Порівняння Gigabyte A520M K vs ASRock B450M-HDV R4.0

Розміри материнської плати у висоту і ширину. Передбачається, що традиційне розміщення материнських плат — вертикальне, тому в даному випадку один з габаритів називають не довжиною, а заввишки.

Розміри материнських плат багато в чому визначаються їх форм-факторами (див. вище), однак розмір конкретної плати може дещо відрізнятися від стандарту, прийнятого для даного форм-фактора. Крім того, уточнити розміри за характеристиками конкретної «материнки» зазвичай простіше, ніж шукати або згадувати загальну інформацію по форм-фактору. Тому дані про розмір можуть наводитися навіть для моделей, цілком відповідають стандарту.

Третій розмір — товщина — з низки причин вважається менш важливим, тому його часто опускають.

У компанії AMD актуальними на сьогодні моделями чипсетів є B450, A520, B550, X570, A620, B650, B650E, X670, X670E, X870, X870E.. Для Intel, зі свого боку, список чипсетів виглядає так: X299, H410, B460, H470, Z490, H510, B560, H570, Z590, H610, B660, H670, Z690, B760, Z790, Z890.

Чипсет є набором мікросхем на материнській платі, через який безпосередньо здійснюється взаємодія окремих компонентів системи: процесора, RAM, накопичувачів, аудіо- і відеоадаптерів, мережевих контролерів тощо.... Технічно такий набір складається з двох частин — північного й південного мосту. Ключовим елементом є північний мост, він пов'язує між собою процесор, пам'ять, відеокарту і південний мост (разом з пристроями, якими він управляє). Тому як модель чипсета нерідко вказують саме назву північного мосту, а модель південного мосту уточнюють окремо (див. нижче); саме така схема використовується в материнських платах традиційного компонування, де мости виготовляються у вигляді окремих мікросхем. Зустрічаються також рішення, де обидва мости об'єднані в одному чипі; для них може зазначатися назва чипсета повністю.

У будь-якому разі, знаючи модель чипсета, можна знайти різні додаткові дані щодо нього — від загальних оглядів до спеціальних інструкцій. Пересічному користувачеві подібна інформація здебільшого не потрібна, однак вона може знадобитися для різних професійних задач.

Максимальна тактова частота оперативної пам'яті, підтримувана материнською платою. Фактична тактова частота встановлених модулів ПАМ'ЯТІ не повинна перевищувати цього показника — інакше можливі збої в роботі, та й можливості «оперативки» не вийде використовувати на повну.

Для сучасних ПК частота RAM в 1500 – 2000 МГц і менше вважається дуже невеликий, 2000 – 2500 МГц — скромною, 2500 – 3000 МГц — середньої, 3000 – 3500 МГц — вище середньої, а в найбільш прогресивних платах можуть підтримуватися частоти в 3500 – 4000 МГц і навіть більше 4000 МГц.

Максимальний обсяг оперативної пам'яті, який допускається встановлювати на материнську плату.

При виборі цього параметра важливо враховувати плановане застосування ПК і реальні потреби користувача. Наприклад, об'ємів до 32 ГБ включно цілком вистачить для вирішення будь-яких завдань базового характеру та комфортного запуску ігор, але без суттєвого зачеплення на апгрейд. 64 ГБ - оптимальний варіант для багатьох сценаріїв професійного застосування, а для найбільш ресурсомістких завдань на кшталт 3D-рендерінгу не будуть межею обсягу пам'яті 96 ГБ або навіть 128 ГБ. Найбільш «місткі» материнські плати сумісні з обсягами 192 ГБ і більше — переважно вони є топовими рішеннями для серверів і HEDT (див. «У напрямку»).

Вибирати за цим параметром можна із запасом — для потенційного апгрейду «оперативки», адже встановлення додаткових планок ОЗП є найпростішим способом підвищення продуктивності системи. З урахуванням цього чинника багато порівняно прості материнські плати підтримують дуже значні обсяги RAM.

Можливість роботи материнської плати з модулями оперативної пам'яті, що підтримують технологію XMP (Extreme Memory Profiles). Ця технологія була розроблена Intel; вона використовується в материнських платах і блоках RAM і працює лише в тому випадку, якщо обидва компонента системи сумісні з XMP. Аналогічна технологія AMD носить назву AMP.

Основна функція XMP полягає у полегшенні розгону системи («оверклокінгу»): в пам'ять з цією технологією заздалегідь «вшиті» спеціальні профілі розгону, і при бажанні користувачеві залишається тільки вибрати один з цих профілів, не вдаючись до складних процедур налаштування. Це не тільки простіше, але і безпечніше: кожен профіль, який додається в планку, проходить випробування на стабільність роботи.

Спеціалізований роз'єм TPM для підключення модуля шифрування.

TPM (Trusted Platform Module) дає змогу зашифрувати дані, що зберігаються на комп'ютері, за допомогою унікального ключа, який практично не піддається злому (зробити це вкрай складно). Ключі зберігаються в самому модулі і недоступні ззовні, а захистити дані можна таким чином, щоб їх нормальна розшифровка була можливою тільки на тому комп'ютері, де вони були зашифровані (і з тим же ПЗ). Таким чином, якщо інформація буде незаконно скопійована — зловмисник не зможе отримати до неї доступ, навіть якщо вкрасти оригінальний модуль TPM з ключами шифрування: TPM розпізнає зміну системи і не дасть змогу провести розшифровку.

Технічно модулі шифрування можна вбудовувати прямо в «материнки», проте все ж більш виправдано робити їх окремими пристроями: користувачеві зручніше докупити TPM при необхідності, а не переплачувати за першопочатково вбудовану функцію, яка може не знадобитися. В силу цього зустрічаються материнські плати і взагалі без TPM-конектора.

Наявність у материнської плати власного виходу D-Sub (VGA).

Такий вихід призначається для передачі відео з вбудованої відеокарти (див. вище) або процесора з інтегрованою графікою (підкреслимо, що вивести на нього сигнал з дискретної відеокарти через чипсет «материнки» не можна). Що стосується конкретно VGA, то це аналоговий стандарт, першопочатково створений для ЕПТ-моніторів. Він не відрізняється якістю зображення, практично не підходить для роздільних здатностей вище 1280х1024 і не передбачає передачу звуку, а тому загалом вважається застарілим. Тим не менш, входи цього типу продовжують застосовуватися в окремих монітори, телевізори, проєктори тощо; так що і серед материнських плат можна зустріти моделі з такими виходами.

Наявність у материнської плати власного виходу DVI; також у цьому пункті уточнюється конкретний вид цього інтерфейсу.

Такий вихід призначається для передачі відео з вбудованої відеокарти (див. вище) або процесора з інтегрованою графікою (підкреслимо, що вивести на нього сигнал з дискретної відеокарти через чипсет «материнки» не можна). Що стосується конкретно DVI, то це стандарт, першопочатково створений для цифрових відеопристроїв, однак допускає і аналоговий формат сигналу — залежно від виду. У сучасній комп'ютерній техніці, включаючи материнські плати, можна зустріти два види DVI:

— DVI-D. Стандарт, який передбачає передачу сигналу тільки в цифровому вигляді. Залежно від підтримуваного режиму, максимальна роздільна здатність такого відео може становити 1920х1200 (одноканальний Single Link) або 2560х1600 (двоканальний Dual Link); при цьому штекери Single Link можна підключати до портів Dual Link, але не навпаки. Також зазначимо, що такі роз'єми сумісні з HDMI через перехідники, при цьому в окремих випадках може передбачатися навіть передача звуку (хоча першопочатково у DVI-D ця функція не підтримується, і її наявність варто уточнювати окремо).

— DVI-I. Стандарт, що поєднує в собі описаний вище DVI-D з аналоговим DVI-A і дозволяє виводити сигнал як цифровому, так і в аналоговому форматі. DVI-A за своїми характеристиками відповідає VGA (див. вище): він підтримує роздільної здатності до 1280х1024 включно і дозво...ляє підключати VGA-екрани через простий перехідник.

Версія роз'єму HDMI (див. вище), встановлена на материнській платі.

— v.1.4. Найбільш ранній зі стандартів, котрі зустічаються у наш час - з'явився ще в 2009 році. Підтримує роздільну здатність до 4096х2160 включно і дозволяє відтворювати Full HD відео з частотою кадрів до 120 к/с — цього достатньо навіть для відтворення 3D.

— v.1.4 b. Допрацьована варіація описаної вище v.1.4, представила ряд невеликих оновлень і покращень, зокрема, підтримку двох додаткових форматів 3D.

— v.2.0. Версія, відома також як HDMI UHD — саме в цій версії була введена повноцінна підтримка 4К, з частотою кадрів до 60 кадр/с, а також можливість роботи з надширокоекранним відео 21:9. Крім того, завдяки збільшеній пропускній здатності число одночасно відтворених звукових каналів зросла до 32, а аудіопотоків — до 4. А в поліпшенні v.2.0a до всього цього додалася ще й підтримка HDR.

— v.2.1. Ще одна назва — HDMI Ultra High Speed. Порівняно з попередньою версією пропускна здатність інтерфейсу дійсно помітно збільшилася — її вистачає для передачі відео в роздільній здатності аж до 10K на 120 кадрів в секунду, а також для роботи з розширеним простором кольорів BT.2020 (останнє може знадобитися для деяких професійних завдань). Для використання всіх можливостей HDMI v2.1 потрібні кабелі типу HDMI Ultra High Speed, проте функції попередніх стандартів доступні і з звичайними кабелями.