Порівняння Grand KE-20V/PRO vs Grand KE-900

Тип вказують по джерелу енергії, від якого працює фарбопульт. В наш час можна зустріти пневматичні, електричні (мережеві та акумуляторні), а також механічні і бензинові моделі. Ось їхні основні особливості:

— Пневматичний. Фарбопульти, що використовують живлення стисненим повітрям від зовнішнього компресора. Іншими словами, в комплект поставки такого інструменту входить тільки розпилювач (пістолет, аерограф тощо); для його роботи потрібен окремий компресор. На перший погляд, це створює певні незручності; однак у подібної комплектації є й помітні переваги. По-перше, не потрібно переплачувати за компресор, якщо він вже є «у господарстві» (окремим прикладом такої ситуації можна назвати будівельний майданчик, де використовується потужний стаціонарний компресор на кілька пневмоінструментів). По-друге, насадку та компресор можна підібрати на свій розсуд, не покладаючись на комплектацію, обрану виробником. У світлі цього більшість сучасних фарбопультів робляться саме пневматичними. До однозначних недоліків подібних пристроїв можна віднести непридатність для роботи з безповітряними системами розпилення, однак такі системи використовуються помітно рідше повітряних, так що цей нюанс не є ключовим.

— Електричний. В даному випадку маються на увазі фарбопульти з живленням від розеток...(акумуляторні моделі винесені в окрему категорію, див. нижче). Пристрої цього типу складаються з власне розпилювача, а також компресора (вбудованого або виносного). Однією з переваг даного варіанта є якраз наявність компресора, завдяки чому для роботи такого фарбопульта, по суті, потрібна тільки розетка. Крім того, в таких агрегатах можна застосовувати як повітряні, так і безповітряні системи розпилення. До недоліків електричних моделей можна віднести більш високу вартість, ніж у пневматичних, а також неможливість підібрати робочу насадку і компресор окремо — зазвичай, фарбопульти цього типу продаються готовими комплектами.

— Акумуляторний. Фарбопульти, оснащені електричними компресорами з живленням від власних акумуляторів. Ключова перевага таких інструментів — автономність, здатність працювати навіть за відсутності розеток поблизу. З іншого боку, з акумулятором складно досягти високої потужності і продуктивності; час безперервної роботи таких розпилювачів обмежується зарядом батареї (а для поповнення заряду все одно буде потрібне джерело електрики); а сама конструкція виходить складніше і дорожче, ніж у аналогів з живленням від розетки. Тому акумуляторні фарбопульти в наш час особливого поширення не отримали.

— Механічний. Агрегати, в яких подача фарби здійснюється за рахунок мускульної сили користувача — простіше кажучи, для цього потрібно вручну качати важіль насоса. Така схема роботи максимально проста і надійна, проте вона слабо підходить для традиційних розпилювачів. Тому «механіка» в наш час зустрічається вкрай рідко, переважно серед валиків (див. «Вид»). – Бензиновий. Моделі з таким типом живлення поєднують в собі високу потужність і незалежність від електромереж, однак вони досить громіздкі, більш складні в експлуатації і ремонті, обходяться дорожче (як по власній вартості, так і по ціні палива) і в цілому розраховані на промислове використання поза приміщеннями. Тому поширені слабо і використовуються там, де з тих чи інших причин електричні аналоги не можуть застосовуватися.

Потужність, споживана під час роботи електричним інструментом (див. «Тип»).

Більшість сучасних фарбопультів, навіть продуктивних, має досить невисоку потужність: так, моделі більш ніж на 1 кВт зустрічаються вкрай рідко, а здебільшого енергоспоживання і зовсім не перевищує 500 Вт. Так що при підключенні подібної техніки до розеток зазвичай не виникає проблем; лише поодинокі агрегати високої продуктивності, що вимагають 3,5 кВт і більше, доводиться підключати за особливими правилами (безпосередньо до щитка). В інших випадках дані про споживаної потужності найчастіше не потрібні при звичайному застосуванні і можуть знадобитися лише для специфічних завдань — наприклад, для розрахунку навантаження на автономний генератор.

Витрата фарби або іншого матеріалу (наприклад, розчину для штукатурки) під час роботи фарбопульта в штатному режимі.

Чим вище витрати, тим більше матеріалу інструмент здатний нанести за одиницю часу, тим краще він підходить для обробки великих площ і для нанесення покриттів великої товщини. З іншого боку, далеко не всі види робіт вимагають високої продуктивності, і іноді оптимальним є порівняно невелика витрата. Детальні рекомендації з цього приводу для різних ситуацій можна знайти в спеціальних джерелах.

Діаметр сопла на виході фарбопульта.

Саме з цього сопла назовні надходить фарба або інший робочий матеріал. А від діаметра залежать продуктивність і розмір плями на виході. Відповідно, більш великі сопла краще підходять для обробки великих поверхонь, а більш дрібні забезпечують більшу точність і акуратність. У світлі цього даний параметр прямо пов'язаний з виглядом пристрою (див. вище). Зустрічаються також фарбопульти зі змінним соплом, коли в комплекті передбачено більше одного сопла, що розширює можливості застосування пристрою.

Тип системи розпилення, що використовується в пристрої. Різні системи розпилення розрізняються за форматом роботи і, як наслідок, окремим практичним нюанси використання:

— HP (High Pressure)/CONV (конвенциональная). Одна з найбільш відомих і популярних систем розпилення. Тиск повітря на вході і виході таких фарбопультів приблизно однакові. Перевагами систем HP є простота конструкції, велика ширина захоплення, висока швидкість нанесення фарби і порівняно невисокий витрата повітря. Водночас відсоток перенесення фарби у таких розпилювачів дуже низький — більше половини матеріалу, який наноситься через високої швидкості відскакує від поверхні і осідає на навколишніх предметах. Ще один недолік полягає в тому, що потік від HP-розпилювача інтенсивно захоплює дрібну пил і інше «летючий сміття»; через це нерідко вимагається додаткова шліфування та полірування пофарбованої поверхні.

— RP (Reduced Pressure). Модифікація конвенційних (HP) розпилювачів, що відрізняється дещо пониженим тиском на виході. Це дало змогу трохи поліпшити коефіцієнт переносу і знизити рівень засміченості при збереженні таких переваг, як висока продуктивність, рівномірність і низький витрата повітря. Тим не менш, за цими показниками подібні пристрої все одно поступаються моделям з низьким тиском.

— HVLP (High Volume Low Pressure). Система розпилення, передбачає знижений тиск...на виході (близько 0,7 бар) і великі об'єми подачі повітря. Одним з ключових переваг подібних пристроїв є високий коефіцієнт перенесення фарби — не менше 65 %. Крім того, невисока швидкість подачі фарби знижує рівень засміченості: завихрень, які «тягнуть» за собою сміття, виникає порівняно небагато. Головним недоліком HVLP-систем можна назвати високе споживання повітря, з таким розпилювачем впорається далеко не всякий компресор. Крім того, їм потрібні додаткові фільтри для захисту від масла і вологи, що потрапляють у повітря при високих навантаженнях на компресор; а працювати таким пристроєм можна лише на невеликій відстані (до 15 см), причому для того, щоб уникнути патьоків, потрібен певний навик.

— HVLP-II (New High Volume Low Pressure). Друге покоління HVLP (див. відповідний пункт), що має ряд удосконалень у порівнянні з оригіналом, однак загалом аналогічне.

— LVLP (Low Volume Low Pressure)/Trans-Tech. Системи розпилення, розроблені як удосконалення HVLP. При тих же переваги (високий коефіцієнт переносу, мінімум сміття) витрачають набагато менше повітря і мають більш м'які вимоги до компресорів і шлангах. Крім того, системи LVLP менш чутливі до перепадів тиску, а дальність ефективного розпилювання в них досягає 25 – 30 см З помітних недоліків цього варіанта можна згадати хіба що досить високу вартість.

— HVMP (High Volume Middle Pressure). Системи розпилення з високою витратою повітря та середнім тиском на виході. Порівняно з HVLP за рахунок більшого тиску дають дещо меншу ефективність переносу фарби, проте більшу рівномірність і дальність.

— LVMP (Low Volume Middle Pressure). Системи розпилення з низькою витратою повітря та середнім тиском; свого роду модифікація LVLP, що відрізняється більш високим тиском. За рахунок цього дещо знижується вартість, підвищується продуктивність, рівномірність нанесення і ширина захоплення; однак витрату фарби виходить вище, а готова поверхня — грубіше, ніж в оригінальній LVLP.

— HTE (High Transfer Efficiency). Дана маркування використовується в системах розпилення, для яких виробниками заявлений високий коефіцієнт переносу. За характеристиками найчастіше аналогічні LVLP (див. відповідний пункт) — зокрема, мають досить велику ефективну дальність. Втім, конкретні особливості в кожному випадку варто уточнювати окремо.

— EA (Excellent Atomization). Головною особливістю подібних систем, згідно з назвою, є дуже високий ступінь розпилення матеріалу. Інші робочі характеристики в таких системах можуть бути різними, ці моменти варто уточнювати окремо.

— ЦЕ (High Efficiency Airless). Фірмова технологія безповітряного розпилення (див. «Розпилення»), застосовувана в техніці бренду Wagner. За заявою творців, більш ніж на 50 % знижує перевитрата фарби в порівнянні з більш традиційними системами, а також забезпечує більш рівномірний розподіл матеріалу. Підходить для покриттів на водній і масляній основі.

— MP (Middle Pressure). Перехідний варіант між описаними вище HP і RP: передбачає кілька знижений, порівняно з HP, робочий тиск, проте не таке низьке, як в RP. З низки причин поширення не отримала.

— HD (Heavy Duty). Маркетингове позначення, що застосовується в окремих розпилювачах — зазвичай, з високою продуктивністю, розрахованих на великі обсяги робіт. Конкретні характеристики таких систем варто уточнювати окремо.

Загальний обсяг резервуару для фарби, що поставляється з фарбопультом. Великий резервуар, з одного боку, дає змогу «зарядити» багато матеріалу та працювати довгий час. З іншого боку, він збільшує розміри та вагу пристрою; та й велика кількість фарби теж важитиме відповідно (хоча для моделей з окремим розташуванням бачка — див. вище — це не критично). Тому чим тонші і делікатніші роботи, на які розрахований фарбопульт — тим, як правило, менше об'єм резервуара : наприклад, в аерографах він рідко перевищує 50 мл, а в штукатурних моделях, у свою чергу, може вимірюватися літрами. Тому більшість моделей має об'єм не більше літра, а саме 500 мл, 600 мл, 700 мл, 800 мл, 1000 мл.