Порівняння Blauberg VENTO Expert Plus Wi-Fi vs Tion O2 Base

— Приточно-витяжна з рекуператором. Агрегати, що забезпечують рух повітря в обох напрямках — на приток і на витяжку і вирішують, таким чином, всі основні завдання вентиляції. Зручні насамперед при організації системи вентиляції «з нуля», коли будь-яке обладнання відсутнє. З іншого боку, приточно-витяжні установки виходять помітно дорожчими, важчими, масивнішими і більш ресурсоємними ніж приточні, що особливо помітно на великих централізованих агрегатах (див. «Тип системи»). Втім, і серед них даний різновид зустрічається досить часто. А ось децентралізовані вентиляційні установки в більшості своїй робляться саме приточно-витяжними. По-перше, їм не потрібна висока продуктивність, і пристрій цілком можна зробити порівняно невеликим і недорогим; по-друге, при організації децентралізованої вентиляції простіше доручити всі задачі одному агрегату, ніж передбачати окремі модулі для притоку і витяжки. Цей же тип крім роботи на «вхід-вихід» запобігає «видуванню» тепла з приміщення в холодну пору року (або, принаймні, значно знижує кількість тепла, що «видувається»). Принцип роботи рекуператора полягає в тому, що він відбирає енергію у повітря, що видується, і передає її вхідному – таким чином, вентиляція відправляє назовні порівняно прохолодне повітря і подає в приміщення попередньо нагріте. Застосування рекуператора дає змогу значно знизити втрати тепла і, відповідно, витрати на опалення – кількість тепла, що повертається, в найбільш прогресивних...теплообмінниках може досягати 97% (див. «ККД теплообмінника»). При цьому такі системи нерідко є пасивними і самі не споживають енергії (а там, де вона потрібна, витрата все одно нижча ніж кількість зекономленого тепла).

– Приточно-витяжна. Пристрої, аналогічні описаним вище, але не оснащені рекуператором. На тлі цього набули меншого поширення і зустрічаються досить рідко.

— Приточна. Агрегати, які відповідають тільки за подачу зовнішнього повітря в приміщення; витяжка повинна забезпечуватися або додатковим обладнанням, або природним способом. Цей варіант є найбільш популярним для централізованих моделей: окремі блоки притоку і витяжки буває простіше розмістити в обмеженому просторі, ніж потужну і громіздку приточно-витяжну установку. Та й з точки зору загальної організації руху повітря такий «поділ ролей» теж нерідко буває оптимальним (не кажучи вже про те, що спеціальне обладнання для витяжки в деяких випадках може і не знадобитися). А ось децентралізованих приточних моделей існує вкрай мало — для них описані ситуації не характерні.

Діаметр отворів, призначених для підключення повітроводів до вентиляційної установки. Чим продуктивніше установка — тим більше повітря повинні пропускати повітроводи і тим крупніше, зазвичай, монтажні отвори. А для моделей з настінним монтажем (див. вище) даний параметр визначає розмір каналу, який потрібно просвердлити в стіні для розміщення агрегата.

Додаткові функції, передбачені в конструкції установки окрім вентиляції.

— Нагрівач. Вбудований обігрівач (калорифер), призначений для нагрівання повітря, що надходить в приміщення. При цьому, на відміну від описаного вище рекуператора, для нагрівання використовується енергія з істороннього джерела – електричного нагрівача або водяного теплообмінника (див. «Тип нагрівача»). Такий спосіб нагрівання потребує додаткових витрат енергії, а водяні контури ще й досить клопіткі в підключенні. Зате він значно ефективніше: якщо повітря, що подається з рекуператора в приміщення, не може бути більш теплим, ніж те, що видувається, то для нагрівача це не проблема. Власне, дана функція використовується переважно для того, щоб підвищувати температуру приточного повітря, що подається з рекуператора (вбудованого або окремого), до температури витяжного повітря і уникати таким чином зайвих втрат тепла.

— Охолоджувач. Вбудована система, що знижує температуру повітря, що подається в приміщення. Спрощено цю функцію можна назвати «вбудованим кондиціонером» — у світлі того, що кондиціонери зазвичай використовуються саме для охолодження повітря в спекотну погоду. Власне, в деяких ситуаціях встановлення вентиляційної установки з охолоджувачем може позбавити від необхідності використовувати окремі кондиціонери. З іншого боку, такі системи досить складні і дороги, а тому застосовуються переважно рідко, пере...важно серед централізованих установок (див. «Тип системи»).

— Зволожувач. Система, що підвищує вологість повітря, що подається в приміщення. Особливість людського організму така, що відчуття комфортного клімату залежить не від абсолютної, а від відносної вологості навколишнього повітря. Відносна ж вологість залежить не тільки від фактичної кількості водяної пари в повітрі, але і від температури: фізичні закономірності такі, що при підвищенні температури відносна вологість падає, незважаючи на те, що кількість вологи в повітрі залишається незмінною. На практиці це призводить до того, що в холодну пору року нагріте зовнішнє повітря починає здаватися сухим (звідси поширена ідея про те, що «нагрівачі сушать повітря»). Щоб уникнути цього ефекту в кліматичній техніці, включаючи приточно-витяжні установки, можуть передбачатися системи зволоження. Зазначимо, що для таких систем зазвичай потрібне підключення до системи водопроводу, або регулярне перезаправлення ємності з водою.

— Іонізатор. Система, що насичує повітря, що надходить в приміщення, негативно зарядженими іонами. «Негативний» в даному разі означає «мінусовий», у фізичному сенсі, а ось вплив таких іонів на клімат, навпаки, позитивний — повітря відчувається більш свіжим, іонізація сприяє осіданню забруднень на підлогу і стіни, забезпечує бактерицидний ефект. До того ж вважається, що іонізоване повітря корисне для здоров'я, сприяє підвищенню імунітету і відновленню після травм і хвороб.

Клас очищення повітря, якому відповідає припливно-витяжна установка.

Цей параметр характеризує, наскільки якісно агрегат здатний очистити повітря, яке подається в приміщення, від пилу та інших мікрочастинок. Найчастіше він вказується за стандартом EN 779, а найбільш поширені в вентиляційних установках такі класи:

— G3. Маркуванням G позначають фільтри грубого очищення, що розраховані на приміщення з низькими вимогами до чистоти повітря і затримують частинки розміром від 10 мкм і більше. У системах вентиляції житлових приміщень такі пристосування можуть використовуватися тільки в якості попередніх фільтрів, для доочищення буде потрібне додаткове обладнання. Клас G3 є другим за ефективністю класом грубого очищення, він позначає фільтр, що видаляє з повітря 80 – 90% т. зв. синтетичного пилу (тестового пилу, на якому проводиться випробування фільтрів).

— G4. Найбільш ефективний клас фільтрів грубого очищення (див. вище), що передбачає видалення з повітря не менше 90% частинок розміром 10 мкм і більше.

— F5. Класи з індексом F відповідають тонкому очищенню, ефективність якого оцінюється за здатністю видаляти з повітря частинки розміром від 1 мкм. Такі фільтри можуть застосовуватися для доочищення повітря в житлових приміщеннях, включаючи навіть лікарняні палати (без підвищених вимог до чистоти). F5 — найнижчий з подібних класів, що передбачає ефективність видалення такого пилу на рівні 40 – 60%.

— F6. Клас тонкого очищення (див. вище), видалення з повітря 60 – 80% частинок розміром від 1 мкм.

— F7. Клас тонкого очищення (див. вище), що відповідає видаленню з повітря 80 – 90% пилу розміром від 1 мкм.

— F8. Клас тонкого очищення (див. вище), що передбачає видалення з повітря від 90 до 95% пилу розміром 1 мкм і вище.

— F9. Найбільш ефективний клас тонкого очищення; більш висока ефективність відповідає вже надтонкому очищенню за класом H (див. нижче). Клас F9 забезпечує ефективність видалення пилу розміром від 1 мкм на рівні 95% та вище.

– H10 - H13. Класи H застосовуються для маркування фільтрів особливо тонкого (абсолютного) очищення (HEPA-фільтри), здатних видаляти з повітря частинки розміром порядку 0.1 - 0.3 мкм. Такі фільтри застосовуються в приміщеннях з особливими вимогами до чистоти повітря – лабораторіях, операційних, високоточних виробництвах тощо. Для H11 заявлено 95% поглинання. А клас H12 та H13 є найефективнішими із затримкою частинок не менше 99.95% та 99.99% відповідно.

— Вугільні фільтри. Створено на основі активованого вугілля або іншого аналогічного адсорбенту. Ефективно затримують леткі молекули різних речовин, завдяки чому добре усувають сторонні запахи. Вугільні фільтри підлягають обов'язковій заміні після вироблення ресурсу, оскільки у разі перевищення терміну експлуатації вони можуть стати джерелом шкідливих речовин.

Найменша продуктивність, з якою може працювати проточно-витяжна установка.

Про продуктивності загалом див. «Максимальний протока». Тут же відзначимо, що мінімальний проток має сенс зазначати лише в тих випадках, коли кількість пропускається повітря може регулюватися (див. «Швидкостей вентилятора»). Та й то, на практиці навіть для таких моделей даний параметр наводиться далеко не завжди.

Найбільша продуктивність припливно-витяжної установки; або, якщо регулювання протоки в конструкції не передбачена — штатна продуктивність агрегата.

Під продуктивністю в даному випадку мається на увазі кількість повітря, яке установка здатна пропустити через себе за годину. Оптимальне значення продуктивності для кожного приміщення обчислюється за формулою: «об'єм приміщення помножити на кратність повітрообміну»; протока повинен бути не нижче цього показника, інакше про ефективної вентиляції не можна говорити. Об'єм легко обчислити, помножившпи площа приміщення на висоту стель, а кратність позначає, скільки разів за годину повинен оновитися повітря у вентильованому просторі. Залежить вона від типу і призначення приміщення: наприклад, для житлової квартири досить кратності 1, а для басейну потрібно не менше 4 (існують спеціальні таблиці, за якими можна визначити кратність для кожного виду приміщення). Таким чином, наприклад, для квартири з житловою площею 70 м2, висотою стелі 2,5 м і кухня 9 м2 (кратність повітрообміну не нижче 2) потрібно протока не менш 70*2,5*1 + 9*2,5*2=220 м3 (без урахування ванної та туалету, для них свої вимоги по кратності).

Зазначимо, що деякий запас по протоку (порядку 10 – 15%) не буде зайвим, однак навряд чи має сенс гнатися за більш високими показниками — адже продуктивність вимагає відповідної потужності, що, зі свого боку, позначається на габаритах, ціною і енергоспоживанні установки.

Кількість швидкостей, на яких можуть працювати вентилятори припливно-витяжної установки.

Наявність декількох швидкостей дозволяє вибирати фактичну продуктивність установки, підлаштовуючи її під особливості поточної ситуації: наприклад, у виробничому приміщенні можна знижувати інтенсивність вентиляції на час роботи нічної зміни, де менше людей, ніж денний. А чим більше швидкостей передбачено в пристрої (при тому ж діапазоні продуктивності) — тим ширший вибір у користувача, тим простіше знайти режим, оптимально відповідає поточним потребам.

Відзначимо, що якщо в характеристиках зазначені мінімум і максимум по протоці, але не наводиться кількість швидкостей — це не обов'язково означає плавне регулювання. Навпаки, найчастіше подібні моделі регулюються традиційним чином, поступово, однак виробник з якоїсь причини вирішив не уточнювати в характеристиках кількість швидкостей.

Рівень шуму, вироблюваний припливно-витяжною установкою в нормальному режимі роботи.

Цей параметр позначається в децибелах, при цьому децибел є нелінійною одиницею: наприклад, підвищення на 10 дБ дає зростання рівня звукового тиску в 100 разів. Тому оцінювати фактичну гучність найкраще за спеціальними таблицями.

Найбільш тихі сучасні установки для вентиляції видають близько 27 – 30 дБ — це порівнянно з тиканьем настінних годин і дозволяє без обмежень використовувати таку техніку навіть у житлових приміщеннях (цей шум не перевищує відповідних санітарних норм). 40 дБ — обмеження на шум в житлових приміщеннях в денний час, цей рівень можна порівняти з промовою середньої гучності. 55 – 60 дБ — норма для офісів, відповідає рівню гучної мови або звукового фону на другорядній міській вулиці без сильного руху. А в найбільш гучні видають 75 – 80 дБ, що це можна порівняти з гучним криком або шумом двигуна вантажівки. Існують і більш детальні порівняльні таблиці.

При виборі за рівнем шуму варто враховувати, що до «гучності» самої вентиляційної установки може додаватися шум від руху повітря по повітропроводам. Особливо це актуально для централізованих систем (див. «Тип»), де довжина повітроводів може бути досить значною.

Тип теплообмінника, який використовується в рекуператорі вентиляційної установки (див. «Функції»).

– Пластинчастий. Найпростіший і найпоширеніший тип теплообмінника, заснований на використанні металевих пластин, що поділяють вхідне та вихідне повітря на вузькі канали. Такі теплообмінники коштують недорого, не вимагають підключення електрики та практично безшумні. Правда, класичний пластиковий або металевий рекуператор має порівняно невисокий ККД (порядку 45 – 80%), «видує» вологу з приміщення (що може вимагати застосування зволожувачів), а в морозну погоду на пластинах утворюється льоду, і необхідно відключати теплообмінник, пускаючи повітря в обхід його (для цього нерідко передбачається автоматичний байпас). Двох останніх недоліків позбавлені пластинчасті теплообмінники з целюлози — вони не зледеніють, до того ж затримують у приміщенні не лише тепло, а й вологу, а ККД може досягати 92%. З іншого боку, целюлозні модулі не застосовуються в басейнах та інших приміщеннях з підвищеною вологістю.

– Роторний. Теплообмінники, дія яких ґрунтується на обертанні диска особливої конструкції. При цьому кожна частина теплообмінника по черзі працює на охолодження витяжного повітря, то на нагрівання припливного. Така система відрізняється більше високим ККД, ніж у пластинчастих модулів, вона компактніша, до того ж повертає більшу частину вологи, що виходить з витяжним повітрям, і не зледеніє в...холодну погоду. З іншого боку, за рахунок складності конструкції роторні теплообмінники дорожчі і менш надійні, до того ж вони вимагають електроживлення та виробляють деякий додатковий шум (хоча найчастіше не сильний).

– Ентальпійний. Ключовою особливістю ентальпійних (керамічних) теплообмінників є те, що вони передають припливному повітрю не лише явну, а й приховану теплоту витяжного повітря, що виділяється за рахунок конденсації вологи. Крім того, у конструкції подібних теплообмінників передбачається наявність спеціальної мембрани з целюлози або синтетичної тканини - саме на неї і покладаються можливості передавати припливному повітрі тепло та вологу, забезпечуючи тим найбільш підтримку оптимальних параметрів мікроклімату. Це дає змогу досягти значних показників ККД - від 90% і вище. Головним недоліком ентальпійних теплообмінників є висока вартість, що обумовлюється складністю у виробництві.

– Трубчастий. Теплообмінник на основі пучка тонких металевих трубок великої довжини, поміщених у кожух. Зазвичай через такі трубки до приміщення подається зовнішнє повітря, а повітря з приміщення на шляху назовні рухається між трубками, передаючи їм тепло. У таких пристосуваннях можна досягти досить солідного ККД - 70% і вище; при цьому трубчасті теплообмінники відносно прості за конструкцією і надійні. З'явилися вони порівняно недавно і переважно тому не набули поки значного поширення.