Порівняння Creative Sound Blaster Z SE vs Creative Sound Blaster X-Fi Titanium

Найбільш прогресивний формат багатоканального звуку, який звукова карта здатна видавати на вихід.

— 2. Стандартний стереозвук на два канали — лівий і правий. Такий формат дозволяє забезпечити відчуття об'ємності звучання (особливо при використанні навушників), чого цілком достатньо для більшості нескладних завдань. Однак він відчутно програє багатоканального звуку по «ефекту занурення», що може виявитися критичним для вимогливих геймерів і аудіофілов.

— 5.1. Класичний і найбільш популярний на сьогодні формат багатоканального об'ємного звуку: центральний канал, два фронтальних і два тилових дають змогу добитися повноцінного «ефект оточення», а окремий канал під сабвуфер забезпечує насичене звучання низьких частот.

— 7.1. Формат 7.1 відрізняється від 5.1 наявністю двох додаткових каналів. Варіантів по локалізації цих каналів існує декілька — наприклад, пара бічних колонок, пара додаткових динаміків над фронтальними і т. ін. В будь-якому разі формат 7.1 забезпечує більш достовірну передачу об'ємного звуку, ніж 5.1, однак коштують такі карти дорожче, а спеціалізованого контенту під 7.1 існує менше.

При виборі звукової карти за кількістю каналів варто врахувати такі моменти. По-перше, багатоканальні варіанти здатні видавати звук і більш простих форматів (так, карта 7.1 може використовуватися для акустики 5.1), а висновок стереозвуку...підтримується взагалі всіма моделями. По-друге, сучасне мультимедійне ПО (зокрема, кодеки) дозволяє виводити багатоканальний звук через карту з меншою кількістю каналів — наприклад, програвати звук 5.1 через двоканальну карту зі стереодинаміками без втрати якості. По-третє, для повноцінної роботи багатоканального звуку Вам знадобиться не тільки карта, але і відповідна акустика; а тому не має сенсу спеціально шукати багатоканальну модель, якщо Ви плануєте користуватися виключно стереоколонками.

Марка аудіочипа, встановленого в звуковій карті.

Аудіочип є однією з найважливіших деталей звукової карти, свого роду «серцем» всієї схеми, і саме від його характеристик багато в чому залежить якість звучання і інші можливості тієї або іншої моделі. Знаючи марку чипа, можна з легкістю знайти різну інформацію по ньому — офіційні характеристики, результати тестів, відгуки тощо — і на підставі цього зробити висновок, наскільки ця звукова карта здатна задовольнити Ваші вимоги. Зрозуміло, для звичайних аудіокарт (див. «Вид») заглиблюватися в такі подробиці найчастіше нема сенсу, а от при виборі геймерської або аудіофільської моделі вони можуть виявитися дуже корисними.

Різні стандарти і спеціальні технології цифрового звуку, з якими офіційно сумісна звукова карта. Наприклад, стандарти Dolby і DTS в різних варіаціях використовуються переважно для багатоканальних музики у фільмах, а DirectSound і EAX забезпечують високоякісний «об'ємний звук в іграх. На практиці можливості роботи з тим чи іншим стандартом багато в чому визначаються програмною частиною системи, а не характеристики звукової карти; однак офіційна сумісність означає як мінімум повну відповідність карти вимогам стандарту і мінімальний ризик виникнення конфліктів на апаратному рівні.

Найбільша частота дискретизації, що забезпечується цифро-аналоговим перетворювачем (ЦАП) аудіокарти. Про роль ЦАП докладніше див. п. «Розрядність» вище. Тут же відзначимо, що якість його роботи прямо залежить від частоти дискретизації: чим вона вище, тим менше спотворень виникає при перетворенні звуку.

Зазвичай у звукових картах зустрічаються стандартні значення максимальної частоти дискретизації:

44,1 кГц — відповідає якості звуку Audio CD;
48 кГц — DVD;
96 кГц — DVD-Audio 5.1;
192 кГц — DVD-Audio 2.0 (з низки причин двоканальний звук має більш високу частоту дискретизації, ніж багатоканальний); 384 кГц.

Ще один специфічний момент полягає в тому, що якість звуку, відтвореного на комп'ютері, не може бути вище можливостей звукової карти. Іншими словами, якщо звуковий файл записаний з більшою частотою дискретизації, ніж здатна забезпечити аудіокарта — якість його звучання буде знижена: наприклад, на 44,1-кГц карті навіть звук DVD-Audio буде звучати як Audio CD. Тому якщо Ви хочете повною мірою насолодитися високоякісним звучанням — варто вибрати модель з високою частотою дискретизації.

Цей параметр визначає співвідношення чистого звуку, що видається на виході ЦАП, до всіх сторонніх шумів. Таким чином, він є досить яскравим показником чистоти звуку. За співвідношенням сигнал/шум ЦАП в сучасних звукових картах можна поділити наступним чином:

до 90 дБ — початковий рівень;
90-100 дБ — середній рівень, прогресивні «домашні» моделі;
понад 100 дБ — професійний рівень.

Найбільша частота дискретизації, яку може забезпечити аналого-цифровий перетворювач (АЦП) звукової карти при оцифрування звуку. Не вдаючись у подробиці, можна сказати, що роль цього параметра практично повністю аналогічна розрядності, описаної пунктом вище. А його стандартні значення, що зустрічаються в сучасних аудіокартах, відповідають таким показникам якості звуку:

44,1 кГц —Audio CD;
48 кГц — DVD
96 кГц — DVD-Audio 5.1
192 кГц — DVD-Audio 2.0 (з низки причин двоканальний звук має більш високу частоту дискретизації, ніж багатоканальний), найбільш високий показник в сучасних звукових картах споживчого рівня.

— Підсилювач для навушників. Наявність окремого підсилювача для навушників в конструкції звукової карти. Таке оснащення дозволяє як мінімум покращити загальне звучання «вух», а також реалізувати різні додаткові налаштування для такого звучання (наприклад, окремий регулятор гучності). А деякі навушники — насамперед моделі Hi-Fi рівня з високим імпедансом — в принципі не можуть використовуватися без спеціальних підсилювачів.

— Модуль управління. Наявність зовнішнього модуля управлінняв конструкції звукової карти. Такий модуль фактично являє собою пульт управління з дротовим підключенням; він не дає такої свободи переміщення, як бездротовий пульт ДУ (див. нижче), однак обходиться дешевше і нерідко виявляється більш зручним. Так, модуль управління не обов'язково повинен знаходитися в прямій видимості щодо аудіокарти, а довжини дроту найчастіше цілком вистачає, щоб розмістити пристрій під рукою користувача. Правда, набір регулювань, винесений на зовнішній блок, зазвичай обмежений самими базовими налаштуваннями; проте навіть цього, зазвичай, цілком достатньо для комфортного використання. До того ж на блоці управління нерідко передбачаються ще й додаткові роз'єми для підключення навушників і мікрофону. Крім того, ця функція особливо зручна в іграх — вона дозволяє настроювати звук, не відволікаючись від самої гри. Втім, зовнішніми модулями можуть оснащуватися і інші різновиди звукових карт (див. «Вид»...).

— Пульт ДУ. Наявність пульта дистанційного керування в комплекті поставки звукової карти. Не варто плутати цю функцію з описаним вище зовнішнім модулем управління: в даному випадку мається на увазі класичний бездротовий ІЧ-пульт, на зразок тих, що застосовуються в телевізорах. Такий пристрій не обов'язково охоплює всі можливості аудіоадаптера, проте набір функцій пульта може бути досить великим. З іншого боку, необхідність керувати звуковою картою на відстані виникає вкрай рідко, і здебільшого для цього достатньо згаданого модуля. Так що моделі з пультом ДУ не набули особливого поширення.

— Вихід на передню панель. Можливість підключення внутрішньої звукової карти (див. «Тип») до роз'ємам на передній панелі ПК. Для цього на платі передбачається спеціальний конектор (або кілька конекторів), який з'єднується з відповідним роз'ємом (роз'ємами) за допомогою дроту. Зручність даної функції очевидно: в настільних комп'ютерах передня панель розташовується ближче всього до користувача, і саме до неї найлегше підключати периферію, передбачає часте підключення і відключення — таку, як навушники та мікрофони. Власне, роз'єми під такі пристрої найчастіше і виводяться на передню панель.