Порівняння Syma S39 vs Syma S108G

Мінімальний вік, для якого підходить дана радіокерована модель. Ці рекомендації є досить умовними, однак відступати від них все одно не рекомендується. «Дорослі» моделі 14+ з безліччю регулювань, рухомих деталей і потужністю просто будуть не під силу освоїти малюкові. Водночас, моделі для молодшої вікової категорії можуть виявитися не цікавими і нудними для старших дітей.

Кількість каналів управління, передбачена в радіокерованій моделі.

Кожен такий канал відповідає за окрему функцію управління: роботу керма напрямку, керм висоти тощо. Для найпростіших моделей вистачає 2 – 3 каналів. Повноцінне ж управління потребує більшого числа каналів. А в прогресивних моделях можуть передбачатися додаткові канали загальне число яких може досягати 6 і більше.

Ємність акумулятора, що поставляється в комплекті з моделлю на основі електродвигуна (див. «Двигун»). Вказується тільки для варіантів, які використовують фірмові батареї (див. «Тип акумулятора»), вимірюється в ампер-годинах: 1 Агод відповідає ємності, при якій батарея здатна видати струм до 1 А протягом 1 години.

Чим вища ємність акумулятора — тим, зазвичай, більше часу вертоліт здатний провести в повітрі. Проте практичне час роботи на заряді багато в чому визначається іншими характеристиками машини — габаритами і вагою, моделлю і потужністю двигуна і т. ін. Тому здебільшого цей параметр відіграє суто довідкову роль, а порівнювати з ємності акумулятора між собою можна хіба що вертольоти, які не мають скільки-небудь значущих відмінностей за іншими характеристиками (і то дуже приблизно).

Час роботи вертольота з електричним двигуном (див. «Двигун») на одному заряді акумулятора або на одному комплекті батарей. Даний параметр є досить умовною і приблизною: зазвичай він вказується для оптимальних умов експлуатації, при рівномірній невисокому навантаженні на двигун (найчастіше для режиму висіння), а при використанні змінних елементів — для батарей високої якості. Відповідно, на практиці час роботи може помітно відрізнятися від заявленого в характеристиках. Тим не менш, цей показник досить достовірно описує автономність машини, і різні моделі цілком можна порівнювати з нього.

Частота, на якій працює передавач пульта керування вертольотом.

— 27.145 MHz. Одна з частот, довгий час застосовувалися для дистанційного радіоуправління; в деяких країнах СНД навіть зарезервована державними регулюючими органами саме для цих цілей. Такі передавачі відносно недорогі, проте схильні одного серйозного недоліку: вони не забезпечують розділення по каналах під час роботи декількох пультів в безпосередній близькості один від одного. Іншими словами, якщо вертоліт буде перебувати в зоні дії двох передавачів — сигнали з них будуть змішуватися, що фактично рівносильно втраті управління. Найчастіше це несуттєво при «розважальних» польотах; однак на змаганнях та інших масових заходах, де в зоні польотів можуть одночасно перебувати кілька машин, можуть виникнути досить неприємні і навіть небезпечні ситуації. Уникнути таких ситуацій можна, розробивши загальну сітку частот і використовуючи змінні кварцові генератори для пультів — але подібні можливості є далеко не завжди. Як наслідок, ця частота поступово витісняється більш прогресивним стандартом 2.4 GHz, причому не тільки серед професійних, але і серед аматорських моделей.

Окремо відзначимо, що на ринку також можуть зустрічатися передавачі з частотами 35, 40 і 75 МГц; за основним особливостям вони повністю аналогічні описаним 27.145 MHz і відрізняються тільки робочою частотою.

— 2.4 GHz. Найбільш прогресивний на сьогодніш...ній день стандарт зв'язку, використовуваний пультами радіокерованих вертольотів. Головною його особливістю (і відмінністю від вищеописаних варіантів) є можливість нормальної роботи декількох передавачів такого формату в безпосередній близькості один від одного. Для цього використовуються різні технології, що забезпечують автоматичне розподіл пар приймач-передавач по власних каналах (аналогічно тому, як це відбувається, наприклад, мобільного зв'язку). Теоретично діапазон 2.4 GHz може бути більш схильний перешкод, оскільки в ньому працює многая сучасна електроніка (зокрема, модулі Wi-Fi і Bluetooth); однак завдяки згаданому розподілу за каналами такі проблеми виникають хіба що в дуже невдалих випадках, а вирішуються легко і швидко. Крім того, завдяки збігу частот зі стандартом Wi-Fi, в моделях під такі пульти можна з легкістю забезпечити управління зі смартфона (див. нижче).

Найбільша відстань між пультом і вертольотом, на якому передавач пульта все ще здатний гарантовано забезпечити нормальну керованість моделі. Варто враховувати, що в офіційних характеристиках зазвичай наводяться дані для ідеальних умов: повний заряд батарей, відсутність перепон на шляху проходження сигналу, сторонніх перешкод тощо; на практиці радіус дії може бути трохи менше. Однак за цим параметром цілком можна порівнювати між собою різні моделі.

Чим більше цей показник, тим далі Ви зможете відпускати вертоліт від пульта, тим рідше доведеться переміщатися, щоб утримати управління. Однак великий радіус дії означає не тільки велику дальність як таку — він також говорить про хорошу проникаючу здатність сигналу, про його можливості проходити через різні перешкоди. Водночас потужні передавачі вимагають відповідного живлення та великих антен, що позначається на вазі і габаритах пульта.

Тип та кількість елементів живлення, необхідних для роботи пульта керування вертольотом.

— АА. Змінні елементи живлення, відомі в народі як «пальчикові батарейки». Вони доступні не тільки у вигляді одноразових батарейок, але і у вигляді акумуляторів, що перезаряджаються, випускаються під різними марками, що розрізняються за ціною і якістю (що забезпечує свободу вибору), а знайти такі елементи у продажу зазвичай не становить проблем. Потужність і ємність елементів АА відносно невеликі, але здебільшого їх цілком достатньо для нормальної роботи передавача протягом досить тривалого часу. Зазвичай, сучасні пульти вимагають декількох таких батарей — зазвичай 2, 4 або 6.

— ААА. Також відомі як «мізинчикові». Фактично — зменшена версія популярних елементів АА (див. вище); має ті ж ключові особливості, однак відрізняється більш компактними габаритами і, внаслідок цього, дещо зниженою потужністю. Цей варіант характерний для моделей бюджетного класу, з невеликим радіусом дії пульта.

Рама являє собою основу вертольота; саме на неї встановлюються двигун, механізми, електроніка і корпус. Вона може мати таку конструкцію:

— Збірна. До цієї категорії належать рами, що складаються з окремих деталей на роз'ємних з'єднаннях — наприклад, болтах. За інших рівних умов вони вважаються менш надійними, ніж цільні, оскільки з'єднання зазвичай є «слабким місцем» конструкції; однак для нескладних польотів цієї надійності цілком достатньо, а обходяться збірні рами трохи дешевше. Даний варіант зустрічається переважно в моделях початкового рівня, а також у недорогих машинах середнього класу.

— Цілісна. Рама, що не має розбірних з'єднань і виконана у вигляді нероз'ємной конструкції. У теорії цей варіант здатний забезпечити високу міцність, завдяки чому підходить навіть для машин професійного рівня. Однак на практиці сама по собі цілісна рама не є показником високого класу моделі — вона зустрічається серед вертольотів всіх цінових категорій, і якість конструкції, зазвичай, безпосередньо залежить від вартості.

Матеріал, використаний для корпусу вертольота.

Корпус, зазвичай, являє собою зовнішній кожух, що закриває раму з встановленим на ній устаткуванням (повністю або частково). Він грає декоративну роль, а також забезпечує необхідну балансування і аеродинаміку моделі. Висока міцність для такого кожуха не потрібно, оскільки навіть під час складного пілотажу навантаження на нього мінімальні, а випадкові тріщини, сколи та інші пошкодження не є критичними для працездатності машини.

У світлі всього цього найбільш популярним матеріалом для корпусів радіокерованих вертольотів став пластик. Цьому матеріалу можна з легкістю надати практично будь-яку форму і забарвлення, при цьому він легкий і коштує недорого. З недоліків можна відзначити хіба що схильність до подряпин, але цей момент впливає переважно на зовнішній вигляд машини, а не на її льотні якості. Пластик поширений серед усіх категорій вертольотів, від бюджетних до професійних.

Ще один варіант, що зустрічається в сучасних моделях — лексан. Цей матеріал багато в чому аналогічний пластику, однак набагато більш міцний і зносостійкий. З іншого боку, і коштує він, відповідно, а тому використовується переважно в машинах середнього і вищого цінового діапазону.