Порівняння Yamaha ERG121GPII vs Ibanez GRG170DX

Тип звукознімачів, використовуваних в електрогітарі.

— Пасивні. Пасивними називають звукознімачі, які не використовують власного електроживлення. Такі пристрої видають слабкий сигнал, тому гітари з пасивними звукознімачами вимагають зовнішнього підсилювача. З точки зору звучання багато музиканти вважають пасивні звукознімачі більш «природними» і динамічними, однак цей момент багато в чому дивиться на ситуацію заангажовано. Однозначною перевагою даного варіанта є великі можливості по експериментування з технікою звуковидобування. Крім того, пасивні модулі значно простіше і дешевше активних, до того ж не потребують власних джерел живлення. З іншого боку, такі звукознімачі схильні до ефекту зворотного зв'язку, що може створити проблеми в деяких ситуаціях. Так і чутливість до наведенням (і, відповідно, ймовірність виникнення перешкод) у них істотно вище.

— Активні. Звукознімачі, доповнені вбудованими передпідсилювачами для підвищення рівня сигналу, що подається на вихід інструменту. Завдяки додатковому посилення багато моделей мають зменшену, у порівнянні з пасивними, число витків у котушках, що знижує рівень перешкод і забезпечує більш чистий і збалансований по частотах сигнал. При цьому активний модуль краще зберігає верхні частоти; це дає ефект «яскравості», «прозорості» звуку. Правда, зустрічається думка, що цей звук виходить ненатуральним, однак цей момент, знову ж таки, у чому ди...виться на ситуацію заангажовано. А ось з однозначних недоліків активних звукознімачів можна зазначити потребу у власному джерелі живлення. Один з найбільш популярних варіантів для цього — батарейка 9 В, встановлюється в спеціальний відсік в корпусі гітари.

Можливість відключення однієї з котушок в звукознімачі типу «хамбакер».

Звукознімачі з даною функцією, по суті, є універсальними модулями, здатними працювати як в режимі хамбакера, так і в режимі синглу. Докладніше про те й інше див. «Схема звукознімачів». А можливість перемикання між цими режимами дозволяє музикантові змінювати забарвлення звуку, не вдаючись до зовнішніх доробкам або зміну інструменту. Наприклад, для динамічної композиції з насиченим перевантаженням зручніше використовувати хамбакер у класичному вигляді, а для повільної ліричної мелодії досить пересунути перемикач — і можна користуватися всіма перевагами синглу.

Тип перемикача звукознімачів, який використовується в електрогітарі.

Цей перемикач відповідає за ввімкнення та вимкнення окремих звукознімачів, а також може керувати відсіканням котушок (див. вище). Відповідно, виробник вибирає його тип насамперед залежно від кількості звукознімачів (див. «Схема звукознімачів»). Наприклад, 3-позиційні перемикачі характерні переважно для моделей з двома звукознімачами - вони зазвичай дають змогу включати кожен із них окремо або використовувати обидва одночасно. 5-позиційні регулятори характерні для моделей із трьома звукознімачами, що мають корпуси типу stratocaster або superstrat (див. «Форма (вид)»). Зазначимо, що конкретні комбінації звукознімачів, доступні в таких інструментах, можуть бути різними, цей момент не завадить уточнити окремо. Найпросунутіший варіант - 6-позиційний перемикач - зустрічається вкрай рідко, переважно в дорогих інструментах класу custom.

Окремий різновид перемикачів є регуляторами балансу, що застосовуються переважно в бас-гітарах (див. «Тип»). Вони відповідають не за відключення окремих звукознімачів (їх зазвичай два), а за зміну їхньої гучності щодо один одного. Грубо кажучи, це два регулятори гучності для окремих звукознімачів, об'єднані в одній ручці (самих звукознімачів, закономірно, у таких інструментах також два). По суті, управління балансом в даному випадку забезпечує ще й плавну зміну тембру: звукознімач біля бриджу краще вловлює високі частоти, звукознімач біля грифа - нижчі, ві...дповідно і забарвлення звуку змінюється в залежності від того, що з них звучить голосніше.

Загальна форма корпуса електрогітари.

Цільного корпусу електрогітари можна надати практично будь-яку форму; порожнисті корпусу такої свободи не дають, однак і серед них варіанти за формою можуть бути вельми різноманітними. Тим не менш, існують певні стандартні форми. Нерідко ці форми названі на честь певної «легендарної моделі гітари — наприклад, «Les Paul» або «Stratocaster» (за однойменною інструментів від Gibson та Fender відповідно). Описувати кожну стандартну форму немає сенсу — простіше знайти ілюстрацію в нашому каталозі або в Інтернеті.

Основною, а нерідко і єдиний момент, на який впливає форма корпуса — це зовнішній вигляд гітари. Також від цього параметра до деякої міри залежить зручність для музиканта — приміром, одні моделі дають змогу грати сидячи, спираючи інструмент на ногу, для інших такий спосіб підходить слабо або не підходить взагалі. А ось впливають обриси корпусу звучання електрогітари — питання спірне. Однозначна залежність є тільки в напівакустичних моделях, а ось для цільних корпусів немає чіткої відповіді на це питання: деякі музиканти стверджують про перевагу одних форм над іншими, але цей момент багато в чому дивиться на ситуацію заангажовано. Крім того, на якість звуку сильно впливають інші параметри (типи і кількість звукознімачів, конструкція мосту тощо).

Зараз на ринку представлені гітари з такою формою корпусу: Les Paul, Superstrat, ..."/ua/list/816/pr-23895/">Stratocaster, Jazz Bass, Precision Bass, Telecaster, PRS Santana, Flying V, SG, втім зустрічатися і зовсім нестандартні варіанти.

Наявність захисної накладки (пикгарда) на корпусі гітари.

Така накладка розташовується на верхній деці, найчастіше виконується з міцного пластику і помітно відрізняється за кольором, завдяки чому добре помітна. Її основне призначення — оберігати поверхня деки від ударів медіатора (наприклад, при грі динамічним боєм), які могли б пошкодити лакову дерев'яну поверхню. Конкретна форма і розміри накладки можуть бути різними, однак вона в будь-якому разі прикриває як мінімум поверхню нижче струн (якщо дивитися на гітару в робочому положенні), а іноді — під струнами і навіть вище них.

Матеріал, з якого виконаний корпус електрогітари. Для моделей з вирізами (напівакустичних, див. «Тип») в даному випадку може враховуватися тільки матеріал нижньої деки і бічних поверхонь, а дані по верхній деці наводитися окремо (докладніше див. «Матеріал кришки деки»).

Зараз на ринку представлені корпусу з таких дерев: червоне, клен, вільха, ясен, вільха.

Немає сенсу докладно зупинятися на кожному з матеріалів, що зустрічаються в сучасних електрогітарах. Їх різноманітність дуже велика, однак, на відміну від акустичних гітар, корпус в даному випадку грає не таку значну роль при формуванні звуку, і його матеріал порівняно слабко впливає на акустичні властивості інструменту (хоча яка конкретна ступінь такого впливу — питання спірне). При бажанні можна знайти детальні дані щодо того чи іншого матеріалу в спеціальних джерелах, однак на практиці має сенс дивитися передусім на зовнішній вигляд інструменту і його цінову категорію.

Наявність в електрогітарі системи наскрізного кріплення струн.

У класичному наскрізному кріпленні роль стоп-бару грає сам корпус інструменту — в ньому робляться отвори, в яких закріплюються струни (з боку мосту). Перевагою такої конструкції є покращений контакт струн з корпусом, що дає змогу досягти гарного састейна. Втім, тремоло-машинках (див. «Бридж») зустрічається і інша різновид наскрізних кріплень — коли отвори розташовуються не на корпусі, а на бриджі; зокрема, саме цей варіант характерний для машинок Vintage Tremolo. В таких випадках сама по собі наскрізне кріплення є лише конструктивною особливістю бриджу, а контакт струн з корпусом залежить від особливостей кріплення «машинки» на корпусі і може бути різним.

Лад — це проміжок між поріжками на грифі; кожен такий проміжок відповідає за свою ноту (інтервал між ладами — півтону). Відповідно, чим більше ладів, тим більше нот можна взяти на одній струні. Однак варто враховувати, що ширина проміжків між поріжками зменшується по мірі наближення до бриджу, і якщо ладів багато, гра на високих ладах може виявитися непростою справою, що вимагає дуже високої точності.

Найпопулярніші на сьогоднішній день варіанти — 22 або 24 лада, вони зустрічаються в більшості електрогітар всіх типів. В басах зустрічається і менша кількість (20 ладів і 21 лад), оскільки відстань між поріжками на таких інструментах більше, і грифи, відповідно, при тому числі ладів виходять більш довгими, ніж у гітар.

Загалом звертати увагу на цей параметр має сенс насамперед професійним музикантам, яким принципово важливо велике «простір для маневру».

Окрему категорію являють собою безладові інструменти, повністю позбавлені порожков. Практично всі вони належать до бас-гітар; зустрічаються і без електрогітари ладів, проте дуже рідко. У таких інструментах роль поріжка грає палець музиканта, притискуючи струни до грифа. Техніка гри на безладових гітарах помітно складніше: по-перше, для добування чистих нот необхідно дуже точне розташування пальця; по-друге, така кон...струкція знижує гучність звуку і тривалість састейна, і для отримання звуку потрібної гучності можуть знадобитися спеціальні прийоми гри (а для басів — ще й більш важкі струни). З іншого боку, відсутність ладів дає професійному музиканту ряд додаткових можливостей. Приміром, на безладовом грифі можна робити дуже плавні слайди, без ступеневого переходу між нотами, а сам інструмент не прив'язаний до стандартного 12-ступенному строю, що може дуже стати в нагоді в деяких областях музики (експериментальної, східної тощо). Також відзначимо, що безладова бас-гітара і за звучанням, і за технікою гри дуже близька до класичного контрабасу, що особливо цінують любителі джазу і інших схожих стилів.

Ширина грифа електрогітари у районі верхнього поріжка. Ближче до корпусу гриф може дещо розширюватись, проте це не обов'язково, та й кут розширення може бути різним. Тому основним розміром вважається саме ширина у районі верхнього поріжка.

Цей параметр має двояке значення. З одного боку, широкий гриф незручний для музикантів з маленькими руками та короткими пальцями — діставати до далеких струн у таких випадках важко. З іншого боку, велика ширина означає більшу відстань між окремими струнами, що знижує ймовірність зачепити сусідню струну при неточному натисканні і може полегшити гру (особливо якщо гітарист має великі товсті пальці). Втім, ці моменти не є абсолютними, і зручність ігри — справа вельми суб'єктивна, яка залежить від багатьох особливостей музиканта і техніки, яку він використовує. Також не варто забувати, що грифи можуть мати різний профіль (див. вище), і інструменти з різним профілем грифа будуть по-різному відчуватися в руках навіть за однакової ширини у верхнього порожка. Тому найнадійніший метод вибору — випробувати грифи різного розміру та профілю «наживо», визначитися з оптимальним варіантом та вибирати на основі цього.

Найменша ширина грифа у верхнього поріжка у сучасних електрогітарах становить близько 39 мм. Такій розмір зустрічається переважно в бас-гітарах (див. «Тип»), що мають 4 струни і гриф, що помітно розширюється до корпусу (завдяки чому зверху його можна зробити досить вузьким, тим більше що при грі на басу ноти рі...дко затискаються у самого грифа) . Електрогітари (включаючи напівакустичні) дещо ширші – від 41 мм, показник у 43 – 48 мм вважається середнім, а у найбільших інструментах гриф може мати завширшки до 55 мм (втім, такі розміри характерні переважно для інструментів, що мають більше 6 струн) .