Порівняння Sony HXR-NX100 vs Sony PXW-X70

Ступінь (кратність) збільшення, забезпечувана відеокамерою за рахунок програмних методів, без зміни фокусної відстані оптики (див. «Оптичне збільшення»). Ключовий принцип такого збільшення полягає в тому, що частина зображення з матриці «розтягується» на весь кадр. Це дещо погіршує «картинку» — адже в її формуванні беруть участь не всі ефективні пікселі; і чим вище кратність збільшення — тим гірше стає якість. З іншого боку, даний спосіб не залежить від характеристик об'єктива і працює навіть з найпростішими лінзами, які не мають трансфокаторів, а досягти високих кратностей при цьому значно простіше, ніж при оптичному способі.

В сучасних відеокамерах зустрічається два варіанти застосування цифрового збільшення. Так, серед кишенькових пристроїв (див. «За напрямом») воно може бути єдиною доступною опцією — далеко не всі вони оснащуються трансфокаторами. А в повнорозмірних моделях цифрове збільшення зазвичай доповнює оптичне і включається після того, як об'єктив досягає межі своїх можливостей.

Зазначимо, що під час зйомки 3D (див. вище) ця функція може бути недоступна, а в професійних моделях часто не використовується взагалі.

Швидкість передачі даних, що забезпечується камерою при запису відео. Також цей параметр називають бітрейтом (т. е. кількістю біт за одиницю часу). Для будь-якого формату файлів, що застосовується при записі, загальне правило таке: чим вище швидкість — тим краще якість зображення (особливо для форматів, використовують стиснення з втратами). З іншого боку, висока швидкість висуває відповідні вимоги до можливостей використовуваних карт пам'яті — докладніше див. «Підтримка карт пам'яті»; та й об'єм файлу вона збільшує відповідно. Тому зазвичай сучасні відеокамери здатні працювати з різними битрейтами; це дозволяє вибрати оптимальний варіант у залежності від того, що для Вас в даний момент важливіше — максимальна якість або можливість роботи з повільною картою.

Водночас відзначимо, що з точки зору якості даний параметр має значення переважно для професійної відеозйомки. Якщо ж камера потрібна Вам для аматорських цілей — нема чого гнатися за максимальним бітрейтом: адже подібні моделі (і карти пам'яті для них) коштують відповідно.

Найменша освітленість знімається сцени, при якій камера здатна забезпечити зображення нормальної якості. Відзначимо, що в пристроях з функцією нічної зйомки (див. нижче) цей параметр може вказуватися по-різному. В одних моделях мається на увазі мінімальне освітлення, при якому камера може знімати без підсвічування і водночас зберігати передачу кольору (як при звичайній денний зйомки); в інших — «абсолютний» мінімум світла, нижче якого неможливо використовувати навіть нічний режим. Цей момент варто уточнювати за офіційними документами виробника.

У будь-якому разі чим нижче цей показник, тим менше світла потрібно камері для роботи і тим краще вона справляється зі зйомкою в сутінках або навіть вночі. Завдяки застосуванню спеціальних технологій деякі моделі здатні працювати навіть у повній темряві, при освітленості 0 лк; це пов'язано з тим, що сучасні матриці здатні сприймати ІЧ-випромінювання, невидиме для ока. Проте найчастіше для зйомки все ж потрібна деяка кількість світла — як мінімум десяті частки люкса. Для порівняння: освітленість 0,1 лк приблизно відповідає місячної ночі при фазі Місяця «наполовину», а 1 лк можна порівняти з яскравим повним місяцем в південних широтах.

Діапазон витримок, в якому камера здатна працювати в процесі зйомки.

Першопочатково витримка — це час, протягом якого світло впливає на світлочутливий матеріал (плівку) під час зйомки окремого кадру. Для цифрових ж матриць — це проміжок часу, протягом якого з матриці зчитується зображення для побудови окремого кадру. Під час зйомки відео цей проміжок не може бути більше 1/n, де n — частота кадрів (див. вище), але може бути менше — наприклад, зйомка з частотою кадрів 30 к/с і витримкою кожного кадру 1/60 с. Для режиму фотозйомки подібні обмеження відсутні.

Довгі витримки хороші тим, що дають змогу сенсору приймати більше світла — відповідно, «картинка» виходить яскравіше, що особливо важливо при слабкому освітленні. Водночас вони підвищують ймовірність отримання змащеного зображення — за рахунок швидкого руху об'єктів у кадрі, коливання рук оператора та інших випадкових зсувів камери, які неспроможна компенсувати навіть система стабілізації. Цей ефект може стати в нагоді для художнього прийому motion blur (змазування при русі), особливо при відеозйомці, а ось в режимі фото найчастіше є небажаним. Короткі ж витримки дають змогу отримувати чіткі кадри, але з меншою кількістю світла, а у випадку відео — ще з ефектом різких, уривчастих рухів.

Відповідно, оптимальними для кожної ситуації будуть різні варіанти витримки, і чим ширше діапазон — тим більше у камери можливостей по налаштуванню під конкретні умови.

Предустановки і режими налаштування балансу білого, передбачені в камері.

Баланс білого — це характеристика, що описує особливості освітлення сцени, що знімається, та викривлення, які це освітлення вносить у сприймані камерою кольору. Її застосування пов'язано з тим, що сучасні цифрові матриці нездатні самостійно підлаштовуватися під різні джерела світла, як це робить людське око. На практиці це означає, що один і той самий предмет, відзнятий під освітленням з різною колірною температурою (наприклад, під «теплою» лампою розжарювання і «холодної» люмінесцентною лампою), без підстроювання буде виглядати по-різному. Щоб уникнути цього і застосовується налаштування балансу білого.

Основні варіанти такої установки, що застосовуються в сучасних камерах, такі:

— Авто. Згідно з назвою, в такому режимі електроніка камери самостійно оцінює специфіку освітленості сцени, що знімається, і вносить відповідні поправки в передачу кольору. Таке регулювання найбільш зручна для оператора, оскільки не потребує від нього ніяких додаткових дій — все робить автоматика. Водночас жодна подібна система налаштування не ідеальна, і не завжди забезпечує 100% відповідність балансу білого поточній обстановці. Тому навіть у найпростіших моделях зразок кишенькових (див. «За напрямом») даний варіант рідко є єдиним, не кажучи вже про професійній техніці.

— Предустановки. Можливість вибору балансу білого з декількох варіантів, що відповідають стандартним умова...м зйомки — наприклад, «сонячний день», «хмарно», «люмінесцентна лампа», «лампа розжарювання» і т. ін. Така система досить проста навіть для недосвідчених користувачів і в той самий час досить надійна і універсальна, хоча конкретні її можливості безпосередньо залежать від кількості передустановок.

— Ручний. Ручне налаштування балансу білого передбачає, що оператор сам «підказує» камері, який об'єкт вважати чисто білим — на підставі цього електроніка і вираховує характеристики освітлення (на відміну від автоматичного режиму, коли еталонний об'єкт теж визначається без участі користувача). Простіше всього використовувати для цього звичайний аркуш паперу, але процедура працює і з нейтрально-сірими предметами. Ручний режим дозволяє дуже точно виставити баланс білого для конкретної знімається сцени, проте він потребує певного часу і відповідних навичок — а тому застосовується переважно в професійних відеокамерах.

— Регулювання температури. Дана функція дозволяє задати конкретне значення колірної температури джерела світла (в кельвінах) — саме цій температурі і буде відповідати баланс білого при зйомки. Такий формат налаштування швидше і зручніше, ніж ручний, але не отримав широкого розповсюдження. Пов'язано це з тим, що він добре підходить лише для студійних умов, де точно відомі характеристики кожного джерела світла — в інших випадках ручна настроювання зазвичай надійніше.

Формат, в якому камера записує звук у процесі відеозйомки. Зазвичай в цьому пункті вказується кількість каналів і використовувана система звуку, формат файлів або характеристики аудіопотоку, наприклад, «2 каналу Dolby Digital (AC-3)» або «PCM, 16 біт, 48 кГц, 2 каналу». Щоб не заглиблюватися в технічні подробиці, відзначимо, що два канали — це мінімально необхідна кількість для звуку з ефектом об'ємності (стерео), а прогресивні моделі можуть працювати і з багатоканальним звуком на зразок 5.1. Що ж стосується інших характеристик, то на них варто звертати увагу при виборі професійного пристрою (див. «За напрямом») — в аматорських і тим більше кишенькових камерах формат звуку не грає особливої ролі. Конкретні особливості різних форматів описані в спеціальних джерелах.

— Наявність видошукача. Наявність в конструкції камери видошукача — спеціального оптичного пристрою у вигляді трубки з окуляром і знаходяться під ним невеликим екраном. Власне, роль цього пристрою аналогічна звичайному дисплею: наведення кадру, контроль параметрів зйомки, перегляд відзнятих матеріалів. Головна ж відмінність полягає в тому, що в даному випадку екран максимально закритий і його видимість майже не залежить від умов зовнішнього освітлення; це незамінне на яскравому сонці і в інших подібних ситуаціях, де зовнішні дисплеї «сліпнуть». Крім того, видошукач може стати в нагоді і в тому випадку, коли важлива скритність — він не дає від світу на обличчя оператора і не демаскує його; та й енергії такі системи споживають менше. З іншого боку, окуляр під час роботи необхідно підносити впритул до ока; і якщо зовнішній дисплей дозволяє тримати камеру, приміром, на витягнутій руці над головою, видошукач не дає такої свободи для маневру. Також зйомка через подібний пристрій може бути досить виснажливою, особливо для незвичних користувачів; та й з окулярами видошукачі сумісні слабо. Як наслідок, цей елемент зустрічається переважно в професійних моделях камер (див. «За напрямом»).

— Вбудована спалах. Наявність в камері спалаху — імпульсного джерела світла для зйомки фото. Найбільш популярним призначенням спалаху є підсвічування в умовах слабкої освітленості; крім того, вона може застосовуватися для...зйомки проти яскравого світла і деяких інших спеціальних завдань. В камерах, оснащених лампою підсвічування (див. нижче) ця ж лампа може грати і роль спалаху.

— Лампа підсвічування. Наявність в конструкції камери власної лампи для підсвічування недостатньо освітлених сцен. Від описаної вище спалаху ця лампа відрізняється тим, що призначена для роботи під час відеозйомки і працює в режимі постійного світла, а не імпульсами. Власна підсвічування дозволяє використовувати камеру автономно, без зовнішніх освітлювальних приладів, які не завжди можна встановити. Однак не варто забувати, що на її роботу також витрачається заряд акумулятора.

— Гарячий башмак. Гарячим черевиком (hot shoe) називають спеціалізоване кріплення для установки додаткових аксесуарів. Найчастіше його використовують для зовнішніх спалахів, але цим справа не обмежується: у гарячий башмак можуть кріпитися зовнішні видошукачі, мікрофони, GPS-модулі і багато іншого. Існує кілька загальноприйнятих стандартів цього кріплення, крім того, кожний виробник використовує свій набір додаткових контактів для управління розширеними функціями зовнішнього обладнання; це потрібно враховувати при підборі такого обладнання. Тим не менше, якщо Ви припускаєте використовувати зовнішні аксесуари — має сенс вибрати камеру з hot shoe. Більшість таких моделей належить до професійних (див. «За напрямом»), але є і виключення.

— Вбудований динамік. Наявність в конструкції камери власного динаміка. Ця функція дозволяє переглядати зняті матеріали зі звуком, не використовуючи додаткового обладнання на кшталт навушників. Зазначимо, що якість вбудованих динаміків зазвичай висока, і вони не розраховані на більш серйозні завдання (наприклад, відтворення музики); а при перегляді вони дають змогу не стільки оцінити якість аудіо, скільки визначити, чи був зафіксований той чи інший звук.

— Вбудований проєктор. Наявність в конструкції камери власного проєктора. Ця функція значно полегшує перегляд відзнятих матеріалів: вона дозволяє забезпечити досить велику «картинку» з діагоналлю в кілька десятків сантиметрів) засобами самої камери, без використання телевізорів чи інших зовнішніх екранів. Правда, для перегляду Вам знадобиться відповідна поверхня — хоча б однотонна світла стіна; а потужність самих проєкторів невелика, і при яскравому світлі зображення може бути взагалі не видно. Тим не менш, якщо відео потрібно показати відразу декільком глядачам, такий варіант, безумовно, зручніше, ніж перегляд на власному екрані камери. Крім того, на проєкторі можна дивитися будь-яке підходить за форматом відео, залите в пам'ять — простіше кажучи, використовувати камеру в ролі плеєра.

— Wi-Fi модуль. Наявність в камері власного модуля бездротового зв'язку Wi-Fi. Даний стандарт використовується для побудови комп'ютерних мереж, а з недавніх пір — ще й для прямого зв'язку між різними пристроями: ноутбуками, смартфонами, планшетами і т. ін. Конкретні можливості використання з Wi-Fi, можуть відрізнятися залежно від моделі камери і включають такі варіанти, як пряме копіювання матеріалів на зовнішній пристрій або навіть в Інтернет (наприклад на YouTube), дистанційне керування камерою, використання в ролі вебкамери (див. нижче), оновлення прошивки і т. ін. І все це здійснюється без використання дротів, дальність зв'язку може досягати 100 м, а стіни не є перешкодою (хоча і знижують «далекобійність»).

— NFC-чип. Наявність в камері чипу для бездротового зв'язку стандарту NFC. Дальність такого зв'язку — до 10 см, і в камерах вона відіграє допоміжну роль, полегшуючи бездротове з'єднання камери і зовнішнього пристрою (смартфона, планшета і т. ін.), також має чип NFC. Замість того, щоб копатися в настройках, досить піднести обидва пристрої впритул один до одного і підтвердити з'єднання по Wi-Fi (див. вище). Відповідно, даний чип встановлюється тільки в камерах, мають більш «вагомі» бездротові можливості.

— GPS-модуль. Наявність в камері вбудованого модуля супутникової навігації GPS. Сам по собі такий модуль під час роботи лише фіксує поточне місце розташування на основі даних із супутників, а от як ці дані використовуються — залежить вже від конкретної моделі камери. Найчастіше пристрої з GPS здатні як мінімум додавати до знятим матеріалами геометки — інформацію про географічні координати місця зйомки; але крім цього, можуть передбачатися і більш обширні можливості — наприклад, пошук серед матеріалів за місцем зйомки або навіть повноцінна навігація по карті.

— Знімний мікрофон. Наявність в конструкції камери кріплення для установки зовнішнього знімного мікрофона; сам мікрофон може входити в комплект поставки або придбавається окремо. Ця функція характерна для професійних моделей і аналогічних їм за функціоналом 3D-камер (див. «За напрямом») — вона дозволяє записувати звук більш високої якості і з меншою кількістю перешкод, ніж під час роботи вбудованого мікрофона.

— Функція вебкамери. Можливість підключити пристрій до комп'ютера і використовувати його в ролі вебкамери для відеодзвінків, трансляції відео безпосередньо в Мережу, прямий запис на комп'ютер і т. ін. Перевагою відеокамер перед традиційними вебкамерами є більш високий роздільна здатність і якість зображення загалом. Водночас це перевага останнім часом не надто яскраво виражено, а більш великі габарити роблять повнорозмірні камери не настільки зручними, тому широкого розповсюдження ця функція не отримала.

— Пряме копіювання на HDD. Можливість підключення зовнішнього жорсткого диска безпосередньо до камери і копіювання відзнятих матеріалів без використання комп'ютера. Ця функція буде особливо корисна в ситуаціях, коли потрібно зробити копію (наприклад, для звільнення пам'яті камери), а комп'ютера поруч немає.

— Прямий друк. Можливість підключення камери до принтера (для друку фотографій) безпосередньо, без використання комп'ютера. Власні програмні інструменти в таких моделях можуть мати досить великі можливості по керуванню печаткою: вибір зображень, друк декількох копій, формат і кількість відбитків на аркуші, якість друку, повідомлення про збої і т. ін. Зазвичай, для прямого друку використовується технологія PictBridge, використовує з'єднання по USB. Її повинні підтримувати не тільки камера, але і принтер; водночас підключення не потребує додаткової установки, установки драйверів і т. ін.

Типи карт пам'яті, підтримувані відеокамерою. У сучасних моделях можуть зустрічатися такі варіанти:

— SD (SDHC, SDXC). Найпопулярніший формат карт пам'яті для різної електроніки, включаючи відеокамери. Оригінальний стандарт SD дозволяє створювати накопичувачі до 4 ГБ, наступний за ним SDHC до 32 ГБ, а його спадкоємець SDXC — до 2 ТБ. Зчитувальні пристрої під певний стандарт сумісні з більш ранніми версіями карт, але не навпаки: наприклад, камера з підтримкою SD HC зможе працювати і з звичайним SD, але не з SD XC. Картки цих типів можуть відповідати різним класам швидкості. Детальніше ці класи описані в спеціальних джерелах, тут же відзначимо, що для запису відео Full HD мінімальним придатним варіантом вважається клас 4. І в будь-якому разі швидкість роботи карти не повинна бути нижче швидкості запису відео, забезпечуваною відеокамерою (див. вище) — інакше пристрій просто не зможе нормально функціонувати. Також варто сказати, що досить великий розмір карт SD (32х24 мм) створює труднощі для їх використання в портативних пристроях; для вирішення проблеми з'явився стандарт microSD (див. нижче).

— microSD. За внутрішнім устроєм такі карти повністю аналогічні описаним вище SD і відрізняються від них лише зменшеними розмірами — 15х11 мм. Це дозволяє застосовувати їх навіть в найбільш сучасних компактних пристроях, однак при рівному об'ємі такі карти обходяться дорожче своїх повнорозмірних аналогів, а розміри більшості сучасних відеокамер дають...змогу застосовувати звичайні SD. Тому даний варіант зустрічається лише там, де компактні розміри мають вирішальне значення — насамперед серед кишенькових моделей (див. «За напрямом»). Карти microSD також мають модифікації HC і XC і діляться на класи швидкості; вони можуть використовуватися в картридерах SD при застосуванні найпростіших адаптерів, а інколи й взагалі без них.

— MMC. Стандарт, багато в чому схожий з SD — аж до того, що такі карти повністю сумісні з SD-картрідерами за розмірами і контактам. Ємність MMC до 64 ГБ, щоправда, працюють вони дещо повільніше. Через це «в чистому вигляді» цей стандарт практично не використовується, його підтримка зазвичай поєднана з підтримкою більш популярного SD.

— MS (MemoryStick). Фірмовий стандарт, створений Sony, використовується переважно в техніці цієї компанії, включаючи відеокамери. Існує безліч різновидів таких носіїв, і далеко не всі з них взаємно сумісні. Карти MS коштують досить дорого і не так універсальні, як SD, тому багато камери з їх підтримкою здатні працювати і з SD.

— CompactFlash (CF). Стандарт, першопочатково створений для професійної фотозйомки; серед відеокамер також використовується в моделях професійної спрямованості (див. «За напрямом»). Карти CF відрізняються непоганий ємністю (до 128 ГБ) і високою швидкістю роботи; їх головним недоліком є великі розміри, що обмежують застосування в компактній техніці. Існує два формату CF Type I і Type II; карти другого типу швидше, але не підходять до картридерам першого типу через більшої товщини.

— SxS. Стандарт, створений Sony і SanDisk спеціально для професійних відеокамер і кінокамер, застосовується в пристроях топового класу. Подібні карти відрізняються високою швидкістю роботи завдяки тому, що використовують підключення за стандартом PCI Express; а їх форма допускає можливість установки прямо в слот ExpressCard на комп'ютері або ноутбуці. Максимальна ємність таких носіїв — 32 ГБ.

— P2. Фірмовий стандарт, створений Panasonic виключно для професійної відеозапису. Всередині карта P2 являє собою масив з 4 SD-накопичувачів, а зовні ідентична комп'ютерної карти PCMCIA і може встановлюватися прямо у відповідний слот. Об'єм таких носіїв — до 64 ГБ.

— Компонентний. Інтерфейс для передачі відеосигналу в аналоговому форматі, з поділом «картинки» на три компоненти (звідси і назва) і передачею кожного з компонентів по окремому дроту. За рахунок цього забезпечується досить висока якість зображення і хороша пропускна здатність: компонентний інтерфейс за якістю перевершує S-Video і придатний навіть для роботи з високою роздільною здатністю (HD). З іншого боку, він не передбачає роботи з аудіо — так що, якщо Ви хочете чути звук, доведеться потурбуватися окремим каналом для його передачі. На стаціонарній відеотехніки для компонентного підключення зазвичай використовуються три окремих роз'єму RCA («тюльпан»), такий же формат може застосовуватися в професійних відеокамерах, а ось в аматорських моделях (див. «За призначенням») компонентний вихід має компактну конструкцію у вигляді гнізда mini-jack 3,5 мм

— USB. Універсальний інтерфейс, що застосовується в комп'ютерній техніці для підключення різної зовнішньої периферії. Поширений надзвичайно широко, є в абсолютній більшості сучасних настільних ПК і ноутбуків. При підключенні до комп'ютера по USB відеокамера також працює як периферійний пристрій. Найпопулярніше використання такого підключення — копіювання відзнятих матеріалів, однак воно може передбачати й інші можливості, залежно від моделі: дистанційне керування камерою, оновлення прошивки, потокова трансляція через...USB, робота в режимі вебкамери (див. «Функції і можливості»). Крім того, саме цей інтерфейс застосовується для прямого копіювання на HDD (див. там само); в цьому випадку камера відіграє роль керуючого пристрою, а накопичувач — периферійного.

— HDMI. Високошвидкісний цифровий інтерфейс для передачі відео - та аудіосигналу по одному кабелю. Має достатню пропускну здатність для роботи з відео високої роздільної здатності і багатоканальним звуком. Вихід HDMI у відеокамері дуже зручний для використання її в ролі зовнішнього плеєра при перегляді відзнятих матеріалів: переважна більшість сучасних телевізорів і моніторів мають хоча б один вхід цього стандарту. Так і в інший відеотехніки він широко поширений.

— S-Video. Інтерфейс для передачі відеосигналу в аналоговому форматі. Як і компонентне підключення (див. вище), цей стандарт не працює з аудіо і використовує роздільне передачу компонентів сигналу — проте в даному випадку цих компонентів 2, а не 3. Це, з одного боку, дещо знижує якість «картинки», з іншого — дозволяє використовувати один кабель і один роз'єм замість трьох. А ось з істотних недоліків S-Video варто відзначити неможливість роботи з HD — пропускної здатності вистачає тільки на сигнал стандартного роздільної здатності.

— IEEE 1394. Також відомий у побуті як FireWire. Хоча зараз IEEE 1394 є досить універсальним інтерфейсом, що застосовуються в комп'ютерній техніці, першопочатково він використовувався саме у відеокамерах — насамперед для «захоплення» відео з магнітної стрічки з конвертацією до файлів. Це застосування актуально і зараз — практично всі камери з miniDV (див. «Тип носія») мають такий вихід, зустрічається він і серед інших пристроїв, переважно професійних (див. «За напрямом»). Підключення по FireWire може забезпечувати і інші можливості — аналогічні описаним вище USB.

— SDI. Цифровий інтерфейс, використовуваний для передачі відео і звуку, а також службової інформації. Пропускна здатність SDI трохи нижче, ніж у HDMI, але з низки причин він значно краще підходить для професійного застосування і досить широко використовується у відповідній відеотехніки, включаючи камери. А ось у аматорські моделі (див. «За напрямом») виходи цього стандарту не встановлюються.

— AV-вихід. Роз'єм для передачі відео і аудіо в аналоговому форматі. Цей інтерфейс також називають «композитним», але класичний композитний вхід або вихід використовує кілька роз'ємів RCA (один під відео і один для монофонічного звуку або два — для стерео). У відеокамерах ж даний інтерфейс зазвичай виконується у вигляді гнізда 3.5 мм (mini-jack), а для підключення до повнорозмірної відеотехніки використовуються відповідні кабелі. Головною перевагою AV-виходу перед іншими аналоговими стандартами (компонентним і S-Video, див. вище) є можливість одночасної передачі відео і звуку. Водночас за якістю зображення він програє згаданими варіантами через те, що всі компоненти відео передаються по одному кабелю і стійкість до перешкод невисока.

— Вхід під мікрофон. Роз'єм для підключення до відеокамери зовнішнього мікрофона. Ця функція незамінна в тих випадках, коли мікрофон необхідно розмістити на деякому віддаленні від камери — наприклад, під час зйомки телепрограм або репортажів. В професійних моделях (див. «За напрямом») таких входів може бути кілька, і вони можуть застосовуватися також для багатоканального запису звуку та інших спеціалізованих завдань. Зазначимо, що мікрофонні роз'єми стандарту XLR зазначаються в нашому каталозі окремо (див. нижче).

— XLR вхід мікрофона. Наявність в конструкції камери як мінімум одного входу під зовнішній мікрофон, використовує роз'єм XLR. Роль зовнішнього мікрофона докладно описана вище. Що стосується XLR, то він являє собою інтерфейс, широко застосовуваний у професійній аудіо - і відеотехніки, включаючи камери. Головною його особливістю є можливість т. зв. балансного підключення; підключення відрізняється високою стійкістю до перешкод навіть при великій довжині кабелів і добре підходить для роботи з високоякісними мікрофонами. Сам роз'єм має досить великі розміри, але з урахуванням габаритів професійних відеокамер це не є недоліком. Варто відзначити, що через один вхід XLR передається 1 канал звуку, тому їх може передбачатися кілька — зазвичай два, для стерео запису.

— Вихід на навушники. Наявність в конструкції відеокамери виходу на навушники. Основне призначення цієї функції — прослуховування звуку, який супроводжує відзняте відео. Навушники зазвичай забезпечують більш високу якість, ніж вбудований динамік (див. «Функції і можливості»), а в деяких ситуаціях вони ще й значно зручніше — наприклад, в шумному місці, або навпаки, коли потрібно дотримуватись тиші. Ще одне призначення навушників — контроль характеристик звуку прямо в процесі запису, але ця можливість зазвичай зустрічається в професійних моделях (див. «За напрямом»). Найчастіше в якості роз'єму застосовується стандартне гніздо під mini-jack 3.5 мм, але зустрічаються й інші варіанти; всі вони включені в даний пункт — крім описаного нижче XLR.

— Вихід на навушники XLR. Наявність у відеокамері виходу для навушників, використовує роз'єм XLR. Особливості самого роз'єму детально описані вище в п. «XLR вхід мікрофона», а роль навушників — у п. «Вихід на навушники». Водночас відзначимо, що XLR, будучи професійним інтерфейсом, призначений не стільки для прослуховування записаних матеріалів, скільки для інших, більш серйозних завдань, зокрема, стеження за звуком у процесі зйомки.