Порівняння Asus Vivobook S 15 OLED M5506WA [M5506WA-MA018] vs Asus Zenbook S 16 UM5606WA [UM5606WA-RK231X]

Розмір дисплея ноутбука на діагоналі.

Чим більший екран — тим зручніший ноутбук для перегляду кіно у високій роздільній здатності, сучасних ігор, роботи з великоформатними графічними матеріалами тощо. Великі екрани особливо важливі для мультимедійних та ігрових моделей. З іншого боку, діагональ дисплея безпосередньо позначається на габаритах та вартості всього пристрою. Отже, якщо ключове значення має зручність у перенесенні — має сенс звернути увагу на порівняно невеликі рішення; тим більше, що більшість сучасних лептопів мають відеовиходи на зразок HDMI або DisplayPort і допускають підключення великоформатних зовнішніх моніторів.

У світлі цього фактичним максимумом для ноутбуків в наш час є 17 "(17,3"); однак більші пристрої (18") знову почали з'являтися на початок 2023 року. Стандартним варіантом для ноутбуків загального призначення є 15"(15,6"), рідше 16", діагональ в 13"(13,3") або 14" вважається невеликий за мірками такої техніки.А екрани менших розмірів можна зустріти переважно в специфічних компактних різновидах лептопів - ультрабуках, 2 в 1, трансформерах, нетбуках; серед таких пристроїв є рішення на 12", 11" і навіть 10" і менше.

Ця особливість означає, що екран ноутбука отримав сертифікат «Pantone Validated».

Pantone — це професійна колірна система, створена за однойменною компанією і широко застосовується в дизайні і поліграфії. Одна з базових ідей Pantone полягає в тому, щоб кожен колір залишався незмінним на усіх етапах роботи — від узгодження загальної ідеї до друку/випуску кінцевого продукту; для цього всім охопленим системою відтінкам присвоюються кодові найменування, які використовуються в роботі. У разі ноутбуків сертифікація Pantone означає, що під час роботи з матеріалами та програмними інструментами, які використовують дану схему, кольори на екрані будуть максимально точно відповідати фактичним відтінків Pantone.

Підкреслимо, що про ідеальний відповідно промови не йде (РК-матриці фізично не здатні адекватно відобразити деякі відтінки); крім того, екрани з такою сертифікацією можуть мати різне колірне охоплення — як у відсотках, так і по використовуваних для позначення систем (sRGB, Adobe RGB, DCI P3 — див. вище). Однак навіть якщо колір знаходиться за межами можливостей екрану — він буде відображатися настільки точно, наскільки це взагалі можливо. Тому для професійних завдань, пов'язаних з інтенсивним використанням Pantone, варто вибирати саме монітори з офіційною сертифікацією; як приклад подібних завдань можна назвати друк іміджевої поліграфії.

Формат технології HDR, підтримуваний ноутбуком.

Дана технологія призначена для розширення діапазону яскравості, відтвореного екраном ноутбука; простіше кажучи, HDR-екран буде відображати більш яскравий білий і більш темний чорний, ніж звичайна матриця. На практиці це дає змогу помітно поліпшити якість зображення. По-перше, розширення динамічного діапазону сприяє яскравості і достовірності кольорів на екрані; по-друге, зберігається видимість окремих деталей на дуже яскравих або дуже темних ділянках кадру (тоді як на звичайному екрані такі деталі нерідко «тонуть» у суцільному білому або чорному кольорі).

Варто враховувати, що для повноцінного використання даної функції необхідний не тільки ноутбук з HDR, але і відповідний контент (відео, записані в HDR, ігри, де реалізована ця технологія, тощо). Крім того, лептоп має підтримувати формат HDR, використовуваний відтворюваним контентом. В наш час можна зустріти такі варіанти:

— HDR10. Історично перший зі споживчих HDR-форматів, менш прогресивний, ніж описані нижче, однак надзвичайно широко поширений. Зокрема, HDR10 підтримують практично всі стрімінгові сервіси, які взагалі представляють HDR-контент, також він є загальноприйнятим для дисків Blu-ray. Дозволяє працювати з глибиною кольору 10 біт (звідси і назва). При цьому пристрої даного формату сумісні і з контентом в HDR10+, хоча його якість буде обмежуватися можливостями оригінального HDR10.

— HDR10+.... Удосконалена версія HDR10. При тій же глибині кольору (10 біт) використовує так звані динамічні метадані, що дозволяють передавати інформацію про глибину кольору не тільки для груп з декількох кадрів, але і для окремо взятих кадрів. Завдяки цьому досягається додаткове поліпшення передачі кольору.

— Dolby Vision. Прогресивний стандарт, що використовується, зокрема, у професійному кінематографі. Дозволяє добитися глибини кольору в 12 біт, використовує описані вище динамічні метадані, до того ж дає змогу передавати в одному відеопотоці відразу два варіанти зображення – HDR і звичайне (SDR). При цьому Dolby Vision заснований на тій же технології, що і HDR10, тому в ноутбуках він практично гарантовано поєднується як мінімум з HDR10, а то і з HDR10+.

Ємність накопичувача, встановленого в ноутбуці. Якщо окремих накопичувачів передбачено декілька (наприклад, HDD+SSD, див. «Тип накопичувача») — в даному пункті вказується об'єм найбільш місткого носія (у нашому прикладі — HDD).

Більше ємний накопичувач дає змогу зберігати більше даних, однак і обходиться дорожче. При цьому варто пам'ятати, що ціна залежить ще й від типу носія: так, SSD коштують помітно дорожче жорстких дисків того ж об'єму. Так що напряму найкраще порівнювати між собою накопичувачі одного типу. Що стосується конкретних об'ємів, то найскромніші показники характерні для конфігурацій з чисто твердотільною пам'яттю — SSD того або іншого типу або eMMC (див. «Тип накопичувача»): серед них можна зустріти рішення на 240 – 360 ГБ або менше. Ємність жорстких дисків фактично починається з 480 – 512 ГБ; ємність близько 1 ТБ можна назвати середньою, а найбільш місткі сучасні ноутбуки оснащуються сховищами на 2 ТБ і навіть більше.

Кількість портів USB 3.2 gen1, передбачених у ноутбуці. Першопочатково цей інтерфейс називався USB 3.0, пізніше USB 3.1 gen1.

В будь-якому разі, USB є найпопулярнішим сучасним інтерфейсом для підключення до комп'ютера різної периферії — від клавіатур, мишей і флешок до вельми оригінальних пристроїв. Також він може використовуватися для зарядки смартфонів та інших гаджетів. А USB 3.2 gen1 є спадкоємцем популярного USB 2.0. У цій версії швидкість передачі даних була збільшена в 10 разів — до 4,8 Гбіт/с, також була підвищена потужність живлення зовнішніх пристроїв. При цьому до порту USB 3.2 gen1 можна підключати пристрої з іншими версіями USB — головне, щоб вони мали повнорозмірні штекери USB-A, а потужності живлення вистачало для нормальної роботи.

Що стосується кількості роз'ємів USB, то чим їх більше — тим більше периферії можна підключити до ноутбука без використання розгалужувачів.

Кількість портів USB 3.2 gen2, передбачених у ноутбуці. Зазначимо, що раніше назву такого було інтерфейсу USB 3.1 gen2 і USB 3.1.

USB всіх версій є найпопулярнішим сучасним інтерфейсом для підключення до комп'ютера різної периферії — від клавіатур, мишей і флешок до вельми оригінальних пристроїв. Також він може використовуватися для зарядки смартфонів та інших гаджетів. Чим більше в ноутбуці USB-портів — тим більше периферії до нього можна підключити без використання розгалужувачів. Конкретно ж USB 3.2 gen2 дозволяє досягти швидкості до 10 Гбіт/с, а також видавати на зовнішні пристрої до 100 Вт потужності живлення (хоча функція USB Power Delivery, що забезпечує це, не є строго обов'язковою). При цьому такі роз'єми сумісні і з периферією більш ранніх версій, що має класичні USB штекери A.

Кількість портів USB-C 3.2 gen1, передбачена в ноутбуці (раніше для таких роз'ємів використовувалося маркування USB-C 3.1 gen1 З і USB-C 3.0).

USB-C являє собою універсальний роз'єм, створений відносно недавно і розрахований на застосування як в стаціонарних, так і в портативних комп'ютерах і інших пристроях. Він трохи крупніше microUSB, має зручну двосторонню конструкцію (неважливо, якою стороною підключати штекер), а також дає змогу реалізовувати підвищену потужність живлення і ряд спеціальних функцій. Крім того, цей же роз'єм штатно використовується в інтерфейсі Thunderbolt версій v3 і v4, а технічно може застосовуватися і в інших інтерфейсах; так що в деяких ноутбуках USB-C має комбіноване призначення — докладніше див. «Alternate Mode». А в окремих моделях (переважно найбільш компактних) через USB-C може здійснюватися ще й зарядка власної батареї пристрою.

Конкретно версія USB-C 3.2 gen1 дає змогу забезпечувати швидкість підключення до 5 Гбіт/с. Що стосується кількості таких портів, то вона найчастіше невелика — зазвичай 1 – 2. Це пов'язано з тим, що периферії під USB-C випускається помітно менше, ніж під повнорозмірні USB. Втім, в окремих конфігураціях кількість роз'ємів цього типу може досягати 4.

Кількість роз'ємів USB4, передбачена в ноутбуці.

USB4 – високошвидкісна ревізія інтерфейсу USB, представлена в 2019 році. Вона використовує тільки симетричні роз'єми типу USB-C і не має власного формату даних – замість цього подібне підключення використовується для передачі інформації відразу за кількома стандартами: USB 3.2 і DisplayPort як обов'язкові, а також PCI-E в якості опції. Інша особливість полягає в тому, що USB4 заснований на Thunderbolt v3 і використовує той же роз'єм USB-C, завдяки чому пристрої і роз'єми USB4 нерідко робляться сумісними з Thunderbolt v3 (хоча це не є строго обов'язковим), а в Thunderbolt v4 підтримка цього інтерфейсу вбудована першопочатково. Також варто відзначити, що дана ревізія USB допускає підключення пристроїв «ланцюжком» (daisy chain) і за замовчуванням підтримує технологію Power Delivery, що дає змогу оптимізувати процес зарядки зовнішніх гаджетів (за умови, що в них також реалізована ця технологія).

Максимальна швидкість передачі даних у такого роз'єму повинна бути не нижче 10 Гбіт/с, фактично ж нерідко зустрічаються варіанти на 20 Гбіт/с і навіть 40 Гбіт/с (залежно від технологій і стандартів, підтримуваних конкретним портом). При цьому входи USB4 цілком сумісні з периферією під більш ранні версії USB — хіба що для пристроїв з повнорозмірним штекером USB-A буде потрібен адаптер.

Стандарти Wi-Fi підтримуються ноутбуком.

У сучасних лептопах найчастіше зустрічаються модулі бездротового зв'язку з підтримкою стандартів Wi-Fi 5 (802.11ac), Wi-Fi 6 (802.11ax), Wi-Fi 6E (802.11ax), Wi-Fi 7 (802.11be). Більш ранні стандарти фігурують нечасто; насамперед, це Wi-Fi 4 (802.11n), що забезпечує сумісність ноутбука із застарілим бездротовим обладнанням. Ось особливості кожного з цих стандартів:

- Wi-Fi 5 (802.11ac). Стандарт, представлений у 2013 році. Працює виключно на частоті 5 ГГц, через що сумісний лише з Wi-Fi 4 та новими версіями. Забезпечує теоретичний максимум швидкості до 1 Гбіт/с при одноканальному підключенні і до 6 Гбіт/с при використанні кількох каналів у форматі MIMO, споживає значно менше енергії, ніж попередник.

- Wi-Fi 6 (802.11ax). Стандарт, розроблений як безпосередній розвиток та вдосконалення Wi-Fi 5. Апріорі він працює на стандартних частотах 2.4 ГГц і 5 ГГЦ (у тому числі з обладнанням більш ранніх стандартів), але при необхідності може підключати додаткові смуги в діапазоні від 1 до 7 ГГц. Максимальна швидкість передачі даних збільшилася до 10 Гбіт/с, проте основною перевагою Wi-Fi 6 стало не це, а подальша оптимізація одночасної роботи кількох пристроїв на одному каналі. Wi-Fi 6 забезпечує мінімальне падіння швидкості за умови високого завантаження каналів.

...- Wi-Fi 6E (802.11ax). Стандарт Wi-Fi 6E має технічну назву 802.11ax. Але на відміну від базового Wi-Fi 6, який називається аналогічним чином, у ньому передбачається робота у додатковому незавантаженому діапазоні 6 ГГц. Загалом стандарт використовує 14 різних діапазонів частот, пропонуючи високу пропускну здатність в найбільш людних місцях з безліччю активних підключень. І він зворотно сумісний із попередніми версіями Wi-Fi.

- Wi-Fi 7 (802.11be). Технологія, як і попередня Wi-Fi 6E, здатна працювати у трьох частотних діапазонах: 2.4 ГГц, 5 ГГц та 6 ГГц. При цьому максимальну ширину смуги пропускання в Wi-Fi 7 наростили зі 160 МГц до 320 МГц - чим ширший канал, тим більше даних він може передати. У стандарті IEEE 802.11be використовується модуляція 4096-QAM, що дозволяє вміщувати більше символів в одиниці передачі даних. З Wi-Fi 7 можна вичавити максимальну теоретичну швидкість обміну інформацією до 46 Гбіт/с. У контексті застосування бездротового підключення для стрімінгу та відеоігор дуже цікавою є впроваджена розробка MLO (Multi-Link Operation). З її допомогою можна агрегувати кілька каналів у різних діапазонах, що суттєво зменшує затримки при передачі даних, забезпечує низький та стабільний пінг. А мінімізувати затримки зв'язку за умови багатьох підключених клієнтських пристроїв покликана технологія Multi-RU (Multiple Resource Unit).