Порівняння Asus Xonar U7 MKII vs Asus ROG Xonar Phoebus

Від типу залежить спосіб встановлення і підключення звукової карти.

— Внутрішня. Такі моделі розраховані на роботу в якості постійного компонента системи. Вони встановлюються в системний блок комп'ютера, в роз'єм на материнській платі (PCI або PCIe, див. «Інтерфейс підключення») таким чином, що зовні зазвичай розташовується тільки панель з входами і виходами. Одним з головних переваг внутрішніх карт є компактність — вони не займають місця зовні і практично не впливають на габарити системного блока. При цьому по функціоналу такі моделі можуть варіюватися від простих бюджетних варіантів до прогресивних професійних рішень. З іншого боку, в підключенні внутрішні карти менш універсальні і більш складні, ніж зовнішні: для цього потрібно як мінімум розібрати корпус ПК, а можливості установки обмежуються як характеристиками материнської плати, так і наявністю місця всередині корпусу. Також вважається, що карти цього типу більш схильні до електромагнітних перешкод, оскільки знаходяться в безпосередній близькості до електронних компонентів комп'ютера.

— Зовнішня. Як випливає з назви, моделі цього типу під час роботи розташовуються зовні корпусу ПК і використовують відповідні інтерфейси підключення — USB або FireWire (див. нижче). З переваг зовнішніх карт варто відзначити насамперед зручність підключення: адже підключити штекер до зовнішнього гнізда набагато простіше і швидше, ніж морочитися з...начинкою корпусу. За рахунок цього одну карту можна з легкістю використовувати на декількох комп'ютерах, переподключая при необхідності. Крім того, вони незамінні для ноутбуків і деяких настільних комп'ютерів, де установка внутрішніх аудіокарти конструктивно не передбачено. Ще одна перевага полягає у віддаленості від «начинки» комп'ютера, що знижує рівень перешкод. Головним же недоліком цього типу карток можна назвати необхідність додаткового місця під них поблизу від комп'ютера; при цьому більш прогресивні моделі, зазвичай, і місця займають більше. Крім того, для пристроїв з додатковим живленням (див. нижче) Вам потрібно окрема розетка.

Основний інтерфейс, який використовується для підключення звукової карти до комп'ютера або іншого пристрою.

Як і самі звукові карти, використовувані у них інтерфейси діляться на внутрішні ( PCI, PCI-E USB, USB C, FireWire, Thunderbolt, 3.5 мм mini-jack, Bluetooth). Ось детальніший опис кожного з цих варіантів:

– PCI-E. Основний сучасний інтерфейс підключення внутрішньої периферії (зокрема звукових карт) до материнських плат комп'ютерів. Використовується у більшості моделей внутрішнього типу (див. вище). Головною перевагою рішень з PCI-E є те, що роз'єми для їх підключення можна знайти практично на будь-якій сучасній «материнці». Правда, ці роз'єми можуть знадобитися для інших комплектуючих – відеокарти, ТВ-тюнера або навіть SSD-накопичувача; проте навіть на найпростіших материнських платах слотів PCI-E зазвичай кілька, тому цей момент не можна назвати серйозним недоліком.

– PCI. Інтерфейс підключення плат розширення до материнської плати ПК. Є попередником PCI-E, має значно меншу пропускну спроможність і скромніші можливості, тому загалом є застарілим. Тим не менш, у наш час продовжують випускатися і материнські плати з такими роз'ємами, і звукові карти під інтерфейс PCI (у тому числі досить прогресивні). Це пов'язано з тим, що для роботи зі...звуком досить порівняно невисокої пропускної спроможності; а встановлення аудіокарти в слот PCI залишає вільними роз'єми PCI-E, які можуть знадобитися для комплектуючих, більш вимогливих до швидкості підключення. У будь-якому разі перед покупкою подібної звуковий карти не завадить окремо переконатися, що на «материнці» є роз'єм для її підключення.

– USB. Підключення через стандартний порт USB. Донедавна це був найбільш популярний інтерфейс для зовнішньої периферії, що зустрічався практично у всіх ПК та ноутбуках. Саме під USB робили більшість зовнішніх звукових карт. Недолік цього способу підключення – роз'єми USB можуть знадобитися і для інших пристроїв, що утворює проблеми при невеликій кількості портів і периферії. З іншого боку, подібні ситуації виникають не так часто, а для їх вирішення достатньо мати під рукою USB-розгалужувач (хаб).

Окремо зазначимо, що на зміну повнорозмірним гніздам USB у сучасних ПК та ноутбуках прийшли компактніші USB С (див. нижче).

– USB С. Периферійний роз'єм із симетричною контактною групою, яким часто замінюються повнорозмірні USB-порти на борту сучасних ПК та ноутбуків. Під цей інтерфейс робляться багато нових моделей зовнішніх звукових карт. Винятком із правила є лише окремі екземпляри під Thunderbolt (див. нижче) — для них як периферійний роз'єм підключення вказується саме Thunderbolt, а не USB С.

– Thunderbolt. Універсальний периферійний роз'єм, який застосовується переважно в комп'ютерах та ноутбуках Apple. Варто враховувати, що різні покоління Thunderbolt розрізняються за типом фізичного роз'єму: версії v1 і v2 використовують гніздо miniDisplayPort, версія v3 – гніздо USB С. Так що при виборі звукової карти з таким підключенням потрібно обов'язково уточнити цей момент. З іншого боку, версії Thunderbolt із різними роз'ємами цілком взаємно сумісні через відповідні перехідники.

– FireWire. Він же IEEE 1394. Інтерфейс для зовнішніх пристроїв, який деякий час тому користувався певною популярністю, проте на сьогодні практично вийшов із вжитку.

– 3.5 мм (mini-jack). Mini-jack є одним із найпоширеніших аудіороз'ємів. Однак він зазвичай передбачається як один із аудіовходів (див. нижче) і вкрай рідко використовуваний як основний інтерфейс підключення звукової карти до зовнішнього пристрою. Подібне підключення зустрічається переважно в спеціалізованих геймерських моделях, розрахованих у тому числі на використання з консолями. При цьому в таких моделях роз'єм mini-jack може робитися комбінованим, з можливістю підключення як лінійного (аналогового) сигналу по звичайному електричному дроту, так і оптичного (цифрового) сигналу по кабелю TOSLINK. Нагадаємо, оптичний інтерфейс примітний повною нечутливістю до зовнішніх перешкод, він дає змогу передавати багатоканальний звук, проте кабелі для такого з'єднання потребують акуратності в обігу.

– Bluetooth. Бездротове з'єднання за стандартом Bluetooth. Зустрічається в основному в моделях, розрахованих на використання зі смартфонами та планшетами — дротових роз'ємів у таких гаджетах небагато, а ось Bluetooth-модулі є практично гарантовано. Щоправда, спочатку при подібній передачі звук сильно стискається, що помітно впливає його якість; однак для виправлення цього недоліку в сучасних Bluetooth-аудіокартах зазвичай передбачається підтримка aptX. Зрозуміло, цю технологію має підтримувати й джерело сигналу — в цьому варто переконатися перед покупкою.

Марка аудіочипа, встановленого в звуковій карті.

Аудіочип є однією з найважливіших деталей звукової карти, свого роду «серцем» всієї схеми, і саме від його характеристик багато в чому залежить якість звучання і інші можливості тієї або іншої моделі. Знаючи марку чипа, можна з легкістю знайти різну інформацію по ньому — офіційні характеристики, результати тестів, відгуки тощо — і на підставі цього зробити висновок, наскільки ця звукова карта здатна задовольнити Ваші вимоги. Зрозуміло, для звичайних аудіокарт (див. «Вид») заглиблюватися в такі подробиці найчастіше нема сенсу, а от при виборі геймерської або аудіофільської моделі вони можуть виявитися дуже корисними.

Різні стандарти і спеціальні технології цифрового звуку, з якими офіційно сумісна звукова карта. Наприклад, стандарти Dolby і DTS в різних варіаціях використовуються переважно для багатоканальних музики у фільмах, а DirectSound і EAX забезпечують високоякісний «об'ємний звук в іграх. На практиці можливості роботи з тим чи іншим стандартом багато в чому визначаються програмною частиною системи, а не характеристики звукової карти; однак офіційна сумісність означає як мінімум повну відповідність карти вимогам стандарту і мінімальний ризик виникнення конфліктів на апаратному рівні.

Можливість роботи звукової карти c комп'ютерами Mac.

До Mac (Macintosh) в даному випадку можна віднести як однойменну лінійку настільних комп'ютерів, що випускаються компанією Apple, так і MacBook. І ті, і інші мають певні апаратні відмінності від звичайних пк і ноутбуків, крім того, першопочатково створені під власну операційну систему MacOS від тієї ж Apple. Все це зумовило специфічні вимоги до периферійним пристроям, в т. ч. і звуковим картам — далеко не всі моделі здатні нормально працювати з Mac. Тому, якщо Ви купуєте звукову карту під такий комп'ютер або ноутбук — варто переконатися, що для обраної моделі прямо заявлена підтримка Mac.

Зазначимо, що продукція Apple має дуже обмежені можливості по заміні внутрішньої периферії силами користувача, а звукові карти в список замінних компонентів взагалі не входять. Тому моделі з підтримкою Mac зазвичай належать до зовнішніх (див. «Тип»).

Необхідність підключення до звукової карти додаткового живлення.

Більшість як внутрішніх, так і зовнішніх (див. «Тип») звукових карт отримують живлення безпосередньо через роз'єм підключення (див. «Інтерфейс підключення»). Водночас для нормальної роботи прогресивних моделей (наприклад, аудіофильських і геймерських, а також деяких ЦАП; див. «Вид») цієї потужності може бути недостатньо, що вимагає додаткового джерела живлення. У внутрішніх аудіокартах воно здійснюється від блока живлення комп'ютера, у зовнішніх — безпосередньо від мережі 230 В.

Динамічний діапазон ЦАП називають співвідношення між самим гучним звуком, який здатний видати перетворювач, і самим тихим. Чим ширший динамічний діапазон — тим багатшим буде звучання, тим нижча ймовірність того, що неголосні звуки, доповнюють загальну картину, виявляться заглушені при перетворенні. Водночас варто відзначити, що практично всі сучасні звукові карти забезпечують динамічний діапазон, цілком достатній для комфортного повсякденного використання, і в багатьох моделях цей параметр може взагалі не вказуватися. Звертати на нього увагу варто при виборі прогресивної спеціалізованої аудіокарти — наприклад, геймерської (див. «Вид»). Мінімумом для професійних моделей вважається 90 дБ, на практиці ж серед подібних рішень цей показник зазвичай становить 120 дБ і більше.

Цей параметр визначає співвідношення чистого звуку, що видається на виході ЦАП, до всіх сторонніх шумів. Таким чином, він є досить яскравим показником чистоти звуку. За співвідношенням сигнал/шум ЦАП в сучасних звукових картах можна поділити наступним чином:

до 90 дБ — початковий рівень;
90-100 дБ — середній рівень, прогресивні «домашні» моделі;
понад 100 дБ — професійний рівень.

Динамічним діапазоном АЦП називають співвідношення між найгучнішим і самим тихим звуком, який здатний сприйняти і обробити перетворювач. Чим більше цей параметр, тим повнішою буде картина перетворений у цифровий формат звуку, тим менше тихих деталей (які, тим не менш, впливають на загальне звучання) залишиться при оцифрування «за кадром». Водночас відзначимо, що критичним цей параметр є хіба що для професійного запису, а тому вказується в характеристиках досить рідко, зазвичай лише в моделях відповідної спеціалізації (зокрема, аудиоинтерфейсах, див. «Вид»).