Охолодження
—
Активне (кулер). Активним у цьому разі називають примусове повітряне охолодження — тобто охолодження за рахунок зовнішнього повітря, що подається кулером. Роль кулера може виконувати як класичний вентилятор з радіатором, так і закритий корпус, в який повітря нагнітається за рахунок спеціальної турбінки («бловера»). Варіант з корпусом характерний для висококласних моделей; він досить складний і дорогий, проте дуже ефективний, до того ж гаряче повітря зазвичай виводиться не просто з корпусу відеокарти, а за межі системного блока, і не впливає на інші компоненти системи. Загалом активне охолодження (всіх видів) забезпечує непоганий баланс характеристик: воно виходить помітно дешевшим і простішим у встановленні, ніж водяні системи, і водночас набагато ефективнішим, ніж пасивні радіатори. Тому більшість сучасних відеокарт оснащується саме кулерами або бловерами.
—
Пасивне (радіатор). Пасивними називають системи охолодження, в яких тепло розсіюється природним способом, без додаткового обдува або примусової циркуляції рідини. Радіатори, використовувані в таких системах, мають вигляд ребристих металевих пластин — така форма підвищує ефективність відведення тепла. Для ще більшого підвищення ефективності радіатори можуть доповнюватися тепловими трубками — замкнутими трубками, по яких природним чином переміщується теплоносій. Головною перевагою пасивних систем вважається повна відсутність шуму; крім то
...го, вони не споживають енергію і надзвичайно надійні (ламатися в радіаторах практично нічому). З іншого боку, такі системи менш ефективні, ніж кулери і тим більше ватерблоки, а тому застосовуються переважно в порівняно малопотужних відеокартах. Зустрічаються і виключення, однак в них радіатор доводиться робити досить громіздким, що може ускладнити встановлення.
— Рідинне (ватерблок). Охолодження, здійснюване за рахунок циркуляції води (або іншого рідкого теплоносія) по трубках, які стикаються з компонентами відеокарти. Такі системи надзвичайно ефективні, оскільки теплоємність води вище, ніж у повітря; крім того, рівень шуму під час роботи ватерблоків надзвичайно низький. Головним їх недоліком є складність у встановленні: для роботи такої відеокарти необхідна наявність водяної системи охолодження, яка сама по собі коштує досить дорого і в комплект поставки зазвичай не включається. Як наслідок, чисто рідинне охолодження є прерогативою окремих відеокарт топового класу, розрахованих на ентузіастів або професійних користувачів.
— Гібридне (ватерблок+кулер). Система охолодження, що включає відразу два модуля – повітряний (кулер) і водяний (ватерблок). Специфіка того і іншого докладно описана вище; тут же варто відзначити, що в даному випадку в комплект поставки зазвичай включається не просто ватерблок на самій платі, а повноцінна система рідинного охолодження (СРО) - із зовнішнім радіатором, помпою і іншими компонентами. Таким чином, відеокарта поставляється з повністю працездатною, готовою до використання системою охолодження.
Як правило, гібридні системи конструюються таким чином: GPU і деяка кількість інших найбільш «гарячих» елементів плати перекриваються ватерблоком, за решту відповідає повітряний кулер. Основний сенс такого поділу полягає в тому, щоб перекласти з ватерблока на кулер некритичне навантаження, що не вимагає максимальної продуктивності; це позитивно позначається на рівномірності і ефективності рідинного охолодження. З іншого боку, гібридні системи досить дорогі, тому і застосовуються вони помітно рідше традиційних ватерблоків для підключення до СРО, причому виключно в рішеннях топового рівня..Займаних слотів
Кількість слотів, що займає відеокарта на задній стінці системного блока.
Даний показник дає змогу оцінити кількість місця, необхідного для встановлення відеоадаптера. Він актуальний у світлі того, що сучасні відеокарти можуть мати досить широкий набір роз'ємів, і для цього набору вже давно мало стандартної ланки на 1 слот. Особливо це характерно для потужних продуктивних моделей. У світлі цього багато рішень, особливо середнього і топового рівня, займають відразу
два, а то і
три слоти.
Окремо варто торкнутися моделей, для яких в характеристиках зазначено дробове число слотів — зазвичай 2.5 або 2.7. Ця подробиця наводиться виробником в рекламних цілях — як підтвердження того, що відеокарта має менші розміри, ніж повноцінне рішення на 3 слота. Однак на практиці різниці між цими варіантами немає: адаптери на 2.5 або 2.7 слотів все одно перекривають третій слот (хоча і частково), роблячи його непридатним до використання.
Довжина відеокарти
Загальна довжина відеокарти.
Під довжиною в даному випадку мають на увазі розмір пристрою від пластини з роз'ємами (яка кріпиться до задньої стінки системного блоку) до протилежної сторони. Сама пластина і виступаючі назовні роз'єми при цьому, як правило, не враховуються.
Дані про довжину відеокарти необхідні насамперед для того, щоб оцінити, чи вистачить під неї місця в окремому корпусі. Крім того, більш довгі плати, як правило, мають і більш прогресивні характеристики (хоча жорсткої залежності тут немає, і схожі по класу відеоадаптери можуть мати різну довжину). Що стосується конкретних значень, то найбільш компактні рішення у наш час мають розмір
150 – 200 мм і
менше; показник у
200 – 250 мм можна ще вважати відносно невеликим,
250 – 290 мм — середнім, а чимало моделей (переважно прогресивного рівня) мають довжину і
понад 290 мм.
