Порівняння Ringway CK62 vs Casio CTK-240

Чим більше число клавіш — тим ширший діапазон інструмента, тим більш низькі і високі ноти можна на ньому брати прямо в процесі гри, не вдаючись до хитрощів на зразок октавного перенесення (див. нижче). Для порівняння: повнорозмірна клавіатура фортепіано включає 88 клавіш. Однак у синтезаторах таку кількість зустрічається рідко, оскільки інструмент виходив б занадто громіздким і дорогим, а настільки великий діапазон потрібна далеко не кожному музиканту, навіть професійному. У світлі цього клавіатури на 88 клавіш використовуються переважно у висококласних робочих станціях (див. «Тип»). Для звичайних синтезаторів стандартом є 49, 61 або 76 клавіш (зустрічаються варіанти і на 73 клавіші) — цього зазвичай цілком достатньо (при цьому «золотою серединою» вважається варіант на 61 клавішу). А невеликі дитячі моделі можуть мати і 32 клавіші.

— Невиважена. Клавіші з дуже малою силою натискання, буквально «западають» під пальцями. Такий варіант непогано підходить для недорогих синтезаторів з пасивною механікою (див. вище), а ось в активних моделях застосовується рідко — мала сила опору ускладнює вибір оптимальної сили натискання.

— Напівзважена. Клавіші зі середньою силою натискання, не дотягують за жорсткістю до повноцінних фортепіанних, однак надають помітно більше опору, ніж невиважені. Цей варіант найбільш популярний серед інструментів з активною механікою (див. вище) — зусилля на клавішах забезпечує адекватну зворотний зв'язок і водночас гра на такому інструменті не викликає особливих труднощів навіть у тих, хто раніше мав справу лише з невиваженими клавіатурами.

— Зважена. Клавіші з високою силою натискання, порівнянної з зусиллям на класичному фортепіано. Використовуються тільки в професійних інструментах з молоточковою механікою (див. вище) — висока жорсткість є обов'язковою рисою для такої механіки (точніше, для відгуку, який вона повинна забезпечувати).

Поліфонія, підтримувана синтезатором, простіше кажучи — кількість «голосів» (тон-генераторів), яка може одночасно звучати на ньому.

Цей параметр часто описують як кількість нот, які можна одночасно взяти на клавіатурі. Однак це не зовсім вірно з тієї причини, що в багатьох тембрах одна нота може задіяти кілька тон-генераторів. У результаті, наприклад, для відтворення акорду з 3 нот в тембрі з 4 тон-генераторами на ноту буде потрібна поліфонія не менш ніж в 3*4=12 голосів. Крім того, автоакомпанемент і вбудовані композиції (див. відповідні пункти) теж використовують тон-генератори — відповідно, для ефективної роботи з цими функціями потрібно ще більше голосів.

Мінімальним значенням для більш-менш функціонального сучасного синтезатора вважається поліфонія на 32 голоси – та й то такий інструмент можна використовувати переважно для початкового навчання і нескладних мелодій. Для більш солідного застосування бажано мати хоча б 50 – 60 голосів, а в професійних моделях (зокрема, робочих станціях, де доводиться мати справу з декількома звуковими доріжками відразу) зустрічаються моделі з поліфонією на 150 тон-генераторів і більше.

Загалом більш прогресивний синтезатор, швидше за все, буде мати більш широку поліфонію, проте оцінювати клас інструменту за цим параметром можна лише дуже приблизно — інструменти з однаковим числом голосів можуть сильно відрізнятися за рівнем. Винятком з цього правила є хіба що дитячі синтезатори (див. «Тип»), що підтримуют...ь до 20 голосів.

Наявність режиму навчання в конструкції синтезатора.

Призначення цієї функції, зрозуміло вже з назви. В основі ж її переважно лежить наступний принцип: синтезатор сам підказує учневі, на які клавіші потрібно натиснути, відображаючи клавіатуру на дисплеї або виділяючи потрібні клавіші за допомогою підсвічування (при її наявності, див. вище). Зрозуміло, на різних рівнях навчання формат таких підказок теж буде різним: наприклад, на самому початку синтезатор підсвічує потрібні ноти до тих пір, поки вони будуть натиснуті, а на фінальному етапі виділяє їх в тому темпі, в якому потрібно грати мелодію, і оцінює точність натискань учня на потрібні клавіші. Зустрічаються й інші особливості та нюанси навчання — наприклад, режим окремого розучування партій лівої і правої руки, коли сам інструмент грає одну партію і підказує учневі, як грати другу. Крім того, практично обов'язковою для синтезатора з таким режимом є функція метронома (див. нижче).

Незалежно від конкретного функціоналу, даний режим буде дуже корисна тим, хто тільки розвиває навички гри на клавішному інструменті.

Діапазон, в якому можна змінювати темп програється синтезатором програми — автоакомпанементу, навчальної мелодії (див. вище), метронома (див. нижче), записаного семпла і т. ін.

Темп вимірюється за кількістю ударів у хвилину. Його зміна дозволяє налаштувати швидкість синтезатора під особливості ситуації — наприклад, злегка уповільнити навчальну програму, якщо у первісному темпі вона важкувата для освоєння. Чим ширше діапазон регулювання темпу — тим більше можливостей вибору у музиканта, особливо в області дуже повільних і дуже швидких темпів.

Зазначимо, що традиційний діапазон музичних темпів охоплює значення від 40 уд\хв («grave», «дуже повільно») до 208 уд/хв («prestissimo», «дуже швидко»), проте в синтезаторах він може бути і великий — наприклад, 30 – 255 уд/хв.

Секвенсор являє собою пристрій, який дозволяє записувати музику в реальному часі, яка програється на інструменті. Запис, зазвичай, здійснюється у форматі MIDI. При цьому можливості секвенсора можуть включати не тільки запис і відтворення музики, яка програється, але і розширені можливості по її редагуванню: послідовне накладення декількох партій, зведення записаних треків, зміна гучності, темпу, тембру, тональності записаних композицій, квантування для усунення нерівностей темпу, і т. ін. Конкретні можливості секвенсора, зазвичай, безпосередньо залежать від типу (див. вище) і цінової категорії синтезатора. Однак у будь-якому разі дана функція може стати важливою підмогою як для музиканта початківця, так і для професіонала.

Можливість накладення різних тембрів звучання синтезатора один на одного. Таким чином створюється ефект звучання двох (або навіть більше) інструментів відразу, наприклад, фортепіано і скрипки. При цьому в прогресивних моделях може передбачатися можливість виставити для різних тембрів різні налаштування, щоб однаковість видобутих нот була не так помітна — наприклад, ту ж «скрипку» можна налаштувати на плавні переходи між нотами, тоді як на «фортепіано» вони будуть звучати уривчасто.

Можливість поділу клавіатури синтезатора на дві частини, кожна з яких відповідає за свій тембр звучання. Таким чином, на одній клавіатурі можна в реальному часі грати відразу на двох «інструментах» — наприклад, супроводити сольну партію скрипки акордами струнного оркестру. При цьому, на відміну від автоакомпанементу (див. вище), всі ноти бере сам музикант, не покладаючись прописані в програмі автоматичні настройки.

Зазвичай, в пам'яті синтезатора заздалегідь прописується кілька комбінацій «розділеної клавіатури», проте деякі моделі дають змогу окремо вибирати тембр під кожну половину, на розсуд музиканта.

Наявність функції транспонування в конструкції синтезатора.

Транспонуванням називають переклад мелодії в іншу тональність — для цього кожна нота підвищується або знижується на певну кількість півтонів. Така можливість дозволяє не переучувати партію при переході в іншу тональність — досить переналаштувати синтезатор і грати по знайомим клавішах. Крім того, транспонування може стати в нагоді, наприклад, для відомості партій, першопочатково зіграних в різних тональностях, для перекладу автоакомпанементу в тональність, більш зручну для виконання основної партії або співу, і т. ін.