Частота кадрів
Найбільша частота зміни кадрів, що забезпечується камерою під час зйомки відео. Мінімальною частотою для нормального перегляду вважаються класичні 24 к/с, застосовувані в кінематографі. Водночас більшість сучасних відеокамер здатні забезпечувати до 50 – 60 к/с, а для ефекту сповільненої руху можуть застосовуватися ще більш високі частоти.
На практиці даний показник важливий насамперед під час зйомки динамічних сцен. Чим вище частота кадрів — тим більш рівним буде виглядати в кадрі швидкий рух, тим менше в ньому буде ривків і тим приємніше буде загальне враження від зображення. Зворотною стороною цього є збільшення об'єму записуваних файлів (за інших рівних умов). Тому частота кадрів може робитися регульованою — щоб оператор міг вибирати оптимальний варіант для конкретної ситуації.
Формати запису
Формати відеофайлів, які камера може використовувати для зберігання записаних матеріалів. Якщо Ви хочете переглядати ці матеріали за допомогою окремого програвача (плеєра, медіацентру тощо) — варто переконатися, що цей програвач підтримує відповідні формати, інакше може знадобитися конвертація.
Швидкість запису відео
Швидкість передачі даних, що забезпечується камерою при запису відео. Також цей параметр називають бітрейтом (т. е. кількістю біт за одиницю часу). Для будь-якого формату файлів, що застосовується при записі, загальне правило таке: чим вище швидкість — тим краще якість зображення (особливо для форматів, використовують стиснення з втратами). З іншого боку, висока швидкість висуває відповідні вимоги до можливостей використовуваних карт пам'яті — докладніше див. «Підтримка карт пам'яті»; та й об'єм файлу вона збільшує відповідно. Тому зазвичай сучасні відеокамери здатні працювати з різними битрейтами; це дозволяє вибрати оптимальний варіант у залежності від того, що для Вас в даний момент важливіше — максимальна якість або можливість роботи з повільною картою.
Водночас відзначимо, що з точки зору якості даний параметр має значення переважно для професійної відеозйомки. Якщо ж камера потрібна Вам для аматорських цілей — нема чого гнатися за максимальним бітрейтом: адже подібні моделі (і карти пам'яті для них) коштують відповідно.
Баланс білого
Предустановки і режими налаштування балансу білого, передбачені в камері.
Баланс білого — це характеристика, що описує особливості освітлення сцени, що знімається, та викривлення, які це освітлення вносить у сприймані камерою кольору. Її застосування пов'язано з тим, що сучасні цифрові матриці нездатні самостійно підлаштовуватися під різні джерела світла, як це робить людське око. На практиці це означає, що один і той самий предмет, відзнятий під освітленням з різною колірною температурою (наприклад, під «теплою» лампою розжарювання і «холодної» люмінесцентною лампою), без підстроювання буде виглядати по-різному. Щоб уникнути цього і застосовується налаштування балансу білого.
Основні варіанти такої установки, що застосовуються в сучасних камерах, такі:
— Авто. Згідно з назвою, в такому режимі електроніка камери самостійно оцінює специфіку освітленості сцени, що знімається, і вносить відповідні поправки в передачу кольору. Таке регулювання найбільш зручна для оператора, оскільки не потребує від нього ніяких додаткових дій — все робить автоматика. Водночас жодна подібна система налаштування не ідеальна, і не завжди забезпечує 100% відповідність балансу білого поточній обстановці. Тому навіть у найпростіших моделях зразок кишенькових (див. «За напрямом») даний варіант рідко є єдиним, не кажучи вже про професійній техніці.
— Предустановки. Можливість вибору балансу білого з декількох варіантів, що відповідають стандартним умова...м зйомки — наприклад, «сонячний день», «хмарно», «люмінесцентна лампа», «лампа розжарювання» і т. ін. Така система досить проста навіть для недосвідчених користувачів і в той самий час досить надійна і універсальна, хоча конкретні її можливості безпосередньо залежать від кількості передустановок.
— Ручний. Ручне налаштування балансу білого передбачає, що оператор сам «підказує» камері, який об'єкт вважати чисто білим — на підставі цього електроніка і вираховує характеристики освітлення (на відміну від автоматичного режиму, коли еталонний об'єкт теж визначається без участі користувача). Простіше всього використовувати для цього звичайний аркуш паперу, але процедура працює і з нейтрально-сірими предметами. Ручний режим дозволяє дуже точно виставити баланс білого для конкретної знімається сцени, проте він потребує певного часу і відповідних навичок — а тому застосовується переважно в професійних відеокамерах.
— Регулювання температури. Дана функція дозволяє задати конкретне значення колірної температури джерела світла (в кельвінах) — саме цій температурі і буде відповідати баланс білого при зйомки. Такий формат налаштування швидше і зручніше, ніж ручний, але не отримав широкого розповсюдження. Пов'язано це з тим, що він добре підходить лише для студійних умов, де точно відомі характеристики кожного джерела світла — в інших випадках ручна настроювання зазвичай надійніше.
Кількість мегапікселів
Роздільна здатність матриці камери під час роботи в режимі фотозйомки; іншими словами — кількість точок, або пікселів, які безпосередньо задіяні в цьому режимі (1 мегапіксель відповідає мільйону точок). Від цього параметра залежить максимальний розмір фотознімка (див. нижче): фактично кількість мегапікселів відповідає розміру фотографії по вертикалі і горизонталі, помноженим один на одного. Наприклад, роздільна здатність 3264x2456 відповідає 8 016 384 точок, або приблизно 8,02 Мп.
Як і в традиційній цифрової фотозйомки, велика кількість мегапікселів дозволяє отримувати більш деталізоване зображення з кращою видимістю дрібних деталей. Однак при збільшенні роздільної здатності при тому ж розмірі матриці зменшується розмір кожного окремого пікселя і кількість потрапляє на нього світла, що підвищує ймовірність появи шумів і загалом знижує якість «картинки».
Максимальний розмір фотознімка
Найбільший розмір фотографії, яку можна отримати за допомогою камери. Його прийнято позначати в точках (точках), двома цифрами, що відповідає розмірам по горизонталі і вертикалі, наприклад, 2048x1536. Цей параметр безпосередньо визначає ефективний роздільна здатність матриці при фотозйомці; докладніше див. п. «Кількість мегапікселів» вище.
Фотозйомка під час відео
Можливість здійснення
фотозйомки безпосередньо під час запису відео. Зазвичай вона реалізується за рахунок окремої кнопки, при натисканні якої камера фіксує видиме зображення як фото, не перериваючи відеозйомки.
Зрозуміло, сучасні технології дають змогу зберігати окремі кадри і з уже готового відео, однак одночасна фотозйомка вигідно відрізняється двома моментами. По-перше, роздільна здатність картинки в режимі фото часто буває вище, ніж під час відеозапису, а по-друге, процедура обробки фотознімку відрізняється від способу обробки відеокадрів і дозволяє отримати більш якісне зображення. Так що якщо Вам необхідна можливість виділити окремі миті в знімаються події — має сенс вибрати модель саме з цією функцією.
Сенсорний екран
Наявність у відеокамери
сенсорного екрану дисплея, що реагує на дотики користувача. Такий екран значно розширює можливості по керуванню камерою і може значно спростити його. Наприклад, працювати з меню набагато простіше, натискаючи пальцем прямо на рядки на екрані; крім того, багато моделей з таким оснащенням дають змогу вибрати об'єкт для фокусування, доторкнувшись до зображення на екрані.
Підтримка карт пам'яті
Типи карт пам'яті, підтримувані відеокамерою. У сучасних моделях можуть зустрічатися такі варіанти:
— SD (SDHC, SDXC). Найпопулярніший формат карт пам'яті для різної електроніки, включаючи відеокамери. Оригінальний стандарт SD дозволяє створювати накопичувачі до 4 ГБ, наступний за ним SDHC до 32 ГБ, а його спадкоємець SDXC — до 2 ТБ. Зчитувальні пристрої під певний стандарт сумісні з більш ранніми версіями карт, але не навпаки: наприклад, камера з підтримкою SD HC зможе працювати і з звичайним SD, але не з SD XC. Картки цих типів можуть відповідати різним класам швидкості. Детальніше ці класи описані в спеціальних джерелах, тут же відзначимо, що для запису відео Full HD мінімальним придатним варіантом вважається клас 4. І в будь-якому разі швидкість роботи карти не повинна бути нижче швидкості запису відео, забезпечуваною відеокамерою (див. вище) — інакше пристрій просто не зможе нормально функціонувати. Також варто сказати, що досить великий розмір карт SD (32х24 мм) створює труднощі для їх використання в портативних пристроях; для вирішення проблеми з'явився стандарт microSD (див. нижче).
— microSD. За внутрішнім устроєм такі карти повністю аналогічні описаним вище SD і відрізняються від них лише зменшеними розмірами — 15х11 мм. Це дозволяє застосовувати їх навіть в найбільш сучасних компактних пристроях, однак при рівному об'ємі такі карти обходяться дорожче своїх повнорозмірних аналогів, а розміри більшості сучасних відеокамер дають...змогу застосовувати звичайні SD. Тому даний варіант зустрічається лише там, де компактні розміри мають вирішальне значення — насамперед серед кишенькових моделей (див. «За напрямом»). Карти microSD також мають модифікації HC і XC і діляться на класи швидкості; вони можуть використовуватися в картридерах SD при застосуванні найпростіших адаптерів, а інколи й взагалі без них.
— MMC. Стандарт, багато в чому схожий з SD — аж до того, що такі карти повністю сумісні з SD-картрідерами за розмірами і контактам. Ємність MMC до 64 ГБ, щоправда, працюють вони дещо повільніше. Через це «в чистому вигляді» цей стандарт практично не використовується, його підтримка зазвичай поєднана з підтримкою більш популярного SD.
— MS (MemoryStick). Фірмовий стандарт, створений Sony, використовується переважно в техніці цієї компанії, включаючи відеокамери. Існує безліч різновидів таких носіїв, і далеко не всі з них взаємно сумісні. Карти MS коштують досить дорого і не так універсальні, як SD, тому багато камери з їх підтримкою здатні працювати і з SD.
— CompactFlash (CF). Стандарт, першопочатково створений для професійної фотозйомки; серед відеокамер також використовується в моделях професійної спрямованості (див. «За напрямом»). Карти CF відрізняються непоганий ємністю (до 128 ГБ) і високою швидкістю роботи; їх головним недоліком є великі розміри, що обмежують застосування в компактній техніці. Існує два формату CF Type I і Type II; карти другого типу швидше, але не підходять до картридерам першого типу через більшої товщини.
— SxS. Стандарт, створений Sony і SanDisk спеціально для професійних відеокамер і кінокамер, застосовується в пристроях топового класу. Подібні карти відрізняються високою швидкістю роботи завдяки тому, що використовують підключення за стандартом PCI Express; а їх форма допускає можливість установки прямо в слот ExpressCard на комп'ютері або ноутбуці. Максимальна ємність таких носіїв — 32 ГБ.
— P2. Фірмовий стандарт, створений Panasonic виключно для професійної відеозапису. Всередині карта P2 являє собою масив з 4 SD-накопичувачів, а зовні ідентична комп'ютерної карти PCMCIA і може встановлюватися прямо у відповідний слот. Об'єм таких носіїв — до 64 ГБ.