Порівняння Sony HT-CT290 vs Sony HT-MT300

Штатний спосіб встановлення звукового проєктора.

— Поличний. Саме по собі встановлення на поличку максимально просте і потребує мінімуму зусиль. Однак за відсутності полички у відповідному місці доведеться або повісити її там (для чого, швидше за все, знадобиться свердлити стіни), або встановити проєктор «де вийде» і спробувати налаштувати звучання потрібним чином (причому успіх такого встановлення не гарантований).

— Настінний. Проєктори, оснащені кріпленнями для підвішування на стіну — зазвичай у вигляді кронштейнів або виїмок на корпусі під цвяхи, саморізи або інші закріплені в стіні монтажні пристосування. Цей варіант хороший тим, що місце встановлення проєктора можна вибрати на свій розсуд, не обмежуючись наявністю поличок — головне, щоб була вільна стіна.

Поличний/настінний. Проєктори, що допускають як установку на поличку, так і підвішування на стіну. Обидва ці варіанти описані вище. Тут же відзначимо, що спосіб встановлення визначає не тільки конструкцію корпуса, але і деякі особливості звуку, що видається проєктором. На практиці це означає, що «чисто настінний» проєктор при встановленні на поличку не зможе видати звук належної якості, навіть якщо з самим встановленням проблем не виникне. Іншими словами, якщо Вам потрібен пристрій, придатний і для полиці, і для підвішування на стіну — варто вибирати з моделей, для яких така можливість...прямо заявлена.

— Підставка під телевізор. Фактично подібні моделі являються собою різновид описаних вище поличних проєкторів, що має плоский корпус, завдяки чому зверху на такий пристрій можна встановити телевізор. При цьому звуковий проєктор не буде закривати органи управління і датчик пульта ДУ, розташовані під екраном (тоді як зі звичайними поличними моделями такі проблеми часто виникають при розміщенні на одній полиці з телевізором). Недоліком «підставок» можна назвати досить великі розміри в глибину.

Підтримка проєктором функції віртуального об'ємного звучання.

Сенс цієї функції полягає в тому, що за рахунок особливих налаштувань звуку та відображення звукових променів від стін приміщення слухач чує більше каналів, ніж реально є в проекторі (див. «Формат звуку»). Наприклад, система 3.1 з віртуальним об'ємним звучанням може видавати звук, схожий на об'ємний 5.1. Це дає змогу досягти ефекту «занурення» у звук, не збільшуючи кількість каналів та вартість проєктора. З іншого боку, достовірність такого звучання зазвичай помітно гірша, ніж у реального об'ємного звуку, а загальна якість сильно залежить від особливостей конкретного приміщення.

Зазначимо, що функція віртуального об'ємного звуку вказується для систем формату 2.0, 2.1, 3.0, 3.1. У просунутих багатоканальних системах апріорі є додаткові канали для відтворення об'ємного звуку.

Загальна номінальна потужність динаміків звукового проєктора (включаючи сабвуфер — за його наявності).

Цей параметр часто використовують для оцінки загальної гучності звучання пристрою, проте це не зовсім вірно. Річ у тім, що фактична гучність звучання визначається переважно потужністю основних динаміків звукового проєктора, а загальна потужність є сумою цієї потужності і потужності сабвуфера. Тому моделі з однаковою номінальною потужністю можуть помітно відрізнятися за фактичною гучності: наприклад, комплект з 150-ватного саундбара з 50-ватним «сабом» буде більш гучним, ніж поєднання 100-ватного проєктора з сабвуфером тієї ж потужності, хоча в обох випадках номінальна потужність буде рівна 200 Вт.

Підводячи підсумок, можна сказати, що оцінювати гучність за номінальної потужності можна лише в тому випадку, якщо звуковий проєктор не оснащений сабвуфером — в таких моделях номінальна потужність дорівнює потужності основних динаміків. В інших випадках варто орієнтуватися на прямо заявлені характеристики потужність саундбара і потужність сабвуфера (про те й інше див. нижче).

Номінальна потужність динаміків, встановлених безпосередньо в саундбаре, без урахування сабвуфера (в моделях з вбудованим сабом, відповідно, враховується тільки потужність основних динаміків).

Цей показник безпосередньо визначає загальну гучність звучання звукового проєктора, саме на нього, а не на загальну номінальну потужність (див. вище) варто орієнтуватися при оцінці гучності. Вибирати ж за цим параметром варто з урахуванням специфіки приміщення, в якому планується встановити проєктор: чим обширнее приміщення і чим більше відстань до глядача — тим вище повинна бути потужність, інакше саундбар не зможе ефективно подзвучить сцену. Детальні рекомендації з оптимальної потужності для різних варіантів обстановки можна знайти в спеціальних джерелах.

Діапазон звукових частот, підтримуваний динаміками проєктора.

При оцінці даного параметра варто пам'ятати, що діапазон чутності людського вуха становить близько 16 – 22 000 Гц (і звужується з віком). Якщо частотний діапазон проєктора вужче — це може призвести до «обрізання» низьких або високих частот (однак при невеликому звуженні цей ефект практично непомітний). Існують моделі, у яких межа частот значно ширше — проте це є свого роду «побічним ефектом» високоякісної акустики і ніякого значення, крім рекламного, не має.

Зазначимо також, що сам по собі широкий діапазон частот не гарантує якісного звуку — багато залежить від інших параметрів проєктора.

Імпеданс – це опір проєктора змінному струму, а точніше – аналоговому аудіосигналу, що надходить на вхід із зовнішнього підсилювача потужності. Власне цей параметр має практичне значення саме в тому випадку, якщо пристрій планується використовувати із зовнішнім підсилювачем. В ідеалі імпеданс проєктора повинен відповідати опору, на який розрахований підсилювач - інакше можливе або зниження гучності (за надто високого імпедансу), або поява спотворень, перевантаження і навіть пошкодження акустики (за занадто низького).

Також вважається, що вищий імпеданс знижує ймовірність виникнення перешкод. Однак сучасні АС (включаючи звукові проєктори) мають стандартні значення імпедансу в 4, 6 або 8 Ом - ця різниця не настільки велика, щоб відмінності в якості звуку були помітні.

Номінальна потужність сабвуфера, передбаченого у конструкції чи комплекті постачання звукового проєктора.

Чим вище потужність – тим голосніше може звучати «саб», тим більше насичені баси він здатний забезпечувати. З іншого боку, зростання потужності неминуче обіцяє збільшенням габаритів та вартості динаміка. Тому занадто потужний сабвуфер настільки ж небажаний, як і занадто слабкий. Детальні рекомендації щодо підбору потужності під розміри та акустичні особливості конкретного приміщення можна знайти у спеціальних джерелах.

Зазначимо, що зовнішній сабвуфер у саундбарах повинен бути потужнішим за саундбар приблизно в два рази, щоб перешкоджати просіданням звуку на максимальній гучності. Наприклад, якщо загальна вихідна потужність акустичної системи становить 300 Вт, то 100 з них має припадати лише на звукову панель, а 200 безпосередньо на сабвуфер.

Діаметр динаміка у сабвуфері, що використовується звуковим проєктором.

Вважається, що чим більший динамік — тим голосніше «саб» і тим глибше і насиченіше звучання він може забезпечити. Моделі розміром до 200 мм належать до початкового рівня; саме такий розмір зазвичай мають вбудовані сабвуфери (див. вище). А ось в окремостоячих басових колонках можуть застосовуватися більші динаміки, аж до 254 мм (10").

— AirPlay. Бездротова технологія для підключення до проєктора зовнішнього джерела сигналу. Розроблена компанією Apple, використовується переважно для з'єднання з її пристроями (наприклад, планшетами iPad або ноутбуками MacBook), хоча використовується й іншими виробниками. AirPlay дозволяє передавати не тільки звук, але також текстову і графічну інформацію, і навіть відео, що може стати в нагоді при підключення проєктора до телевізора. Дана технологія за визначенням означає підтримку Wi-Fi (див. нижче), оскільки вона заснована на цьому інтерфейсі.

— AirPlay 2. Друге покоління описаної вище технології AirPlay, представлене в 2018 році. Серед основних нововведень цієї версії — підтримка формату «мультирум», тобто одночасній трансляції кількох аудіосигналів на різні сумісні пристрої, встановлені в різних місцях. Таким чином можна, наприклад, включити у вітальні онлайн-трансляцію програми новин, у спальні — розслаблюючу музику, і т. ін. Крім того, AirPlay 2 отримала ряд інших поліпшень — удосконалення буферизації, можливість потокової трансляції на стереоакустику, а також підтримку голосового управління через Siri.

— Chromecast. Оригінальна назва — Google Cast. Технологія трансляції контенту на зовнішні пристрої, розроблена Google. Дозволяє передавати на саундбар звуковий сигнал з ПК або мобільного пристрою, трансляція стандартно здійснюється по Wi-Fi,...при цьому приймач і джерело сигналу повинні знаходитися в одній Wi-Fi мережі (виняток становлять медіаплеєри Chromecast). Відзначимо, що в джерелах сигналу (смартфонах, планшетах, ПК тощо) Chromecast реалізується на рівні окремих додатків. Наприклад, на момент створення ця функція була доступна, зокрема, у додатках YouTube і Netflix для Android і iOS, а також у веб-версії цих додатків для Chrome. Завдяки такому формату дана технологія в наш час надзвичайно широко поширена, а можливість підключення того чи іншого гаджета до аудіосистеми з Chromecast зазвичай обмежується можливістю установки на цей гаджет відповідних додатків.

— Wi-Fi. Бездротова технологія, що має декілька варіантів застосування. Один з них — підключення до комп'ютерної мережі; у звукових проєкторах він застосовується переважно для роботи з локальними ресурсами (див. DLNA нижче) або технологію AirPlay (див. вище), а також для управління проєктором через мережу. Інший варіант — пряме з'єднання з іншими пристроями. Можливості такого підключення в різних моделях теж можуть бути різними; один з найпопулярніших варіантів — дистанційне керування проєктором зі смартфона, планшета і т. ін.

— Bluetooth. Бездротова технологія, призначена для прямого підключення різних електронних пристроїв один до одного. У звукових проєкторах застосовується переважно для трансляції аудіосигналу по бездротовому каналу з іншого Bluetooth-пристрою, такого як смартфон або ноутбук. Однак можуть зустрічатися і інші варіанти — наприклад, підключення бездротових навушників до самого проєктора або дистанційне керування з того ж смартфона. Тут варто зазначити, що якість звуку при передачі через Bluetooth трохи нижче, ніж при дротове підключення; з іншого боку, це компенсується зручністю, а деякі моделі звукових проєкторів можуть мати навіть систему «відновлення звуку».

— NFC-чип. NFC — технологія бездротового зв'язку на малих дистанціях, до 10 см. В звукових проєкторах вона використовується переважно як допоміжна, для полегшення з'єднання по Wi-Fi або Bluetooth. Виглядає це так: замість того, щоб вручну копатися в настройках, досить піднести до чипу проєктора підключається NFC-сумісний пристрій і підтвердити з'єднання.

— FM-радіо. Наявність у проєкторі вбудованого FM-тюнера. Ця функція фактично перетворює пристрій в повноцінний радіоприймач, даючи змогу приймати трансляції FM-діапазону (в якому мовить більшість музичних радіостанцій). Зазначимо, що в деяких моделях з тюнером можуть підтримуватися та інші діапазони — наприклад, AM або цифровий DAB.

— LAN. Стандартний роз'єм для дротового підключення до комп'ютерної мережі, відомий також як Ethernet або RJ-45. Як і Wi-Fi (див. вище), в звукових проєкторах застосовується переважно для роботи в локальній мережі; при цьому можливості LAN можуть включати як відтворення мережевого контента по DLNA (див. нижче), та й управління налаштуваннями проєктора через мережу з комп'ютера. Дротове підключення не так зручно, як Wi-Fi, через необхідності прокладати кабель, проте воно більш надійно і може стати в нагоді при завантаженому ефірі» (великій кількості Wi-Fi пристроїв поблизу).

— DLNA. Технологія, застосовувана для об'єднання різних електронних пристроїв в єдину цифрову мережу з можливістю безпосереднього обміну контентом. Пристрої, для яких заявлена підтримка цього стандарту, здатні ефективно взаємодіяти незалежно від фірми-виробника. А сама мережа працює на базі звичайної комп'ютерної «локалки», підключення до неї здійснюється по LAN або Wi-Fi (див. вище). У звукових проєкторах DLNA може застосовуватися, наприклад, для програвання музики з жорсткого диска комп'ютера.

— RS-232. Службовий інтерфейс, використовуваний для підключення звукового проєктора до комп'ютера і керування налаштуваннями звуку з ПК через спеціальну програму. У деяких моделях може також використовуватися для оновлення прошивки.

— Підключення iPod. Спеціальний інтерфейс для підключення плеєрів Apple iPod. Найчастіше заснований на звичайному роз'ємі USB, до якого плеєр підключається через кабель-перехідник; однак може мати вид доку — підставки з фірмовим роз'ємом, куди безпосередньо ставиться гаджет. У будь-якому разі підключення таким способом забезпечує не тільки програвання музики з плеєра, але і інші можливості, наприклад, перемикання треків з пульта ДУ проєктора, зарядку батареї і т. ін.

— Бездротове підключення до TV. Можливість підключення звукового проєктора до телевізора бездротовим способом. Перевага цього варіанта очевидно: він рятує від метушні з додатковими кабелями. З іншого боку, бездротове підключення зазвичай ґрунтується на певній фірмової технології (LG Sound Sync, TV SoundConnect тощо), і для його роботи необхідний телевізор з підтримкою відповідної технології. Це обмежує застосування цієї можливості. Крім того, таке з'єднання більш схильне перешкод, ніж проводове, та й стоять «бездротові» проєктори дорожче дротових. Тому спеціально шукати модель з такою функцією варто в тому випадку, якщо у Вас є телевізор з підтримкою бездротових технологій і при цьому відсутність зайвих дротів є принциповим.