Тип монтування, яким оснащений телескоп.
Монтування – це механічний вузол, за допомогою якого телескоп кріпиться до штатива або ( в окремих варіантах) встановлюється прямо на землю. Крім кріплення, цей вузол відповідає також за наведення оптики в певну точку неба. Найбільшою популярністю в наш час користуються
азимутальні пристосування в різних варіаціях —
AZ1,
AZ2,
AZ3, а також у вигляді так званого
монтування Добсона.
Екваторіальні механізми різних моделей (
EQ1,
EQ2,
EQ3,
EQ4,
EQ5) помітно складніше і дорожче, зате і можливостей дають більше. Зустрічаються системи, що поєднують відразу обидва ці типи монтувань — так звані азимутально-екваторіальні. І, нарешті, окремі телескопи і взагалі постачаються
без монтування. Ось більш докладний опис цих варіантів:
— Азимутальне. Повна назва – «альт-азимутальна». Традиційно має дві осі повороту телескопа – одну для наведення за висотою, другу за азимутом. Різні моделі таких монтувань розрізняються за додатковими можливостями управління:
- AZ1. Не мають системи точного руху....
- AZ2. Оснащені системою точного руху по вертикалі (навколо горизонтальної осі).
- AZ3. Оснащені системами точного руху по обох осях.
У будь-якому разі друга вісь (азимутальна) в таких системах завжди розташовується вертикально, незалежно від географічного положення телескопа; в цьому і полягає ключова відмінність від описаних нижче екваторіальних монтувань. В цілому азимутальні механізми досить прості і недорогі самі по собі, при цьому цілком зручні і практичні, завдяки чому саме даний варіант користується найбільшою популярністю в наш час. Крім того, вони ідеально підходять для спостережень за наземними об'єктами. Ключовим недоліком даного варіанту є слабка придатність до безперервного «супроводу» небесних тіл (що рухаються по небосхилу внаслідок обертання Землі). Якщо в правильно налаштованому екваторіальному механізмі для цього потрібно повертати телескоп всього по одній осі, то в азимутальному потрібно задіяти обидві осі, причому нерівномірно. Ситуацію можна вирішити за допомогою системи автостеження, але ця функція помітно впливає на ціну всього приладу. І навіть її наявність не гарантує, що телескоп підійде для астрофотографії на тривалих витримках — адже при такому використанні потрібно забезпечувати не тільки точний рух по кожній окремій осі, але ще поправку на поворот зображення в кадрі (що передбачається далеко не в кожній системі автостеження і ще більше збільшує ціну).
– Добсона. Специфічний різновид описаних вище азимутальних монтувань, що застосовується майже виключно в рефлекторах. Також передбачає дві осі обертання – горизонтальну і вертикальну. Ключовою особливістю монтування Добсона є те, що воно не розраховане на штатив і встановлюється прямо на землю або іншу рівну поверхню; для цього в конструкції передбачається широка масивна основа. Подібні системи відмінно підходять для телескопів Ньютона, у яких окуляр розташовується в передній частині: завдяки низькому розташуванню тубуса на монтуванні сам окуляр виявляється на досить зручній висоті. Також до переваг «добсонів» можна віднести простоту, невисоку вартість і водночас гарну надійність, що робить їх придатними навіть для великих та важких телескопів. З недоліків слід відзначити слабку сумісність з нерівними поверхнями, особливо твердими, на зразок суцільної скелі (тоді як штативи, що використовуються з іншими типами монтувань, цього недоліку позбавлені).
— Екваторіальне. Монтування цього типу дають змогу синхронізувати рух телескопа з рухом небесних тіл по небосхилу, що виникає через обертання Землі. Умовну вертикальну вісь, що відповідає за поворот телескопа з боку в бік, в таких механізмах називають віссю прямого сходження (R. A.), А горизонтальну (для наведення по умовній вертикалі) — віссю схилень (Dec.). Перед використанням екваторіальне монтування налаштовується так, щоб вісь прямого сходження була спрямована на «полюс світу», паралельно осі обертання Землі («осі світу»); конкретний нахил щодо вертикалі залежить від географічної широти місця спостережень. Такий формат роботи помітно ускладнює як конструкцію самої монтування, так і процедуру його встановлення. З іншого боку, екваторіальні системи ідеально підходять для тривалого «супроводу» астрономічних об'єктів: щоб компенсувати рух небесного тіла через обертання Землі і утримувати ціль в полі зору, досить обертати телескоп навколо осі R.A. вправо (за годинниковою стрілкою), причому з чітко визначеною швидкістю – 15° на годину, незалежно від положення об'єкта по вертикалі. Це робить подібні конструкції ідеальним варіантом для астрофотографії – в тому числі об'єктів далекого космосу, для яких потрібні тривалі витримки. Фактично для цього навіть не потрібна повноцінна система автостеження – досить порівняно простого годинникового механізму, що обертає телескоп навколо осі прямого сходження. Зворотною стороною цих переваг, крім згаданої складності і високої вартості, є слабка придатність для великих важких телескопів — зі збільшенням ваги приладу вага підходящої екваторіальної системи збільшується ще швидше.
Що стосується різних моделей подібних монтувань, то вони маркуються буквено-цифровим індексом, від EQ1 до EQ5. В цілому чим більше кількість в позначенні – тим більше і важче сама конструкція (включаючи триногу, якщо вона постачається в комплекті), тим гірше вона підходить для переміщення з місця на місце, проте тим краще гасить вібрації і струси. А ось обмеження за вагою телескопа з моделлю екваторіального монтування безпосередньо не пов'язані.
– Азимутально-екваторіальне. Механізми, що поєднують в собі відразу два типи монтувань. Виглядає це так: на штатив встановлена азимутальна система, а на ній — екваторіальна, в якій вже кріпиться телескоп. Подібна конструкція дає змогу використовувати можливості обох типів монтувань. Так, азимутальний механізм цілком підходить для спостережень за великими небесними тілами ближнього космосу (Місяць, планети) і великими ділянками неба (такими, як сузір'я), при цьому він не потребує складного попереднього налаштування. А для астрофотозйомки або для розглядання об'єктів далекого космосу на великих збільшеннях зручніше використовувати екваторіальну систему. Однак на практиці подібна універсальність потрібна вкрай рідко, притому що поєднання двох типів монтувань ускладнює конструкцію, збільшує її вартість і знижує надійність. Так що цей варіант можна зустріти в одиничних моделях телескопів.
– Без монтування. Повна відсутність монтувальної системи в комплекті не дає змогу застосовувати телескоп «з коробки». Проте, вона буває оптимальним варіантом в деяких ситуаціях. Перша – якщо користувач хоче вибрати монтування на свій розсуд, не покладаючись на рішення виробника, або навіть зібрати його самостійно (наприклад, досить багато астрономів виготовляють свої власні системи Добсона). Другий характерний варіант – якщо в господарстві вже є монтування (наприклад, від старого телескопа, який прийшов в непридатність), і переплачувати за друге просто немає сенсу. У будь-якому разі при виборі подібної моделі варто звертати особливу увагу на тип кріплення, на який розрахована труба – від нього напряму залежить сумісність з конкретним монтуванням.
Загальна вага телескопа в зірці – з урахуванням монтування і штатива.
Невелика вага зручна насамперед для «похідного» застосування і частих переміщень з місця на місце. Однак зворотною стороною цього є скромні характеристики, висока вартість, а іноді — і те, і інше. Крім того, легша підставка гірше згладжує струси і вібрації, що може бути актуальним в деяких ситуаціях (наприклад, якщо місце спостереження знаходиться недалеко від залізниці, де часто проходять товарні поїзди).
