Порівняння Kicx AP 4.80AB vs Pioneer GM-D8604

— A. Підсилювачі з аналоговою обробкою сигналу. Пристрій їх електронних схем така, що струм через підсилювальний каскад не переривається в процесі роботи (на відміну від класу B). За рахунок цього сигнал на виході максимально точно повторює сигнал на вході, і навіть на малих потужностях мінімальний рівень спотворень. Це дозволяє застосовувати подібні підсилювачі навіть в Hi-Fi системи. З іншого боку, пристрої класу А споживають повну потужність постійно, незалежно від того, чи видають вони сигнал чи ні, при цьому їх енергоспоживання дуже значно, а ККД (відповідно, і вихідна потужність) досить низькі. Крім того, даний клас відрізняється значним тепловиділенням — особливо на «холостому ходу», коли споживана потужність переробляється переважно в тепло.

— A/B. Цей клас підсилювачів належить до аналогових пристроїв. Якщо не вдаватися в технічні подробиці, можна сказати, що він поєднує принципи роботи класів А (висока якість звуку при низькому ККД) і B (хороша енергоефективність, проте відносно невисока якість звучання). Як наслідок — пристрої класу A/B мають більш високий ККД і менше тепловиділення, ніж «чистий» клас А, і, хоча дещо програють йому в якості звучання, але значно перевершують за цим показником «чистий» клас B. Серед таких підсилювачів також зустрічаються моделі рівня Hi-Fi.

— D. Підсилювачі, що використовують цифрову обробку сигналу. Гол...овною їх перевагою є високий ККД, що забезпечує хорошу потужність на виході (значно вище, ніж у A/B-класу). Крім того, розміри таких пристроїв досить компактні. Водночас якість звуку на виході трохи нижче, він більше схильний до викривлення, а при однаковій якості звуку і інших рівних модель класу D буде коштує відчутно вище, ніж A/B. До цієї схеми належать багато одноканальні (див. «Кількість каналів») підсилювачі, призначені для сабвуферів — саме в цьому випадку потужність значно важливіше чистоти сигналу.

— B/D. Незважаючи на назву, що натякають на гібридну схему роботи, дані підсилювачі є гібридом класів B і D, а цифровими пристроями, що мають деякі конструктивні відмінності від традиційних моделей класу D (див. вище). За заявою деяких виробників, ці відмінності дають змогу забезпечити більш високий ККД, ніж у аналогових класів (див. вище), при меншому рівні спотворень, ніж у звичайному класі D. Однак і коштують подібні пристрої досить дорого.

— G. Різновид аналогових підсилювачів, призначена для збільшення ККД подібних пристроїв і, відповідно, забезпечення високої потужності. Конструкція моделей класу G заснована на тому, що підсилювач дуже рідко використовується на повну потужність. Для оптимізації роботи в таких моделях використовується два варіанти напруги для живлення вихідного каскаду, що перемикаються залежно від рівня (простіше кажучи — гучності) сигналу на вході. При невисокій гучності використовується низьковольтний, а для забезпечення високої потужності пристрій перекладається на високовольтний. Це не тільки значно підвищує ККД, але і забезпечує хорошу якість звуку, однак самі підсилювачі складні за конструкцією і дороги.

Номінальна потужність, що видається підсилювачем на один канал при підключенні до нього навантаження (динаміків) номінальним опором 1 Ом (докладніше див. «Максимальний опір»). Під номінальною потужністю сумлінні виробники найчастіше мають на увазі т. зв. RMS (Rated Maximum Sinusoidal) — найбільшу вихідну потужність, при якій підсилювач здатний гарантовано пропрацювати протягом години без пошкоджень; вона значно менше максимальної (докладніше про неї див. нижче).

Загалом чим вище номінальна потужність — тим вище і гучність звуку, яку може видати підсилювач (за інших рівних умов, включаючи характеристики підключеної акустики). Також цей показник визначає сумісність з автоакустикою: динаміки, підключені до кожного з каналів, в ідеалі повинні мати таку ж номінальну потужність (на практиці допускається відхилення в межах 10-15%).

Номінальна потужність, що видається підсилювачем на один канал при підключенні до нього навантаження (динаміків) номінальним опором 2 Ом. Детальніше див. «Ном. потужність каналу (при 1 Ом)».

Номінальна потужність, що видається підсилювачем на один канал при підключенні до нього навантаження (динаміків) номінальним опором 4 Ом. Детальніше див. «Ном. потужність каналу (при 1 Ом)».

Номінальна потужність, що видається підсилювачем на навантаження, підключену за мостовою схемою. Детальніше про номінальної потужності див. «Ном. потужність каналу (при 1 Ом)».

При мостовому підключенні динамік приєднується не до одного каналу, а одночасно до двох — використовується «плюсовій» роз'єм одного каналу та «мінусовій» іншого. Якщо в підсилювачі передбачено такий формат роботи, то така пара каналів працює в протифазі, за рахунок чого потужність підсумовується. Це дозволяє підключати до підсилювача динаміки, потужність яких в два рази перевищує номінальну потужність пристрою: наприклад, при 150 Вт на канал мостовим способом можна підключити акустику на 300 Вт. Якщо каналів 4 і більше, з'являється можливість використання декількох динаміків за схемою «міст». Зазвичай це прямо вказується в характеристиках, наприклад, запис «2х300 Вт» в пункті «Мостове підключення» означає можливість роботи з двома динаміками, кожен на 300 Вт.

Вимоги по опору навантаження при підключенні мостовим способом такі ж, як і при звичайному; докладніше див. «Максимальний опір».

Найбільша потужність вихідного сигналу, забезпечуваного підсилювачем. Варто відзначити, що даний показник не стандартизований, і різні виробники можуть розуміти під ним різні величини — наприклад, найбільшу потужність короткочасних, в частки секунди, піків (стрибків потужності), найбільшу потужність, яку підсилювач здатний перенести протягом декількох секунд, або навіть потужність, при якій пристрій вийде з ладу. Тому порівнювати різні моделі між собою за максимальної потужності не має сенсу. А ось при підборі акустики під підсилювач (або навпаки) даний параметр може виявитися дуже корисним: бажано, щоб максимальна потужність динаміка була вищою, ніж у підсилювача, як мінімум в два рази. Це знизить ризик того, що стрибок потужності зашкодить акустику.

Діапазон частот звуку, який здатний обробляти підсилювач. Стандартним діапазоном чутності людського вуха вважається 16 – 20000 Гц, проте у деяких людей ці межі можуть бути значно ширше. Крім того, низькочастотні коливання, вже нечутні вухом, але максимально близькі до нижнього порогу чутності, при великій потужності звуку сприймаються всією поверхнею тіла, що створює враження максимально насиченого звуку (хоча з цим потрібно дотримуватися обережності, тому що інфразвук може погано впливати на самопочуття).

Загалом чим ширший частотний діапазон підсилювача — тим багатше звучання, яке він може забезпечити. Однак це не є однозначною гарантією високої якості звуку — багато що залежить також від амплітудно-частотної характеристики, співвідношення сигнал/шум (див. нижче) та інших особливостей конкретного пристрою. Так і підключені динаміки повинні також відповідати цьому діапазону — інакше сигнал буде «обрізаний».

Також відзначимо, що у багатьох моноблоків (див. «Кількість каналів») верхня межа діапазону проходить на рівні всього в декілька сотень Гц — ці моделі призначені для використання з сабвуферами, і високі частоти для них були б непотрібним надмірністю.

Один з основних параметрів, що визначають якість звучання підсилювача загалом: він описує співвідношення корисного сигналу (простіше кажучи, «чистого звуку) і різних сторонніх шумів. При цьому враховуються практично всі шуми — як зумовлені зовнішніми причинами (наприклад, електричними «наведеннями»), так і створювані самим пристроєм (наприклад, за рахунок нагріву під час роботи). Відповідно, чим вище співвідношення сигнал/шум — тим менше чутливість різних перешкод і тим чистішою виходить звук (зрозуміло, при нормальних параметрах роботи). Середнім показником для автоакустики вважається 95-100 дБ, проте в сучасних моделях це значення може бути відчутно вище.

Водночас цей параметр не є критичним для моноблоків, розрахованих на сабвуфери — більшість перешкод є високочастотними і на низькочастотному динаміку будуть просто не чути. Якість звуку в цьому випадку сильно залежить від характеристик динаміка (набагато більше, ніж у багатоканальних моделях), і з «безшумністю» підсилювача пов'язано слабо.

Можливість підключення до підсилювача пульта ДУ. Зазначимо, що функціонал пультів для підсилювачів відчутно відрізняється від інших типів електроніки. По-перше, підключення найчастіше здійснюється провідним способом. По-друге, сам пульт забезпечує мінімум регулювань — найчастіше він керує тільки функцією Bass Boost (див. «Функції»), даючи змогу оперативно підлаштувати рівень баса залежно від відтвореного треку. Однак управління з пульта все одно відчутно зручніше, ніж зміна налаштувань панелі на корпусі підсилювача.