпусі гітари.

Така накладка розташовується на верхній деці, найчастіше виконується з міцного пластику і помітно відрізняється за кольором, завдяки чому добре помітна. Її основне призначення — оберігати поверхня деки від ударів медіатора (наприклад, при грі динамічним боєм), які могли б пошкодити лакову дерев'яну поверхню. Конкретна форма і розміри накладки можуть бути різними, однак вона в будь-якому разі прикриває як мінімум поверхню нижче струн (якщо дивитися на гітару в робочому положенні), а іноді — під струнами і навіть вище них.

Матеріал, з якого виконана кришка деки - додаткова накладка на верхню деку, що грає насамперед декоративну роль і надає інструменту приємного вигляду. Не варто плутати таку кришку із захисною накладкою (про неї див. вище). А в напівакустичних інструментах з порожнім корпусом (див. «Тип») в даному пункті може вказуватися матеріал верхньої деки, окрема кришка як така при цьому може бути відсутня.

У цілому значення даного параметра аналогічно матеріалу корпусу (див. вище) - з поправкою на те, що кришка деки безпосередньо визначає ще й зовнішній вигляд електрогітари, а в напівакустичних моделях впливає на звук сильніше, ніж решта корпусу. Втім, основним критерієм при виборі за цим параметром можуть бути естетичні переваги музиканта.

Спосіб кріплення грифа до корпусу, використовуваний в електрогітарі.

— Болтовою. Самий недорогий і практичний (з точки зору технології виробництва і ремонту) спосіб кріплення: гриф прикручується до корпусу болтами. Завдяки цьому збірка гітари виходить максимально простий, а з готового інструменту гриф легко можна зняти для ремонту або навіть заміни на новий. Зазначимо, що хоча болтовою спосіб вважається «бюджетним» (зустрічається переважно в інструментах відповідного рівня), не можна сказати, що він однозначно гірше інших варіантів: гітари такої конструкції мають відносно слабкий сустейн, зате дають яскравий, різкий тон з хорошою атакою. Вони можуть застосовуватися практично в будь-якому жанрі, однак найбільш придатними вважаються все ж для важкої музики.

— Вклеєний. Гриф, встановлений у виїмку на корпусі і закріплений у ній за допомогою епоксидної смоли або іншого адгезивного складу. Така конструкція не дає змогу досягти настільки потужної атаки, як на болтових грифах, зате забезпечує відмінний сустейн і приємну забарвлення звуку. Та й загалом клейове з'єднання вважається більш прогресивним, оскільки краще розкриває акустичні властивості дерева. З іншого боку, такі інструменти складніше і дорожче як у виробництві, так і в ремонті, ніж «болтові».

— Наскрізний. Назва даного способу пов'язано з тим, що гриф проходить через корпус наскрі...зь, до «нижнього» (з боку мосту) торця. Багато інструменти такого типу з задньої сторони виглядають так, як ніби до цілісного шматка деревини, з якого виточений гриф і середня частина корпуса, приробили дві додаткові деталі для додання корпусу потрібної форми і ширини (хоча технологія виготовлення, зрозуміло, дещо складніше). Вважається, що наскрізне кріплення грифа максимально розкриває можливості дерева і дає змогу досягти найбільш якісного звучання, з рівною частотною характеристикою і відмінним састейном. Однак і коштують такі конструкції досить недешево, до того ж вони вимагають дуже обережного поводження — тим більше, що ремонт наскрізного грифа в кращому випадку складний і доріг, а часто взагалі неможливий. Зазначимо, що цей варіант застосовується переважно в басах, електрогітари з наскрізним способом кріплення випускаються помітно рідше.

Лад — це проміжок між поріжками на грифі; кожен такий проміжок відповідає за свою ноту (інтервал між ладами — півтону). Відповідно, чим більше ладів, тим більше нот можна взяти на одній струні. Однак варто враховувати, що ширина проміжків між поріжками зменшується по мірі наближення до бриджу, і якщо ладів багато, гра на високих ладах може виявитися непростою справою, що вимагає дуже високої точності.

Найпопулярніші на сьогоднішній день варіанти — 22 або 24 лада, вони зустрічаються в більшості електрогітар всіх типів. В басах зустрічається і менша кількість (20 ладів і 21 лад), оскільки відстань між поріжками на таких інструментах більше, і грифи, відповідно, при тому числі ладів виходять більш довгими, ніж у гітар.

Загалом звертати увагу на цей параметр має сенс насамперед професійним музикантам, яким принципово важливо велике «простір для маневру».

Окрему категорію являють собою безладові інструменти, повністю позбавлені порожков. Практично всі вони належать до бас-гітар; зустрічаються і без електрогітари ладів, проте дуже рідко. У таких інструментах роль поріжка грає палець музиканта, притискуючи струни до грифа. Техніка гри на безладових гітарах помітно складніше: по-перше, для добування чистих нот необхідно дуже точне розташування пальця; по-друге, така кон...струкція знижує гучність звуку і тривалість састейна, і для отримання звуку потрібної гучності можуть знадобитися спеціальні прийоми гри (а для басів — ще й більш важкі струни). З іншого боку, відсутність ладів дає професійному музиканту ряд додаткових можливостей. Приміром, на безладовом грифі можна робити дуже плавні слайди, без ступеневого переходу між нотами, а сам інструмент не прив'язаний до стандартного 12-ступенному строю, що може дуже стати в нагоді в деяких областях музики (експериментальної, східної тощо). Також відзначимо, що безладова бас-гітара і за звучанням, і за технікою гри дуже близька до класичного контрабасу, що особливо цінують любителі джазу і інших схожих стилів.

Тип анкера, передбаченого у конструкції грифа електрогітари.

Анкер має вигляд пружного металевого стрижня, встановленого вздовж грифа та прихованого усередині. Він посилює конструкцію та запобігає деформації грифа від натягу струн. Анкер може робитися регульованим, для підстроювання особливо струн і компенсації деформацій, що неминуче виникає з часом. Види цієї деталі можуть бути такими:

- Одинарний. Анкер, що складається із єдиного стрижня. Класичний варіант, що застосовується у більшості сучасних електрогітар незалежно від цінової категорії. Як правило, міцності та жорсткості навіть одного стрижня цілком достатньо для нормальних умов застосування та використання.

- Подвійний. Анкер, що складається, відповідно до назви, з двох стрижнів. Відрізняється більшою міцністю та надійністю порівняно з одинарним, зокрема, забезпечує додатковий опір бічним деформаціям. З іншого боку, подвійна конструкція обходиться помітно дорожче.

Мензурой називають відстань від верхнього поріжка до бриджа; іншими словами — це робоча довжина відкритої (не притиснутої пальцем) струни. Чим більше ця відстань, тим сильніше повинні бути натягнуті струни для досягнення потрібної висоти звуку і тим більше зусилля потрібно докладати для їх притиснення до грифу. При цьому деякі гітаристи стверджують, що навіть невелика різниця в довжині — менше дюйма — вже забезпечує значну різницю у відчуттях при грі.

Крім того, цей параметр впливає і на забарвлення звуку. Більша довжина дає можливість отримувати більш яскравий, дзвінкий і виразний звук, а менша — більш щільний, «теплий» і згладжений. Таким чином, за інших рівних умов для гри акордами краще підходить порівняно коротка мензура, а для досягнення потрібного звуку у соло може знадобитися більш довгий інструмент.

Найбільш популярні варіанти за довжиною мензури в електрогітарах (не басах) — 24.75" («гібсонівська») і 25.5" («фендерівська»). Показники менше 22" зустрічається вкрай рідко, переважно в інструментах з мініатюрними корпусами 3/4" (див. «Розмір»), а максимальне значення становить близько 28", більш довгі інструменти практично не випускаються. А ось баси мають помітно більшу довжину (інакше струни для них довелося б робити дуже товстими або натягувати занадто слабо): в найбільш коротких моделях передбачається мензура на 30", класичним же значенням є 34".

Відзначимо, що конструкція бриджу нерідко дає можливість змінювати фактичну довжину мензури (в т. ч. для кожної струни окремо); це робиться для того, щоб інструмент точно налаштовував за ладами. Тому в характеристиках прийнято вказувати довжину мензури за замовчуванням, без додаткових підлаштувань.