Порівняння Huawei HG532e vs TP-LINK TD-W8901N

Способи з'єднання з Інтернетом (або іншою зовнішньої мережею, наприклад, у режимі моста), які підтримуються пристроєм.

Класичним і найпоширенішим варіантом такого з'єднання в наш час є LAN (Ethernet), однак цим справа не обмежується. Дротовим способом підключення може також здійснюватися через ADSL або оптоволокно SFP, а бездротовим — через мобільні мережі (за допомогою SIM-карти або зовнішнього модема 3G або 4G), а також через Wi-Fi. Ось детальніший опис кожного варіанта:

— Ethernet (RJ45). Класичне дротове підключення через мережевий кабель через роз'єм RJ-45, що також відоме як «LAN», хоча це позначення не зовсім коректне. У наш час є одним з найпоширеніших способів дротового підключення до Інтернету, також широко застосовується в локальних мережах. Пов'язано це з тим, що швидкість роботи Ethernet фактично обмежується лише можливостями мережевих контролерів; при цьому навіть найпростіші модулі підтримують до 100 Мбіт/с, а в прогресивному обладнанні це значення може сягати 10 Гбіт/с.

— ADSL. Технологія, що застосовується переважно для дротового підключення до Інтернету через існуючі лінії стаціонарного телефонного зв'язку. У цьому полягає її головна перевага — можна використову...вати готові лінії, не вовтузитися з прокладкою великого числа додаткових дротів; при цьому ADSL працює незалежно від телефонних дзвінків і не заважає їм. Водночас швидкість такого підключення помітно нижча, ніж через Ethernet — навіть у передовому обладнанні вона не перевищує 24 Мбіт/с. До того ж трафік при ADSL-зв'язку розподіляється асиметрично: повна швидкість досягається тільки під час роботи на прийом, швидкість передачі даних значно нижча, що створює проблеми для відеозв'язку й деяких інших завдань. Так що в наш час ADSL поступово витісняється сучаснішими стандартами, хоча до повного зникнення цієї технології все ще далеко.

— Wi-Fi. Підключення до джерела зовнішніх даних через Wi-Fi. Такий формат роботи за визначенням використовують адаптери Wi-Fi (див. «Тип пристрою), а також більшість MESH-обладнання. (Утім, якщо комплект поставки MESH-системи включає і вузли, і головний керуючий пристрій для них, то WAN-вхід може зазначатися для керуючого пристрою, і часто це не Wi-Fi). Також вхід даних цього типу може передбачатися в інших видах обладнання — зокрема, роутерах і точках доступу (наприклад, для роботи в режимі моста чи репітера).

— 3G модем (USB). З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу 3G з використанням окремого зовнішнього модема, підключеного до USB-порту. Найчастіше мова йде про мережі UMTS (розвиток мобільного зв'язку GSM), найпоширеніших у Європі й на пострадянському просторі; однак може передбачатися також можливість використовувати модеми для мереж CDMA (технологія EV-DO). Ці нюанси, а також сумісність з конкретними моделями модемів, потрібно уточнювати окремо. Однак у будь-якому разі 3G-зв'язок може стати непоганим варіантом для ситуацій, у яких дротове підключення до Інтернету утруднене або неможливе — наприклад, у приватному секторі. Крім того, деякі Wi-Fi пристрої з цією функцією оснащуються автономними джерелами живлення і можуть використовуватися навіть «на ходу». Швидкість передачі даних у 3G-зв'язку наближається до широкосмугового дротового підключення (від 2 до 70 Мбіт/с за нормального сигналу, залежно від конкретної технології); щоправда, вона менша, ніж у 4G-мережах (див. нижче), зате покриття 3G ширше, а обладнання під цей стандарт обходиться дешевше.

— 4G (LTE) модем (USB). З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу 4G (LTE) з використанням окремого зовнішнього модема, підключеного до USB-порту. З головних особливостей аналогічне до описаного вище 3G-підключення, з поправкою на те, що у цьому разі використовуються прогресивніші мережі — четвертого покоління. Швидкість передачі даних у таких мережах досягає близько 150 Мбіт/с; вони не настільки поширені, як 3G-зв'язок, проте незабаром можна чекати зміни ситуації. Крім того, варто зазначити, що в Європі й на пострадянському просторі мережі LTE зазвичай розгортаються на основі 3G UMTS і GSM мереж; тому за умови відсутності повноцінного 4G-покриття модеми для таких мереж можуть працювати за стандартом 3G і навіть GSM.

— SIM-карта. З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу з використанням SIM-карти оператора мобільного зв'язку, встановленої прямо на пристрій. Конкретний тип підтримуваних мереж залежить як від можливостей роутера, так і від умов конкретного мобільного оператора; проте все таке обладнання сумісне як мінімум з мережами 3G, а нерідко й 4G. Особливості цих мереж детально описані вище (там також можна прочитати й про переваги мобільного підключення до Інтернету). Цей варіант зручний тим, що він дає змогу обійтися без окремого USB-модема — достатньо придбати SIM-карту, вартість якої незначна. Крім того, використання «сімок» позитивно позначається на компактності й зручності в транспортуванні. З іншого боку, вбудований модуль мобільного зв'язку помітно впливає на загальну вартість — причому при купівлі за нього в будь-якому разі доведеться платити (тоді як модель з підтримкою зовнішніх модемів не обов'язково купувати відразу з модемом, такі пристрої зазвичай допускають і дротове підключення). Тому на цей варіант варто звертати увагу в тому випадку, якщо ви з самого початку плануєте підключатися до Інтернету через мобільні мережі.

— SFP (оптика). Підключення через оптоволоконний кабель стандарту SFP. Таке з'єднання може здійснюватися на високих швидкостях (які вимірюються гігабайтами в секунду), а оптоволокно, на відміну від кабелю Ethernet, практично нечутливе до зовнішніх перешкод. З іншого боку, підтримка цього стандарту обходиться недешево, а для побутового використання його можливості надмірні. Тому SFP зустрічається переважно у Wi-Fi пристроях професійного рівня.

Загальна кількість антен (всіх типів — див. нижче), передбачене в конструкції пристрою.

У сучасному Wi-Fi обладнанні даний показник може бути різним: крім найпростіших пристроїв з 1 антеною, зустрічаються моделі, де це число становить 2, 3, 4 і навіть більше. Сенс використання декількох антен полягає в двох моментах. По-перше, якщо на одну антену доводиться кілька зовнішніх пристроїв — їм доводиться ділити між собою смугу пропускання, і фактична швидкість зв'язку для кожного абонента падає відповідно. По-друге, така конструкція може знадобитися і при зв'язку з одним зовнішнім пристроєм — для роботи з технологією MU-MIMO (див. нижче), що дозволяє повністю реалізувати можливості сучасних стандартів Wi-Fi.

У будь-якому разі більша кількість антен, зазвичай, означає більш прогресивне і функціональний пристрій. З іншого боку, даний параметр помітно впливає на вартість; так що спеціально шукати обладнання з великим числом антен має сенс переважно тоді, коли швидкість і стабільність зв'язку є критично важливими.

— Зовнішня. Антени, розташовані поза корпусу, зазвичай, більший, ніж внутрішні, до того ж вони зазвичай оснащуються поворотними кріпленнями, що дозволяють встановити стрижень в оптимальне положення незалежно від положення самого пристрою. Все це позитивно позначається на потужності сигналу. Крім того, існують знімних зовнішні антени — при бажанні їх можна замінити на більш потужні. Головним недоліком даного варіанта можна назвати громіздкість.

— Внутрішня. Антени, розташовані всередині корпусу, вважаються менш прогресивними, ніж зовнішні. Здебільшого вони мають менший розмір, а ефективність роботи залежить від положення пристрою (хоча деякі виробники застосовують технології, компенсують цей ефект). Водночас обладнання з внутрішніми антенами має акуратний зовнішній вигляд без зайвих виступальних частин.

— Зовнішня/внутрішня. Наявність в пристрої відразу обох описаних вище різновидів антен (при цьому і тих, і інших може бути більш одного). Наявність декількох антен поліпшує якість зв'язку, проте якщо їх все зробити зовнішніми, пристрій може вийти занадто громіздким. Тому в деяких моделях роутерів використовується компромісний варіант: частина антен ховається в корпус, що позитивно позначається на компактності і зовнішньому вигляді.

Загальна кількість в роутері антен, що відповідають за зв'язок в діапазоні 2,4 ГГц. Детальніше про кількість антен див. «Всього антен», про діапазоні — Частотний діапазон».

Номінальна потужність Wi-Fi передавача, який використовується в пристрої. За підтримки кількох діапазонів (див. «Діапазони роботи) потужність для різних частот може бути різною, для таких варіантів тут зазначається максимальне значення.

Від цього параметра напряму залежить сумарна передаюча потужність, яка забезпечується пристроєм. Цю потужність можна обчислити, склавши потужність передавача і коефіцієнт підсилення антени (див. вище): наприклад, передавач на 20 dBm, доповнений антеною на 5 dBi, дає в результаті потужність 25 dBm (в основній області охоплення антени). Для нескладного побутового використання (наприклад, купівлі роутера в невелику квартиру) такі подробиці не потрібні, але от в професійній сфері нерідко виникає необхідність використовувати бездротові пристрої строго визначеної потужності. Детальні рекомендації з цього приводу для різних ситуацій можна знайти в спеціальних джерелах, тут же відзначимо, що сумарне значення в 26 dBm і більше дає змогу віднести пристрій у категорію обладнання з потужним передавачем. Водночас подібні можливості на практиці потрібні далеко не завжди: зайва потужність може створювати безліч перешкод як для оточуючих пристроїв, так і для самого передавача (особливо в міських та інших аналогічних умовах), а також погіршувати якість з'єднання з малопотужною електронікою. А для ефективного зв'язку на великій відстані відповідну потужність повинно мати як саме обладнання, так і зовнішні пристро...ї (що досяжно далеко не завжди).Так що при виборі варто не гнатися за максимальним числом децибел, а враховувати рекомендації для конкретної ситуації; до того ж Wi-Fi підсилювач або MESH-система нерідко виявляються непоганою альтернативою потужного передавача.

Основні функції і можливості, реалізовані в пристрої.

У дану категорію віднесені переважно найбільш ключові функції — а саме балансування навантаження(Dual WAN), резервування каналу, Link Aggregation, Bluetooth (різні версії, включаючи Bluetooth v 5), протокол зв'язку Zigbee, голосовий асистент, NAT, режими MESH, мосту, репітера, функція Beamforming, мережевого екрана (Firewall) і CLI (Telnet). Ось детальніший опис кожного з цих пунктів:

— Dual WAN. Можливість одночасного підключення до двох зовнішніх мереж. Найчастіше застосовується для одночасної роботи з двома Інтернет-з'єднаннями (хоча можливі й інші варіанти); при цьому існує два основних режими роботи з такими з'єднаннями — резервування (Failover/Failback) і балансування (Load Balance). Так, в режимі резервування пристрій постійно використовує основний канал підключення до Інтернету, а при збоях на цьому каналі — автоматично перемикається на запасний варіант. В режимі балансування обидва канали використовуються одночасно, при ц...ьому навантаження між ними розподіляється або автоматично (залежно від споживання трафіку тим або іншим пристроєм) або вручну (чітко прописується в налаштуваннях для конкретних пристроїв). Це дає змогу, наприклад, відокремити канал для ігор по мережі від решти зв'язку, максимально знизивши лаги і підвищивши ефективність.

— Link Aggregation. Функція, що дає змогу об'єднувати декілька паралельних фізичних каналів зв'язку в один логічний - для підвищення швидкості та надійності з'єднання. Простіше кажучи, при наявності Link Aggregation пристрій можна підключити до іншого пристрою не одним кабелем, а відразу двома або навіть більше. Збільшення швидкості при цьому відбувається за рахунок підсумовування пропускної спроможності всіх фізичних каналів; правда, загальна швидкість може бути менше суми швидкостей - з іншого боку, об'єднання декількох порівняно повільних роз'ємів нерідко обходиться дешевше, ніж використання обладнання з більш прогресивним одиничним інтерфейсом. А підвищення надійності здійснюється, по-перше, за рахунок розподілу загального навантаження по окремим фізичним каналам, по-друге, за рахунок «гарячого» резервування: вихід з ладу одного порту або кабелю може знизити швидкість, проте не призводить до повного розриву з'єднання, а при поновленні працездатності канал включається в роботу автоматично.

— Bluetooth. Підтримка пристроєм бездротової технології Bluetooth. Зміст даної функції буде залежати від формату роботи обладнання (див. «Тип пристрою»). Приміром, адаптери з такою можливістю дають змогу доповнити ПК не тільки Wi-Fi зв'язком, але і підтримкою Bluetooth — завдяки цьому можна обійтися одним адаптером замість двох. А в роутерах і точках доступу дана функція дає змогу зовнішнім пристроям отримувати доступ до Інтернету (або мережі) по Bluetooth-з'єднанню замість Wi-Fi. Такий формат роботи дає змогу розвантажити Wi-Fi канал і знизити енергоспоживання підключених пристроїв; це особливо важливо для компонентів розумного дому та інших пристроїв «Інтернету речей», в характеристиках деяких роутерів/точок доступу прямо заявлено, що Bluetooth призначений переважно для такої електроніки. Можуть передбачатися й інші способи використання даної технології, більш специфічні; втім, це зустрічається рідко.

– Zigbee. Протокол зв'язку, створений для систем автоматизації (включаючи «розумний дім»), сигналізації, промислового управління тощо. Дає можливість передавати управляючі сигнали з невисокими витратами енергії, а також створювати мережі MESH з направленням сигналу через кілька вузлів та автоматичним вибором оптимального маршруту з урахуванням поточної ситуації в мережі. Має високу захищеність каналів зв'язку від злому, а також можливість забезпечити високу швидкість спрацьовування.

— Голосовий асистент. Підтримка пристроєм того чи іншого голосового асистента. Найчастіше зустрічаються такі варіанти (окремо або разом):

• Amazon Alexa
• Google Assistant

Конкретний функціонал цих асистентів можна уточнити за спеціальними джерелами (тим більше, що він постійно оптимізується і розширюється). Тут же відзначимо, що в разі Wi-Fi обладнання мова зазвичай йде не про асистента, вбудованого в сам пристрій, а про покращену сумісність зі смартфонами і іншими гаджетами, на яких встановлений відповідний помічник. Подібний функціонал буває особливо корисний з урахуванням того, що сучасні голосові асистенти застосовуються в тому числі для управління компонентами розумного дому. Зв'язок при такому управлінні нерідко здійснюється саме через домашній роутер або інше аналогічне устаткування, і підтримка таким обладнанням голосових асистентів помітно спрощує налаштування і розширює можливості всієї системи.

— NAT (Network Address Translation). Функція, що дає змогу Wi-Fi обладнанню під час роботи із зовнішньою мережею (наприклад, Інтернетом) замінювати IP-адреси всіх підключених до цього обладнання комп'ютерів та інших пристроїв на одну загальну IP-адресу. Іншими словами, мережа з таким роутером бачиться «ззовні» як один пристрій, з одним загальним IP. Найпопулярніший варіант застосування NAT — підключення до Інтернету декількох абонентів (наприклад, комп'ютерів і гаджетів в межах будинку або офісу) через один обліковий запис провайдера. При цьому кількість таких абонентів у межах мережі обмежується лише можливостями роутера і може вільно змінюватися, на доступ до Всесвітньої Мережі це не вплине (тоді як без використання NAT довелося б організовувати окремий обліковий запис на кожен пристрій). Підтримка NAT є обов'язковою функцією для роутерів (див. «Тип пристрою»).

— Режим моста. Можливість роботи устаткування в режимі моста. Цей режим дає змогу бездротовим способом пов'язувати між собою окремі сегменти мережі — наприклад, об'єднати два поверхи, якщо прокласти між ними кабель складно. Втім, можливий зв'язок і на більш далекі відстані — в окремих спрямованих точках доступу (див. «Тип пристрою»), створених переважно саме для такого застосування, дальність дії може перевищувати 20 км. Власне, даний режим підтримує більшість точок доступу (як спрямованих, так і звичайних), однак також він популярний в інших видах обладнання, зокрема, роутерах.
Зазначимо, що для роботи в режимі моста найкраще використовувати однотипні пристрої — це гарантує якісний зв'язок в обох напрямках. Також варто сказати, що крім двостороннього режиму «точка – точка», зустрічається також обладнання з підтримкою багатосторонніх мостів («точка – багатоточка»); наявність такої можливості варто уточнювати окремо.

— Режим репітера. Режим роботи, в якому обладнання лише повторює Wi-Fi сигнал від іншого пристрою, граючи роль ретранслятора. Основне призначення даної функції — розширення Wi-Fi мереж, забезпечення доступу там, куди не дістає основний пристрій (наприклад, роутер). Класичний приклад репітерів — підсилювачі Wi-Fi (див. «Тип пристрою»), в них цей режим є за визначенням; втім, він зустрічається і в інших різновидах Wi-Fi обладнання. Виняток становлять MESH-системи, що мають схожу специфіку, проте відрізняються за форматом роботи. Детальніше про цей форматі див. нижче, тут же відзначимо, що мережі з репітерами багато в чому поступаються MESH за практичним можливостям. По-перше, сигнали від основного устаткування і від ретранслятора бачаться як окремі мережі Wi-Fi, і при переміщенні між ними абонентські пристрої повинні перепідключатися; це може відбуватися автоматично, проте переривання зв'язку та зміна мереж все одно створює незручності. По-друге, робота через репітер помітно знижує швидкість Wi-Fi. По-третє, ретранслятор працює за строго фіксованою, заздалегідь встановленою схемою маршрутизації. З іншого боку, точки доступу з функцією репітера обходяться помітно дешевше MESH-вузлів, а згадані недоліки далеко не завжди є критичними.

— Режим MESH. Можливість роботи пристрою в ролі вузла MESH-мережі. Таку функцію за визначенням мають всі MESH-системи, однак вона може передбачатися і в інших видах обладнання. Детальний опис мереж цього типу наведено в п. «Тип пристрою — MESH-система». Тут же коротко опишемо їх особливості і відмінність цього режиму від режиму репітера (див. вище), який має багато в чому схоже призначення.
Технологія MESH дає змогу створити єдину бездротову мережу за допомогою великої кількості окремих вузлів (точок доступу), пов'язаних одна з одною по Wi-Fi. При цьому реалізується так званий безшовний режим роботи: вся мережа бачиться як єдине ціле, перемикання між точками доступу при необхідності відбувається автоматично, в таких випадках зв'язок не розривається і користувач взагалі не помічає переходу на інший вузол в мережі. У цьому полягає одна з ключових відмінностей від використання репітерів. Інша відмінність — динамічна маршрутизація: вузли MESH-мережі автоматично визначають оптимальний режим проходження сигналу. Завдяки цьому, а також завдяки деяким іншим особливостям даної технології, наявність «посередників» на шляху сигналу практично не впливає на швидкість зв'язку (на відміну від тих же репітерів). Головним недоліком обладнання з цією функцією можна назвати порівняно високу вартість.

— Beamforming. Технологія, що дає змогу підсилювати сигнал Wi-Fi на тому напрямку, де знаходиться приймаючий пристрій (замість того, щоб транслювати сигнал у всі сторони або у великому секторі, як це відбувається у звичайному режимі). Звуження діаграми спрямованості дає змогу направити у бік приймача більш високу потужність, збільшивши таким чином дальність і ефективність зв'язку; при цьому положення приймаючого пристрою визначається автоматично, користувачеві не потрібно мати справу з додатковими налаштуваннями. А багато моделей Wi-Fi обладнання здатні підсилювати сигнал відразу за кількома напрямами (зазвичай, для цього передбачається кілька антен). При цьому абонентські пристрої не обов'язково повинні підтримувати Beamforming — покращення зв'язку помітно і при односторонньому застосуванні цієї технології (хоча і не так явно, як при двосторонньому).
Зазначимо також, що єдині стандарти Beamforming були офіційно впроваджені як частина специфікації Wi-Fi 5. Правда, «формування променя» застосовувалося і в більш ранніх версіях Wi-Fi, проте в них різні виробники використовували різні способи реалізації Beamforming, несумісні один з одним. Так що в наш час ця функція майже не зустрічається поза обладнання, сумісного з Wi-Fi 5.

— Мережевий екран (Firewall). Функція, що дає змогу Wi-Fi пристрою здійснювати контроль трафіку, що проходить через нього. Фактично Firewall — це набір програмних фільтрів: ці фільтри порівнюють пакети даних з заданими параметрами і приймають рішення, пропускати або не пропускати трафік. При цьому оброблення може здійснюватися за двома правилами: «дозволено все, що прямо не заборонено», або навпаки, «заборонено все, що прямо не дозволено». Основне призначення «фаєрвола» — захист мережі (або окремих сегментів мережі) від несанкціонованого доступу і різних атак. Крім цього, дана функція може застосовуватися для контролю користувацької активності — наприклад, заборони на доступ до окремих Інтернет-сайтів. Зазначимо, що мережевий екран можна реалізовувати і на рівні окремих пристроїв, але використання його на роутері дає змогу убезпечити відразу всю мережу.

— CLI (Telnet). Можливість управління пристроєм за протоколом Telnet. Це один з протоколів, використовуваних у наш час для віддаленого управління мережевим обладнанням; при цьому Telnet, на відміну від іншого популярного стандарту HTTP, не має графічного інтерфейсу і використовує виключно командний рядок. Застосовується такий доступ переважно в службових цілях — для відладки і зміни налаштувань в інших протоколах на основі тексту (HTTP на веб-сторінках, SMTP і POP3 на поштових серверах тощо); для роботи з Telnet необхідні спеціальні знання.

Додаткові функції і можливості (переважно програмні), підтримувані пристроєм. Це можуть бути, зокрема, DHCP-сервер, FTP-сервер, Web-сервер, файл-сервер, медіа сервер (DLNA), принт-сервер, торент-клієнт, підтримка VPN, підтримка DDNS і підтримка DMZ. Ось детальніший опис цих функцій:

— DHCP-сервер. Функція, що спрощує роздачу IP-адрес підключеним до роутера (або іншого мережевого обладнання) абонентським пристроям. Присвоєння IP-адреси необхідно для коректної роботи в мережах TCP/IP (а це весь Інтернет і переважна більшість сучасних «локалок»). За наявності DHCP цей процес може здійснюватися повністю автоматично, що помітно спрощує життя як користувачам, так і адміністраторам. Втім, адміністратор може задати додаткові параметри DHCP — наприклад, прописати діапазон доступних IP-адрес (для запобігання помилок) або обмежити час використання однієї адреси. При необхідності можна навіть вручну прописати конкретну адресу для кожного пристрою в мережі, без автоматичного додавання нових пристроїв — DHCP спрощує і таку процедуру, оскільки дає змогу проводити всі операції на роутері, не копаючись у налаштуваннях кожно...го абонентського пристрою.

— FTP-сервер. Функція, що дає змогу використовувати Wi-Fi пристрій для зберігання файлів та доступу до них за протоколом FTP. Цей протокол широко застосовується для передачі окремих файлів як в локальних мережах, так і через Інтернет. Власне, одна з головних відмінностей даної функції від файл-сервера (див. нижче) полягає насамперед у можливості роботи через Інтернет без особливих труднощів. Крім того, FTP є загальнопоширеним стандартним протоколом і підтримується практично будь-яким ПК, тоді як файл-сервер може використовувати спеціалізовані стандарти. Так що якщо ви плануєте організувати файлове сховище з максимально простим і зручним доступом — варто вибирати пристрій саме з даною функцією. При цьому зазначимо, що «простий» не означає «неконтрольований»: FTP дає можливість задавати логін та пароль для доступу до файлів, а також шифрувати дані, що передаються. Самі файли можуть зберігатися як на вбудованому накопичувачі мережевого пристрою, так і на підключеному до нього накопичувачі на зразок флешки або зовнішнього HDD.

— Web-сервер. Можливість використання роутера в якості веб-сервера — сховища, на якому розміщується («хоститься») веб-сайт. Зазначимо, що це може бути як Інтернет-сайт, так і внутрішній ресурс локальної мережі, строго для особистого або службового користування. Розміщення сайту на власному обладнанні дає змогу обійтися без послуг хостинг-провайдерів і зберегти максимальний контроль над даними на сайті і його технічною базою. З іншого боку, ця функція помітно впливає на вартість обладнання, а за об'ємом пам'яті і обчислювальної потужності Wi-Fi пристрої найчастіше поступаються виділеним серверам, навіть на базі звичайних ПК і ноутбуків (хоча в деяких моделях пам'ять можна розширити зовнішнім накопичувачем). Так що в даному разі режим веб-сервера варто розглядати переважно як додаткову опцію для порівняно нескладних задач, не пов'язаних з високими навантаженнями.

– Файл-сервер. Можливість використання Wi-Fi пристрою в якості сервера для зберігання файлів. Від описаного вище FTP-сервера дана функція відрізняється використовуваними протоколами передачі даних; іншими словами, «файл-сервер» у цьому разі — це мережеве файлове сховище на основі будь-яких протоколів, крім FTP. Конкретний набір таких протоколів і, відповідно, функціонал Wi-Fi пристрою варто уточнювати окремо; зазначимо лише, що найчастіше мова йде про доступ до файлів по локальній мережі (для Інтернет-доступу традиційно використовується FTP), а самі файли можуть зберігатися як у власній пам'яті роутера, так і на флешці або зовнішньому жорсткому диску.

— Медіа сервер (DLNA). Можливість створення медіатеки з використанням зовнішнього USB-накопичувача і передачі контенту з нього на інші пристрої в домашній мережі по кабелю або Wi-Fi. Функція найбільш затребувана для трансляції відео-, аудіофайлів і зображень на смарт-телевізори і ТВ-приставки. В цілому ж технологія замислювалася для того, щоб можна було об'єднувати різні пристрої в єдину мережу і з легкістю обмінюватися контентом всередині цієї мережі, незалежно від моделі і виробника окремих девайсів. Підтримку DLNA мають багато сучасних смартфонів та планшетів, пристрої екосистеми «розумного» дому тощо.

— Принт-сервер. Можливість роботи пристрою в ролі принт-сервера — комп'ютера, що управляє принтером. Дана функція дає можливість перетворити звичайний принтер у мережевий: всі користувачі мережі зможуть відправляти завдання для друку через принт-сервер, при цьому такий сервер забезпечить ще й ряд додаткових можливостей. Так, надіслані завдання будуть зберігатися на ньому до виконання або скасування, незалежно від того, чи увімкнений комп'ютер, з якого вони були відправлені; може передбачатися віддалене управління чергою друку тощо. А використання роутера (або іншого подібного пристрою) в цій ролі зручно тим, що роутер, зазвичай, увімкнений і доступний постійно.

— Торент-клієнт. Наявність у пристрої власного торрент-клієнта або іншого протоколу обміну даними (HTTP, FTP тощо). Ця функція дає змогу працювати з файлообмінними мережами, які будуються за принципом «кожен сам собі сервер»: інформація, що скачується, знаходиться не на окремому комп'ютері в мережі, а на комп'ютерах таких же користувачів. При цьому той самий файл може бути відкритий для скачування в декількох місцях і торент-клієнт одночасно качає різні його частини з різних джерел – це значно підвищує швидкість. Використання торент-клієнта у пристрої зручно двома моментами. По-перше, воно дає змогу розвантажити основні комп'ютери користувачів – важлива перевага з урахуванням того, що торент-клієнт може споживати чимало ресурсів, особливо при величезній кількості одночасних завантажень/роздач. По-друге, мережеве обладнання, як правило, залишається постійно увімкненим, що дає змогу продовжувати завантаження і роздачі навіть при відключенні ПК і ноутбуків користувачів. Варто, проте, враховувати — незважаючи на наявність у пристроях подібної функціональності, відкрите розміщення контенту у торент-мережах може порушувати авторські права. Тому використовуйте торрент-клієнти, дотримуючись законодавчих норм.

— Підтримка VPN (Virtual Private Network). Першопочатково VPN — це функція, що дає змогу об'єднувати між собою в єдину віртуальну мережу пристрої, які фізично знаходяться в різних мережах. З'єднання при цьому здійснюється через Інтернет, однак дані шифруються, що запобігає несанкціонованому доступу до них. Однак роутери, точки доступу та MESH-обладнання (див. «Тип пристрою») частіше використовують дещо інший формат роботи: підключення до Інтернету через окремий VPN-сервер, таким чином, щоб весь зовнішній трафік від мережі, яку обслуговує роутер, йшов через цей сервер. Подібне підключення має цілий ряд переваг. По-перше, додаткове шифрування трафіку підвищує безпеку роботи. По-друге, «зовні» в таких випадках видно не реальну IP-адресу, а адресу VPN-сервера, причому в налаштуваннях можна встановити адресу, що відноситься практично до будь-якої країни світу. Це теж позитивно позначається на безпеці, а також дає можливість обходити регіональні обмеження на відвідування окремих сайтів і доступ до сервісів.
Зазначимо, що VPN можна «підняти» і на окремих пристроях мережі (наприклад, через інструменти в деяких Інтернет-браузерах); однак роутер з VPN дає змогу працювати в такому форматі всім мережевим пристроям, незалежно від того, чи підтримують вони VPN чи ні. Це буває особливо зручно, зокрема, на телевізорах Smart TV (для доступу до окремих відеосервісів на зразок Netflix) і для приставок PS і Xbox (для обходу обмежень за регіоном в окремих іграх). З іншого боку, варто мати на увазі, що налаштування такого підключення на роутері буває досить непростим, швидкість з'єднання під час роботи через VPN може помітно падати, а вмикати і вимикати цю функцію на роутері зазвичай складніше, ніж на пристроях користувачів.

— DDNS. Підтримка пристроєм функції DDNS — призначення постійного доменного імені пристрою з IP-адресою, що змінюється (динамічною) . Для мережевої електроніки ключове значення має IP-адреса, саме вона дає можливість устаткуванню відправляти пакети даних саме на потрібний пристрій. Однак такі адреси являють собою послідовності цифр, які погано запам'ятовуються людиною. Тому з'явилися доменні імена – в Інтернеті це веб-адреси (наприклад, ek.ua або e-katalog.ru), в локальній мережі — назви окремих пристроїв (наприклад, «Робочий ноутбук» або «Комп'ютер Сергія»). І в Інтернеті, і в локальних мережах за зв'язок між доменним іменем та ІР-адресою відповідають так звані DNS-сервери: для кожного домену в базі даних сервера прописаний свій IP. Однак з технічних причин часто виникають ситуації, коли роутеру доводиться використовувати динамічний (змінний) IP; відповідно, щоб інформація була постійно доступна за одним і тим же доменним іменем, необхідно оновлювати дані на DNS-сервері з кожною зміною IP. Саме таке оновлення і забезпечує функція DDNS.

— DMZ. Першопочатково DMZ — це функція, що дає змогу створити в локальній мережі сегмент з вільним доступом зовні. Від решти мережі даний сегмент (його і називають DMZ — «демілітаризована зона») відокремлюється міжмережевим екраном, який пропускає тільки спеціально дозволений зовнішній трафік. Це дає додатковий захист від зовнішніх атак: у таких ситуаціях страждає насамперед DMZ, доступ до решти ресурсів мережі для зловмисника значно утруднений. Один з найбільш популярних способів застосування цієї функції — організація доступу до Інтернет-сервісів, сервери яких фізично знаходяться у спільній локальній мережі компанії. Проте варто відзначити, що в деяких недорогих роутерах під DMZ може матися на увазі режим DMZ-host, що не дає ніякого додаткового захисту і застосовується зовсім для інших цілей (переважно для трансляції всіх портів на інший мережевий пристрій). Так що конкретний формат роботи DMZ не завадить уточнити окремо, особливо якщо ви купуєте пристрій бюджетної категорії.