Порівняння Yamaha PSR-F52 vs Casio SA-78

— Синтезатор. В даному випадку маються на увазі класичні цифрові синтезатори — клавішні музичні інструменти, здатні відтворювати звучання різних інструментів та звукових ефектів. Функціонал таких моделей може бути найрізноманітнішим — від бюджетних пристроїв з мінімальним функціоналом до прогресивних інструментів, придатних навіть для професійних музикантів.

— Робоча станція. Висококласні синтезатори професійного призначення, які здатні грати роль не тільки музичного інструменту, але і пульта для запису і зведення звуку. Відповідно, обов'язковою рисою таких інструментів є секвенсор (див. нижче). Крім цього, робочі станції відрізняються прогресивним обладнанням, яке відповідає класу: саме серед таких інструментів трапляються моделі з повнорозмірними молоточковими (див. «Механіка») клавіатурами на 88 клавіш, користувачеві доступна велика кількість регулювань і роз'ємів, а якість і достовірність звуку в недорогих моделях виходить гарною, в прогресивних — майже ідеальною. Правда, коштують синтезатори цього типу досить недешево, тому в сукупності з великими можливостями є незамінними помічниками для композиторів, звукорежисерів та інших фахівців, що займаються і виконанням і записом музики.

— Дитячий синтезатор. Особливості подібних інструментів загалом зрозумілі вже з назви — це синтезатори, розраховані на дітей. Зовні такі моделі відрізняються від «дорослих» насамперед невеликою к...ількістю клавіш (до 49, частіше менше) і зменшеним під дитячу руку розміром самих клавіш. Крім того, робочі характеристики і функціонал дитячих синтезаторів теж, переважно, більш скромні: наприклад, поліфонія (див. нижче) рідко перевищує 8 голосів, а загальна достовірність звучання дуже невисока. А от навчальні можливості у подібних інструментах, навпаки, можуть бути дуже широкими, та й загалом дитячі синтезатори вважаються непоганим вибором для початкового навчання.

— Аналоговий синтезатор. Інструменти, в яких звук утворюється не за рахунок цифрової обробки, а за допомогою проходження реального електричного ланцюга. Дуже спрощено принцип роботи такого інструменту можна описати так: кожна клавіша при натисканні включає свій звуковий генератор певної частоти, що відповідає за потрібну ноту, а за допомогою додаткових налаштувань (осцилятори, огинаюча, фільтри) музикант надає цьому звуку забарвлення. З погляду користувача найпомітнішою відмінністю аналогового синтезатора є відсутність вбудованих тембрів — усі деталі звуку музикант налаштовує вручну. Аналогові інструменти, з одного боку, складніші в управлінні, з іншого ж дозволяють домогтися ефектів, недоступних на «цифрі». Крім того, саме фарбування звуку на аналогових синтезаторах дещо відрізняється. Історично інструменти даного типу з'явилися раніше за цифрові, проте на сьогоднішній день вони є вузькоспеціалізованими рішеннями, розрахованими переважно на професійних виконавців і застосовуваними в специфічних музичних напрямках.

Чим більше число клавіш — тим ширший діапазон інструмента, тим більш низькі і високі ноти можна на ньому брати прямо в процесі гри, не вдаючись до хитрощів на зразок октавного перенесення (див. нижче). Для порівняння: повнорозмірна клавіатура фортепіано включає 88 клавіш. Однак у синтезаторах таку кількість зустрічається рідко, оскільки інструмент виходив б занадто громіздким і дорогим, а настільки великий діапазон потрібна далеко не кожному музиканту, навіть професійному. У світлі цього клавіатури на 88 клавіш використовуються переважно у висококласних робочих станціях (див. «Тип»). Для звичайних синтезаторів стандартом є 49, 61 або 76 клавіш (зустрічаються варіанти і на 73 клавіші) — цього зазвичай цілком достатньо (при цьому «золотою серединою» вважається варіант на 61 клавішу). А невеликі дитячі моделі можуть мати і 32 клавіші.

Розмір клавіш синтезатора — насамперед у ширину.

— Повнорозмірні. Клавіші стандартного розміру, такого ж, як на клавіатурі фортепіано. Такі клавіатури розраховані на дорослу людину і використовуються практично у всіх синтезаторах, не належать до дитячим.

— Малорозмірні. Клавіші зменшеною, порівняно зі стандартними, ширини (а часто — ще й висоти). Практично не використовуються в «дорослих» синтезаторах, зате є практично обов'язковими для дитячих моделей (див. «Тип»). На повнорозмірної клавіатури дитині недоступні деякі можливості (наприклад, акорди з далеко розташованими нотами), а невеликі клавіші, розраховані на дитячу руку, можуть виправити ситуацію.

Поліфонія, підтримувана синтезатором, простіше кажучи — кількість «голосів» (тон-генераторів), яка може одночасно звучати на ньому.

Цей параметр часто описують як кількість нот, які можна одночасно взяти на клавіатурі. Однак це не зовсім вірно з тієї причини, що в багатьох тембрах одна нота може задіяти кілька тон-генераторів. У результаті, наприклад, для відтворення акорду з 3 нот в тембрі з 4 тон-генераторами на ноту буде потрібна поліфонія не менш ніж в 3*4=12 голосів. Крім того, автоакомпанемент і вбудовані композиції (див. відповідні пункти) теж використовують тон-генератори — відповідно, для ефективної роботи з цими функціями потрібно ще більше голосів.

Мінімальним значенням для більш-менш функціонального сучасного синтезатора вважається поліфонія на 32 голоси – та й то такий інструмент можна використовувати переважно для початкового навчання і нескладних мелодій. Для більш солідного застосування бажано мати хоча б 50 – 60 голосів, а в професійних моделях (зокрема, робочих станціях, де доводиться мати справу з декількома звуковими доріжками відразу) зустрічаються моделі з поліфонією на 150 тон-генераторів і більше.

Загалом більш прогресивний синтезатор, швидше за все, буде мати більш широку поліфонію, проте оцінювати клас інструменту за цим параметром можна лише дуже приблизно — інструменти з однаковим числом голосів можуть сильно відрізнятися за рівнем. Винятком з цього правила є хіба що дитячі синтезатори (див. «Тип»), що підтримуют...ь до 20 голосів.

Кількість вбудованих тембрів звучання, передбачених у синтезаторі.

Кількість тембрів нерідко описують як число інструментів, які здатна імітувати дана модель. Однак це не зовсім вірно — швидше цей параметр можна назвати «кількість інструментів та звукових ефектів». Наприклад, один і той самий інструмент — електрогітара — з різними «прибамбасами» (дісторшн, овердрайв) буде звучати по-різному, і в синтезаторі кожна така примочка буде вважатися окремим тембром. Тембр «ударні» зазвичай об'єднує різні типи барабанів та інших ударних інструментів — іншими словами він дає змогу зобразити і «бас-бочку», і тарілки, не перемикаючи налаштувань, лише натиснувши потрібні клавіші. А деякі тембри можуть взагалі не мати аналогів серед реальних інструментів.

Чим більше вбудованих тембрів — тим ширші можливості синтезатора, тим різноманітніше звуки, які на ньому можна отримати. При цьому у висококласних моделях на зразок робочих станцій (див. «Тип») це число може досягати 1000 і навіть більше.

Кількість стилів автоакомпанементу (див. вище), першопочатково передбачених у синтезаторі, іншими словами — кількість варіантів акомпанементу, доступних користувачеві.

Чим ширший цей набір — тим вище ймовірність знайти серед цих мелодій підходящі варіанти для того чи іншого випадку. Водночас сама по собі велика кількість стилів ще не є 100 % гарантією того, що серед них виявиться відповідний, тим більше, що різні моделі синтезаторів можуть помітно різнитися за конкретим набором мелодій. Так що список не завадить уточнювати перед покупкою. Також відзначимо, що ситуацію можна виправити за рахунок стилів користувача (див. нижче) — їх підтримує чимало синтезаторів з автоакомпанементом.

Наявність режиму навчання в конструкції синтезатора.

Призначення цієї функції, зрозуміло вже з назви. В основі ж її переважно лежить наступний принцип: синтезатор сам підказує учневі, на які клавіші потрібно натиснути, відображаючи клавіатуру на дисплеї або виділяючи потрібні клавіші за допомогою підсвічування (при її наявності, див. вище). Зрозуміло, на різних рівнях навчання формат таких підказок теж буде різним: наприклад, на самому початку синтезатор підсвічує потрібні ноти до тих пір, поки вони будуть натиснуті, а на фінальному етапі виділяє їх в тому темпі, в якому потрібно грати мелодію, і оцінює точність натискань учня на потрібні клавіші. Зустрічаються й інші особливості та нюанси навчання — наприклад, режим окремого розучування партій лівої і правої руки, коли сам інструмент грає одну партію і підказує учневі, як грати другу. Крім того, практично обов'язковою для синтезатора з таким режимом є функція метронома (див. нижче).

Незалежно від конкретного функціоналу, даний режим буде дуже корисна тим, хто тільки розвиває навички гри на клавішному інструменті.

Діапазон, в якому можна змінювати темп програється синтезатором програми — автоакомпанементу, навчальної мелодії (див. вище), метронома (див. нижче), записаного семпла і т. ін.

Темп вимірюється за кількістю ударів у хвилину. Його зміна дозволяє налаштувати швидкість синтезатора під особливості ситуації — наприклад, злегка уповільнити навчальну програму, якщо у первісному темпі вона важкувата для освоєння. Чим ширше діапазон регулювання темпу — тим більше можливостей вибору у музиканта, особливо в області дуже повільних і дуже швидких темпів.

Зазначимо, що традиційний діапазон музичних темпів охоплює значення від 40 уд\хв («grave», «дуже повільно») до 208 уд/хв («prestissimo», «дуже швидко»), проте в синтезаторах він може бути і великий — наприклад, 30 – 255 уд/хв.

Наявність вбудованого метронома в конструкції синтезатора.

Метроном — прилад, який видає різкі звуки (удари) через певні короткі проміжки часу, визначені користувачем. У музиці такий прилад використовується насамперед для підтримки заданого темпу. Метроном може стати в нагоді і починаючому музиканту, для розвитку почуття ритму, і професіоналу — наприклад, при разучивании нової мелодії, особливо якщо її доведеться грати без акомпанементу і підтримувати ритм потрібно буде самостійно. Крім того, звук метронома може використовуватися і як ефект у музичних композиціях.